VII. Жовтнева революція.

Але боротьба була далеко не закінчена - вона тільки почалася, і корніловський заколот став точкою відліку часу, що залишився до громадянської війни.

У Биховський в'язниці змовники вирішили продовжувати справу, вперше отримало назву "білого". Були прийняті Биховська корніловська політична програма і політичний девіз справи - "непредрешение", який означав відстрочку вирішення всіх фундаментальних питань до Установчих зборів.

У Петербурзі Керенський, згадавши висунутий Корніловим план створення Петроградського фронту, 20 жовтня 1917 пропонує створити Комітет революційної оборони для проведення своїх наказів крім Рад, і, як не дивно, ця ініціатива була підтримана більшовиками. Військово-революційний комітет (ВРК) фактично стає центром підготовки повстання 24 жовтня; зрозумівши свою помилку, Керенський у своїй промові в Передпарламенті говорить про небезпеку повстання, вимагає розпустити ВРК і придушити більшовиків, а ввечері їде на Північний фронт. Але влада виявилися безсилі: командир Петроградським округом полковник Полковників не зміг закрити червоні газети і відвести "Аврору". На його виклик частини з передмість не з'явилися. На 25 жовтня був призначений Всеросійський з'їзд Рад, присвячений питанню про перехід влади. Стає відомо про перебування Леніна в Петрограді. До вечора 25 жовтня Зимовий палац взято, а 26 жовтня прийнято декрети про мир і про землю.

Керенський на Північному фронті отримав відмову командувача фронтом генерала Черемкова очолити каральні війська, але цю роль взяв на себе генерал Краснов.

З 1,5 тисячі козаків і 18 знаряддями він прямує до Петрограду, де 28 жовтня під керівництвом "Комітету порятунку батьківщини і революції спалахнув контрреволюційний юнкерский заколот серед меншовиків, есерів та кадетів, які не прийняли більшовицький переворот. Але 29-го заколот пригнічений, а 30 -го під Пулково частини Краснова розбиті десятитисячний червоним робочим ополченням. Керенський біжить.

Здавалося б, будь-який опір контрреволюції пригнічене і Радянська влада йде по країні "тріумфальною ходою". Тут в черговий раз генерал Корнілов потрапив у вихор історії, зайнявши важливе місце в ході подій, очоливши реальну силу - білий рух, що складається з професійних військових, настільки вигідно відрізнялися від "червоних" банд, серед яких навіть більшовики мали слабкий вплив. Одна з таких банд, очолювана Криленко, 19 листопада почала рух до Могильова за наказом з Петербурга. У 01.00 годину 20 листопада за наказом Духоніна (Духонін в цей час - Верховний головнокомандувач) Корнілов з Текинский полком біжить на Дон, інші генерали пробираються самі за фальшивими документами. 20-го листопада Криленко взяв Могилів без бою, де Духонін був убитий солдатським самосудом. Під Білгородом текінци, потрапивши під кинджальний кулеметний вогонь "червоних" банд, розбиті, тільки кілька осіб з них залишилися з командиром до його смерті. Корнілов таємно продовжує свій шлях на Дон, куди прибуває 6-го грудня.

VIII. Початок громадянської війни.

У традиційних радянський підручниках для шкіл і вузів початком громадянської війни вважається березня 1918 року, коли в Мурманську висадилися союзні англійські, французькі та американські війська і була фактично створена російська контрреволюційна Північна армія під командуванням генерал-лейтенанта Є. К. Міллера (до висадки її чисельність не перевищувала двох рот). Це явне спотворення подій, спрямоване на применшення ролі білого руху, піднесені його як далекого російського народу, як маріонетку імперіалістичних держав, і, як будь-яке свідоме спотворення історії, робить збитковою всю концепцію.

Ще 2 листопада 1917 року (через тиждень після Жовтневого перевороту) генерал Алексєєв в Ростові створює офіцерську контрреволюційну організацію. На її базі була створена Добровольча армія, очолена Корніловим з 25 грудня 1917 року, виконана славний бойовий шлях через всю громадянську війну. Перший бій загонів ТАК - перша кров війни - був 26 листопада під час штурму Ростова, де спалахнуло революційне повстання. Білі добровольці виступили за призовом отамана війська Донського генерала Каледіна, зневіреного встановити контроль над підлеглими йому козачими частинами. З 3 лютого по 31 березня ТАК виконала героїчний Кубанський "Крижаний" похід, що закінчився невдалим штурмом Екатеринодара і смертю генерала Корнілова - похід по палаючої революцією Кубані без продовольчої, територіальної, фінансової, людської бази, без підтримки божевільного від запаху крові народу, не кажучи вже про відсутність допомоги іноземних держав.

Також необгрунтовано пишуть, що ТАК була "буржуазно-поміщицької" за своїм складом і добровольці воювали, щоб не дозволити робітникам і селянам відібрати в їхніх батьків землі і заводи. ТАК дійсно захищала інтереси поміщиків і капіталістів, їх власність від розорення і загибелі, але складалася в основному не з великих власників. За статистикою радянського вченого Кавтарадзе, що опублікував послужні списки 71 генерали і офіцери ТАК, 90% (64 людини) не мали ні родового, ні набутих нерухомого майна, 21% (15 осіб) - потомствені дворяни, 39% (27 чоловік) - особисті дворяни , решта походили з міщан, селян, чиновників і солдатів. Кавтарадзе вважає, що ці дані по 71-му офіцерові ТАК відображають склад всієї армії. Більш того, навіть керівництво армії не належало до класу поміщиків або капіталістів. Л. Г. Корнілов - син козака-хорунжого, А. І. Денікін - син майора, які вислужили з солдатів, М. В. Алексєєв - син солдата надстрокової служби.

Тому ТАК, прийнявши до своїх лав офіцерів, юнкерів, вихованців кадетських корпусів і військових училищ, студентів, була цілком національної і навіть народної, як і Червона армія, що об'єднала деякі частини старої армії, робітничі дружини і банди мародерів і декласованих елементів. Тим страшніше і складніше нам усвідомити, що по дві сторони барикад опинилися дві національні народні армії, частини розколотого великого і великого народу з багатою культурою та історією, одна з яких повинна була загинути в непримиренній війні.

Фактично революція не мала вирішальної переваги у своїй соціальній базі в порівнянні з контрреволюцією: адже результат громадянської війни багато в чому залежав від того, чию сторону займе середняцьке більшість села. Значно допомогла в людських ресурсах ТАК сама Радянська влада. Після розгону Установчих зборів 5 січня 1918 року в ряди ТАК кинулася учнівська молодь Ростова і Новочеркаська, інтелігенти. Висновок 3 березня 1918 Брестського миру з Німеччиною викликало крайнє озлоблення проти Радянської влади у офіцерів, чотири роки воювали проти Німеччини і склали ударні частини білих армій. Пізніше, вже до кінця 1918 року, більшовицька політика по відношенню до козаків: реквізиція коней і розстріли багатих козаків у відповідності з підписаною Свердловим секретної директиви про знищення козацтва як класу, а також націоналізація вже розданої поміщицької землі на Україну і невирішеність національного питання дали величезні ресурси білому руху, допомогли швидко очистити білим арміям Південь Росії від Радянської влади і затягли війну на кілька років.

Але це було значно пізніше. А до початку 1918 року доля знову в третій раз поставила Корнілова в центр подій, щоправда, в дуже локальному масштабі. 9 лютого 1918 під ударами "червоних банд" з півночі на Ростов ДА у складі трьох тисяч добровольців і півтори тисячі козаків йде у донські степи, щоб зробити двомісячний похід, який увійшов в історію під назвою "Крижаного" і закінчився 31 березня облогою Катеринодара, на п'ятий день якої cнарядом, що потрапили у вікно хати, вміщав штаб армії, був убитий генерал Корнілов. Командування ТАК прийняв генерал Денікін і наказав відступати від міста. Корнілов був похований в німецькій колонії Гнагбау між станицями Медведковський і Дядьковский. Гнобителі ТАК "червоні загони" Сорокіна відкопали труп Корнілова, глумилися над ним і спалили. ТАК продовжувала свій бойовий шлях у складі збройних сил Півдня Росії (ЗСПР) під командуванням генерала Денікіна, а з березня 1920 року її залишки влилися в Російську армію генерала Врангеля і продовжували боротися з Червоною армією аж до евакуації з Криму в листопаді 1920 року.

Так закінчилося життя генерала Корнілова, волею долі зіграв таку велику роль в історії Росії. Після багаторічного оспівування комуністичної партії є тенденція звернення в іншу крайність - співу гімнів царя і білим. Але Ленін і Корнілов - обидва диктатори і обидва винні в крові російських людей і цивільної, братовбивчої, найстрашнішій війні. Один не приймав нічого нового, іншого заперечував все старе.