VI. Керенський і Корнілов. Серпневий заколот.

Корнілову судилося зіграти найважливішу роль в російській революції. Живий хід історії знову і знову ставив народ перед вибором: між самодержавством і конституційною монархією (1905 рік), між конституційною монархією і республікою (до лютого 1917 р.), між політикою просування і гальмуванням реформ, між конструктивним, демократичним розвитком і громадянською війною, між Корніловим і більшовиками, після Жовтня - між однопартійність Леніна і багатопартійністю Ногіна, і т.д. Що ж визначило долю Росії, що підвело риску, стало "точкою повернення", після якої відпав вибір між громадянським миром і війною, країна вийшла з конструктивного русла історії, революцію позбавили змісту анархія, вбивства і погроми, і наступ бурі стало лише питанням часу. Чітку межу провести, ймовірно, неможливо - саботаж реформ урядом і виконавчою владою на місцях, розстріли демонстрацій, війна, голод, з одного боку, безкультур'я, озлоблення народу, розлив криміналу, вбивств, погромів, з іншого, штовхали країну у прірву. Але показником, знаменням неможливості компромісу став корніловський заколот 25-31 серпня 1917 року.

Підготовка до заколоту почалася під прикриттям військових операцій. 18 серпня німці почали наступ на Північному фронті, і 20 серпня була здана Рига (є версія, що це було навмисне дію військового керівництва, спрямоване на залякування лівих і поміркованих політиків). Під приводом стратегічних планів і наведення порядку Корнілов починає концентрувати вірні йому війська поблизу Петрограда, згадує і розроблений ним план створення Петроградського фронту для розчинення солдатів революційного петроградського гарнізону у фронтових частинах. Одночасно Керенському доносять, що більшовики збираються організувати масові демонстрації протесту проти дій Верховного головнокомандувача. Керенський "просить" Корнілова про "вжиття належних заходів". Виступи більшовиків стали таким привабливим приводом, що Тимчасовий уряд замислюються навіть проведення фальшивих демонстрацій для розгрому революції в Петрограді.

Подальший розвиток подій до цих пір залишається загадкою історичної: Керенський, який просив Корнілова "про прийняття належних заходів," 27 серпня телеграфує в ставку вимога Корнілову здати повноваження генералу Лукомскому і прибути до Петрограда, а також просить всіх міністрів піти у відставку і дати йому особливі повноваження (останні дві вимоги були задоволені). За однією версією, викладеної професором Іоффе, вирішальну роль у такому повороті подій належить якомусь В. Львову, туманною особистості, по всій видимості, пройдисвітові, який взявся вести переговори між Ставкою і Керенським і доніс останньому про нібито готувався ультимативному вимозі Корнілова про відставку Керенського з поста глави уряду.

Так чи інакше, підготовлений морально і фізично переворот вже не міг бути зупинено указом Керенського і, почавшись як контрреволюційний, став антиурядовим. 21 серпня Корнілов заявив, що Тимчасовий уряд - "більшовики і німецькі шпигуни," закликав усіх свідомих громадян Росії протидіяти уряду. До вечора новина про заколот і просуванні військ до Петрограду надрукували всі газети. Основний удар мали завдати першого кінного корпусу і "Дикої" дивізії генерала Кримова. У відповідь на заяву Корнілова Керенський видає указ про непокору самозванцю і про блокування залізниць на шляху просування його частин. Війська генерала Кримова не змогли просунутися далі, серед них стало помітно вплив більшовицьких агітаторів. Сам Кримов став найтрагічнішою постаттю в історії заколоту. Опинившись між двох вогнів - наказами Керенського і Корнілова - він остаточно втратив контроль над ситуацією і власними військами. 30 серпня стало остаточно ясно, що заколот остаточно провалився і бунтівні війська не просунуться далі. Кримов за наказом Керенського прибуває до Петербурга, де 31 серпня, дізнавшись про остаточний провал справи, кінчає життя самогубством.

Заколот поставив хрест на можливості подальшого мирного розвитку Росії, погубив і Тимчасовий уряд, дні якого були полічені вже після початку перевороту незалежно від його результату. Політичну обстановку другої половини серпня 1917 можна охарактеризувати словами: або диктатура Корнілова, або диктатура більшовиків.

У разі правої диктатури Керенський був би негайно зміщений. В іншому, що став реальністю, випадку - перемозі лівих сил - Тимчасовий уряд було приречене на загибель як нездатне своєї угодовської, компромісною, лавірують між правими і лівими політикою більш задовольнити переможців. Праві більше не робили спроб продовжити боротьбу, вирішивши дати змогу більшовикам знищити змінило ним уряд, захопити владу, розвалити країну і загинути в революційній анархії, після чого, як вони вважали, взяти владу не становитиме ніякого іруда. Керенський, дійсно продавши Корнілова, всіляко відкидав свою участь в організації виступу і розраховував спливти на хвилі революційного підйому як переможець путчу і народний герой. У цій хвилі він і захлинувся. Продовження його політики не давало більш ніяких шансів: жест вправо - призначення генерала Алексєєва начальником штабу Ставки, переклад Корнілова і генералітету у в'язницю в Бихові з особистою охороною Корнілова - Тенінскім полком і Георгіївським батальйоном - не повернув йому підтримки правих, жест вліво - оголошення Росії республікою , звільнення з в'язниці Троцького та інших більшовиків під заставу, арешт Корнілова, порушення кримінальної справи і створення з 1 вересня Надзвичайної комісії у справі про заколот - не дали йому довіри лівих. Відвівши загрозу з боку Корнілова і очолюваної ним контрреволюції, Керенський опинився перед ще страшнішою загрозою - зміцнілими Радами, блоком більшовиків-меншовиків-есерів, в лічені дні розгрому, крім указів Керенського, військову машину контрреволюції. Дві опозиції в суспільстві не могли більш мирно співіснувати; у боротьбі перемогла одна. Жовтень став неминучий.