V. Корнілов - головнокомандувач російською армією.

Другий етап політичної діяльності Корнілова увійшов в історію, в усі підручники, посібники, довідники, які, в залежності від своєї орієнтації, дають найрізноманітніші оцінки генерала (від ворога народу до рятівника Вітчизни, правда, не відбувся,).

На початку червня Тимчасовий уряд переживало гостру кризу. Напружену політичну обстановку в Петрограді, пов'язану з браком продовольства, зростанням цін, посиленням соціального та економічного становища, вирішено було розрядити, відтягнувши суспільну увагу на військові дії. На 18 червня було заплановано наступ на Південно-Західному фронті - перший наступ російської армії після повалення самодержавства. Уряд вважав наступ вигідним при будь-якому його результаті, так як у випадку провалу можна було б звинуватити у ньому більшовиків, критикуючи їх за деморалізацію і розкладання армії, що дало б змогу уряду почати репресії.

Повстання закінчилося повним провалом. Тільки 8-а армія Корнілова просунулася на 50 км на фронті в 30 км, зайнявши Калуш та Галич. Інші російські армії загрузли в австрійських оборонних порядках. Вже 6 липня німецькі і австрійські війська рушили до Тернопільської прорив, зім'яли відступали російські частини. Тоді ж Корнілов наказав для упокорення анархії в відступаючої армії вішати дезертирів, мародерів і агітаторів. Однак ця самовільна захід не була скасована урядом, навпаки, завдяки блискучим операціями 8-ї армії на тлі повної катастрофи Південно-Західного фронту на прохання комісара 8-ї армії Савінкова і комісара 7-ї армії Філоненко командувач Південно-Західним фронтом генерал Гутор бид змінений Корніловим, який, погрожуючи виходом у відставку, відразу ж домагається у Тимчасового уряду запровадження смертної кари на фронті.

Успішно зупинивши відступ Південно-Західного фронту, Корнілов 19 липня стає Верховним головнокомандувачем Російською армією, замінивши на цій посаді генерала Брусилова.

Так Корнілов знову вступив на політичну арену. Негайно він звертає на себе увагу громадськості, почавши "телеграммную війну" з Керенським з питань своєї звітності і повноважень та введення надзвичайних заходів в армії, ніж заробив собі популярність як прихильник "залізної руки".

Чим знаменно призначення Корнілова на найважливіший у масштабі всієї країни пост? Отримавши у командування всю Російську армію, Корнілов одержав тверду, яка здавалася непорушною базу для проведення свого політичного курсу - хоча вже й погано, але все ж контрольовану величезну збройну силу і підтримку торговельно-промислової буржуазії, обчислюється мільйонами рублів.

А контрреволюційний рух, отримавши лідера, авторитет і політична програма якого об'єднали інтереси всіх від кадетів до монархістів і від бойових офіцерів до промислової олігархії в боротьбі проти революції, остаточно сформувалося. Корнілов активно співпрацює з Офіцерським союзом (в Ставці в Могильові перебували керівники союзу), з Національним центром у Петрограді (через який отримує фінансову підтримку від "Товариства економічного відродження Росії") та з Кримовской організацією в Києві та на Румунському фронті (генерал Кримов повністю підтримував Корнілова, хоча в перспективі припускав себе на посаду диктатора і створив власну організацію), на базі яких і виникає змова.

Яка ж була програма Корнілова, що об'єднала настільки строкатий набір контрреволюціонерів у єдиний рух? Про неї Верховний заявляв двічі: 3 серпня в "записці" - доповіді уряду про заняття ним ввіреного посту і у виступі на Державній нараді 14 серпня в Москві. Незважаючи на заготовлену промову Керенського, що розраховував відновити суспільну довіру до Тимчасового уряду, нарада висловило недовіру останньому і підтримку, правда пасивну, Корнілову, який став центральною фігурою наради. Після такого успіху Корнілов отримує запевнення у фінансовій підтримці з боку Путилова і в політичній підтримці з боку Мілюкова. Ймовірно, саме тоді Корнілов зважився на переворот. З 6 серпня до Петрограду починають стягуватися війська.