Тема 6. Австро-Угорська монархія: національні проблеми в суспільно-політичному житті країни (2 год).

1. Політичний устрій Австро-Угорщини після угоди 1967 р.

2. Національна політика Габсбургської монархії.

3. Національні рухи слов'янських народів і політична боротьба в Австро-Угорщині наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст.

4. Шляхи розв'язання національної проблеми в теорії і практиці австрійської соціал-демократії.

Вивчаючи перше питання, насамперед з'ясуйте, що представляла собою система дуалізму, на основі якої було реорганізовано Габзбургську монархію в 1867 р. Майте на увазі, що така система створювала єдину державу під назвою Австро-Угорська монархія лише в сфері зовнішніх відносин і дві окремі держави – Цислейтанію (австрійську частину) і Транслейтанію (угорську частину), самостійні у внутрішніх справах. Визначте політичні принципи, покладені в основу державної влади; органи влади, що існували як на імперському рівні, так і на рівні окремих держав. Зверніть увагу на реформування виборчої системи в Австрії, що завершилося прийняттям в 1907 р. загального виборчого справа.

Проаналізуйте суть «кризи дуалізму» на рубежі ХІХ-ХХ ст. й проекти реформування Австро-Угорської монархії, які виникли під її впливом.

При вивченні другого питання, майте на увазі, що основною проблемою політичного життя Австро-Угорщини була національна. На території Австрії (Цислейтанії), крім німців, проживали представники 7 основних національностей - чехи, поляки, українці, словенці, хорвати, італійці, румуни; на території Угорщини (Транслейтанії) – крім мадяр, німці, хорвати, серби, словаки, румуни, українці. При цьому пануючі в Австрії та Угорщині нації – німці та мадяри – складали лише відповідно 33% та 51% населення.

У той час, коли Австрія проводила досить ліберальну національну політику, її конституція гарантувала рівність усіх національних мов в усіх сферах життя, а окремі землі мали власні представницькі органи (ландтаги), Угорщина проводила політику мадяризації, перетворення усіх жителів країни на єдину політичну націю без врахування їх національних особливостей. Лише Хорватія мала в складі Угорщини автономію.

При розгляді третього питання візьміть до уваги, що найпотужнішими в Австрії слов'янськими національними рухами були чеський та польський, а в Угорщині – хорватський. Проаналізуйте основні вимоги представників різних національних партій, спроби їх вирішення на державному рівні; з'ясуйте, чому їх так і не вдалося вирішити.

Вивчаючи четверте питання, зверніть увагу на той факт, що 1897 р. Соціал-демократичну партії Цислейтанії було перетворено на союз окремих національних партій. Характерною для австрійських соціал-демократів була особлива увага до шляхів вирішення національного питання (“австромарксизм”). В книзі К. Реннера “Держава і нація. До національного питання в Австрії” (1899) обгрунтовано теорію культурно-національної (екстериторіальної) автономії, що мала забезпечити збереження багатонаціональної держави. Ідеї Реннера знайшли відображення в новій (Брюннській) програмі партії (1899).

Джерела і література:

Бауер, Отто. Національне питання і соціал-демократія. – К.: Основні цінності, 2004.

Бауер, Отто. Австрийская революция 1918 г. – М.-Л., 1925.

Реннер К., Гаммер О. Національна справа, інтернаціоналїзм, імперіалізм і соціалізм: Збірка статей К.Реннера й О.Гаммера: Пер. з нім. — Б. м., 1915. — 105с. Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА619929

***

Австро-Венгрия и словяно-германские отношения. – М., 1965.

Галкин И.С. Австро-Венгрия и Италия в 1870-1914 гг. – М., 1952.

Исламов Т.М. Политическая борьба в Венгрии в нач. ХХ ст. – М., 1959.

История Европы. – Т.5. – М., 2000.

Лозинский С. Национальный вопрос и политические партии в Австрии. -М., 1907.

Лозинский С. Царствование Франца-Иосифа: политический очерк современной Австрии. – Пг., 1916.

Освободительное движение народов Австрийской империи: период утверждения капитализма. – М., 1982.

Писарев Ю.А. Освободительное движение югославских народов Австро-Венгрии, 1905-1914 гг. – М., 1962.

Пристер Е. Краткая история Австрии. – М., 1952.

Ратнер Н.Д. Очерки по истории пангерманизма в Австрии в конце ХІХ в. – М., 1970.

Тейлор Дж. А. Габсбургська монархія 1809-1918. – Львів, 2002.

Трайген И.П. Национальные противоречия в Австро-Венгрии и ее распад. – М.-Л., 1947.

Травин Д. Новый мир старой империи. Модернизация в Австро-Венгрии // Звезда. – 2002. - №8.– С.163-184.

Турок В.П. Очерк истории Австрии. – М., 1962.

Уська У. Становлення системи державного управління Австро-Угорщини в 1860-1871 рр. // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Edu/2009_18_19/fail/Uska.pdf

Цьольнер, Еріх. Історія Австрії. – Львів, 2001.

Швейцер В.Я. Социал-демократия Австрии: критика политических концепций и программ. – М., 1987.

Шнеерсон Л.М. На перепутье европейской политики. Австро-русско-германские отношения. – Минск, 1984.

Шпрингер, Рудольф. Национальная проблема: борьба национальностей в Австрии. – СПб., 1909.

Штоурц Г. Проблема вирішення конфліктів в поліетнічних державах: висновки з історичного досвіду Австрії 1848-1918 // Європейська політика: від регіональних конфліктів до першої світової війни. – Чернівці, 1995.