Лекція 11. Моральне благо народних звичаїв.

У даній темі розглядаються такі питання:

1. «Золоте правило» моральної свідомості та його гуманістичне забезпечення у фольклорі.

2. Етнічне розмаїття народних звичаїв та їх морально-етична характеристика.

3. Архаїчні і християнські цінності народних звичаїв. Добро заповітів Христа.

4. Народні звичаї і фольклор у сучасній моральній культурі.

Назовемо деякі програмні положення.

1. Народні звичаї і фольклор у сучасній естетичній культурі мають давню історію. Їхне коріння заглиблене у міфологочну традицію. Та й самі міфи – це засіб збереження народної педагогіки, найглибшої пам’яті певних спільнот. Якщо звичаї (і їх справжня пам’ять – міфи) не відтворюються, жива мораль з часом повністю загине, підмінившись юридичними ерзацами або формалізованими інструкціями та правилами. Вони не здатні замінити те, що проросло з глибокого грунту, з міцного коріння, що розгалуджилось могутнім гіллям і тисячами здорових гілок і гілочок життєстійких і животворних форм діяльності, спілкування, образів і переконань.

«Вічні» цінності та ідеї: свободи, працелюбності, індивідуальності, взаємодопомоги тощо. Психолого-антропологічні передумови моральних переживань і свідомості (сором, докори сумління, обов’язок тощо). Моральний досвід людства найповніше концентрований у народних звичаях, обрядовості.

2. Визначальна роль етносів лишається і в сучасній культурі. Етнос (умовно – народ) ― носій художньої культури. Народні художні традиції значно підірвані, та все ж живі. Загальнолюдське має етнічне обличчя. Мистецтво – воскресіння тих, що відійшли у світ інший – це ідея Миколи Федорова (естетика – наука про відновлення всіх розумних істот, які будь-коли жили на крихітній Землі. Це і в дусі Джона Донна: не посилай дізнаватися за ким дзвони дзвонять. Бо дзвонять вони й по тобі…

3. Гуманістична спрямованість українських народних художньо-духовних традицій залишається й у сучасний період. Українцям недостає, перш за все, здатності бути самими собою, певного «самостояння». Це зовсім не означає буквального повернення до минулого. Не слід гальванізувати труп. Варто лише воскрешати душу попередніх культур. Небезпечно поринати у давнину чи чужинну екзотику. Слід йти вперед, «перетоплюючи досвід і осяги минулого в нові криштали мислі, образів, життєвої постави» (Шлемкевич, 50-ті роки,1992. с.155).

4. Естетика міфоуявлень українського язичництва лишила нам множину поетичних образів. «Красна дівчина» – «добрий молодець»: образ поєднання моральних і естетичних характеристик. Велика кількість образів вписана в аграрно-обрядове коло річного циклу. І не лише образи, а й обрядово – ритуальні дії. Очищення вогнем і водою – одне з них. Символіка родючості в язичницькому мистецтві надзвичайно яскрава й розвинута. Не дарма одну з найголовніших рис українського менталітету назвали «антеїзмом» (прив’язаністю до землі-матері на зразок титана Антея).

Архаїчні цінності культури не надто приховані й у фольклорних формах. Казка і байка це значні морально-естетичні явища. Як і билинний епос. Краса людських стосунків і моральна цінність краси в народних звичаях і оцінках – велетенське надбання багатьох епох. І воно відтворюється в обрядових діях: родинних, шлюбних, весільних, святкових, новосільних, поховальних, поминальних тощо. Тож зовсім не випадково Г. Гегель уважав міф – «педагогікою людського роду». Він же і засіб збереження мудрої краси.

5. Естетичний і художній досвід християнської віри також зберігає етнічна свідомість і практичне життя. Українське православ’я розвинуло і зберегло естетику в церковній літургії. Релігійна тема постійно присутня в народному мистецтві. Зберігається вона й у храмовій архітектурі. Краса моральних заповітів Христа також не втрачена сьогодні. Уславлення Богоматері, шанування ікон і святих, повага до чужинців – у всьому цьому українці зберігають добро і красу. Києво-Могилянська академія лишається гарною школою сучасного українського гуманістичного мистецтва. Як і естетика Сковороди, Шевченка, Франка, Драгоманова, Лесі Українки і М. Грушевського.

Народні художники у ХХ ст. – це не лише офіційний титул. Урбанізоване і сільське середовище має все ще значні можливості збереження художніх традицій і краси душі, милосердя, глибинного досвіду людяності.