3. Без диякона

257. Якщо ця Літургія відправляється без диякона, священик виголошує все те, що належить до диякона, як про це вже було сказано в уставі вечірні й Божественної Літургії Івана Золотоустого.

258. Коли священик кадить св. трапезу і переносить св. Дари на проскомидійний стіл, прислуга, тримаючи запалену свічу, йде попереду нього. Малі єктенії і виголоси мовить священик, по можливості, перед св. трапезою.

259. Під час співання „Нехай піднесеться молитва моя” прислуга йде з запаленою свічею перед священиком.

260. На великому вході свіченосці, якщо такі будуть, обернені до північних дверей і розміщені за чергою, супроводжують Напередосвяченого Агнця. Після того, як прийдуть перед св. двері разом стають обабіч, а потім вертаються на свої місця.

4. У співслужінні священиків

261. Правила співслужіння Літургії Напередосвячених – ті самі, що вечірні й Літургії Золотоустого. Тільки треба мати на увазі, що:

– На кінці зображальних співслужителі вбираються у священні ризи, кажучи при одяганні кожної тільки: „Господеві помолімся”.

– Головний служитель виголошує: „Бо Тобі належить”, „Бо милостивий”, „За даром Твого Христа”, „Бо Ти єси освячення наше”. Інші виголоси виголошують співслужителі за чергою.

– На „Нехай піднесеться молитва моя” співслужителі залишаються на своїх місцях, відступаючи дещо від св. трапези, коли головному служителеві треба буде переходити, разом з головним прихиляють коліна і підводяться.

– На великому вході служителі нічого не несуть, однак 1-й співслужитель може перед головним служителем нести чашу.

1 Заголовок оригінального тексту: „Типик Руської Католицької Церкви”. „Руський” — стародавня назва українців.

2 Витяг з додатку XXXI.

3 Нехай буде відомо, що Синод подає устав лише цієї, 1-ої, частини. Устави інших чотирьох частин подаються за богослужбовими книгами слов’янськими і грецькими, а також за звичаями наших церков.

4 Виправив я (Іван Дутка), оскільки в перекладі це богослужіння пропущено.

5 Устав Літургії не подається, бо його докладно подано в нововиданих служебниках.

6 Грецькі євхологіони і слов’янські мінеї (25 грудня на всенічнім з великим повечір’ям) приписують також і фелон; устав наших служебників і московські типики приписують тільки епітрахиль. Також і Грецький типик вперше згадує про фелон на Вході, приписуючи: Και ειςελΰοντες (ієрей і диякон) αλασσουσιν την ιερατικην στολην εν τω διακονικό. (Καιφ. β) /І, увійшовши, вбираються у священні ризи (розділ 2)/.

7 Так само і в чині богослужіння, що видав єп. Ціхановський для вжитку клиру своєї Холмської єпархії, цей виголос приписано одному з дияконів; в Грецькому евхологіоні — читцеві τω Αναγνώστη або Ευταξιω /церемонієрові/; в Грецькому типику — служачому клирикові, що запалює свічки Κανδηλαπτη (Sacristæ).

8 Це Грецький типик приписує ієреєві, і це вочевидь, бо за його уставом, від початку служить не диякон, а сам ієрей.

9 Грецький типик наказує дияконові поминати служіння від єктенії „В мирі Господеві помолімся”, однак, грецькі евхологіони не забороняють йому служити від початку: Ει μη φορεση ο διάκονος εις την αρχήν του Εσπερινού, ενδύεται ψαλλομενου του γ αντίφωνου του ψαλτηρίου, ει εστίν Στιχολογια; ει δε μη, του Προοιμιακου ψαλλομενου /Якщо диякон не був би убраний з початку вечірні, нехай вбирається під час співу передпочаткового псалма/. Наші служебники приписують дияконові починати служіння вже від початку вечірні, але кадити приписують самому ієреєві; Синод ухвалює теперішній звичай кадити двом дияконам. Те, як дехто говорить, що не належить на богослужіннях служити двом дияконам, але лише одному, бо устави згадують тільки одного, Синод не приймає, і слушно. А так, як нема нічого проти нашого обряду, коли кілька ієреїв соборно служать, хоча устави згадують тільки одного ієрея, то й ніщо не перешкоджає служінню кількох дияконів.

10 Грецький типик наказує ієреєві перед „Слава святій” творити кадильницею перед св. трапезою тричі знак хреста, а евхологіон — співати „Слава святій”, кадячи св. трапезу.

11 В Грецькому Ευχολογ. /евхологіоні/, в чині вечірні, подається: Και φησιν (ο διάκονος): Ευλογησον Δέσποτα το ΰυμιαμα. Και ο Ιερεύς ευλογεί αυτό λέγων: Ευλογητος ο θεός ημών, πάντοτε /І виголошує (диякон): „Благослови, владико, кадило”. І священик благословляє, кажучи: „Благословенний Бог наш, повсякчас”/ і на наступних кадженнях не згадується молитва „Кадило тобі приносимо”, а тільки на початку. Тому, належить дотримуватись цього правила і на Літургії, вживаючи цю молитву лише раз, на початку.

12 Грецький Ευχολογιον /евхологіон/ приписує кадити тільки св. трапезу.

13 В деяких парафіях ще прихиляють коліна і голови до землі так, як це подано в Грецькому типику, в якому: Και ημών κλιναντων, και επί γης κεκυφωτων, (Καιφ. β) /І нас, що схилились і до землі прихилились (розділ 2)/.

14 Тому, що жодний устав (свідчить Синод) не приписує тут кадження у храмі, буде краще, якщо диякони кадитимуть з місця литії, коли туди прийдуть. А так, як це ліпше, тому і примістили ми такий устав в тексті, а гірший дотеперішній місцевий звичай кадити і св. трапезу, і намісні ікони так, як на „Господи, взиваю я”, ми цілковито відкинули, хоч і про нього згадує Синод. Однак, якщо в притворі будуть і ікони, належить спочатку кадити їх, бо так наказують і давні типики

15 Виголошувати в цьому місці „Благослови, владико” наказує дияконові і Грецький Διακονικον /дияконікон/. Те саме приписує і мінея на великім повечір’ї Різдва Христового і Богоявління.

16 Грецький Ευχολογ. /евхологіон/. Так само і Почаївська тріодь на утрені Неділі Воскресіння.

17 Дехто з наших вважає, що тут не належить казати „Господи, благослови”, а лише „Благослови”, тому, що тут не проситься благословення від Господа, але від ієрея. Але цього достеменно не знаємо, бо в інших уставах, а саме в московських типиках і часословах в чині вечірні, а в грецьких часословах на повсякденній північній слова „Господи” нема; однак, у наших часословах (наприкінці утрені) і в Церковному Оці, і в грецьких евхологіонах в чині вечірні це слово подається. Ось слова Римського евхологіона: „О ιερεύς ησυχως: Δόξα σοι ο θεός, η ελπις ημών, δόξα σοι; και λεγουσιν οι Αδελφοί: Δόξα, και νυν, Κύριε ευλογησον /Священик потиху: „Слава тобі, Боже, надіє наша, слава тобі”. А браття кажуть: „Слава, і нині”, „Господи, благослови”/”. Отже, і перше, і друге — добре, можна бо і в Господа Бога просити благословення на закінчення богослужіння так, як проситься і на вечірні зі всенічним, на початку якої диякон, або сам ієрей, виголошує: Κύριε ευλογησον /”Господи, благослови”/.

18 (подібно до повсякденної).

19 Все це подає і Грецький часослов. Перемиський молитвослов не слушно не подає їх; не слушно й наші часослови починають їх від трисвятого, не приписуючи „Слава тобі, Боже наш, слава тобі” і „Царю небесний”.

20 Однак, краще подається в грецьких часословах — тільки один тропар, тобто рядового святого, або чотири вищезгадані: „Боже Отців наших” з трьома іншими, без різниці дня. В грецьких місяцесловах святий не завжди має тропар і, коли не має, то беруться загальні тропарі — „Боже Отців наших”; коли має, то святому. У нас тому, що рядовий святий в місяцеслові завжди має тропар, то, якщо б він брався завжди, зайвими були б тропарі „Боже Отців наших”; щоб не були вони зайвими, беруться вони щодня, а святим — лише полієлейним. Тропар дня і храму подано тільки в слов’янських уставах.

21 Після „Благословенний Бог наш” буде й „Слава тобі, Боже наш, слава тобі”, „Царю небесний”, трисвяте та ін. до „Прийдіте, поклонімся”, як подає мінея 25 грудня.

22 До вищезгаданих випадків, які подають грецькі і слов’янські устави, Московський октоїх 1782 року додає ще й інші господні і богородичні свята, подаючи на північній в сам день свята, на перший день посвяття, тропар і кондак свята; однак, ми цього нового уставу не маємо.

23 Шестипсалміє поділяють на дві частини „Слава, і нині”, „алилуя” (3), „Слава тобі, Боже” (3), „Господи, помилуй” (3), „Слава, і нині”; і тоді устави приписують ієреєві відмовляти з не накритою головою ранішні молитви перед св. дверми; однак тому, що тепер шестипсалміє відмовляється без перерви, ієрей починає проказувати молитви вже на початку шестипсалмія. Тому і кадження, що приписувалось в попередніх уставах на першому трипсалмії, у нас нема, і вже віддавна, бо вже не згадується про нього в Почаївському служебнику.

24 Напр., св. Івана Богослова, якщо випадає в неділю свв. Отців.

3 Напр., мінея 9 або 11 вересня.

25 Напр., в неділю по Різдві.

26 Напр., мінея 29 грудня.

27 В Грецькому евхологіоні подається тільки один виголос Οτι ευλογητοα /”Бо благословиться”/, той самий і на неділі, і на свята; греки не мають тут „Величань”, бо вони — винахід слов’ян.

28 Коли мусить бути співаним перший антифон 4-го голосу, не належить долучати до нього третій тропар другого антифону, як це деякі роблять, але достатньо співати лише перший антифон з приспівом Слава, і нині до його третього тропаря.

29 Так подано в Латинському збірнику, затвердженому в Римі. Однак руський текст приписує ієреєві тримати в руці хрест, призначений для цілування; якщо хтось хоче так робити, то посудину з єлеєм нехай тримає хтось інший.

30 Напр. Μηναιον/мінея/ 11, 15, 16, 17, 18 вересня.

31 Тому що відносно тропарів канону текст Синоду дещо нечіткий, тому, дотримуючись в цілому сутности, подали його тут спрощеним.

32 На великій утрені.

33 Почаївський Октоїх, голос 4, середа.

34 Так само і в Церковному Оці, в 2-му розділі: „Але відмовляємо його ірмос, який високим голосом починає ієрей у святилищі; тут мають звичай, щоб ієрей, замість ірмоса, виголошував: „Богородицю в піснях звеличаймо”. Устав грецьких евхологіонів на свята приписує дияконові співати початок ірмоса: Ψάλλει ο διάκονος μεγαλοφωνως: „Την θεοτοκον και μητέρα του φωτός εν υμνοις μεγαλυνωμεν”, και στιχολογειται η Τιμιότερα; ει δε μη, ψάλλει την αρχήν του ειρμού της І5. της εορτής /Диякон вельми голосно співає: „Богородицю і Матір Світла піснями звеличаймо”, і стихословиться (читається, або співається) „Чеснішу”; якщо ні, то співає початок ірмоса 9-ої пісні свята/. В чині утрені.

35 Напр. 11 і 17 січня.

36 Напр. 6 грудня та 25 і 30 січня.

37 Інколи і за грецькими. 7 і 8 лютого.

38 Так само подає і Грецький ірмологіон: Ει μεν ουκ εστί Κυριακή, μετά τον Ειρμον το Αξιον εστίν; ει δε Κυριακή, μετά την Καταβασιαν συνακτη, το Αγιος Κύριος ο θεός ημών /Якщо не неділя, то по ірмосі — „Достойно”; а якщо неділя, то по катавасії — мала єктенія „Свят Господь Бог наш”/. Вид. Пропаг. 1876.

Щодо тропарця „Свят Господь Бог наш”, то ані давні грецькі типики, ані евхологіони не наказують брати його тричі, ані не наводять його стихів. Однак, слов’янські устави і новий Царгородський типик наказують брати його тричі; щодо стихів — не збігаються. Наш служебник і новий Царгородський типик подають тільки один стих; наш: „Вознесіть Господа Бога нашого і поклоняйтеся підніжжю ніг його, бо він святий” (5-й стих 98-го псалма, з останнього стиха якого взято цей тропарець). Царгородський: Υψουτε Κυριον τον θεον ημών /Вознесіть Господа Бога нашого/. Церковне Око і за ним московські типики подають два стихи, а саме: 1. „Бо свят Господь Бог наш”; 2. „Над всіма людьми Бог наш”. На нашу думку, якщо тропарець має братися тричі, то одного лише стиха не досить; можна тому стих „Вознесіть” поділити на дві частини, з яких друга починалася б від: „І поклоняйтеся підніжжю” та ін.

39 В грецьких часословах поданий додаток стосується лише першого стиха.

40 Бо і Почаївський служебник 1744 року подає тут кадження тільки „якщо неділя або свято”.

41 Нехай буде відомо, що крім Великої чотиридесятниці існують ще два інших переділи, в яких устав мінеї на 21 вересня приписує ще й 3-ій сідальний з малою єктенією і катизмою перед ним. Перший переділ триває від віддання свята Ч.Хреста, яке випадає 21 вересня, до передсвяття Різдва Христового, що випадає 20 грудня виключно. Другий триває від віддання свята Богоявління до Сиропусної неділі виключно, тобто в цих двох переділах, в яких на недільних утренях подається полієлей. Одначе, в змісті нашого псалтиря три сідальних і три катизми подаються тільки у Велику чотиридесятницю, так їх і вживаємо.

42 Тобто береться тропар святого, а потім — Слава, і нині: тропар свята; якщо два святих, то тропар першого святого, Слава: другого, І нині: свята.

43 Інколи включно, як 23 жовтня і 25 липня; інколи виключно, тобто почавши від хвалитних (Почаївський трефологіон 12 листопада і 4 грудня, Грецька мінея 23 вересня). В першому випадку катавасія буде рядова після кожної пісні, в другому — ірмос останнього канону після 3-ої, 6-ої, 8-ої і 9-ої.

44 В цілому церковному уставі не зустрічається жодного випадку святого зі всенічним з посвяттям у неділю, лише в середині свят П’ятидесятниці, але тому, що свята П’ятидесятниці мають окремі устави, то коли якийсь святий зі всенічним випаде в середині П’ятидесятниці, тоді устав для нього належить взяти з третьої частини цього типика. Однак, з часом, може трапитись цей випадок і поза святами П’ятидесятниці і виникне потреба окремого уставу, тому, задля цього, до випадків свят додаємо і ці два, тобто святого зі всенічним в неділю і в дні седмичні, а їх устав може послужити і в випадку храмового святого.

45 За стародавнім уставом, святий на 4 може бути одним з двох видів, тобто або з тропарем, або без тропаря; і коли святий не має тропаря, тоді на утрені, замість „Бог Господь” співалося „алилуя” і богослужіння мало окремий устав. Але в теперішніх наших часословах подаються тропарі на кожний день місяця, і тому на утрені завжди співаємо „Бог Господь”, а службу „алилуя” обмежуємо Великим постом, як і греки.

46 Почаївський октоїх 1800 року, голос 1, арк. 2; і Грецький, і Венеціянський; типики московські, Церковне Око в розділі 2 і наступних.

47 Почаївський октоїх на кінці, арк. 7, на звороті.

48 Марко, розділ 80 в Грецькому типику, в Церковному Оці Марко, розділ 2, Церковне Око, розділ 2 і Московський типик, розділ 5.

49 Μαρκ. Καιφ, οη /Марко, розділ 78/; Церковне Око, розділ 2; Московський типик, розділ 5.

50 Перемиський типик, стор. 8. — Московський типик не приписує брати тропар другого святого, „бо, — подає, — на вечірні 4 тропарі не відмовляються”, розділ 52, арк. 385 на звороті. Однак, той самий типик, також і мінея, на свято св. Івана Богослова 8 травня, коли випадає в неділю свв.Отців, приписує брати 4 тропарі на „Бог Господь”, отож не знаємо, чому не можна було б взяти 4 і на вечірні.

51 Львівський Синод; Церковне Око також згадує святого, але Стратинський служебник Балабана згадує лише святого зі славослов’ям.

52 Часослови та грецькі октоїхи не подають канона Богородиці на повечір’ї; однак, Грецький типик подає, кажучи: Παρελαβομεν δε και κατ εκαστην εν τοις Αποδειπνοις ψαλλειν Κανόνας Παρακλητικούς της Υπεραγιας Θεοτόκου. (Καιφ. ι) /А прийняли ми, щоб щоденно співати на повечір’ях канони параклетичні Пресвятої Богородиці (розділ 10)/. Цих канонів у звичайних грецьких октоїхах немає, лише на кінці в них подаються два богородичні канони.

53 Наші часослови в чині малого повечір’я і Почаївський октоїх у голосі 1; Московський октоїх подає кондак (в голосі 5, на повечір’ї). Грецькі часослови подають тільки тропар святого, якого день, або (треба розуміти, якщо святий не має тропаря) тропарі: „(Церква твоя, Господи), по цілому світі”, Слава: „Зо святими упокой”, І нині: „Молитвами всіх святих”, які знаходяться і в наших часословах для вжитку в дні седмичні.

54 Наші часослови на кінці утрені; часослови інших не мають „Слава тобі, Христе Боже”, а „Слава, і нині”, „Господи, помилуй” (3), „Благослови”.

55 Московський типик в розділі 52 і Перемиський, стор. 80.

56 Ці сідальні, один буде чи два (в різних виданнях), закінчуються своїм богородичним. А коли буде один, то до його богородичного приспівується „Слава, і нині” разом; коли два, то до другого приспівується „Слава”, а до богородичного — „І нині”, як подається в львівських виданнях 1765 і 1897 років і в грецько-венеціянському 1885 року; але за загальними виданнями, до другого приспівується один з двох недільних стихів, поданих при двох хвалитних стихирах, тобто по 1-ій катизмі — „Воскресни”, по 2-ій — „Хвалитиму”, а до богородичного — „Слава, і нині” разом, як це подано в Почаївському октоїсі 1880 року, Московському 1782 року і Грецькому типику Καιφ. β /розділ 2/.

57 В наших ірмологіонах до полієлея додаються ще три тропарці, тобто один — троїчний з приспівом „Слава”, другий — богородичний з приспівом „І нині”, а по „Алилуя, алилуя, алилуя”, „Слава тобі, Боже” тричі — ще один богородичний. Але тому, що цього додатку немає в грецьких уставах, ані в слов’янських, ані в уставі Львівського Синоду, але загально в нас вживається, то і ми його подаємо.

58 Око Церковне в розділі Марк. 5.

59 Московський типик в розділі 5, стор. 7, і Перемиський, стор. 78.

60 Почаївський октоїх наприкінці арк. 7 на звороті.

61 Перемиський типик, стор. 81. — Звичайно устави подають по 6-ій пісні тільки один кондак-ікос першої служби, інших служб, якщо вони з цього щось мають (ніколи бо в мінеї не мають ікоса, ані ніколи кондака), переносять на 3-ю пісню перед сідальним; напр. 8 травня, коли випаде в неділю свв.Отців 20 вересня, 23 листопада, 4 грудня. Якщо сідальних буде кілька, то „Слава” приспівується до останнього, а „І нині” до його богородичного (Мінея, 4 грудня; Львівський Синод, в чині великої утрені).

62 Московський типик у розділі 5. Почаївський октоїх не подає хрестовоскресний канон, а подає: „недільний на 4, Богородиці на 2, і святому на 6” (на кінці). Однак, Богородиці мусить бути на 4, як в випадку полієлейного святого на 6, коли канон хрестовоскресний також не береться.

63 Московський типик, розділ 5 і Μαρκ. Καιφ. 90 /Марко, розділ 90/.

64 Львівський Синод, в чині часів.

65 Перемиський типик, стор. 81. — За давнім уставом мас бути тропар недільний на всіх часах, також „Слава” на 1-му і 6-му — Іде й першому святому, на 3-му і 9-му — другому; кондаки — поперемінне: на 1-му і 6-му — першому, на 3-му і 9-му — другому святому (порівняй Івана Богослова в неділю свв.Отців). Коли кондак буде тільки одному святому, то він один береться на всіх; а коли жодному, ані святу, то береться іпакой голосу; бо недільних кондаків загальні грецькі видання не мають. Про іпакой маєш устав у грецьких часословах на 1-му часі, його і на інших часах належить дотримуватись.

66 Львівський Синод у заголовку 5. За уставом, поданим на кінці наших апостолів, і в попередніх наших, також і в деяких грецьких служебниках у Гоара, подаються повсякденні антифони „Добре воно”, також і в неділі, з приспівом тільки недільним на 3-му антифоні, як цього дотримуються й італо-греки. Загальні грецькі служебники подають зображальний в неділю, а октоїхи також і на дні седмичні; в них бо подаються щоденно стихири на „Блаженних”, під чим розуміється наявність зображального. При такій відмінності уставів кожний нехай зберігає звичай своєї Церкви, а в нас устав — Синоду. Даремно під час Синоду деякі старалися, кажучи, що брати щоденно антифони, замість зображальної, не відповідає нашому обрядові; бо повсякденні антифони подають не тільки вищеназвані служебники і апостоли, але й грецькі анагностики і Московський типик в розділі 25, і сам св.Софроній, патріярх єрусалимський, у VII столітті, в поясненні священної Літургії (Spicileg. Rom. tom. 4, nn. 12, 13,14. Propag. 1840) — не згадує нічого про зображальні, але тільки про антифони „Добре воно”. Про зображальні припускаємо те, що їх залишали на випадок, коли не буває Літургії. Спочатку бо численні в чернецтві були зі світських, що не могли служити св. Літургію; і тому, замість Літургії, належало їм вживати чин зображальних; тому і Синод обмежує їх днями, в які нема Літургії, щоб таким чином пам’ять про них збереглася тільки по монастирях. Однаково добре вживати антифони, як і зображальний, коли вона береться вповні; але коли від кожного псалма береться тільки один стих і без стихир на „Блаженних” , як практикують, то краще вживати антифони. Зрештою, повний зображальний досить довгий і в теперішні часи був скорочений.

67 Наш служебник в неділі від другої до дев’ятої по Зісланні Святого Духа.

68 Московський типик в розділі 3 і Перемиський, стор. 79.

69 Тропарі й інші змінні частини Літургії, за попереднім уставом, не мали б братися тільки неділі, але також і святому, якщо він щось має. (напр. Μαρκ. Καιφ. ξη. та об. /Марко, розділи 68 і 79/; також і наша мінея 7 вересня, якщо випаде в неділю). В попередніх уставах святий інколи не мав тропаря, а інколи також і кондака; деколи мав або тільки тропар, або тільки кондак, деколи ще й прокімен-алилуя та апостола й євангелію, і причасний. Однак, тому що в нас пізніше були додані тропарі й кондаки всім святим, що в послідовності місяцеслова, служби безполієлейному святому на Літургії не беруться; греки, в випадку святого, що мас апостол-євангелію в неділю почали брати апостол тільки святому, а євангелію — тільки неділі. Новий Царгородський типик, 1851, напр. 3 вересня.

70 Шукай за змістом, поданим на початку псалтиря. Псалтир поділяється на три частини, з яких перша охоплює всі тижні від неділі ап.Томи до Великої чотиридесятниці, друга — Вел. чотиридесятницю, третя — Страсну седмицю. У Світлу седмицю Псалтир не читається.

71 Так як октоїх подає 6 стихир, а устав не визначає які 3 з 6 брати, тому залишаємо це на розсуд читаючому. Однак, щоб сказати як краще, спочатку пригадаємо, що щоденна служба октоїха — подвійна, тобто: в понеділок — покаянна і безтілесним, у вівторок — покаянна і Предтечі, в середу і п’ятницю — хресту та Богородиці, в четвер — апостолам і Миколаєві, в суботу — всім святим і померлим. Отже, щоб не відкидати жодної з двох служб дня седмичного, Грецький октоїх (Παρακλητική /Параклетика/), надрукований у „Пропаганді” 1738, подає з трьох стихир першої служби лише дві перших стихири, а з трьох стихир другої служби — тільки одну, першу. В нас, щоб не залишились надаремно надрукованими стихири, подані в октоїсі, можна було б співати поперемінне всі три стихири першої служби і всі три стихири другої служби, тобто одного року, непарного, — три першої служби, а другого року, парного, — три другої служби, або, ще краще — одного року дві перших стихири першої служби й одну стихиру, першу, другої служби, а другого року — одну стихиру, третю, першої служби і дві останніх другої служби. Грецький типик не бере нічого з октоїха, а лише три стихири з мінеї на 6, повторюючи кожну (Καιφ. ε /розділ 5/). Московський типик бере три перших стихири богородичних з октоїха, яких у наших виданнях немає, але знаходимо їх у грецько-венеціянському виданні; Московський октоїх 1782 року має ті самі стихири, що і ми.

72 В Грецькій мінеї після наславника святому додається й його богородичний. Якщо нема наславника, то зазначаються тільки початковими словами певні найзагальніші богородичні октоїха; мається на увазі, що вони відомі, хоч чисельність октоїхових видань робить незручним їх пошук. Наведемо тут деякі: 1. Θεοτόκε, συ ει ο άμπελος „Богородице, ти лоза” (Венеціянський Октоїх, голос 6, на стиховні); θεον σαρκοΰεντα εκ σου „Бога втіленого від тебе” (голос 6, в суботу, хвалитні, московське видання); Δέσποινα προσδεξαι „Владичице, прийми” (голос 8, в суботу на утрені; Την πασαν ελπίδα „Всю надію” (голос 2, в четвер, на стиховні утрені). Деколи богородичний не зазначається навіть початковими словами, а лише називається загально: θεοτοκιον ομοιον /богородичний подібний/, або тільки: θεοτοκιον /богородичний/ (Мінея 3 вересня, 2 серпня); в цьому випадку треба добирати богородичний з октоїха. Чотири вищеназвані богородичні подаються і на „Господи, взиваю я”, і на стиховні (Мінея 1 і 3 листопада, 5 грудня, 1 липня). В останньому виданні Венеціянської Мінеї богородичні подаються майже завжди повністю. Але в нас, на кінці кожного тому мінеї подаються всі богородичні, що беруться на „Господи, взиваю я” і на стиховні, і не тільки на кожний голос, але і на кожний день тижня, щоб багато разів не повторювати ті самі богородичні. В Почаївському трефологіоні подаються богородичні лише за голосом, а не й за днем; і в загальних службах деколи наводяться тільки перші слова, а самі не подаються.

73 Московський типик, розділ 52, і Перемиський, стор. 114.

74 Грецькі часослови подають тільки тропар святому, якщо буде, якщо — ні, то чотири вищеназвані тропарі.

75 Μαρκ. Καιφ. οε /Марко, розділ 75/.

76 Московський типик, розділ 52, і Перемиський, стор. 115.

77 Коли мають читатися дві катизми, а коли три, зазначили ми в примітці до чину повсякденної утрені на стор. 41. Щодо малих єктеній, які читаються між катизмами і сідальними, Львівський Синод, наші часослови і наші служебники (на кінці) подають їх і на малих утренях, а вживають їх також і греко-мелхіти (за свідоцтвом їхнього патріярха бл. п. Климента Бахуса). Навпаки в Російському типику, ухваленому їхнім Правительствуючим Синодом (московське видання 1859 року), в чині повсякденної утрені пишеться, що їх відмовляє священик лише на всенічному і коли відзначається пам’ять святих, що мають полієлей і славослов’я; подібно і в новому Волохо-Букарештському типику, в якому в чині повсякденної утрені подається: „Беремо сідальні з октоїха без єктеній” (неперекладне); і додає: „В монастирях, звичайно, між катизмами беруться єктенії тільки в неділю і коли випадають особливіші святі”. З Грецького типика не можна зробити жодного висновку, бо в ньому не згадуються малі єктенії ані на малій утрені, ані на великій, ані перед каноном, ані після канону. Припускається в типику, що це всім відоме. З уставу Грецької тріоді, поданого на утрені в М’ясопусну суботу, можна зробити висновок, що ці єктенії належить відмовляти й на малих утренях. Бо подає: η συνηιϊης στιχολογια. Εν δε ταις συναπταις πασαις της στιχολογιας και του Κανόνος, μνημονεύονται πάντες οι προαπελΰοντες Πατέρες και αδελφοί ημων/Звичайна стихологія. У всіх малих єктеніях стихології і канону згадуються всі, що від нас відійшли, отці і браття наші/. Нехай кожний дотримується уставу і звичаю своєї Церкви. Зрештою, на нашу думку, пізніші устави відкидають тут єктенії тільки задля більшого скорочення богослужіння; якщо б одинокою відміною між малою і великою утренями було відкидання або вживання єктеній, то відміна ця мала б бути зазначена в якомусь місці стародавніх богослужбових книг; однак, цього не зустрічається. Яким має бути виголос третьої єктенії, в жодній з церковних книг не зазначається. Тому примушені ми запозичити його з великої утрені. На великій утрені в слов’янських книгах подаються два виголоси, які вживаються на третій єктенії, тобто один — на неділю „Бо благословиться” і другий — на полієлейні свята „Бо святиться”. Задля відміни дня недільного від дня звичайного, на малій утрені слушно вживати другий „Бо святиться”, хоча не зле було б вживати і перший „Бо благословиться” (Οτι ευλογητοα), бо у грецьких книгах знаходимо тільки цей один виголос, без різниці дня. Щодо сідальних, то вони беруться по два або по три після кожної стихології, в залежності від видання, крім богородичного. У львівських виданнях октоїха і в грецько-венеціянському тільки до богородичного приспівується „Слава, і нині”. В почаївському і московському подається ще й окремий приспів до кожного другого, або й до третього сідального. Цей приспів, відповідно до змісту сідального: в понеділок і вівторок — покаянний „Господи, не гнівом твоїм”; в середу і п’ятницю — хресний, а в четвер — апостольський; до третього сідального, що мученичний — й мученичний приспів: „Дивний Бог у святих своїх”.

78 Після названих пісень канону святого мінея подає його ірмос.

79 Почаївський октоїх, на кінці.

80 Почаївський октоїх, на кінці, арк. 7, на звор.

81 Див. мінею грецько-венеціянського видання, коли два святих; напр. 2 вересня.

82 Напр. мінея 4 вересня. Частіше в мінеї, коли випаде два святі, тільки один, перший, має кондак і ікос. Так 2 і 3 вересня. У трефологіоні кожна загальна служба має кондак і ікос.

83 Октоїхи Почаївський і Московський, на кінці.

84 Напр. мінея 24 жовтня.

85 Октоїхи Почаївський і Московський, на кінці.

86 Почаївський трефологіон, 12 листопада, 4 грудня. Так само і Грецька мінея, 23 вересня: Μη ύαυμαζης περί της μεγάλης Δοξολογίας: εξεστι γαρ, ως ο το Τυπικον συγγραψαμενος λέγει, και της Οκτωηχου ψαλλομενης, και ως εν ετερω Τυπικω είδαμε ν, του Τω Κυριω ασωμεν λεγομένου, ποιησαι την μεγαλην Δοξολογιαν. Ει δ ουν βουλει, είπε και Αποστιχον της Οκτωηχου /Не дивуйся щодо великого славослов’я; дозволяється, як це каже той, що відредагував типикон, брати велике славослов’я, коли співається октоїх і коли виголошується „Господеві співаймо”, як ми бачили в другому типиконі. А, якщо хочеш, додай й апостих октоїха/.

87 Львівський Синод в чині часів: за попереднім уставом тропар і кондак — тільки святому на всіх часах (Московський октоїх, арк. 358). Якщо святий не мав тропаря чи кондака, тоді брались тропарі, подані в часослові в чині часів (які сьогодні обмежуємо Великою чотиридесятницею), як випливає з грецьких часословів.

88 Перемиський типик, стор. 116. За попереднім уставом на всіх часах — тропар першого святого, Слава: другого; кондаки — поперемінно, тобто: на 1-му і 6-му — першому, на 3-му і 9-му — другому святому. (Московський типик, розділ 58).

89 Наш служебник в понеділок другого тижня по Зісланні Святого Духа; так само і мінея 26 вересня, в якій говориться: „а тропарі і кондаки храмів святих не беруться”.

90 Перемиський типик 1852 року видання, стор. 110.

91 Грецький типик подає цілу службу тільки святому, а апостол і євангелію — спочатку дня, а тоді святому; Προκειμενον του κατά την ημεραν Αγιου, Αλληλούια του Αγιου, Ευαγγελιον της ημέρας και του Αγιου. (Καιφ. σ)/Прокімен святого дня, алилуя святого, євангелія дня і святого (розділ 6)/. Так само і в розділі 99, Марко. Хоча цей устав подається лише у суботній службі, однак, належить розуміти, що і в інші дні тижня так повинно бути. Слов’янські устави приписують всю службу дневі і святому, якщо має, а тропарі — ще й храму, якщо він господній або богородичний. Московський типик також приписує храмові, якщо храм святого (хоча це не узгіднюється з уставом того самого типика, поданому 26 вересня і 30 січня); цей самий типик закінчує кондаки кондаком за померлих „Зо святими упокой” з приспівом „Слава” і кондаком храму, якщо він господній або богородичний, якщо — ні, то звичайним „Предстательство” („Заступнице”) з приспівом „І нині” (розділ 52). Цей звичай знаходимо і у греко-італійців і греко-мелхітів, але немає його у царгородських греків і святогорців (атон.), за винятком деяких. Але, оскільки за уставом Грецького типика, мали б братися два апостоли й дві євангелії, а за слов’янським уставом, ще й вся служба дня і святого, якщо має, і, оскільки багато святих (понад сто вісімдесят) мають апостол і євангелію, як це випливає зі змісту апостол-євангелії, тому-то, щоб скоротити тривання богослужіння, послідовники грецького обряду почали вже від багатьох років відкидати деякі устави; тому-то й наші русини беруть на Літургії лише службу дня, а святого безполієлейного відкидають; деякі — навпаки: беруть лише службу святому, а відкидають службу дня, як про це свідчить Почаївський служебник 1765 року, що подає апостол і євангелію тільки на неділі, а на дні тижня — лише у Світлу седмицю і в седмицю по Зісланні Святого Духа, подібно як і латинські служебники, що подають апостол і євангелію дня тільки у цих двох згаданих тижнях, на велику Чотиридесятницю і на деякі інші дні. Цей звичай знаходимо і у греко-італійців, дотримуються його також деякі з тих, що називаються православними, яких оскаржує Московський типик, кажучи: „Не бере Вселенська Церква ані на „Блаженних”, ані на Літургіях апостол і євангелію на кожний день святим, лише чергове, тобто стовп протягом цілого року, за послідовністю, як також і вибраних святих, що мають апостол і євангелію. А якщо й читається кожного дня апостол і євангелія святого, то це від власного незнання, а не за церковним уставом” (розділ 58, на кінці). Саме так й у рукописі трьохсотлітньої Євангелії, що у нас. Однак, цього уставу Вселенської Церкви не дотримується Царгородський Архиєрей, називаний вселенським, ані підлеглі йому Церкви, які (за свідченням архиєрея Венямина Νεαπολεος /Неаполя/, що жив у Царгороді та на Атонській горі, який за наших часів прийняв церковне з’єднання) мають звичай, також і по монастирях, брати апостол і євангелію тільки дня, якщо святий не має, якщо має, то лише святому, і в іншому притримуються нового Царгородського типика, надрукованого в патріяршій друкарні 1851 року, позначеного патріяршою печаткою та підтвердженого підписами всіх патріярхів та підлеглих їм архиєреїв. В цьому типику там, де устав подає два апостоли і євангелії, подається один апостол-євангелія, тобто апостол — першої служби, а євангелія — другої служби. Так напр. 26 жовтня, 21 листопада, коли випадуть у неділю і на Івана Богослова 8 травня, коли випадає на Вознесіння.

92 Титул 12, розділ 1, § 1, ч. 3.

93 Найважливіші читання, без сумніву, — недільні і суботні, оскільки в найдавніших євангеліях читання подаються тільки на ці два дні тижня, так в Остромировій і у двох ватиканських: одній грецькій IX століття і одній слов’янській глаголицькій XI століття.

94 Напр. 7 вересня в неділю перед Воздвиженням.

95 Напр. 20 листопада.

96 Напр. мінея 13 вересня, 26 жовтня, 1 листопада.

97 Сьогоднішні греки, що дотримуються нового Царгородського типика, оскільки завжди беруть тільки один апостол-євангелію, то й все інше беруть лише по одному, тобто: один прокімен, одне алилуя і один причасний.

98 Так подає Перемиський типик і так беремо. Російські типики наслідують у суботу Грецький типик, який у суботу та і в інші дні тижня подає всі 6 стихир тільки святому; однак, краще було б, або дотримуватись Грецького типика також і в інші дні тижня, або брати три стихири октоїха також і в суботу, як і в інші дні тижня.

99 В суботу віддається голос, що розпочався попередньої неділі і, з огляду на це віддання, закінчується великими богородичними, тобто недільними: на „Господи, взиваю я”, по тропарі на вечірні й на „Бог Господь”.

100 Так Московський октоїх, арк. 356 на звор., і так беремо. З цих трьох мученичних стихир, поданих на „Господи, взиваю я”, за уставом Грецького типика, перша відкидається: καταλιμπανοντες το πρώτον (Καιφ. σ) /відкидаючи першу (розділ 6)/; однак, у голосах, що мають на стиховні два мученичних, відкидаються з „Господи, взиваю я” перша і друга. Παρακλητική /параклетика/ Грецько-Венеціянська, замість двох звичайних приспівів, подає два мученичні приспіви: „Дивний Бог” і „Святим, що на землі”.

101 Московський типик в розділі 12 і Московський октоїх 1782 року, на кінці голосу 8, подають богородичний не за голосом святого, а біжучого голосу. Однак, це не узгоджується з Марком (його розділи приміщені в Грецькому Типику), що каже: Τη Παρασκευή εσπέρας και τω Σαββατω εις το θεός Κύριος λεγομεν μετά του Τροπαρίου του Αγιου Δόξα και νυν θεοτοκιον το α εις τον αυτόν ηχον του Τροπαρίου του Αγιου. Το του Ηχου δε πρώτον θεοτοκιον λεγομεν μετά του πρώτου Καθίσματος του ψαλτηρίου, και τα μαρτυρικά εις το Δόξα και νυν, ει ουκ ετυχεν ο ήχος του Τροπαρίου του Αγιου και της Οκτωηχου ο αυτός. Ει γαρ ούτως έχει, λεγομεν το α θεοτοκιον της Οκτωηχου εις το θεός Κύριος, εις δε τα Καθίσματα του ψαλτηρίου Δόξα και νυν θεοτοκιον της ημέρας. Ωσαύτως γίνεται και εν τη κυριακη εις το θεός Κύριος, και εις τα Καθίσματα. (Καιφ. πδ) /В п’ятницю на вечірні і в суботу на „Бог Господь” беремо з тропарем святого Слава, і нині: богородичний, який того самого голосу, що й тропар святого. Перший богородичний голосу беремо з першою катизмою псалтиря і мученичні на „Слава, і нині”, якщо не випав той самий голос тропаря святого й октоїха. Бо, якщо так, беремо перший богородичний октоїха на „Бог Господь”, а на катизмі псалтиря — Слава, і нині: богородичний дня. Так само це буває і в неділю на „Бог Господь” і на катизмі (розділ 84)/. Слов’янські книги цього уставу не мають на неділю, а лише на суботу.

102 Поминання дня, тобто всім святим, відбувається після вичислення служб цілого тижня, як це знайдеш на кінці утрені з доданням свв.Якима й Анни.

103 Так подають наші часослови; так само й Московський типик та Московський октоїх; однак вони, подібно як і в інші дні тижня, беруть спочатку тропар храму, якщо він господній або богородичний; храму святого не беруть, „бо в тропарі дня всі святі згадані”. Московський типик, арк. 356, на звор., грецькі часослови беруть тільки тропар святому, якщо має; якщо — ні, то загальні тропарі, як і в інші дні тижня.

104 Московський октоїх у суботній службі, арк.357, подає: „а не біжучого голосу, оскільки недільний богородичний береться по 1-му сідальному, І нині”. Подібно і Московський типик в розділі 52, арк. 352; і Марко в розділі πδ /84/, як це маєш в прим. З на сторінці 65.

105 Почаївський октоїх на кінці голосу 8 і Московський на кінці голосу 5, стор. 72.

106 Називається мученичним від першого тропаря кожної пісні, присвяченої мученикам; однак, цілий канон присвячено всім святим, бо інші тропарі присвячені іншим чинам святих.

107 Слов’янські устави, щоб не відкидати канон за померлих, переносять його на панахиду над Коливом, або на повечір’я (Почаївський октоїх на кінці і Московський типик, розділ 12). Грецький типик в розділі 6, замість мученичного канону, приписує канон за померлих; однак, при такому рішенні мученичний канон не брався б ніколи: ані в ці суботи, ані в суботи задушні, бо і в ці суботи той самий типик мученичного канону не приписує. Імовірно звичайні октоїхи його не мали.

108 Приспіви до тропарів октоїхового канону звичайно подаються в голосі 1, а деколи і в голосі 8 октоїха. За давнім уставом брались пісні, як у псалтирі і приспіви від них.

109 Почаївський октоїх на кінці арк. 7, на звор. і 8; і Московський, том 2, арк. 353, на звор. і 357; і Московський типик в розділі 11. Грецький типик не згадує канону храму господнього або богородичного, а тільки храму святого, однак, тим більше треба розуміти, якщо він господній або богородичний; і, замість мученичного канону, бере канон за померлих (Κοαφ. σ) /розділ 6/.

110 Почаївський октоїх на кінці арк. 2 і Московський, арк. 358.

111 Почаївський октоїх, там таки.

112 Московський октоїх, арк. 358; інакше в Московському типику, що приписує брати богородичний чергового голосу (розділ 52, арк. 355).

113 За попереднім уставом на всіх часах — тропар і кондак тільки святому, якщо має. Якщо випаде два святі, то на всіх часах буде тропар першому святому, Слава: другому. Кондаки — поперемінне: на 1-му і 6-му — першому, на 3-му і 9-му — другому. (Московський октоїх на кінці арк. 355, на звор.).

114 Московський типик приписує брати спочатку апостол і євангелію святому, а тоді дня, не так, як Грецький типик (Καιφ. σ) /розділ 6/, і не так, як Марко (розділ 99), що приписують: Ευαγγελιον της ημέρας, και του Αγιου /євангелія дня і святого/, і не так, як Око Церковне, що каже: „Прокімен, апостол, алилуя, євангелія і причасний святому дня, що завжди попереджає чергові апостол і євангелію, крім свят господніх” (розділ 8; про суботню службу).

115 За попереднім уставом усе — тільки святому, якщо має; апостол і євангелія — спочатку дня, а тоді святому (Грецький типик, тут на стор. 61 в 4 Καιφαλ. σ. /розділ 6/). Ціла служба тільки дня береться лише тоді, коли святий не має тропаря так, як каже Марко: εν αις ημεραις ου ψαλλεται θεός Κύριος (Καιφαλ. 99) /в тих днях, коли не співається „Бог Господь” (розділ 99)/.

116 Μαρκ. Καιφ. об /Марко, розділ 79/ і давній рукописний типик, добре і розумно укладений, що його маємо, приписує: „Коли випаде святий, що його пам’ять відзначаємо на 8 і який має полі-єлей. Якщо випаде святий, що його пам’ять відзначаємо на 6 і який має полієлей (розділ 35). Подібно також і давній рукописний типик св. Онуфрія у Львові.

117 На 6 маєш у Почаївському трефологіоні 10 травня, в Грецько-Венеціянській мінеї 11 січня; в Оці Церковному і в Рукописі Отців Василіан 21 травня.

118 Почаївський октоїх 1880 року, на кінці арк. 7, на звор.; Московський типик, розділ 4. Деколи полієлейному святому в мінеї подається литія без благословення хлібів: „оскільки, — подає Почаївський Служебник, — не завжди буває благословення хлібів, хоч і співається литія, але тільки на всенічному”. (На початку утрені); однак, у нас співають литію тільки на всенічному.

119 Львівський Синод. Див. напр. і великопісну тріодь, 2-а неділя Великого посту (Почаїв 1784, арк. 91, на звор). Попередній устав цього не має, оскільки подає всенічне.

120 Львівський Синод; Перемиський типик, стор. 84.

121 Львівський Синод і Московський типик, розділ 4.

122 Львівський Синод. Так і Московський типик в розділі 4; тільки в ньому нічого не сказано про величання, бо вони — Пізніший винахід греко-слов’ян; однак, подає величання в випадку святого зі всенічним, в роз. 2.

123 Що за чергою октоїха; бо якщо й два канони Богородиці, що співаються на полієлейних святих, перед їхнім каноном, подані в наших трефологіонах після загальних служб, рівновартісні з іншими богородичними октоїховими канонами, однак, оскільки черговий канон октоїха вже під рукою, то на треба шукати іншого в іншій книзі.

124 Марко, розділ 95, і Почаївський октоїх на кінці арк. 7, на звор.

125 Марко, розділ 79; але Почаївський октоїх подає недільний канон на 4, богородичний на 2 і святого на 6.

126 Церковне Око в розділі 2, також і новий Московський типик в розділі 4 і наш Перемиський подають 4 канони: „Недільний з ірмосом на 4, Хрестовоскресний на 2, богородичний на 2 і святого на 6”. А Московський типик додає: „Якщо святого два канони, то обидва канони на 8, а Хрестовоскресний відкидається”. Однак, ці типики не узгоджуються з Грецьким типиком, що каже: Ιστεον ουν, ότι ει εορτάζεται ο Αγιος του Μηναίου, καταλιμπανεται ο Σταυροαναστασνμος Κανών της Οκτωηχου (Καιφ. β) /Отже, треба знати, що, якщо відзначається пам’ять святого мінеї, відкидається Хрестовоскресний канон октоїха (розділ 2)/; не узгоджуються і з Марком, що в розділі 79, περί Αγιου έχοντος Πολυελεον /про святого, що мас полієлей/ каже про канон: о Αναστάσιμος εις δ Θεοτόκου εις δ και Αγιου εις σ ει δε εισι δυο Αγιοι, εις η /недільний на 4, Богородиці на 4, святого на 6, а якщо два святих, то на 8/.

127 Московський типик, розділ 4, і Перемиський, стор. 85. — Марко в розділах 78 і 79 приписує по 3-ій пісні сідальний святого, Слава, і нині: 1-й богородичний голосу, тобто недільний, по 6-ій — кондак святого. Новий Царгородський Типик по 3-ій пісні: Κοντακιον το αναστασιμον χύμα, είτα ψαλλεται το Κάθισμα του Αγιου, και το θεοτοκιον; μετά δε την εκτην ωδην Κοντακιον και Οίκος του εορταζομενου Αγιου /кондак недільний потиху, відтак співається катизма святого і богородичний. А по 6-ій пісні — кондак-ікос святого, пам’ять якого відзначається/. Грецький типик в розділі 2, по 3-ій пісні — Κάθισμα του Μηναίου /катизма мінеї/, по 6-ій — Κοντακιον του Αγιου /кондак святого/, по 9-ій — Εξαποστιλαριον το αναστασιμον και του Αγιου ει εορτάζεται, και το θεοτοκιον /екзапостолярій (світильний) недільний і святого, якщо його день та богородичний/, але не зазначає, який богородичний; однак, слов’янські устави слушно приписують богородичний недільного світильного, бо він відповідає, недільній євангелії.

128 Московський типик, розділ 3, і Перемиський, стор. 85; мінея, напр. 26 жовтня; подібно й Царгородський типик, напр. 5 грудня.

129 Московський типик, розділ 4; а Перемиський на 6-му часі приписує тропар і кондак храму, однак, Львівський Синод наказує в цьому випадку храму відкидати (в чині звичайних часів).

130 Мінея 28 вересня, 18 жовтня, 24 лютого, 15 липня; Московський типик, розділ 15.

131 Мінея 9 жовтня, 14 і 16 листопада, 27 січня.

132 Так подає Почаївський трефологіон у кожній загальній службі; бо всі богородичні, наведені там, знаходяться на недільних стиховнях відповідного голосу. Також і Московський типик, розділ 15, приписує добирати богородичні за голосом святого. В мінеї богородичний ніколи не буде з недільної стиховні, а добирається з іншого дня тижня (27 січня).

133 Слов’янська мінея, напр. 18 жовтня і 25 січня, і новий Царгородський типик 6 грудня (бо не приписує всенічного).

134 Хоч у цьому випадку жодний устав не згадує про цей канон, однак, вживається він у нас, і це добре. Хоч і в цьому випадку октоїх відкидається, але, оскільки богородичний канон не має характеру тижневої служби октоїха, то може вживатись на службі святого полієлейного, як і на утрені; бо обидва канони, що попереджають канон полієлейного святого на його утрені, взято з октоїха. Цьому відповідає устав 24 лютого про Віднайдення Чесної Голови Предтечі, коли випаде в Сиропусну суботу.

135 Львівський Синод в чині малого повечір’я. Так і слов’янські часослови; але грецькі приписують тільки тропар святого.

136 Один канон маєш в мінеї 5 грудня. Але звичайно бувають два канони. Почаївський трефологіон деколи приписує: канон Богородиці на 4, інколи з ірмосом на 6; бо коли говориться на 4, то розуміється без ірмоса, що його приписує двічі (Устав на кінці Почаївського октоїха 1800 року на стор. 8). Деколи в мінеї, замість вищезазначених звичайних богородичних канонів, буде окремий канон (6 грудня, 30 січня). В загальних службах трефологіона подається тільки один канон святому.

137 Почаївський октоїх на кінці арк. 7, на звор., і Московський, арк. 357, на звор.

138 Московський типик, розділ 3.

139 Рукописний типик, розділ 31.

140 Бо не береться богородичний, що в мінеї за наславником святого, ані за голосом наславника.

141 Рукописний типик і Московський у вищезазначених розділах. Також і Марко: То αναστοσιμον στιχηρον του στίχου, και τα γ του Αγοιυ. (Καιφ. 78) /одна недільна стихира і три святого (розділ 78)/.

142 Згадані типики лише приписують: богородичний на той самий голос; а оскільки недільні богородичні малої вечірні — урочисті, що також називаються Δογματικον /догматик/, то Перемиський типик добирає їх слушно.

143 Московський типик, розділ 3, і рукописний, розділ 31; і Марко: Εις την Λιτην στιχηρον του Αγοιυ της Μονής, και του Αγιου στιχηρα; δόξα του Αγιου, και νυν θεοτοκιον του κατά αβ εις τον αυτόν ηχον (Καιφ. 78). На литії — стихира святого обителі, Слава: святого, І нині: богородичний за абеткою на той самий голос (розділ 78). Стихири κατά αβ (αλφαβητον) за абеткою — це стихири на стиховні великої вечірні, бо у грецькому тексті початкові букви цих стихир (крім першої) подаються за абеткою; а оскільки в кожному голосі їх — три, то з 8-им голосом закінчуються всі 24 букви грецької абетки: 3 х 8 = 24. З цим узгоджується і наша мінея, або трефологіон, напр. 26 жовтня.

144 Рукописний типик, розділ 31, і Марко Καιφ. 78/розділ 78/.

145 Μαρκ. Καιφ. 78 /Марко, розділ 78/. Рукописний типик, розділ 31, і Московський, розділ 3.

146Вищенаведені устави.

147 Так звичайно наші устави і російські: Московський типик, розділ 3 і мінея, напр. 26 жовтня; але рукописний типик і Марко у вищенаведених місцях подають „Непорочні” та іпакой голосу, а також полієлей і сідальні святому, І нині: перший богородичний того самого голосу, за Марком, або богородичний на той самий голос, за рукописним типиком. Новий Царгородський типик не подає „Непорочні”, а тільки полієлей і тільки останній сідальний святого з його богородичним, „Ангельський хор” та іпакой (напр. 6 грудня).

148 Марко і наш рукописний типик приписують канони на 16, тобто Марко: недільний на 6, богородичний на 2 і святому на 8; рукописний: недільний на 4, богородичний на 4 і святому на 8.

149 Тут все так, як зі святим полієлейним в неділю, де подали ми й джерела.

150 На стиховні 25 січня, 24 червня.

151 Немає потреби добирати богородичний на стиховні з малої вечірні недільної служби, як це приписує Перемиський типик, бо в жодному випадку святого зі всенічним богородичний на стиховні або на „Господи, взиваю я” малої вечірні не добирається з недільної служби, а лише зі служби седмичної.

152 Μαρκ. Καιφαλ. πη /Марко, розділ 88/. Рукописний типик, розділ 37.

153 Напр. 5 грудня і 25 січня.

154 Напр. 26 вересня, 26 жовтня, 5 грудня.

155 Почаївська мінея 24 і 29 червня; а Московський типик додає до цього і 29 серпня (розділ 7).

156 Розділ 7, на кінці.

157 Μαρκ. Καιφ. ξ•β /Марко, розділ 69/; Мінея 20 листопада.

158 Μαρκ. Καιφ. ξε /Марко, розділ 65/; рукописний типик, розділ 22; мінея 9 вересня в посвяття, що підлягає спільному правилу з передсвяттям.

159 Мінея 9 вересня, тобто в посвяття.

160 За стародавнім уставом, в неділю, з огляду на всенічне, бралось усе на малій вечірні лише недільне, за звичаєм. Але на великій вечірні на литії: одна стихира храму, а також стихири передсвяття зі стиховні утрені. На благословенні хлібів: тропар „Богородице Діво” двічі і передсвяття раз (мінея 7 вересня), а Марко: „Богородице Діво” тричі без посвяття (Καιφ. ξε /розділ 65/).

161 Перемиський типик приписує іпакой, також Слава, і нині: свята. Грецький устав не подає нічого, бо мається на увазі всенічне, що виключає повечір’я. Але тому, що в грецьких часословах на часах кондак свята виключає іпакой, подібно й розділ 77 Марка, то можна і тут на повечір’ї брати один кондак передсвяття без іпакоя. Подібно й у віддання свята кондак свята виключає іпакой (мінея 14 січня).

162 Мінея 21 листопада; Московський типик 21 листопада і Марко в розділі 8 подає так і це можна витягнути з уставу 7 вересня і 5 серпня, коли святі цих днів випадають у посвяття в неділю; бо мають канон лише на 4, хоч вони на 6, як це видно з позначок, поданих у місяцеслові при їхніх наголовках.

163 3 Напр. 7 вересня. За грецьким уставом Марка: Από γ ωδής Κοντακιον του Αγιου, ει έχει, η το Κάθισμα του Αγιου, δόξα του Αγιου, και νυν το της Εορτής. Αφ. έκτης Κοντακιον της Εορτής. (Καιφ. ξε) /По 3-ій пісні — кондак святого, якщо має, або сідальний святого, Слава: святого, І нині: свята. По 6-ій пісні — кондак свята (розділ 65)/. В розділі 8 Марка Церковного Ока: по 3-ій — ще й ікос святому, по 6-ій — й ікос свята.

164 Μαρκ. Καιφαλ. ξε /Марко, розділ 65/ і у Церковному Оці, розділ 8, арк. 20: а інколи октоїха — 5 і свята — 3 (7 вересня).

165 Напр. 7 вересня; так і Марко: однак, оскільки за грецьким уставом недільних кондаків нема, то береться на всіх часах лише кондак передсвяття (Καιφ. οζ/розділ 77/).

166 За грецьким уставом, оскільки немає недільного кондака, буде Слава, і нині: кондак передсвяття. Якщо й святий має щось, то береться ще й йому те, що має (Μαρκ. Καιφ. ξε /Марко, розділ 65/).

167 Мінея 3, 4, 5 січня; якщо будуть деколи і стихири передсвяття, тоді буде: передсвяття — 3 і першому святому — 3, а другому святому беруться на стиховні, з двома його приспівами, як 2 листопада. І тоді стихир передсвяття на стиховні не буде, крім „Слава, і нині”; або беруться хвалитні, а по малому славослов’ї — стиховна, на своєму місці, як 1 лютого, коли випаде в М’ясопусну суботу і переноситься на попередню п’ятницю.

168 Напр. мінея 15 вересня і 9 серпня (за найдавнішими уставами, що приписують відзначати пам’ять свв. апостолів на 6, без полієлея) і 20 листопада, що має знак святого на 6; також устав, поданий по неділі ап.Томи на цілу П’ятидесятницю.

169 Хоч і служби дня, тобто октоїха, вповні не беруться, але, замість неї, служба свята, однак, таки дещо з щоденної береться, а саме літургійні прокімени, які в передсвяття будуть дня, а в посвяття — свята.

170 Слов’янська мінея, напр. 20 листопада і 20 грудня.

171 Μαρκ. Καιφ. οε /Марко, розділ 75/, подавши цей устав на посвяття, додає: Ωσαύτως γίνεται και εις τα Προεορτια /Так само буває і в посвяття/. Почаївський трефологіон 20 листопада. В найдавніших мінеях два святих в передсвяття ніколи не мають двох окремих тропарів.

172 Мінея, напр. 7 вересня; і Μάρκο Καιφ. ξσ /Марко, розділ 66/.

173 Грецька мінея, напр. 7 вересня, 21 грудня, 13 серпня.

174 Мінея 7 серпня. В мінеї деколи святий не має ікоса, тоді на 3-ю пісню переноситься тільки кондак, деколи не має ані ікоса, ані кондака, а в цьому випадку нічого не переноситься (Грецька мінея 20, 21, 24 грудня. Деколи не має світильного).

175 Мінея 20 листопада, Μαρκ. Καιφ. ξσ /Марко, розділ 66/.

176 Грецька мінея 20 листопада.

177 Якщо буде в мінеї; у трефологіоні завжди буде в загальних службах, А Марко подає такий устав: Εάν τυχωσι τα Προεορτια και Μεϋεορτα, και δυο Αγιοι έχοντες Κοντακιά δυο, λέγεται το πρώτον από γ ωδής, και το έτερον αφ έκτης, το δε Προεοπτιον, η της Εορτής, καταλιμπανεται. (Καιφ. ξη) /Якщо випадають передсвяття і посвяття та два святих, які мають два кондаки: читається перший від 3-ої пісні, а другий — від 6-ої, а передсвяття або свята відкидається (розділ 68)/.

178 7 вересня і 5 серпня знаходимо передсвяття на 8 і святому на 4, хоч має знак на 6. Однак, Марко приписує святому на 6. (Καιφ. ξσ) /розділ 66/.

179 За попереднім уставом на всіх часах: тропар передсвяття, також Слава: святому, а кондак — тільки передсвяття (Око Церковне, Марко, розділи 128 і 129, а це „якщо якийсь святий матиме славослов’я”); подібно і рукописний типик в розділі 27. На випадок двох святих уставу не знаходимо, але легко зрозуміти, що на 1-му і 6-му часі на Слава належить брати тропар першого святого, а на 3-му і 9-му — другого; а кондак на всіх — лише передсвяття.

180 За попереднім уставом: тропар передсвяття і святому, якщо має, Слава: кондак святому, якщо має, І нині: кондак передсвяття; все інше — тільки святому, а апостол-євангелія також і дня, на першому місці. Також і другому святому береться, якщо щось має. Перед тропарями святого слов’янські устави приписують храму святого (Почаївська тріодь, арк. 11, на звор.).

181 Так Церковне Око і взагалі слов’янські устави.

182 Атенські видання долучають до вхідного свята звичайне „Спаси нас, Сину Божий” з приспівом свята.

183 2 Стародавній грецький типик обителі св. Миколи των Κασουλων /Касуль/ (Прим. ред. місцевість у Пули, південна Італія, де знаходилась обитель св. Миколи) в селі Ідрунтськім (Bibliotheca Barberina) приписує „Всі ви, що в Христа” ще й на Переображення. А грецький типик Ґроттаферрати, тобто монастиря преподобного отця Ніла, поблизу Риму, подає „Всі ви, що в Христа” не тільки на самий день свята або у Світлу седмицю, але й на всі дні посвяття до віддання свята; подібно й новий Царгородський типик; однак, грецький типик, називаний св. Сави, а за ним й слов’янські типики з тим не узгоджуються, бо у неділю ап.Томи і в понеділок по Зісланні Св. Духа виразно приписують трисвяте. Не узгоджується й типик, називаний св. Миколи.

184 Так однозгідно всі слов’янські устави.

185 Перемиський типик; бо стихира великої вечірні береться на великій вечірні.

186 Так усі мінеї і слов’янські трефологіони, Московський типик, рукописний типик, розділ 17 і грецький Царгородський типик; також Церковне Око в розділі 12; однак, дозволяє брати на Слава стихиру свята, а на І нині — 1-й богородичний біжучого голосу (догмат).

187 Так загальні устави і наші, і російські. А Церковне Око, розділ 12, і рукописний типик приписують спочатку катизму „Непорочні” з „Ангельським хором” та іпакой, а також полієлей і всі сі-дальні свята по разу. Так і Марко в випадку святого зі всенічним у неділю (Κοαφ. οη) /розділ 78/.

188 Церковне Око, а з ним і рукописний типик, на Вхід у храм Пресвятої Богородиці приписують недільну євангелію, а не свята, а чому — не знаємо. Загальні, наші і російські, устави і новий грецький Царгородський типик (стор. 14) Και εις την Εισοδον /і на Вхід у храм пресвятої Богородиці/ приписують євангелію свята.

189 Церковне Око, розділ 12; рукописний типик, розділ 17, і мінея. Коли два свята, Стрітення і Благовіщення, випадуть у неділю Великої чотиридесятниці, мають канон тільки на 6.

190 Колись, коли і на цій утрені брались пісні (Μαρκ. Καιφ. ογ /Марко, розділ 73/ й розділ 140 Церковного Ока) не можна було брати приспіви свята, а лише приспіви пісні; однак, тепер беремо пісень тільки у Велику чотиридесятницю, з каноном свята брались би, як більш відповідні, приспіви свята.

191 За грецьким уставом, кондак на всіх часах — лише свята.

192 Хоч загальні устави, грецькі і слов’янські, цього не мають, однак, має Львівський трефологіон 1643 року (15 серпня). Дехто цей приспів бере й на антифонах, але не потрібно створювати нових уставів.

193 Загальні слов’янські устави подають ірмос тільки на Благовіщення й на Успіння Пресвятої Богородиці; але наші служебники і новий грецький Царгородський типик — на всі свята богородичні і господні, до віддання.

194 За нашим звичаєм.

195 Мінея, напр. 15 вересня.

196 Марко в Грецькому типику не приписує прокімена, ані алилуя, ані причасного свята (Κοαφ. ξα та о /розділи 61 і 70/). Коли хтось читає в тижнях апостола і євангелію тільки святому, або тільки певному прошенню, на потребує брати його також і святу, але лише тоді, коли читає апостол-євангелію дня.

197 Про поминання свята на відпусті в посвяття нічого не знаходимо в грецьких уставах. З уставу слов’янських тріодей і Московського типика можна було б зробити висновок, що поминання свята належить брати лише у самий урочистий день свята і на його віддання. Бо приписує брати великодній відпуст впродовж цілої Світлої седмиці, кожний день якої має вид богослужіння самого дня Воскресіння, а опісля приписує брати його на Літургії віддання Воскресіння. Однак, сьогодні спостерігаємо загальний звичай творити святкове поминання і в інші дні посвяття, що має й устав служебника, надрукованого у Стратині за львівського єпископа Гедеона Балабана 1604 року, 11 років перед Церковним Оком, який подає таке: „Знай, що святкові відпусти беруться від дня свята до віддання свята кожного дня” (стор. 517). Подібно можна було б брати в богородичні посвяття, але слова „сьогодні” й „урочисто” треба відкидати. Однак, в посвяття господні краще поминання свята в неділю не брати, бо не добре поєднується з недільним поминанням, яке повинно займати перше місце. Було б, напр. на посвяття Різдва Христового: „Що воскрес із мертвих і що народився у вертепі у Вифлеємі Юдейському і дав себе покласти у ясла задля нашого спасіння, Христос, істинний Бог наш”. А в дні седмичні, крім неділі, поминання свята можна брати без сумніву, бо тоді служба свята заступає службу октоїха і тому, замість поминання служби дня, тобто октоїхової, добре брати поминання служби свята. Дехто в неділю відкидає поминання недільне і бере тільки свята, але вони діють всупереч нашим служебникам, які в неділю свв.Отців, в середині свята Вознесіння перед П’ятидесятницею, подають поминання недільне.

198 Μαρκ. Κοαφ. ξε /Марко, розділ 65/.

199 Напр. наші мінеї 8 вересня; Московський типик 8 вересня і 21 листопада; а Марко, тому що в загальному грецькому уставі немає недільного кондака, приписує на всіх лише кондак свята.

200 Однак, думаємо, що коли збігаються недільна служба зі службою посвяття, недільна повинна переважати.

201 За найзагальнішими і найдавнішими уставами в посвяття й у віддання треба брати трисвяте, а не „Всі ви, що в Христа” або „Хресту твоєму”, бо вони беруться у самий день свята, за винятком „Всі ви, що в Христа”, що береться не тільки в самий день свята Воскресіння, але також і впродовж цілої Світлої седмиці, оскільки протягом цілої Світлої седмиці богослужіння відбувається так, як і в самий день Воскресіння. В інші дні, до віддання Воскресіння, береться трисвяте. Так мають загальні грецькі і слов’янські устави та найдавніший типик монастиря св. Миколи Касульського в околиці Ідрунтській, що зберігається в барберинському книгосховищі у Римі, написаний шістсот чи сімсот років тому. В ньому на арк. 121 і 124 подається устав, який подав я. З цим загальним і давнім уставом не узгоджується один грецький типик, написаний преподобним отцем Вартоломеєм, товаришем преподобного отця Ніла і співзасновником обителі Ґроттаферрати поблизу Риму, що зберігається в тій самій обителі, який приписує „Всі ви, що в Христа” до віддання свята. Напр. 26 грудня подає: Και αντί του Τρισάγιου Οσοι εις Χριστον. Τούτο γαρ λεγομεν έως ου αποδιδοται η εορτή /і, замість трисвятого, „Всі ви, що в Христа”. Бо це відмовляємо доки не віддасться свято/. Не узгоджується також і новий Царгородський типик 1851 року, позначений печаткою патріярха. Ось, напр. в понеділок Св. Духа там, де грецькі і слов’янські тріоді мають трисвяте, цей типик має „Всі ви, що в Христа”. Щодо тропарів, Марко так: недільний, Слава: тропар святому, якщо має, І нині: кондак свята (Καιφ. ξε)/розділ 65/.

202 Московський типик і мінея 21 листопада, 8 та 15 вересня і 2 лютого. (Московський типик, арк. 176, на звор.) і Марко Καιφ. ξε /розділ 65/ приписують, за давнім уставом, і дня, і святому, якщо має; якщо — ні, то лише дня, а святу — нічого. Марко, розділ 8, в Церковному Оці: якщо — ні, то черговий і Богородиці.

203 Напр. 15 і 16 вересня в мінеї.

204 Це устав Почаївського октоїха (1800) і Московського 1782 року, на кінці, за приписом про храм Воскресіння Христового: „Якщо долучиться передсвяття чи посвяття господніх свят або богородичних в суботу та в інші дні тижня, крім неділі, також на Покладення її ризи у Влахерні і на Покладення Чесного Пояса октоїх не береться, крім догмата на „Господи, взиваю я” в п’ятницю ввечері”. Не узгоджується з цим уставом устав нашої і Московської мінеї й Церковного Ока, поданий на посвяття Стрітення в Сиропусну суботу, де подасться не 1-й богородичний голосу, а стихира свята.

205 Напр. 15 вересня; в Церковному Оці 16 вересня і в Грецькій мінеї: світильний святому раз.

206 Μαρκ. Καιφ. ξσ /Марко, розділ 66/ і мінея 15 вересня.

207 Мінея 16 вересня; Грецька мінея 24 листопада.

208 За попереднім уставом на всіх масах: тропар свята і Слава: святому, якщо має; а кондак — тільки свята (Церковне Око в розділах 128 і 129 Марка). В випадку двох святих після тропаря свята береться на Слава поперемінне тропар першому і другому святому, а кондак — тільки свята.

209 Одні беруть повсякденні антифони „Добре воно”; інші — зображальну; за попереднім уставом — беруться ще й святому, якщо щось має.

210 Слов’янська мінея 8 вересня і Марко в Оці Церковному, розд. 9.

211 За попереднім уставом, коли бувало всенічне, на литії — стихири свята з вечірньої стиховні того дня (Почаївська мінея 8 вересня); а за Московським типиком — ще й стихири святому і його „Слава”; однак, наказує славну стихиру брати пізніше, на стиховні.

212 Почаївська мінея, напр. 7 січня.

213Напр. 23 квітня і 8 травня.

214 Мінея 21 листопада; Марко, розділ 77.

215 Устав Слов’янської мінеї 21 листопада, а розділ οσ /76/ Марка Грецького типика і 8 Церковного Ока приписує на всіх часах лише кондак свята.

216 Слов’янська мінея 21 листопада, Μαρκ. Καιφ. ξε /Марко, розділ 65/, в Церковному Оці, розділ 8.

217 Приклади цього випадку маєш в мінеї 11 січня, 23 і 25 квітня, 9 і 21 травня.

218 11 січня тільки 6, усі — святому.

219 Так само, як на Собор Предтечі 7 січня.

220 Наша і Грецько-Венеціянська мінеї.

221 Мінея 25 і 30 квітня; 9, 21 і 25 травня. Деколи зустрічаємо канон свята на 8 і святого на 6, як в Грецькій мінеї і в Московському типику 11 січня. Одначе, думаємо, якщо полієлейний святий відзначається на 8, як це сьогодні звичайно буває, тоді буде канон святому на 8; а якщо відзначається тільки на 6, то буде тільки на 6. Приклади полієлейного святого на 8 і на 6 ми тут подали на стор. 70.

222 Напр. 11 січня, 9 і 25 травня.

223 25 квітня, 21 травня.

224 23 квітня, 11 січня.

225 Напр. 23 квітня й устав мінеї, що по неділі перед Воскресінням; Московський типик, арк. 362, на звор.

226 Устав мінеї 15 вересня не подає на кінці навіть тропаря святому; однак, устав Богослова на неділю Мироносиць його не відкидає.

227 За уставом Юрія і Богослова на неділю Мироносиць.

228 Мінея 12 вересня; 31 грудня, 13 січня.

229 Мінея 21 вересня.

230 Слов’янська мінея 31 грудня: і тропар на віддання Воскресіння і Зіслання. Можна було б долучити й поминання свята, якщо свято богородичне, але виголосити, що Успіння (Різдва, Входу в храм) свято віддаємо.

231 Мінея 14 січня; і Московський типик 14 січня.

232 Розділ 63 Марка В Грецькому типику приписує по 3-ій — сідальний, по 6-ій — кондак-ікос свята.

233 Не беручи однієї з тих, що перед „Слава”.

234 За загальним грецьким уставом і Марком, розділ 63, на всіх часах — тільки кондак свята.

235 За грецьким уставом: Слава, і нині: кондак свята.

236 Напр. мінея 13 серпня.

237 Мінея на віддання Різдва, Входу і Успіння Пресвятої Богородиці.

238 Мінея, напр. 21 вересня, 13 і 23 серпня.

239 Мінея 30 грудня і 14 січня; і Церковне Око в розділі 118 Марка.

240 Тут на стор. 106 в 3.

241 Так називається перший день року, від латинського indicere — за­повідати, бо цього дня оголошувались данини по цілій Римській державі. Nilles, Calend. 1 Sept.

242 Собор (Συναξις), тобто зібрання людей для урочистого почитання чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, що під час нападу іконоборці кинули в Газурське чи Загурське озеро в монастирі Міясинів, неподалік міста Мілітійського у Вірменії; знайшли її після довгого часу непошкодженою (Синаксар Грецької мінеї цього дня і Нілес 1 вересня).

243 Грецько-Венеціанська мінея має цілу утреню – велику

244 Почаївська мінея і Московський типик

245 Так Почаївська мінея і Московський типик; а наші служебники закінчують кондаки тропарем Собору

246 Так Почаївська мінея і Московський типик, але розділ 1 Марка, що в Оці Церковному, відповідно до загального грецького уставу, Що не має недільних кондаків, подає лише кондак Індикта і святого поперемінно, тобто на 1-му і 6-му — Індикта, на 3-му і 9-му — святому.

247 За уставом мінеї (8 вересня, на кінці) береться вся служба ще й святому; однак, у нас безполієлейному святому звичайно не береться; як також чергова апостол-євангелія; бо якщо вже береться одна, нема потреби брати, окрім соборних храмів, на співаних літургіях.

248 Устав мінеї 8 вересня.

249 Мінея 13 вересня.

250 Мінея 7 вересня. За давнім уставом — ще й вся служба святому.

2511 Церковне Око і мінея 8 вересня.

252 Мінея 15 вересня.

253 Мінея 12 вересня.

254 Це оновлення, по-грецьки Εγκαίνια /оновлення/, по-латинськи Dedicatio, або Посвячення храму Воскресіння Христового, побудованого в Єрусалимі на Голготі за імператора Константина 335 року.

255 Церковне Око і наш рукописний типик цього першого кондака Оновлення не подають. Але Грецько-Венеціянська мінея подає його по 6-ій пісні; також не знаходимо і хресного кондака, і кондака Корнилія в жодному виданні, а тільки в нашому часослові й грецькому Пропаганди, а хреста і в Церковному Оці; добре написаний типик XVII століття книгосховища Львівського Університету (1. Н. 4), наш рукописний типик і Грецько-Венеціянська мінея не подають ані тропаря, ані кондака святому.

256 Церковне Око (в місяцеслові, арк. 268), а за ним і Московський типик (арк. 54, на звор.) подають на часах лише тропар Оновлення і Слава: передсвяттю, кондаки Оновленню і передсвяттю — поперемінно, а святому — нічого. Гадаємо, що цей устав буде добрим, якщо святий не має тропаря і кондака. В тих виданнях, де подаються тропар і кондак святому, не має причини не брати їх на часах.

257 Так вважаємо; бо в випадку, коли кондака передсвяття устав не подає, цей додається пізніше.

258 Заголов. XI. ч. 4. б.

259 Простіше, за давнім уставом, хрест з васильками кладеться на таці. Сьогоднішні греки частіше, замість васильків, підкладають під хрест квіти.

260 За слов’янським уставом — ще й фелон.

261 За нашим звичаєм — на подушці.

262 Мінея 14 вересня.

263 В Грецькому Типику і слов’янському Львівського Університету нічого не говориться про це винесення чесного Хреста, крім тропаря «Спаси, Господи»; Απέρχεται ο Ιερεύς και ο Εκκλησιαρχης συν τω Κανδηλαπτη εν τω σκευοφυλακιω μετά λαμπάδων και θυμιατών, και λαμβανουσιν το τιμιον ξυλον του Σταυρου, ψάλλοντες και το Τροπαριον Σωσον Κύριε τον λαον σου, και φερουσιν εις την Εκκλησιαν, και επιτνθεασιν αυτό επάνω της αγίας Τραπέζης, και απτει κηρος έμπροσθεν αυτό επάνω της αγίας Τραπέζης, και απτει κηρος έμπροσθεν δι όλης της νυκτός/Виходить ієрей і еклезіярх зі свіченосцем до захристії зі свічками й кадильницями і беруть чесне дерево Хреста, співаючи тропар «Спаси, Господи, людей твоїх», несуть до церкви та кладуть його на святу трапезу, і запалюється свічка перед ним на цілу ніч/. (14 вересня). Початок звичайний й інші підготовчі молитви, тобто трисвяте з «Отче наш», як подають пізніші слов’янські устави, довші, ніж цілий цей чин, бо він складається тільки з одного хресного тропаря, а зі слов’янським додатком, ще й з кондака.

264 Стародавні грецькі устави нічого не згадують про диякона, ані при винесенні, ані при піднесенні, ані при покладенні чесного Хреста, а лише про одного ієрея. Грецький типик, подібно, як і слов’янські, приписує ієреєві убиратися у всі священичі ризи: αλασσει ο Ιερεύς πασαν την ιερατικην στολην /ієрей убирається у всі священичі ризи/. Грецька тріодь (Хрестопоклонна неділя) і новий Царгородський типик, подібно, як і слов’янські устави, приписує ієреєві входити з хрестом зі святилища до храму північними дверми: εκ του αριστερού Βήματος /з лівого боку святилища/. Грецькі устави, за винятком нового царгородського, та слов’янський Львівського Університету, приписує ієреєві, вийшовши зі святилища до храму, прямувати до вхідних дверей, що провадять з храму до притвору, які деколи називають царськими, і там очікувати закінчення славослов’я й звідтам виголошувати «Премудрість, прості», а відтак прямувати до тетраподу, що перед іконостасом. Хоча ці двері й називаються царськими, βασιλικαι /царські/, то треба розуміти, що так їх називали колись. Сьогодні царськими називаємо середні двері іконостасу, що за давнім звичаєм називаються святими: αγιαι ΰυραι /святі двері/ (розділ 96, Грецький типик).

265 За слов’янським уставом чи, точніше кажучи, за Почаївською мінеєю, за Московським типиком і за Церковним Оком, цілу єктенію співає диякон, а ієрей не співає нічого. А кадильницю, що її у нас тримає ієрей з хрестом, було б ліпше щоб тримав диякон та кадив, як це приписує новий Царгородський типик і Церковне Око 14 вересня.

266 3 вищесказаного бачимо, що у нас, згідно з типиком Львівського Університету, ієрей обертається спочатку на схід, відтак на північ, після цього на захід, на південь і знову на схід. За загальними слов’янськими уставами: на схід, на захід, на південь, на північ та знову на схід. За Грецьким типиком: на схід, на південь, на захід, на північ і знову на схід. Новий Царгородський типик приписує так, як і у нас.

267 Устав тріоді Хрестопоклонної неділі приписує ієреєві перед поклонінням відчиняти хрестохранильницю: και ανοιξας την ύηκην /і, відчинивши сховище/, а в типику Львівського Університету: «І по створенні хрестохранильниці». З цього випливає, що мали по монастирях частинки чесного Хреста. Грецький типик і два рукописні слов’янські, що маєш, не приписують ієреєві співати окремо «Хресту твоєму», а хорам; ані вклонятися чесному Хрестові до землі; бо це приписує лише Церковне Око 14 вересня.

268 Грецький типик приписує перед цілуванням Хреста три поклони, а по цілуванні — один; а слов’янські — перед цілуванням — два, а по цілуванні — один; однак, сьогодні творимо лише один перед і один по цілуванні. Також і Грецький типик, відкинувши обидві останні єктенії, одразу після поклоніння подає відпуст: Ψαλλομεν δε και τα στιχηρα Ιδιομελα, αχρις ου προσκυνησουσιν οι αδελφοί, εις ηχον β το Δεύτε πιστοί. Και μετά το προσκυνησαι παντός, λέγει ο Ιερεύς Σοφια, και Απολυσις /Співаємо стихири ідіомелі під час, коли браття будуть поклонятися, на 2-й голос «Прийдіть, вірні». І по поклонінні всіх ієрей виголошує: «Премудрість» та відпуст/. Вважаємо, що належить відкинути принаймні єктенію «Помилуй нас, Боже», оскільки в єктенії Воздвиження — ті самі поминання, що й в наступній «Помилуй нас, Боже». Поклонів на «Хресту твоєму» стародавні устави не приписують, крім Церковного Ока, в якому: і поклоняються тричі. Щоб прегарний обряд піднесення і поклоніння чесному Хрестові з часом ні в чому не змінився, подаємо тут про це устав в грецькій мові, який взято з грецького типика під іменем св. Сави. А подає таке: Ψαλλομενης δε της μεγάλης δοξολογίας, αλασσει ο Ιερεύς πασαν την ιερατικην στολην, και εισέρχεται μετά του θυμιατού, προηγουμένων των λαμπάδων, εν τη αγία Τρεπεζη, και Ουμιων τον αγιον σταυρόν σταυροειδως, αίρει αυτόν μετά δίσκου επί καιφαλης, και προπορευόμενων δυο λαμπάδων, φέρει αυτόν μέχρι των βασιλικών πυλών του ναού, κακεισαι ισταται. Και πληρουμενης της δοξολογίας και του τρισάγιου, λέγει ο Ιερεύς μεγαλόφωνος: Σοφια ορθοί. Και αρχόμενα του τροπαρίου Σωσον Κύριε, και ούτως εισοδευει μετά του αγίου σταυρού, και ούτως ευτρεπισμενου τετραποδιου, τνθεται ο τίμιος σταυρός επάνω αυτού, και Ουμια ο Ιερεύς σταυροειδως. ЕІ6 ούτως βολών μετανοίας τρεις, καν ποια εστίν ήμερα, και λαβών ανά χείρας τον τιμιον σταυρόν γυμνον μετά βασιλικών κλάδων, ισταται έμπροσθεν του τετραποδιου, βλέπων κατ ανατολάς, και λέγει εις επηκοον πάντων: Ελεησον ημάς ο Θεός. Και αρχόμενα της πρώτης εκατοντάδας το Κύριε ελεησον, σφραγίζοντας του Ιερέως εν ταις εναρξεσιν μετά του αγίου σταυρού. Είτα κλίνει την καιφαλην όσον σπιύαμην από της γης, και καταμικρον ανισταται άχρι συμπληρωσεος της εκατοντάδας. Ηνικα δε φθάσει ενς το 97 Κύριε ελεησον , υψοι την φωνην ο Εκκλησιαρχης, ήγουν το Κύριε ελεησον τρις, και αισθομενος ο Ιερεύς τέλος λαμβάνειν την εκατοντάδα, σφραγίζει πάλιν τρις. Είτα στραφείς επί το νοτιον μέρος, λέγει: Ετι δεομεβα... και αρχόμενα της δευτέρας εκατοντάδας, και ποιεί ο Ιερεύς την δεύτερον υψωσιν, ως προγεγραπται. Ειύ ούτως στραφείς επί δυσμάς λέγει: Ετι δεομεθα, και αρχόμενα της τρίτης εκατοντάδας. Πληρωμένης δε αυτής, στρέφεται ο Ιερεύς επί το βορειον μέρος, και λέγει: Ετι δεομεθα... και γίνεται η τετάρτη υψωσις. Και ούτως στρέφεται ο Ιερεύς κατ ανατολάς, και λέγει: Ετι δεομεύα... και αρχομεΟα της πέμπτης εκατοντάδας. Μετά δε την πεμπτην υψωσιν ψαλλομεν το Κοντακιον Ο υψωθείς. ЕІІ9 ούτως: Τον σταυρόν σου προσκυνουμεν Δέσποτα τρεις. Ψαλλόντων δε των αδελφών, αποτι6ισιν ο Ιερεύς το τιμιον ξυλον εν τετραποδιω, και αρχόμενα προσκυνειν, ο τε Ιερεύς, και ο Προεστως, ποιουντες και μετανοίας τρεις κατενωπιον του τυμιου σταυρού, είτα ασπάζονται. Και μετά το ασπαζαστ)αι βαλλουσιν μιαν μετανοιαν; ειΰ ούτως εις τους χορούς δεξιά και αριστερά. Είτα εισέρχονται οι αδελφοί δυο δυο κατά ταξιν, και προσκυνουσι και ασπάζονται ομοίως. Ψαλλομεν δε και τα στιχηρα ιδιομελα, αχρις ουν προσκυνουσιν οι αδελφοί , εις ηχον β το Δεύτε πιστοί. Και μετά το προσκυνησαι παντός λέγει ο Ιερεύς: Σοφια, και Απολυσις /Під час співання великого славослов’я ієрей убирається у всі священичі ризи та прямує з кадильницею, попереджуваний свіченосцями, до святої трапези. Покадивши святий хрест хрестоподібне, бере його з дискосом собі на голову і, попереджуваний двома свіченосцями, несе до царських дверей храму, там залишаючись. По закінченні славослов’я й трисвятого, ієрей гучно виголошує: «Премудрість, прості!» і починаємо тропар «Спаси, Господи». Ієрей входить зі святим хрестом і кладе чесний хрест на підготований тетрапод, покадивши його хрестоподібне. Відтак, вклонившись тричі, який не був би день, він бере в руки чесний хрест, огорнений галузками васильків, стає перед тетраподом, дивлячись до сходу, і каже, щоб всі могли почути: «Помилуй нас, Боже». І починаємо «Господи, помилуй» першої сотки, а ієрей на початку благословляє святим хрестом. Після цього він схиляє голову до, приблизно, четвертини метра від землі та помалу підноситься до закінчення сотки. Коли вже співається 97-й раз «Господи, помилуй», еклезіярх підносить голос. Тоді й співається тричі «Господи, помилуй», а ієрей, зауваживши, що сотка добігає кінця, знову тричі знаменує хрестом. Відтак він, обернувшись на південь, мовить: «Ще молимось» і починаємо другу сотку, а ієрей творить друге піднесення хреста, як приписано. Відтак, обернений на захід, мовить: «Ще молимось» і починаємо третю сотку. По закінченні, ієрей обертається на південь і мовить: «Ще молимось» та відбувається четверте піднесення. Відтак ієрей обертається на схід і мовить: «Ще молимось» та починаємо п’яту сотку. Після п’ятого піднесення співаємо кондак «Зійшовши» («Вознесийся»). Відтак співається тричі «Хресту твоєму». Коли браття співає, ієрей кладе чесний хрест на тетрапод й починаємо поклонятись. Ієрей і настоятель, вклонившись тричі перед чесним хрестом, цілують його. По цілуванні вклоняються раз. Також і ті, що на хорах праворуч і ліворуч. Потім підходять браття два по два, за чином, вклоняючись, одночасно й цілують. Співаємо стихири ідіомелі, доки браття поклоняються, на 2-й голос «Прийдіть, вірні». А коли вже всі закінчать поклонятись, ієрей виголошує: «Премудрість!» і слідує відпуст/ (14 вересня).

269 Так наші мінеї і Московський типик (15 вересня). А коли про чергові апостол і євангелію устави нічого не говорять, то, однак, можна буде взяти їх на другому місці, як у віддання свята 21 вересня, коли воно припадає в неділю, а коли — ні, то навіть на віддання Воздвиження не брати чергові, щоб було певне узгодження уставів.

270 Мінея 15 вересня.

271 Єпархіяльні вісті. 4 вересня 1898, ч. XVI, стор. 149.

272 Так наша Почаївська мінея, Церковне Око і Московський типик. А наші служебники, часослови і Грецько -Венеціянська мінея 1755 року приписують брати службу Святих Отців в наступну неділю по 11 жовтня; треба розуміти, що коли 11 жовтня припадає в седмичний день; подібно й в останній Грецько-Венеціянській мінеї (1884) і в новому Царгородському типику, де приписується брати у самий день 11 жовтня, якщо неділя, якщо — ні, то в наступну неділю. Що на це скажемо? Вважаємо, що добрі всі ці устави, однак, не добре, коли богослужбові книги однієї і тої самої церковної області подають неузгоджені устави. Бо коли приймаємо устав нашої мінеї, то нехай він буде приміщений й у служебниках Й у часословах, коли бо приймаємо устав останніх, то нехай буде Він й у мінеї. А якщо дотримуємось уставу мінеї, то треба подати його вже 8 жовтня, щоб, читаючи, можна зауважити про Наступну неділю. Це треба розуміти і про службу Святих Отців Перших шістьох соборів 16 липня, яку мінеї і наші, і грецькі, Приписують перенести назад, на 13 липня, якщо випадає в середу; грецькі мінеї подають це не згідно зі своїм уставом 11 жовтня, коли приписують перенести цю службу з 16 липня назад, мають переносити її назад також і з 11 жовтня. Нам здасться, І простіше було б ці служби не переносити назад, а брати в самий 11 жовтня і 16 липня, коли випадають у неділю, якщо — ні, в наступну неділю.

273 За уставом нашої мінеї, Московського типика й Церковного Ока, спочатку все — землетрусу, а відтак — святому. У Грецько-Венеціянській мінеї 1755 року прокімен, апостол, алилуя, євангелія і причасний — лише святому, а в останній, 1884 року, спочатку — святому, а опісля — землетрусу. В новому царгородському — тропарі землетрусу, а все інше — лише святому. За загальним слов’янським уставом, що його дотримуються лише в соборних храмах, перед апостол-євангелією святого, береться апостол-євангелія також і дня.

274 Так устави і грецькі, і слов’янські, але оскільки ці останні взято з грецьких, що взагалі не мають недільних кондаків, а слов’янські мають, гадаємо, що слов’янам належить брати й недільний кондак поперемінне з іншими двома, тобто на 1-му — недільний; на 3-му — землетрусу; на 6-му — святому; на 9-му — знову недільний.

275 За уставом нашої мінеї, Московського типика і Церковного Ока —/ тропар недільний, землетрусу і святому. Кондак недільний, Слава: святому, І нині: землетрусу. Все інше — землетрусу, а опісля — святому; апостол-євангелія — чергова, під заспів. Грецька мінея 1755 року нічого не подає землетрусу.

276 Краще було б перенести її на 12 листопада, щоб зі зміною календаря не було плутанини у нових виданнях церковних книг. Бо вже й цього, 1900 року, день 31 жовтня відповідає не 12-му, а 13-му листопада.

277 Дехто вважає, за виданням Перемиського типика 1870 року, стор. 271, що ані на св. Михаїла, ані на св. пророка Іллі, не належить співати «Блажен муж» і, що тоді не береться жодна катизма, бо ця катизма, як про це пише видавець, знаходиться лише в Почаївському трефологіоні, а в найдавніших мінеях і трефологіонах вони не зазначаються; причиною цього вважають те, що «Ілля не вмер, а св. Михаїл, як безтілесний, смерті не підлягає». Однак, цього замало. Бо щодо уставу, не лише Почаївський трефологіон 1777 року і Почаївська мінея того самого року, але й Львівський антологіон (трефологіон) 1643 року й великий типик, під назвою «Церковне Око», надрукований у Москві 1615 року, тобто більше, ніж півтора століття перед Почаївським трефологіоном, і рукописний трефологіон 1736 року, що його маємо, і типик Всеросійської Церкви, надрукований у Москві 1859 року, за ухвалою її Правлячого Синоду, подають і на ці два свята катизму «Блажен муж». Хоча й деякі устави, як Московська мінея 1782 року, Грецько-Венеціянська 1884 року не подають «Блажен муж», то з цього ще не випливає, що не потрібно брати жодної катизми, бо й на безполієлейних святих в мінеї не подається катизма, а мається на увазі чергова; так і тут можна розуміти чергову, що її подають три старовинні рукописні слов’янські типики: один — Львівського Університету, другий — св. Онуфрія у Львові, а третій — книгосховища Капітули св. Юрія; також і Церковне Око (що подає два устави: один з «Блажен муж», а другий з черговою катизмою). Причина того, що ці устави подають на ці два свята чергову катизму, може полягати в тому, що їхня служба спочатку не мала ані всенічного, ані полієлея, а поступово, з часом, зросла до все-нічного. Про св. Іллю написано в Почаївській мінеї: «Нехай буде відомо, що в надрукованих грецьких мінеях, в рукописних уставах, а також і в слов’янських рукописних і друкованих уставах, служба пророка Іллі подана на 6, з октоїхом». А щодо св. Михаїла, вищенаведені слов’янські типики подають йому службу лише полієлейного виду, але неповну, бо частково поєднують його службу зі службою октоїха, як безполієлейного святого.

278 За відомим загальним поясненням св. Відпустового Зібрання, в звичайному вислові:Pater et Ave, число напр. 7 або 5, що стоїть лише перед Pater, відноситься також і до Ave. Див. напр. Приписи св. Відпустового Зібрання від 22 березня 1847 року, про побожний чин св. Йосифа обручника.

279 2 Службу св. Катерини знаходимо полієлейною лише в нашій Почаївській мінеї і в новій Грецько-Венеціянській; а в інших — безполієлейною. В пізніших грецьких уставах знаходимо її поданою на 25 листопада з відданням свята Входу у храм Пресвятої Богородиці, а в давніших — на 24-е, як це сьогодні у греко-слов’ян. Так подає Грецько-Венеціянська мінея 1615 року: Σημειωσαι ουν, ότι ευρομεν εν τισι Τυπικοις των νεωτέρων, ότι εν τιοα των πόλεων ψαλλεται η ακολουθία της αγίας μάρτυρος Αικατερίνης εν τη κε του μηνός, εν η και αποδιδοται η εορτή. Εν ετεροις δε Τυπικοις παλαιοτεροις ευρομεν αυτήν εορτάζεσαι εν τη κδ του αυτού μηνός: εν δε τη κε ψαλλομεν την ακολου6ιαν του εν αγιοις Κλημεντος Παπα Ρώμης, και Πέτρου Αλεξανδρείας, εν η και αποδιδοται η εορτή των Εισοδιων /Та занотуй, отже, що ми знайшли в деяких, новіших, типиках, що в деяких місцях чин святої мучениці Катерини співається в день 25 цього місяця, в який віддається свято. В інших давніх типиках зазначається, що її пам’ять вшановується 24 цього місяця, а дня 25 співаємо службу Климентія пали римського і Петра Олександрійського. І в цей день також віддається свято Входу/. Це перенесення з 24-го на 25-й день, на думку греків, як це пояснює нова Грецько-Венеціянська мінея (24 листопада, стор. 158), зробили на бажання ченців Синайської Гори, щоб не збігалось з відданням свята і, щоб таким чином урочистіше вшанувати пам’ять святої. Бо знаємо, що тіло святої великомучениці ангельською силою було перенесене на Синайську Гору і там поховане.

280 В уставі про часи нема нічого, тому подаємо його самі, беручи кондаки поперемінно, за взірцем уставу 1 вересня, коли випадає в неділю.

281 Однак, щодо тропарів, якщо буде лише один тропар для двох, то буде тропар за правилом одного святого, а якщо буде для кожного окремий, то буде за правилом двох святих.

282 Старовинна рукописна мінея, що її маємо, подає хвалитні стихири лише Петрові; а рукописний типик — хвалитні стихири Петрові, а опісля — стиховну свята.

283 Московський типик приписує брати приспіви пісень; але оскільки пісні обмежуємо тепер до Великої чотиридесятниці, беремо тут приспів за наголовком й іменем святого, з доданням «Моли Бога за нас». Також і Око подає: «а святим приспівуємо на ім’я».

284 Де буде лише один тропар для двох, там буде їхній тропар, також Слава, і нині: свята.

285 За старовинним уставом береться тропар святих зі Слава, також і на 1-му і на 6-му часах; а у нас сьогодні — лише поліс денним.

286 4 Церковне Око і Московський типик.

287 За Московським типиком — тропар і кондак ще й святому. За нашим рукописним, типиком — тропар недільний і свята; Слава, і нині: кондак свята.

288 Без полієлея і з октоїхом, як це в попередніх уставах, або зі всенічним, як це в нашій Почаївській мінеї і в рукописному трефологіоні 1736 року, який маєш.

289 Почаївський трефологіон і Московський типик 11 грудня.

290 Наш служебник, в уставі перед 32-ою неділею, також і греки, безпосередньо перед тріоддю беруть неділю про Закхея, однак, тільки у чотирьох випадках, тобто якщо між неділею по Просвітленні й тріоддю буде або одна неділя, або дві, або три, або чотири; і якщо буде одна неділя, то в цю неділю беруть у слов’ян 32-у неділю (у греків — 15 Луки) про Закхея; якщо буде дві неділі, то беруть спочатку 29-у ( у греків — 12 Луки) про десять прокажених, а також 32-у про Закхея; якщо буде три неділі, то беруть 29, 32 і 17 Матея, що про Хананейку; якщо чотири, то беруть 29, 30 і 31 про сліпого і 17 Матея. (Так мають Ευαγγελισταρια /євангеліярій/ греків; так і Лев Аллатій у Асеманна, Calend. Univ. Eccl. Tom. VI. Pag. 516.

291 Наш служебник на вищенаведеному місці.

292 Устав перед 29-ою неділею.

293 Так і наші служебники, почаївські й інші, що з них передруковані, подають шість випадків неділь між Богоявлінням і тріоддю, за числом шістьох стовпів межових ключів, починаючи від останнього до першого стовпа, від 29-ої рядової неділі до 32-ої (перемиське видання, стор. 226, 231, 236, 241).

294 Почаївський служебник і ті, що з нього, в уставі на 7 січня; також і Московський типик на 7 січня приписує зайві відкидати.

295 В типику Львівського Університету: «За бажанням настоятеля співаємо „Блажен муж" і полієлей».

296Так Церковне Око в розділі 114 Марка; а наші і російські устави подають і недільний кондак; однак, якщо на Літургії не приписують недільний кондак» то чому тут приписують?

297 За стародавнім уставом береться служба і святому, якщо її має, а апостол й євангелія — спочатку суботі перед Різдвом Христовим, чергові, за слов’янським уставом беруться під заспів суботи перед Різдвом Христовим (Мінея 18 грудня і Московський типик).

298 Так Почаївський трефологіон у неділю Праотців, арк. 200, на звор., і в неділю Отців, арк. 215; також і Московський типик, арк. 119 і 129. В грецьких уставах і нашому слов’янському рукописному сідального Отців не знаходимо.

299 Рядові, за уставом мінеї, не беруться; а за Московським типиком, також і на Праотців.

300 Устав тут мовчить; а запозичуємо його з 24 грудня, коли випадає в неділю.

301Так Почаївська мінея і Московський типик. Щодо тропарів, наші служебники слушно приписують тропар передсвяття на другому місці, бо так беруться в неділю Отців, що перед Зісланням Святого Духа; однак, нема потреби цього дотримуватись, бо тропар Отців може не вважатись господнім. Щодо кондаків, наші молитвослови не мають кондака Отців і подають окремий кондак передсвяттю, що в ньому згадуються святі Отці.

302 Таблиця, що на кінці нових служебників, також хибно подає апостол-євангелію навечір’я, не беручи під увагу Літургії навечір’я в неділю, що присвячена святим Отцям, і тому їхні апостол-євангелію не добре відкидати.

303 Мінея 20 і 31 грудня, але в будь-якому разі не у віддання Богоявління.

304Почаївська мінея 22 грудня.

305 Мінея 20 грудня.

306 Пісні «Господеві співаймо», що на кінці псалтиря, устав мінеї 20 грудня приписує не брати від 20 грудня до 14 січня; одначе, сьогодні не беремо їх не тільки в цьому проміжку, але й взагалі протягом цілого року, за винятком Великої чотиридесятниці.

307 Бо грецький устав мовчить, а слов’янські — чітко приписують: «Літургії в цей день не буває» (Мінея 25 грудня).

308 Львівський Синод, нагол. ІV, § 1, ч. 2; і нагол. VI, розділ VI, ч. 4.

309 2 В патріяршому Царгородському храмі читаються всі часи разом, περί α. ωραν της ημέρας/близько 1-ої години дня/, але без обідниці (типик, 1884). За уставом Грецького типика перший час поєднується з утренею, а інші, в навечір’я Різдва Христового, співаються περί ωραν ζ /близько 7-ої години/, в навечір’я Богоявління περί ωραν εκτην /близько 6-ої години/; коли з навечір’я переносяться назад, на попередню п’ятницю, то співаються γεννομενης εννατης /по минулій дев’ятій годині/. По різних російських обителях, що їх називає Церковне Око, перші два часи співаються «о другій годині дня», а інші два з «Зображальними» о п’ятій годині дня. Так і львівські устави, але часи І і ІІІ — о першій годині дня; за уставом нашої мінеї і Московського типика, всі часи поєднуються з «Зображальною», а починаються на початку другої години.

310 Загол. IV, розділ II. І, ч. 15.

311 Устави деяких російських монастирів, що їх подає Церковне Око, приписують дияконові по кожному часі співати три єктенії, тобто «В мирі Господеві помолімся» по закінченні трипсалмія, малу єктенію перед прокіменом та «Сповнім» по відспіванні євангелії. Цього не вистачає грецькій довготі і непотрібними додатками греки спотворюють вид часів, переданий нам від початків; також і старовинні львівські устави додають єктенії.

312 За слов’янськими уставами ієрей і диякони мають стояти перед аналогієм впродовж цілої відправи: ієрей — убраний у фелон, а диякон — у стихар.

313 У загальних слов’янських уставах «Прийдіте, поклонімся» з попереднім «Господи, помилуй» (12) і «Слава, і нині» не згадується, але мається на увазі; бо в грецьких недвозначно подаються, як і в деяких слов’янських.

314 У слов’янських уставах ці стихири називаються тропарями, а в грецьких — самогласними Ιδιομελα /ідіомелі (самогласні)/.

315 Так має наша Почаївська мінея. За Львівським антологієм 1643 року і за рукописною святковою мінеєю 1736 року ця стихир а співається раз канонархом, з приспівом «Слава», а також «солодко з покорою обидва хори, перший — один рядок і лівий — той самий», після цього, на кінці — І нині: ціла стихир а раз. В Грецько-Венеціянській мінеї, подібно, як і в нашій, однак, «Слава» подає на читання канонархом. Інші устави подають і третю стихиру, тільки двічі; однак, новий Царгородський типик і Грецько-Венеціянська мінея подають перед нею приспів «Слава, і нині», а також стихиру, яку читає канонарх ευλαβως και μεγαλοφωνως (Μηνεα: μετά μέλους) /сильно і гучним голосом (мінея: зі співом)/, а на кінці — другий раз ту саму стихиру, обидва хори разом. Російські типики приписують брати раз цю стихиру без приспіву, що її читає канонарх або диякон, додаючи многоліття імператорові, в Царгороді: λέγει το εγκωμιον του Πατριάρχου/читає похвальне слово патріярха/. Стих «Покланяємось Різдву твоєму» співається тричі, за уставами віддалених російських монастирів, співається щоразу вище, а найвище — «Покажи нам і божественне твоє Богоявління», як написано в Церковному Оці.

316 В грецьких уставах нічого не говориться про ризи священнослужителів, ані про кадження. Наша мінея і Московський типик подають кадження на початку кожного часу, лише на 9-му часі подають кадження перед прокіменом.

317 Стародавній Львівський молитвослов подає відпуст свята, однак, оскільки в усіх інших випадках відпусти свят починаються вечір-нею свята, слушно Церковне Око і Почаївська мінея подають «відпуст дня», з поминанням, як нам здається, і святого, що випадає цього дня.

318 За нашим найзагальнішим і російським уставами, вечірня зі Службою Василія в навечір’я Різдва Христового починається о сьомій годині дня (О першій пополудні), а в навечір’я Богоявління — о п’ятій годині дня (об одинадцятій перед полуднем, за теперішнім численням); але за іншими найстаршими уставами в обох випадках: περί ωραν δεκατην της ημέρας/близько десятої години дня/ (о четвертій пополудні). Всенічне за загальним слов’янським, серед яких і Церковне Око — о десятій годині ночі (тобто вранці); за іншими, найстаршими, в навечір’я Різдва: περί ωραν πρωτην της νυκτός /близько першої години ночі/, а Богоявління: περί ωραν δεύτερον της νυκτός /близько другої години ночі/. В Царгородській Патріярхії вечірня починається одразу після дев’ятого царського часу.

319 За слов’янським уставом і за Грецьким типиком ієрей служить проскомидію, коли починається «Господи, взиваю я».

320 На Службі з вечірнею Грецько-Венеціянська мінея 1755 року і новий Царгородський типик по «Благословенне царство» має «Благословенний Бог наш» і перед «Прийдіте, поклонімся» — трисвяте з «Отче наш». Церковне Око і мінеї наші і російські мають все так, як ми подали в тексті.

321 В Грецько-Венеціянській мінеї — п’ять.

322 Новий Царгородський типик Патріярхії приписує лише три читання, і по першому та по другому читаннях — окремі тропарі зі стихами, що про них ми сказали.

323 Так виголошувати перед «Благословенний Бог наш» приписують дияконові грецькі агностики й наші мінеї на великому повечір’ї Різдва і Богоявління.

324 Так Церковне Око і устави наші та російські; а грецькі устави й Остромирова Євангелія подають Євангелію від Луки, заспів 5: «Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа», також і наші часослови; та сама євангелія, що й на вечірні зі Службою Василія, як це буває в навечір’я Богоявління; а так краще, бо відноситься ближче до свята. Крім того, якщо навечір’я випаде в суботу, то на Літургії буде євангелія суботи перед Різдвом від Луки, заспів 72, також про зерно гірчиці.

325 Немає звичаю, щоб диякон читав Євангелію, за винятком Літургії, а читає ієрей, як це зазначалось і на царських часах.

326 Слов’янські устави подають кадження відразу по «Благословенний Бог наш», що його виконує ієрей, убраний у фелон; а за нашим звичаєм, кадження відбувається перед «Благословенний Бог наш», що виконує ієрей лише у епітрахилі або диякони в дальматиках, якщо будуть, як це має Львівський Синод в додатку 36.

327 Грецький часослов, що його маємо, подає цей стих на кінці лише раз, що його співають обидва хори разом; за іншими — один хор раз, відтак — обидва хори разом раз. А співати приписують лише у Великий піст, на голос 8, а поза Чотиридесятницею — читати скоро без співу: χυρα και άνευ μέλους/скоро і без співу/.

328 Співати лише кінець тропаря по кожному наступному стисі; знаходимо і в тропарі, що співається зі стихами між читаннями вечірні Різдва Христового і Богоявління.

329 Львівський Синод в додатку 36.

330 Подібно і Церковне Око в розділі 29: «А від Христового Різдва до дня святого Богоявління їсти сир і яйця, і молоко, і м’ясо в середу і п’ятницю, як один день; це бо триває 11 днів». І знову: «В дванадцять днів по Різдві Христовому дозволяємо на все».

331 Так: «Христос, що народився у вертепі ... Бог наш, молитвами Пречистої своєї Матері й святого Обручника Йосифа, яких сьогодні собор світло вшановуємо, святих славних і всехвальних апостолів, і святого священномученика Євтимія, єпископа Сардійського, що його сьогодні пам’ять вшановуємо, і всіх святих й ін.».

332 Так мінея; а про тропарі «Помилуй нас, Господи» і єктенію «Помилуй нас, Боже» в мінеї не згадується, бо вони у загальних виданнях грецьких часословів не подаються.

333 Про цей випадок устави мовчать; але тому, що Собор Предтечі (7 січня) може випасти в суботу по Богоявлінні, устави його Собор прилучають до суботи по Богоявлінні, і тут так мас бути.

334 Московський типик додає і чергову (мається на увазі, якщо не буде відступу); за стародавнім уставом треба було б додати ще й святому, якщо має щось, однак, безполієлейному святому у нас звичайно не беруть.

335 Устав слов’янських міней на кінці 26 грудня, коли Різдво Христове випадає в неділю.

336 В розділі 23 Марка Церковного Ока і в Московському типику апостол-євангелія чергової неділі — під заспів; однак, мається на увазі, що не буде відступу.

337 Грецькі мінеї і типики подають устав лише на два випадки субот і неділь між Різдвом і Богоявлінням, тобто: один — на дві суботи і дві неділі; другий — на одну суботу й одну неділю, і на ці одну суботу і одну неділю подають наступний устав: Ει δε τύχη εν Σαββατον και μια Κυριακή, αναγινωσκεται τω μεν Σαββατω, Σαββατω μετά την Χρίστου γεννησιν, τη δε Κυριακή, Κυριακή προ των Φοτων /Якщо випала б одна субота й одна неділя, читається в суботу те, що й в суботу по Різдві Христовім, а в неділю те, що в неділю перед Богоявлінням/. І цього уставу досить на випадок однієї суботи з одною неділею, бо тоді ця субота випадає протягом грудня (31-го), а неділя — протягом січня (1-го); однак, не вистачає на одну суботу з двома неділями, ані на одну неділю з двома суботами, бо тоді ця субота випадає протягом січня (1-го), як у сьомому рядку, а неділя — протягом грудня (31-го), як це в 3-му рядку; і як не можна, за самим Грецьким типиком, читати апостол-євангелію неділі по Різдві поза святом Різдва, в січні, але треба перенести назад, на 26 грудня δια το αρχήν λαμβάνειν τον Ιαννουαριον μήνα, και την των Χρίστου Γεννών εορτην αποδιδοσΟαι /тому що починається місяць січень і свято Різдва Христового віддається/: так не можна читати апостол-євангелію неділі перед Богоявлінням, в межах свята Різдва, або апостол-євангелію суботи по Різдві читати в січні. Тому нема нічого дивного, що слов’яни доповнили свої устави тим, чого бракувало. Однак, устави нашої мінеї і російські, подані 26 грудня, на суботи і неділі між Різдвом і Богоявлінням, імовірно з причини недбальства переписувачів, в деяких місцях хибно подали і мають бути виправлені, на нашу думку, так:

Устав першого випадку: «Якщо Різдво випаде в неділю», то має закінчитись так: «як в теперішньому розділі в ряді виявиться, якщо випаде Обрізання і Василія в неділю» (як в наступному випадку). Устав третього випадку, «якщо Різдво у вівторок», то від слів: «А в неділю» до кінця, і має бути: «А в неділю, що перед Богоявлінням, прокімен, апостол, алилуя і євангелію читаємо в перший день січня, як буде у ряді, якщо випаде Обрізання і Василія в неділю». Устав п’ятого випадку від слів: «А на другий день прокімен, апостол, алилуя і євангелію читаємо спочатку неділі перед Богоявлінням, а відтак — святого» і все, що там є. Устав приписує читати в цьому випадку на утрені дві євангелії: одну неділі, а другу — чергову, не знаємо звідки це має, бо крім одної чергової недільної євангелії на утрені не знаємо, тому що неділя перед Богоявлінням нічого не має на утрені.

338 Мінея 31 грудня.

339 Також і в Росії урядова Церква відзначає початок цивільного року, як про це пише Нікольський в „Посібнику": „1-го січня у нас (від 1700 — 20) відзначається початок нового року».

340 Московський типик подає стиховню Обрізанню, хоча б і був храм Василія.

341 Оскільки стародавні устави не подають всенічного, то й нічого не зазначається про тропарі на благословенні хлібів; а співати: тропар святому раз, Слава, і нині: святу, як це має Почаївський трефологіон, не відповідає обрядові, за яким беруться тропарі на всенічному. — „Якщо немає всенічного, на повечір’ї — кондак святого, Слава, і нині: свята». На північній, по 1-му трисвятому — тропар свята; по 2-му — кондак свята; молитви „Пом’яни» не проказуємо, але „Господи, помилуй» (12) і відпуст. Так в слов’янських мінеях.

342 Так мають пізніші видання, а саме наше почаївське і російське, а найдавніше грецьке, а саме Ευχολογιον /евхологіон/ Венедикта, а зі слов’янських — Остромирова Євангелія, Церковне Око і рукописний подають прокімен лише святому, а апостол-євангелію — тільки Обрізанню, бо прокімен свята й апостол-євангелія святому — це пізніший додаток слов’ян. Однак, тепер приходить час не додавання нових, а скорочення давніх молінь. Старовинний устав має це: „Нехай на утрені береться євангелія святому, а на Літургії — Обрізанню».

343 Припис на 26 грудня, мінеї Почаївська і Московська.

344 Мінеї Почаївська і Московська в приписі на 26 грудня.

345 Замість „Тобою радується» наші служебники подають ірмос 9-ої пісні канону свята.

346 3 уставу мінеї і Церковного Ока, що ми подали на стор. 175, в примітках, можна було б зробити висновок, що в навечір’я Богоявління посту немає. Однак, з іншого уставу тієї самої мінеї і Церковного Ока, поданого на навечір’я Богоявління, випливає, що в навечір’я Богоявління саме такий піст, як і в навечір’я Різдва Христового, за винятком суботи і неділі, тобто: з одноразовим харчуванням і отриманням від набілу і риб, а в суботу і в неділю — з дворазовим харчуванням, з тим самим отриманням. Як це між собою узгоджується, не бачимо.

347 1 Ці тропарі співаємо на самогласні, бо в грецьких уставах вони називаються Ιδιομελα /самогласні/.

348 2 Ευχολογιον /евхологіон/ Венедикта закінчує цю єктенію виголосом „Бо милостивий»; а грецький Ευχολογιον /евхологіон/ кардинала Юліяна в Криптоферратській обителі подає цю єктенію в скороченому виді.

349 Це слова Ехологіона Венедикта XIV: Ιστεον ότι η παρούσα ευχή, ήγουν το Τριας υπερουσιε αναγινωσκεται μεν παρά τισιν; εν δε τη μεγάλη Εκκλησία (Царгородська), και εν τω αγιω Ορει ου λέγεται. £υ δε ει βουλει ταυτην ειπείν та ін. /Треба знати, що подана молитва, тобто „Тройце понадістотна» читається деінде, а у великій церкві (царгородській) і на Святій Горі не мовиться. А ти, якщо бажаєш її відмовити й ін./.

350 1 Нічого не знаходимо про трисвічник ані в грецьких уставах, ані в слов’янських уставах нез’єднаних Церков, а лише у наших українських. Існує звичай багатьох наших церков уживати трьох трисвічників, одного на кожне занурення. В уставі не згадується тільки один і, в цьому випадку, не занурюються всі три трисвічники одночасно, але один на кожному з трьох виголошень слів „Великий ти, Господи», про що пише і Кульчинський: Trinae candelae accensae immerguntur singulatim in aqua (Specim. Eccl. Ruth. Pars II ad 6 Jan.)/”Запалені трисвічники занурюються по-одному у воду» (Взірець Руської Церкви, частина II, на 6 січня)/. Також і про занурення пальців і дмухання на воду грецькі устави мовчать, а лише про благословення рукою згадують російські требники.

351 Поминання Святішого Архиєрея папи Римського подається в Почаївському трефологіоні 1777 року. Так поминати наказує Львівський Синод (нагол. III, ч. 6, на кінці).

352 Церковне Око і мінеї, наша та Російська.

353 В грецьких уставах зазначено, що тропар „Коли в Йордані» співається тільки раз, а співає його лише сам ієрей (евхологіон і мінея). За Церковним Оком ієрей співає „Коли в Йордані» двічі, а за ієреєм кожного разу той самий також і співці (арк. 517, на звор.) За нашою мінеєю й Московським типиком, ієрей співає той самий зі священиками тричі, а на кінці також і хори. За типиком Львівського Університету, ієрей співає раз, а опісля — хори тричі під час кроплення. Про хрестоподібне благословення води хрестом Ευχολογιον /евхологіон/ не згадує, а згадує Грецько-Венеціянська мінея, що подає: ευλόγων τα ύδατα σταυροειδως/благословляючи воду хрестоподібно/.

354 Кропити храм наказують грецькі устави, а наші требники — ще й св. трапезу. Слов’янські мінеї подають наступний устав про кроплення ченців: „А настоятель, взявши свячену воду в миску й обертаючись лицем на захід, тримає лівицею чесний Хрест, а правицею — васильки, й кропить хрестоподібне на всі боки. Тоді підходять спочатку священики, два по два, й цілують чесний Хрест, а настоятель знаменує їх васильками зі свяченою водою хрестоподібне по чолі; в такий самий спосіб і вся братія. Всі багаторазово співають тропар, доки вся братія не освятиться кропленням водою і причастям”. Подібно і Царгородський патріярх знаменує свяченою водою архиєреїв і церковних достойників (Ορφικιουχους /церковних урядовців/), як це подає новий Царгородський типик.

355 Так устави наші й російські.

356 Устави наші і російські.

357 Якщо не буде відступу, наша мінея приписує читати чергове під заспів, тобто на другому місці разом з неділею по Богоявлінні, а також святого (за уставом посвяття Різдва Пресвятої Богородиці в неділю перед Воздвиженням).

358 Московський типик приписує й прокімен свята на другому місці; однак, наша мінея його не містить, бо прокімен неділі по Богоявлінні заступає прокімен свята. Але Церковне Око приписує апостол-євангелію чергову під розділ, мається на увазі, що не буде відступу. Мінея приписує ще й святому, якщо щось має, за уставом, поданим перед тим на Собор Предтечі тут на стор. 201; однак, безполієлейному святому тепер у нас нічого не береться. Наша мінея і Московський типик й інший рукописний, що його маємо, приписує причасний спочатку свята, а також „Хваліте”; однак, якщо в неділю по Воздвиженні подають спочатку „Хваліте”, в відтак — свята, то і тут так повинно бути. Подібно буває і у віддання Переображення та Успіння.

359 Наш служебник в неділю Митаря.

360 Царгородський Τυπικον /типик/ приписує поєднувати службу св. Теодосія зі службою неділі й свята; але оскільки в цьому випадку збігаються три апостол-євангелії, тобто неділі по Богоявлінні, Митаря і святого, слов’янські устави переносять службу Теодосія на інший день. А згаданий Τυπικον /Типик/ приписує взяти на Літургії апостол лише неділі по Йордані, євангелію — тільки тріоді, а святому — нічого.

361 Подібно і на Митаря з відданням Богоявління, після кондака свята береться кондак тріоді зі „Слава, і нині”, тут на стор. 204.

362 Церковне Око рішення, щодо відправи всенічного, залишає настоятелеві.

363 Бо цій стихирі поступається недільна і, тим більше, стихира святих.

364 В загальному грецькому уставі недільного кондака нема.

365 Ані Церковне Око, ані Грецька мінея, ані новий Царгородський типик, ані слов’янські рукописи, що маємо, не подають уставу Трьох Святителів на дні седмичні сиропусного тижня; з цього випливає, що загальний устав, поданий в тексті їхньої служби, береться без сумніву і в дні сиропусного тижня. Також і 24 лютого, коли випадає в дні сиропусного, Грецько-Венеціянська мінея (1884) приписує всю службу — лише святу.

366 Так в нашій і російській мінеях; але нова Грецько-Венеціянська мінея не приписує переносити службу Трьох Святителів на інший день, але брати її у ту саму середу і п’ятницю з Літургією Золотоустого.

367 Подібно і в новому Царгородському типику передсвяття переноситься назад, на п’ятницю; а в новій Грецько-Венеціянській мінеї служба за померлих переноситься на суботу Блудного.

368 Подібно Почаївська мінея, Московський типик 1 лютого й Церковне Око (в розділі 35 Марка); але не знаємо звідки на „Хваліте”, на „Слава, і нині” взяти стихиру передсвяття, бо не добре, щоб ця, що на стиховні утрені, повторювалась на „Хваліте”; краще хай повторюється та, що на стиховні вечірні.

369 Устави міней нашої і російських; одначе, Типик Львівського Університету приписує святому тільки два тропарі.

370 За Церковним Оком співається „Блажен муж”; наш рукописний типик дозволяє співати на вибір або „Блажен муж”, або чергову катизму; Грецька тріодь приписує чергову катизму, подібно й типик Львівського Університету.

371 Устави міней нашої і російських подають вхід, однак, це не відповідає уставу тріоді Сиропусної суботи, в якій вхід не подається, ані не приписується співати „Блажен муж”. Радше можна було б припустити вхід, якщо береться „Блажен муж”; однак, і „Блажен муж” аж ніяк не відповідає святому, що не має полієлея.

372 Мінеї наша та Російська і Церковне Око (в розділі 40 Марка) тут подають: читання свята ніби одно, бо Грецька Мінея має: τα Αναγνώσματα /читання/, а слов’янський рукописний типик, що у нас, також: читання свята.

373 Рукописний типик, який маємо, й Церковне Око в розділі 40 Марка.

374 3 Так знаходимо в усіх словенських уставах.

375 В Сиропусну неділю, якщо випаде посвяття, свято віддається, бо в понеділок починається піст.

376 Так в розділі 43 Марка, Церковному Оці, Почаївській мінеї і Московському типику; однак, якщо має бути однозгідність в уставах, то гадаємо, що і тут 1-й богородичний голосу має бути за загальним уставом посвяття господнього і богородичного, поданого на кінці октоїхів Почаївського і Московського за приписом про храм Воскресіння Христового; а якщо — ні, то й у посвяття інших свят має бути стихира свята, що буде в більшій відповідності до давніх уставів, в яких ані на передсвяття, ані на посвяття, ані на віддання свята не подається на п’ятницю ввечері догмат, а лише стихири свята, без різниці — субота це чи інший день тижня. (Наш рукописний типик, розділ 20 і розділ 11 Марка в Церковному Оці), хоча й загальні слов’янські устави на перед- і посвяття та на віддання свята подають догмат. Московський типик 12 вересня, 24 березня, 14 серпня; Церковне Око 12 вересня, 21 вересня; Почаївська мінея 12 вересня; типик Львівського Університету, стор. 87)

377 В М’ясопусну неділю віддання не буде, а буде перед тим, у М’ясопусну п’ятницю, бо служба свята зі службою Страшного суду не узгоджується.

378 2 В середу та п’ятницю віддання Стрітення не буде (пишеться в мінеї); якщо випало б у середу, то віддається у вівторок; якщо у п’ятницю, то віддається у четвер. А якщо у понеділок, то віддається в М’ясопусну п’ятницю, як це можна бачити в 1-му рядку таблиці віддання. Простіше наш рукописний типик 2 лютого, в розділі 17 Марка, і Церковне Око, в розділі 46 Марка, подають тільки один устав на кожний день Сиропусного тижня, за винятком суботи, що його подамо на сиропусні вівторок і четвер, на стор. 229-230, тільки в середу та п’ятницю твориться три великих поклони на єктенії „Помилуй нас, Боже”, на кінці вечірні та повечір’я.

379 Так, напр. на віддання свята Входу у храм Пресвятої Богородиці в неділю.

380 Наш старовинний рукописний типик й інший Львівського Університету подають лише один устав на будь-який день сиропусного тижня без „Блажен муж” в неділю ввечері. А нова Грецько-Венеціянська мінея в сиропусний тиждень нічого не приписує з тріоді, а тільки Предтечі.

Про скидання фелона устави нічого не подають; однак, оскільки від Закінчення читань ця вечірня — повсякденного виду, від цієї частини має продовжуватись у повсякденних ризах. Це має місце й на утрені, що до кінця „Хваліте” — великого виду, а від „Славослов’я” — малого виду.

381 Загальні устави наші та російські і типик Львівського Університету не згадують входу; але наш рукописний типик згадує, а оскільки навіть в дні Чотиридесятниці не виключається Віднайдення Голови Предтечі, то тим більше, в сиропусний тиждень.

382 Наш рукописний типик й інший Львівського Університету не приписують переносити службу Предтечі на інший день, а співати її з тріоддю, як і у пісні дні інших тижнів. Так і Церковне Око 24 лютого; а в розділі 61 Марка — переносити на Сиропусну неділю тільки з понеділка.

383 Наш рукописний типик подає друге читання тріоді з його прокіменом по трьох читаннях Предтечі.

384 Лише тут устави наші і російські приписують відкидати вхід, а в Сиропусну суботу — ні; про що неузгодженість була мова в примітці 2 на стор. 229.

385 Мінеї Почаївська і Російська.

386 Оскільки євангелія дня цієї суботи мас дещо про піст, устави наші і російські приписують тут брати апостол-євангелію спочатку дня та Теодора під заспів, а відтак — Предтечі; в Сиропусну суботу спочатку — Предтечі, а відтак — Отцям і дня під заспів. Наш рукописний типик приписує тільки дня і Предтечі; бо за грецьким уставом більше, ніж дві апостол-євангелії на Літургії не береться, ані одне під заспів другого не читається.

387 Загальні устави закінчують тропарі недільним богородичним; однак, Церковне Око (в першу неділю посту) його відкидає і закінчує тропарем Образа, оскільки він — господній.

388 За уставом мінеї 24 лютого, коли це свято випадає в один з пісних днів Чотиридесятниці, мала б служитись вечірня з Напередосвяченими й у навечір’я свята і в самий день свята; в навечір’я — з читаннями, а в саме свято — з апостол-євангелією Предтечі. Однак, у нас тепер дотримуються звичаю відправляти Службу Напередосвячених лише в середи і п’ятниці, а в інші три пісних дні — Службу Золотоустого, по якій, у престольних храмах, співаються ще й три останні часи з Зображальною, а вечірня — об 11-ій годині. А там, де в понеділок, вівторок і четвер Служби Золотоустого не відправляють, Служби Напередосвячених не буде, тоді, в навечір’я свята, буде вечірня, за вищенаведеним уставом; а в самий день свята, за уставом Церковного Ока (розділ 62 Марка) і рукописного типика, що його маємо (24 лютого), мас бути Літургія Напередосвячених, хоч би це була й не середа, й не п’ятниця, і на ній, по „Нехай стане”, належить брати прокімен, алилуя і апостол-євангелію Предтечі, причасний „Вкусіте” й Предтечі. А якщо, з якоїсь причини, не може бути відправлена Літургія, то гадаємо, що по читаннях Предтечі має бути прокімен і апостол-євангелія Предтечі, як це в уставі на Благовіщення.

389 Так Московський типик, хоч, за слов’янським уставом, береться ще й храму.

390 Мінеї Почаївська і Російська.

391 Ані в грецьких книгах, ані в нашому слов’янському рукописному типику не знаходимо різних уставів на це передсвяття, а тільки один, на пісні дні, в тексті; Церковне Око до цього одного додає ще один, скорочений на Акафістову суботу, і інший — на суботу Лазаря.

392 Рукописний типик і Церковне Око в розділі 78 Марка подають службу 40 мучеників зі службою Акафістової суботи; саме так і Царгородський типик, і нова Грецько-Венеціянська мінея.

393 Це передсвяття має ту особливість, що на нього служба святому в мінеї не подається.

394 Церковне Око приписує канон храму святого на 4 і октоїха на 4.

395 у п’ятницю — по 5-ій, 8-ій і 9-ій.

396 Так подають Грецька і наша Почаївська тріоді на цю середу; гадаємо, що належить брати троїчний світильний раз і без „Слава, і нині”, бо Слава: буде світильний хреста, І нині: його хрестобогородичний. Церковне Око приписує тільки троїчний світильний, а Московський типик — тільки світильний Хрестопоклонної середи, а також Слава, і нині: його хрестобогородичний.

397 Це наслідки звичайної слов’янської довготи. Гадаємо, отже, що краще в цьому випадку відкинути стихири на „Хваліте”, бо ані в грецьких, ані в інших виданнях такого уставу не знаходимо, а лише в російських, почаївських і в похідних від них.

398 Устав Благовіщення в п’ятницю 5-го тижня посту.

399 Устави згадують тропарі лише на „Бог Господь”; а ми, згідно з уставом на „Бог Господь”, подали тропарі й кондаки на всіх богослужбах. Церковне Око не подає на „Бог Господь” тропаря передсвяття, а лише акафіста, з цього випливає, що мав би братися лише тропар акафіста.

400 Рукописний типик, що його маємо, приписує друге читання тріоді, по закінченні читань свята.

401 Це свято має п’ять читань, з них два, що ближче відносяться до цього свята: „Прийшов Мойсей” і „Господь створив мене”, читаються вранці на вечірні з повною Літургією, а всі п’ять читаються разом на вечірні тоді, коли наступний день буде суботою або неділею, в які немає Літургії з вечірнею.

402 Наш рукописний типик приписує брати друге читання тріоді з його прокіменом, по закінченні читань свята.

403 За уставом нашої і російських міней.

404 Наш рукописний типик додає й 3 поклони на останньому трисвятому; а устави нашої і російських міней, Церковного Ока подають 3 поклони й на „Слава во вишніх Богу”, по трисвятому і ще, по останньому трисвятому.

405 Наш рукописний типик приписує недільні, за звичаєм (Марко, 32).

406 Так наші й російські устави; однак, не знаємо, для чого, відходити від загального правила і не брати недільних стихир, як це приписує наш рукописний типик (Марко, 31).

407 Церковне Око приписує співати у четвер Великого канону.

408 Наші й російські устави подають 3 поклони на „Нехай буде ім’я” і на відпуст; наш рукописний — на „Нині сили” і на „Нехай буде ім’я”; а ми їх відкидаємо.

409 В уставі про тропар і кондак тут нічого нема; однак, так буває у випадку суботи Лазаря.

410 Оскільки тут 4 катизми, тобто 3 чергових і полієлей, виникає питання, які єктенії треба було б тут співати; бо загальний устав має тільки три. До цього, оскільки свято має три сідальних, а тут подаються тільки два, то які два з трьох тут співати? Щодо єктеній, наш і російські устави згадують єктенії по 3-ій катизмі, звідси випливає, що після 1-ої і 2-ої катизм нема єктеній, які виключає й Почаївська тріодь по 1-ій катизмі перед сідальним тріоді 25 березня; і припускаючи таке, належить брати дві малі єктенії: одну — перед полієлейним сідальним, з виголосом „Нехай святиться”, а другу — перед сідальним 3-ої катизми, з виголосом „Бо ти благий” або „Бо твоя є влада”, за вибором. Але тому, що тільки російський і румунський устави не приписують малої єктенії на утрені в седмичний день, а у нас цього не дотримуються, тому гадаємо, що тут лише по 1-ій катизмі не треба брати єктенії, а по 2-ій треба брати з виголосом „Бо твоя є влада”, по 3-ій — з виголосом „Бо ти благий”. А з двох сідальних свята нехай один візьметься, що по полієлею, а другий — один з двох перших, за вибором.

411 Почаївський і Російський устави подають тут відпуст, а інші — жодного.

412 Почаївський устав 1780 року додає: а у храмі Благовіщення — приспів і ірмос свята.

413 Церковне Око, розділ 96 і розділ 44 Марка рукописного.

414 Хоча устав про це і мовчить. Зрештою, за уставом Грецької тріоді й інших, за винятком Почаївської (в якій про повечір’я: якщо буде), повечір’я не має бути.

415 Хоча і про це устав мовчить.

416 Устав має ще й 3 поклони на „Слава во вишніх Богу”, по трисвятому і на останньому трисвятому; однак, малі.

417 Хоч мінея тут мовчить, однак, подібно має в п’ятницю 3-го тижня посту.

418 Гадаємо, що у п’ятницю, а не в четвер, як це в Церковному Оці на кінці 79 розділу Марка, бо у четвер буде велике повечір’я зі всенічним, без канону. Краще буде в цьому випадку відкинути повністю чотирипіснець, бо цей устав — з чисельних винаходів слов’ян.

419 Про катавасію в піснях, де не приходить трипіснець, устав мовчить. Хоча й за загальним правилом віддання свят катавасія мала б бути свята, і по кожній пісні, однак, гадаємо, що катавасія свята в цьому випадку не має більшої ваги, ніж у посвяття, бо служба свята в це віддання мало що має. Зрештою вважаємо, що катавасія в цьому випадку має бути тільки по 3-ій, 6-ій, 8-ій і 9-ій пісні, а саме ірмос останнього канону, тобто по 3-ій, 8-ій і 9-ій — ірмос трипіснця, а по 6-ій — хреста.

420 За нашими і російськими уставами тут співається чотирипіснець утрені.

421 Про тропарі тут, на повечір’ї, й опісля, на Літургії, устави німого не подають; однак, оскільки на часи подають тільки свята Благовіщення, то й тут буде достатньо взяти тільки свята, бо чин акафіста і свята — про Благовіщення.

422 Устав ми взяли з розділу 104 Марка Церковного Ока, бо наша і російські мінеї не подають на цей випадок уставу зі всенічним.

423 Церковне Око в розділі 105 Марка.

424 Так припускаємо, бо устав мовчить.

425 Наш і російський устави залишають на вибір співати на „Господи, взиваю я” стихири або святу, або святому; але оскільки це свято не має малої вечірні, ані стихир на малій вечірні, а святий має, то ліпше буде співати лише святому.

426 Наш і російський устави приписують стихири святого з малої вечірні; однак, у тих самих уставах святий має на литії свої окремі стихири, отже, не потрібно їх брати деінде.

427 Почаївська мінея 1863 року.

428 Приспіви до тропарів канону свята устав не подає; можна було б приспівувати „Слава тобі, Боже наш, слава тобі”.

429 Устав про „Воскресіння Христове” мовчить; однак, якщо на Переполовинення П’ятидесятниці і в суботи 2-го, 3-го, 4-го і 5-го тижнів П’ятидесятниці, у випадку полієлейного святого, у всі інші седмичні дні устав подає „Воскресіння Христове”, то гадаємо, що і тут має бути так, як ми подали і в попередньому випадку.

430 Венеціянська мінея подає святу — 3 і хресту — 3.

431 В несоборних церквах беремо це все тільки хресту.

432 Канон передсвяття тут не беремо, а співаємо його у попередній вівторок.

433 Царгородський типик приписує спочатку апостола, а відтак — Отців. На Віднайдення Чесної Голови Предтечі 25 травня слов’янські устави подають стихири спочатку Предтечі, а опісля — Отців, однак, не відповідно до уставу утрені, часів і Літургії, на яких подають службу спочатку Отців, а опісля — Предтечі так, як Богословові.

434 Більш слушно Церковне Око має і тут, замість богородичного, тропар Вознесіння, як на малій вечірні.

435 Так має Церковне Око; а наші і російські устави, замість свята, подають на „І нині” 6огородичний, але не знаємо, звідки взяти цей 6огородичний.

436 Церковне Око приписує Вознесіння.

437 На 1-му часі Московський типик має недільний кондак, але його не подає ані Церковне Око (розділ 114 Марка), ані наша мінея.

438 Тропар Вознесіння на вечірні і тут кондак Вознесінню подає Грецько-Венеціянська мінея.

439 Так вважаємо, бо устав мовчить.

440 Співстраждання Пресвятої Богородиці може випасти до 20 липня, в випадку останнього переділу Великодня, що 25 квітня. Бо від Великодня до Співстраждання буде 69 днів, тобто від Великодня до Зіслання — 50, від Зіслання до неділі Всіх Святих і до наступної неділі (Євхаристії) — 14, від другої неділі до наступної п’ятниці — 5 днів. Якщо 25 квітня буде Великдень, то 69-им днем від Великодня буде 2 липня. Якщо останній переділ Великодня посунеться на три дні назад, то Співстраждання перейде на 29 червня, а якщо вісім днів назад, перейде на 24 червня.

441 Подібно, як у випадку Богослова на віддання Воскресіння.

442 Грецькі книги не подають полієлея, а також російські типики та мінеї і рукописний типик, що його маємо; а подає полієлей Церковне Око; Почаївська мінея подає і всенічне, а Почаївський трефологіон подає всенічне за бажанням; однак, це з огляду на велику побожність слов’ян.

443 Як подає новий Царгородський типик.

444 Як Покладення Чесної Ризи може випасти у Співстраждання, ми показали в примітці 1 на стор. 303.

445 Див. примітку 1 8-го листопада на стор. 135, про катизму „Блажен муж”, що її дехто відкидає у свято цього пророка і на святого Михаїла.

446 То Χειρογραφον ουδέν έτερον έχει εκ της Ακολουθίας της Αγιας Αννης, ειμή τρία Προσομοια, (διαφορά και αυτά προς τα ενταύθα) τα εις τον Εσπερινον δυο Δοξαστικά, και τον ενταύθα Κανόνα. Συναπτει δε μετά τούτων και ετεραν Ακολουύιαν των αγίων γυναικών Ολυμπιάδος και Ευπραξιας (Видавець Венеціянської мінеї 1884) /Рукопис не має нічого іншого зі служби на честь св. Анни, хіба що три подібні (і вони відмінні від тих, що тут), два славники на вечірню і канон, що тут. До них приєднується і друга служба святих жінок І Олімпіяди та Євпраксії/.

447 Titul XVI /розділ XVI/.

448 Вищенаведена мінея і новий Царгородський типик.

449 Почаївський трефологіон.

450 Це перенесення пояснює Грецька мінея: Προεορτια του τίμιου και ζωοποιού σταυρού, ήτοι η εξελευσις αυτού εκ του βασιλικού παλατιού εις την πολιν / Передсвяття Чесного і Животворного Хреста, тобто правдиве його винесення з царської палати до міста/. А чіткіше Ніллес: Profecto hoc die processionis pretiosae ac vivificae cruces lignum sanctae cruces e palatio Imperatoris Constantinopolitano prolatum, in magnam Ecclesiam S. Sophiae translatum est, ut crastino die ibidem adoranda proponeretur, ad depellendos scilicet ingruentes per aestatem morbos, uti ex libris liturgicis notant Bollandiani in praetermissis ad 30. et 31. Julii (Calendar.) /Провадять цього дня чудовий похід і переносять дерево животворного святого хреста з палати Царгородського імператора, і приносять до великої церкви святої Софії, щоб тут наступного дня його почитати, щоб проганяти люті слабості гарячого літа, як це занотовують Боляндисти з літургійних книг, поданих на 30 і 31 липня (Календар)/.

451 Як і 1 серпня в неділю.

452 Церковне Око та наш рукописний типик перед сідальним святого подають кондак хреста.

453 Тобто часточок справжнього хреста, на якому був розіп’ятий Христос.

454 Хоч водосвяття цього дня грецькі устави і не подають, однак, цей звичай, притаманний греко-слов’янам, взято від греків, які колись мали звичай творити водосвяття на початку кожного місяця і, відповідно, 1 серпня, за свідоцтвом Валсамона в поясненні канону V Трульського Синоду: Haec statuente canone, novilunium quidem festum ante annos omnem memoriam supeantes cessavit; eius loco, Dei gratia, ut et ipse propitious reddatur, preces, as Aquae lustrales in Ecclesia a populo fideli fiunt in uniuscuiusque mensis principio (Asseman. Calend. Tom. I. Cap. XI. Pag. 156) /Встановляючи цей канон, справді новомісячне свято, що від давніх часів затер всяку його пам’ять; на його місце, Богу дякувати, і кращі відбуваються молитви, й освячення води в церкві, що вірний нарід творить на початку кожного місяця (Ассеман, Календ., том Ш, частина І, розділ XI, стор. 156)/.

455 За Львівським Синодом; а за давнім — багряної барви.

456 Так мають наші і російські устави.

457 Точніше, по анафорі (Αντιδωρον /антидор/, що його роздавали по „Нехай буде ім’я Господнє”), як це в нашому рукописному типику, Церковному Оці, Почаївській і Російській мінеях.

458 Почаївські 1792 і 1771 та ті, що після них.

459 Хоч Почаївський требник 1771 року це і не подає.

460 В наших уставах і Церковному Оці, на кінці.

461 Наші трефологіони подають цю службу з полієлеєм, Церковне Око — зі всенічним, за згодою настоятеля, а наш Рукописний типик і Грецька мінея подають без полієлея.

462 Наші і російські устави подають лише кондак Успіння; однак, тому що в неділю подають і Образа, то й тут повинно так бути, щоб не впасти в протиріччя.

463 Подібно, як 1 вересня в неділю.

464 Подібно і свято Переставлення Івана Богослова 26 вересня, якщо випадає в понеділок або вівторок, щоб не збігалось з Покровою, переносимо на попередню неділю, як це маєш тут на стор. 129.

465 Так подає і „Пастирське Богослов’я” преосвященного Пелеша, на стор. 334.

466 Московський типик закінчує недільний тропар кондаком тріоді, немов господнім; наші служебники подають і богородичний, і це ліпше, бо кондак тріоді — не святковий, а покаянний.

467 Це — проти вірменів, які постять в п’ятницю цього тижня на спогад посту нінівітів, а в суботу — на спогад св. Сергія Стратилата. Греки, ворожі вірменам, вигадали проти них байку, нібито вони постили тоді за Арцивурія, пса вірменського єпископа Сергія, пожертого вовками, якого Сергій висилав перед собою в усяке місто і селище, де він бажав сам іти (Nilles Calend. Part. 2,p. 8).

468 За грецькими уставами в ці неділі не співається ані полієлей, ані „На ріках вавилонських”, а тільки „Непорочні”; бо Грецький типик подає полієлей на неділі тільки від 2 вересня до Різдва Христового (Κοαφαλ. ε /розділ 51).

469 Так в уставі на кінці неділі Блудного.

470 І на вечірні, й на утрені дві єктенії „В мирі Господеві помолімся” й, на кінці, „Помилуй нас, Боже” беремо за померлих, хоча цього устав тріоді й не приписує, однак, подає по вечірні панахиду (парастас), на якій будуть ці єктенії. Оскільки в дійсності сьогодні по вечірні панахиду не служимо, її єктенії проказуємо принаймні на вечірні й на утрені; хоча наші молитвослови (на кінці) єктенію за померлих „Помилуй нас, Боже” подають тільки на кінці утрені. По відпусті цієї єктенії додаємо й „В блаженному успінні” так, як на парастасі. На утрені проказуємо малі єктенії на своїх місцях, тобто по катизмі і в каноні, по 3-ій, 6-ій і 9-ій піснях; проказуємо звичайні, а не за померлих, оскільки наша Почаївська тріодь не приписує тоді єктенії за померлих. Церковне Око і Московський типик єктенію за померлих приписують по 6-ій пісні. Грецька тріодь приписує згадувати померлих на єктенії по катизмі й на всіх єктеніях канону: Εν δε ταις συναπταις πασαις της Στιχολογιας, και του Κανόνος μνημονεύονται πάντες οι προαπελϋοντες Πατέρες, και Αδελφοί ημών /У всіх єктеніях стихології та канону згадуються померлі отці і браття наші/. З цим узгоджується і наш рукописний типик, в якому: священик виголошує дияконства; або по катизмі, або по каноні завжди згадує померлих. Ευχολογιον /евхологіон/ Венедикта ХIV на єктенії за померлих подає молитву тільки, коли вона починається від „Помилуй нас, Боже”, і ніколи, якщо починається від „Ще і ще”.

471 Саме так і наш рукописний типик, і Церковне Око приписують: „а стихи — вечірні”. Звичайні стихи, подані у часослові на „алилуя” по „Бог Господь”, читаються деколи в суботи цілого року, в які святий має службу, але не має тропаря.

472 Ποιουντες και τας συνήθως μετανοίας εν τε τω Εσπερινω, και τω Πρύρω, και ταις ωραις /Звичайно з поклонами на вечірні, на утрені й на часах/. (Тріодь в Сиропусну середу, на утрені). Саме так співаємо й велике повечір’я з поклонами, як приписує тріодь; північну зі звичайними 16 поклонами так, як у Велику чотиридесятницю.

473 В середу ввечері на четвер тріодь не має нічого більше від того, що буде подано.

474 Див. примітку на стор. 319.

475 Про двох святих устав тут мовчить, однак, у понеділок першого тижня посту Церковне Око приписує так, як подаємо.

476 Оскільки в грецьких тріодях трипіснець не завжди має два ірмоси, а інколи тільки один, подають грецькі тріоді на ці випадки наступний устав: Εν αις δε ωδαις ψαλλομεν το Τριωδιον, καταλιμπα-νομεν τας τοιαύτας ωδας του δευτέρου Κανόνος της Οκτωηχου ολοκληρως. Ει δε δυειρμον εστί το Τριωδιον, καταλιμπανομεν και των δυο Κανόνων της Οκτωηχου τας ωδας /А в тих піснях, де співаємо трипіснець, залишаємо завжди такі пісні другого канону октоїха. А якщо трипіснець — з двома ірмосами, залишаємо також і пісні двох канонів октоїха/.

477 Грецький типик Καιφ. ε /розділ 5/ не приписує поклонів після передпочаткового псалма, однак, приписує їх Грецька тріодь в понеділок 1-го тижня Великого посту. Почаївська тріодь приписує неточно: „на вечірні починаємо поклони”; точніше — Церковне Око й Московський типик: „від початку вечірні починаємо поклони”. В іншому, де устави неточно зазначають тут поклони, там вони мають бути доповнені уставом Великої чотиридесятниці.

478 Ці тропарі, за нашими часословами і нашим рукописним типиком, співаються на 1-й голос; за Грецькою тріоддю (1724 Βωνον /Болонія/) — на 2-й голос; за російськими уставами — на 4-й голос, за Грецьким часословом Пропаганди — на 5-й голос. Тропар „Під твою милість” в Грецькій тріоді приписується без співу. λέγεται χωρίς μετανοίας, και μέλους /читається без поклону і без співу/ (В Сиропусну неділю ввечері). Ωρολογιον /часослов/ Пропаганди приписує співати і цей тропар, і в цьому випадку приспівувати „Слава” до „Молітесь”, а „І нині” — до „Під твою милість”, і з цим в новому Царгородському типику погоджується царгородський патріярх Григорій VI (в Сиропусну неділю).

479 Грецький типик приписує тільки 15 (Καιφαλ. ε/розділ 5/); наша Грецька тріодь — 16 (в понеділок Чотиридесятниці).

480 За місцем „Господи, помилуй” (3), Слава, і нині: „Чеснішу”, „Іменем Господнім”, „Благословенний” (або „Боже, змилуйся над нами”, або „Молитвами святих отців наших”) розрізняємо три відмінних типи видань. Деякі подають їх перед молитвою св. Єфрема (наші часослови, Церковне Око та наш рукописний типик); деякі подають їх перед молитвою „Небесний царю” (Грецька і Почаївська тріоді, Ωρολογιον /часослов/ Пропаганди та російські устави; деякі не подають їх взагалі (Грец. типик Καιφ. ε /розд. 5/).

481 Гадаємо, що дещо слушніше греки спочатку простягають руку, а потім хрестяться, ніж ми — спочатку хрестимося, а потім простягаємо руку, бо на сході простягання руки — ознака пошани і добре, коли цей знак попереджає знак хреста.

482 Цариця Ірина у своєму типику подає поклони малого і великого виду, однак, не на молитві св. Єфрема, а на „Боже милостивий, згрішив я перед тобою, Господи, прости мені”; подає на перше і друге прихилення колін, а відміна між першим і другим полягає в тому, що велике твориться повільніше, а мале — скоріше. На початку поклону приписує простягати руку, як і Московський типик 1859 року на молитві св. Єфрема (Nilles Calend. T. 1, p. LVІІ).

483 Грецька тріодь, яку маємо, і Московський типик не згадують поклонів на другому „Прийдіте, поклонімся”, а згадують Церковне Око і наш рукописний типик.

484 Ці поклони творимо від першого дня великої Чотиридесятниці, бо устав приписує тут тільки загально: „Відправляємо велике повечір’я з поклонами”; саме так і на північній.

485 Так в Московському типику; дещо незрозуміле приписується в Почаївській тріоді і в Церковному Оці: „тропарі дня і храму”.

486 „Стихословимо три катизми, вклоняючись тричі на кожній „Слава” до землі”. Церковне Око в 1-й понеділок Великого посту. Однак, грецький устав не має „до землі”.

487 Грецька тріодь.

488 Виправив я (Іван Дутка), бо було написано «стихослов’ї».

489 Ημείς δε εις την πλήρωσαν των Αιών, ήτοι εις το Δόξα εν υψιστοις θεώ ποιουμεν μετανοίας γ/Ми, по закінченні хвалитних псалмів або на „Слава во вишніх Богу”, творимо три поклони/ (Грецький типик Καιφαλ. ε /розділ 5/).

490 Це ми доповнили з уставу великої утрені Чотиридесятниці, бо тут, в тріоді, тільки загально згадано про поклони.

491 Перемиський типик приписує і „Спаси, Боже”; в інших уставах цього нема, хоч би служба цих днів мала пісний вид, але не в усіх частинах; в такий спосіб тут беруться тільки дві катизми і в каноні — октоїх, а у Велику чотиридесятницю — три катизми та канони без октоїха.

492 Εν αις δε ωδαις ψαλλομεν το Τριωδιον, καταλιμπανονται αϊ τοιαυται ωδαι της Οκτωηχου, και του Μηναίου /В тих піснях, де співаємо трипіснець, не беруться такі пісні октоїха і мінеї/.

493 Церковне Око.

494 Цей мученичний — сідальний, а взято його з сідальних утрені октоїха, що по другій катизмі. Якщо святий має кондак, то цей мученичний співається по 1-ій катизмі разом з жалісними сідальними, тобто покаянними, перед їхнім богородичним, з мученичним приспівом „Дивний Бог”. Εις την Ζ. ωδην λέγεται το Μαρτυ-ρικον, ει ουκ έχει το Μηναιον Κοντακιον, ει δε έχει, λέγεται τούτο ομού μετά των καθισμάτων /На 7-ій пісні читається мученичний, якщо мінея не має кондака, а якщо має, то читається він разом з сідальними/. (Τριωδιον /тріодь, на кінці октоїха, після сідальних/).

495 Оскільки устав цієї середи нечітко визначає поклони, доповнили ми його загальним уставом Грецького типика і Церковного Ока, коли співається „алилуя” (Типик, Καιφαλ. ε /розділ 5/, і Церковне Око, розділ 15). На другому стиху тропаря „Удосвіта” тільки Церковне Око і Московський типик приписують поклони.

496 Почаївська тріодь в понеділок 1-го тижня Великого посту.

497 Інші устави не приписують хорам, а тільки читцеві прихиляти коліна. Και ημών ανταποκρινομένων, ο αυτός (читець) ποιει γονυκλισιαν επί γης, ωσαύτως και εις τους λοιπούς δυο στίχους /І коли ми відповідаємо, він (читець) прихиляє коліна на землю і так само на решту двох стихів/. Так в нашій Грецькій тріоді і рукописному типику в 1-й понеділок посту. Церковне Око приписує читцеві творити тільки один поклін до землі, після 2-го стиха (1-й понеділок Чотиридесятниці), хоч і не згідно з цим в 13-му розділі приписує 3 поклони. А Московський типик приписує прихилення колін і хорові, і читцеві: „Коли канонарх читає стих, в цей час ми прихиляємо коліна, а коли читають співці, тоді прихиляє коліна він” (розділ 9).

498 Саме так і за слов’янським уставом: це все співається разом.

499 В Оці: „поклін до землі”.

500 За слов’янськими уставами, якщо святий тропаря не має, то буде тропар дня седмичного з богородичним на його голос; Грецька тріодь подає тропарі „Богородице Діво”.

501 Нагол. ІV, розділ І, ч. 4.

502 Див. примітку на стор. 319.

503 Устави мовчать, однак, не можна брати тропарів дня, бо тут служби дня не буде. За загальним грецьким уставом має бути тропар Отців.

504 Пісні псалтиря не співаємо, хоч тріодь їх і приписує.

505 Див. примітку про поклони на стор. 326.

506 Тріодь, на „Хваліте”.

507 Так співаємо і в середині свята, напр. 7 січня і 15 вересня.

508 Щодо єктенії, не знаходимо єдності в уставах. Бо деякі устави про неї мовчать, інші її приписують, а деякі її виключають. Ті, що про неї мовчать, — це рукописні ватиканські типики, за каталогом Книгосховища під ч.ч. 784, 101, 782 і 785; 1-й — 1317 року, 2-й — 1373 року, 3-ій — невідомого року, однак, XIV або XV ст. Ті, що приписують єктенію: Грецька Болонська тріодь 1724 року, Києво-Печерська 1640 року, Львівська 1753 року і деякі рукописні. Ті, що її виключають: Московський типик 1859 року, що в ужитку Всеросійської Церкви, за ухвалою Правлячого Синоду; Церковне Око і старовинний рукописний типик, що його маємо. Хоч і ці два типики мовчать про єктенію в Сиропусну неділю, однак, в першу неділю посту її виключають, бо одразу по прокімені приписують: після цього — „Сподоби, Господи”. Ми припускаємо, що устави, які не приписують єктенію — більш логічні, бо на всіх інших пісних вечірнях і утренях цієї єктенії нема, але після тропарів, на її місці, приписується „Господи, помилуй” (40) і „Благословенний” (або щось інше) з молитвою „Небесний царю”. Оскільки і вечірні цих неділь — пісні, на них не має бути єктенії, тим більше, якщо молитва „Небесний царю” може заступити прошення єктенії. А тому, що не кожний вхід вимагає за собою єктенії „Промовмо всі”, що показує устав Віднайдення Чесної Голови Предтечі, коли припадає в пісні дні й коли не відправляється Літургія Напередосвячених, бо тоді Церковне Око в розділі 62 Марка приписує: „Промовмо всі” не буде, а буде „Сподоби, Господи”; а наші та російські устави: „Читання дня і Предтечі та одразу „Сподоби, Господи”.

509 Хоч і Почаївська тріодь по трьох великих поклонах приписує: „й інше, за звичаєм”, однак, у всіх інших грецьких і слов’янських уставах знаходимо тільки 3 великі поклони.

510 На цьому останньому трисвятому наша Почаївська тріодь і Московський типик не приписують поклонів, однак, приписують їх Церковне Око і наш рукописний типик, і, взагалі, грецькі устави (див. напр. на кінці великого повечір’я).

511 Ці поклони приписуються всіма слов’янськими уставами.

512 Церковне Око.

513 Так у Московському типику, відповідно до Грецького типика; а Церковне Око і наша Почаївська тріодь на піснях, в яких нема трипіснця, приписують не тільки канон святого, але й обидва канони октоїха, саме так, як і поза Чотиридесятницею. „В наших руських краях (пишеться в Почаївській тріоді) від давніх давен постановлено співати (або, кажучи інакше, читати) октоїх, думаю за недоліком книг, не тільки міней, але й інших, з яких було б добре читати повчальні слова святих отців”. Я гадаю, що це через велику побожність слов’ян, яким не досить тривалості грецького богослужіння. Проте, оскільки сьогодні прийшли часи скорочень, належить нам дотримуватись грецького уставу.

514 Церковне Око у вівторок першого тижня посту і Почаївська тріодь в понеділок першого тижня посту.

515 Це, мало що не все, — і в Грецькій тріоді: Τω κυριω ασωμεν εις τον ηχον του κανόνος του Μηναίου, του κατά την ημεραν Αγιου. Ψαλλομεν δε αυτόν μετά του Ειρμού εις ς; από δε του στίχου του Τότε έσπευσαν ειςερχονται τα Τριωδία, και λεγομεν τα δ Τροπάρια του Κυρίου Ιωσήφ; εις δε το Κυπιος βασιλεύων άρχεται το Τριωδιον του Κυρίου Θεοδώρου, και ψαλλομεν ο εις χορός το εν Τροπαριον, ο δε έτερος το άλλο. Ειϋ ούτως ενουμενων των δυο χορών δοξαζομεν υψιλοτερα φωνή, και ψαλλομεν το Τριωδικον Τροπαριον του Τριωδίου, Και νυν θεοτοκιον, και πάλιν υψιλοτερα τη φωνή λεγομεν το Δόξα σοι, και ψαλλομεν το έτερον Τροπαριον του Κυρίου Θεοδώρου, επει γαρ ανά ε Τροπάρια έχει η Ωδή; ύστερον δε λεγομεν καταβασιαν τον Ειρμον του δευτέρου Κανόνος /”Співаймо Господеві” за голосом канону мінеї дня святого. Співаємо його з ірмосом на 6; а від стиху „Тоді жахнулися едомські князі” входять трипіснці й відмовляємо 4 тропарі Кир Йосифа. На „Господь царює повсякчас і на віки” починається трипіснець Кир Теодора і співаємо: перший хор співає один тропар, а другий — інший. Після цього, зі сполученими обома хорами славимо сильним голосом, співаючи троїчний тропар тріоді, І нині: богородичний. І, знову, вищим голосом мовимо „Слава тобі” і співаємо другий тропар Кир Теодора, бо 8-а пісня має 5 тропарів. Опісля співаємо катавасію — ірмос другого канону/.

516 Почаївська тріодь.

517 Ψάλλει δε ο ταχτείς μοναχός Προκιμενον εις ηχον πλ. β: Το πρωί; και ημών ανταποκρινομένων, ο αυτός ποιεί γονυκλισιαν επί γης, ωςαυτως και εις τους λοιπούς δυο στίχους /Призначений чернець співає прокімен на 6-й голос „Удосвіта” і, коли ми відповідаємо, він прихиляє коліна на землю. Саме так і на інших двох стихах/ (Грецька тріодь у 1-й понеділок посту).

518 Грецька тріодь приписує співати 3-й і 6-й часи περί ωραν γ /близько 3-ої години/, а 9-й час, обідницю і вечірню — περί ωραν εννατην /близько 9-ої години/. Подібно і в( слов’янських уставах, однак, дозволяється все це співати також разом.

519 Інші слов’янські устави і Грецька тріодь, яку маємо, не приписує переносити молитву 9-го часу на обідницю і тому, за цими уставами, має вона проказуватися на 9-му часі, як має і Московський типик, хоч Грецька тріодь і Церковне Око, та наш рукописний типик не приписують її ані на 9-му часі, ані на обідниці.

520 Почаївська тріодь і Грецька, яку маємо, приписують тільки поклін μετανοιαν /поклін/; часослов Пропаганди: μετανοιαν μεγαλην /великий поклін/; Церковне Око, наш рукописний та Московський типики: „Поклін до землі”. За нашими виданнями „Пом’яни нас, Господи” співається не тільки тричі, але ще і перед тим, тобто раз — на „Слава” і раз — на „І нині”, однак, без поклону.

521 Відпуст приписує Почаївська тріодь, а інші устави, одразу по 16 поклонах, відкинувши трисвяте з „Отче наш”, молитву 9-го часу і відпуст, приписують починати вечірню від „Прийдіте, поклонімся”, що думаємо є краще, ніж коли б вечірня починалась безпосередньо по обідниці.

522 Церковне Око Чотиридесятниці, арк. 38. В Грецькій тріоді й в нашому рукописному типику на „Достойно” поклону не знаходимо; а знаходимо не тільки в Церковному Оці, але й в Почаївській тріоді, й в Московському типику.

523 Почаївська тріодь, арк. 39 на звор. Московський типик, арк. 154, на звор.

524 Причина перенесення псалма „Боже, рятуй мене” перед початком канону може бути та, що початок цього псалма узгоджується з початком канону, бо канон починається: „Помічник і покровитель”.

525 Цей приспів подається і в Грецькій тріоді.

526 Хоча тріодь тут неточно визначає ці поклони, проте, точніше їх визначає Церковне Око (Чотиридесятниця, арк. 41—44). В Грецькій тріоді зазначається загально: Ποιουμεν τας συνηΰως μετανοίας /творимо звичайні поклони/. Інші поклони, що тут подаємо як великі, в грецьких уставах називаються тільки μετανοίας /поклони/, без додавання μεγαλας /великі/, і на „Світло Христове” не подають жодного поклону.

527 Грецька тріодь, Церковне Око, наш рукописний типик і Московський типик.

528 З шести стихир, поданих в октоїху на „Господи, взиваю я”, перша і три останніх — мученичні, друга, загально кажучи, — святительська, третя — преподобнична.

529 Вважаємо, що належить виголошувати „Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість, будьмо уважні” не тільки перед першим, але й перед другим прокіменом.

530 Про трисвічник згадується і в Церковному Оці, в уставах Чотиридесятниці, арк. 42 зв. Але краще в грецьких уставах згадують тільки про свічник зі свічкою: О δε Ιερεύς λαβών τη δεξιά χειρι •6υμιατον και μανουαλιον μετά κηρου, ισταται ενώπιον της αγίας Τραπέζης, και σφραγιζων σταυρόν, λέγει: Σοφια ορύοι! Φως Χρίστου φαίνει πασι./Ι священик, взявши правою рукою кадильницю і свічник зі свічею, стає перед святою трапезою і, створивши знак хреста, виголошує: „Премудрість, прості! Христове світло являється всім”/ ((Ευχολ. /евхологіон/ Венедикта XIV). Про обертання до людей з грецьких згадує тільки Барберинський Ευχολογιον /евхологіон/, в якому Και ανισταμενος ο Ιερεύς μετά κηρου εις τα διαστυλα (святі двері) λέγει: Φως Χρίστου φαίνει /І священик, ставши зі свічею у святих дверях, виголошує: „Христове світло являється всім”/.

531 В Грецькому Ευχολογιον /евхологіоні/ приписується співати „Нехай стане” співакові, в Τριωδιον /тріоді/ Доместику, слов’янських уставах — читцеві, в інших грецьких Мореллія і Барберинському — ієреєві, що відповідає й новому Царгородському типику, в якому: То Κατευΰυντητω ψαλ. εκ του Βήματος άπαξ, και ανά δις εκ των Χορών, και αυΦις εκ του Βήματος άπαξ /”Нехай стане” співається один раз зі святилища, двічі хорами і, знову один раз — зі святилища/.

532 В Болгарії ієрей співає „Нехай стане” при кожному з чотирьох стовпів св. трапези.

533 В грецьких примірниках не згадується про кадження, тільки в найдавнішому Барберинському: Και ανιστατοα (ο Ιερεύς), πάλιν 6υμιων, και ψάλλων: Κατευΰυνΰητω η προςευχη μου /І ієрей стає, знову кадячи і співаючи „Нехай стане”/.

534 Почаївська тріодь, арк. 35.

535 Московський типик, арк. 319.

536 Нагол. ІV, розділ І, ч. 3.

537 3 якоїсь причини в що суботу вшановується пам’ять св. великомученика Теодора, — висловлюється Ніллес в Εορτολογιον /свято-слові (календарі)/, і пише таке: Constantinopoli percelebris fuit ejusdem S.Martyris coltus ob miraculum των κολλύβων /колива/, cujus anniversaria memoria proprio instituto festo, primo Sabbato Quadragesimae celebratur. Cupiente nimirum Juliano Apostata Constantinopolitanos ad esum idolo thytorum cogere, eamque ob causam omnes res venales in foro sacrificiorum sanguine clam inficiendas poluendasque mandante an. 362, S.Theodorus Tyro, noctu per visum apparens regiae Urbis Episcopo, jubet pauperibus annoman aliam, voce Euchaica κόλλυβα/колива/ dictam, subministrari (Ad 17. Febr. Pg. 106) /В Царгороді був великий культ одного святого мученика, задля чудес миру і задля цього чуда встановлено особливіше свято, в яке відзначається річна пам’ять, в першу суботу сорокаденного посту. Юліян Відступник, вельми бажав примусити мешканців Царгороду споживати принесені божкові хліби і тому всі речі виставлені на продаж на ринку наказав потайки покропити жертовною кров’ю й осквернити, 362 року. Св. Теодор Тирон вночі з’явився єпископові царського міста і заповів бідолахам приготувати іншу поживу, т. зв. коливо (на 17 лютого, стор. 106)/. Κόλλυβα/коливо/, за словами Никифора Калліста, — це варена пшениця. Так і в синаксарі цієї суботи.

538 Так припускаємо, бо устави приписують тільки: „богородичний”.

539 Так в слов’янських уставах.

540 Церковне Око й Грецька тріодь; подібно й Почаївська.

541 Таким чином, з третім каноном велике повечір’я було б нескінченним.

542 Православ’я Ορθοδοξία /православ’я/ означає правовір’я, тобто правильну віру щодо почитання святих ікон, які нищили іконоборці. Сьомий Вселенський Собор (другий Нікейський) 785 року відновив їх почитання. Інший собор, скликаний в Царгороді 842 року, за св. Методія, за підтримкою святої цариці Теодори, наказав почитати кожного року пам’ять цього відновлення в першу неділю Великої чотиридесятниці.

543 3 огляду на неділю в тріоді приписується всенічне, що колись було щонеділі.

544 Так і в нашому рукописному типику, Церковному Оці й Московському типику, і з цим узгоджується Грецька тріодь, в якій: Κανόνες οι αναστάσιμοι, της Θεοτόκου, και του Τριωδίου εις σ /Канони недільні, Богородиці і тріоді на 6/; очевидно, неслушно подається в Почаївській тріоді 1784 року: канон недільний, Богородиці та тріоді на 6.

545 Церковне Око.

546 Так вважаємо, спираючись на устав М’ясопусної суботи, бо устав тут мовчить; а кондак дня „Тобі, Господи, творцеві” в цілому богослужінні цих субот не згадується.

547 Бо його протягом цілого року на утрені не беремо і на панахидах за померлих у всі п’ятниці ввечері не співаємо.

548 Так вважаємо, бо устави мовчать.

549 За уставом тріоді це поклоніння наступного тижня буде тільки в понеділок, середу і п’ятницю, і тільки на 1-му часі. Замість „Стопи мої” співається тропар „Хресту твоєму”.

550 Виправив я (Дутка Іван), бо було написано «шосту», але 6 неділя – це В’їзд Господній у Єрусалим.

551 1 По 8-му псалмі ευόυς /відразу/ відразу, написано в Грецькій і Почаївській тріодях; так само й в Церковному Оці: „відтак 8-й псалом і канон”. Недобре в Перемиському типику приписам ρ „Спаси, Боже”.

552 Церковне Око.

553 Московський типик і нова Атенська тріодь приписують катавасію тільки по 3-ій, 6-ій, 8-ій і 9-ій; а Церковне Око і Київська тріодь 1640 року приписують катавасію по кожній пісні, що, гадаємо, більш слушно, бо і в інші дні, в які канон тріоді береться останнім, має катавасію по кожній пісні, як в М’ясопусну і Сиропусну суботи та в сиропусні середу і п’ятниці (хоч і на ці два дні устави тріоді — неточні). В Грецькому Типику, називаному Сави, і типику Львівського Університету нема нічого про катавасію. Устави інших тріодей — неточні: Грецька тріодь, яку маємо, і Почаївська 1784 року приписують катавасію по всіх піснях, крім 4-ої і 6-ої. Почаївські 1767 і 1744 років приписують тільки по 3-ій, 8-ій і 9-ій, Львівська — тільки по 1-ій, 8-ій та 9-ій.

554 Київська і Львівська тріоді.

555 Чин Акафісту, тобто несідальне, співається на спогад потрійного визволення Царгороду від навали ворогів, завдяки заступництву Богоматері, чесну ризу якої, принесену з Єрусалиму та покладену св.Пульхерією у влахернському храмі, та ікону Одигитрії, намальовану, за думкою греків, св. Лукою, обношувано навколо міста, прикликаючи її допомогу. Перша навала була за царя Іраклія (царював від 610 до 641) з боку перського війська, на чолі з сатрапом Сарваром, а також з боку скитського війська, під командою Кагана. Частина ворогів була знищена малою кількістю озброєних християн, що вийшли з храму Пресвятої Богородиці, а частково — сильною морською бурею, яка винищила їхні кораблі. Друга навала була 36 років пізніше, тобто за Константна Погоната (668-685) і закінчилася частково недугою вояків, а частково — морською бурею, коли вертались вони домів. Третя була за Лева Ісавра (717-741) і закінчилася морською бурею, голодом, роздвоєнням сил на болгарів, якими були побиті (Синаксар цієї суботи, про що й Ніллес, Календ. т. 2, стор. 152).

556 Крім початкового кондака „Вибраній Володарці” решта акафісту складається з 12 ікосів і 12 кондаків, разом — з 24 членів за числом 24 літер грецької абетки, якими кожний член, в грецькому тексті, в послідовності починається.

557 2 В Царгородському патріяршому храмі співають акафіст не на утрені, але перед тим, на малому повечір’ї, тобто на „Достойно” — першу статію сам патріярх, другу — по 3-ій пісні канону свята кесарійський архиєрей, третю — по 6-ій пісні ефеський архиєрей, четверту — по 9-ій пісні іраклійський архиєрей (Новий Царгородський типик).

558 Грецька тріодь не приписує жодного кадження. Церковне Око і наш рукописний типик приписують 4 кадження, як і наші та російські устави, проте, наказують кадити тільки ікони та братію, наші й російські — тільки ікони та братію, а на інших трьох статіях — тільки настоятеля і хори. Краще було б нам кадити тільки один раз, на початку.

559 І з виставленням святих таїн (Львівський Синод, загол. IV, розділ IV, ч. VIII).

560 В Почаївській тріоді: „співаємо звичайне повечір’я”. Церковним Оком і, за ним, російськими уставами приписується велике повечір’я і тоді, по 1-му трисвятому, співається тропар свята, по 2-му — звичайні тропарі „Помилуй нас, Господи”; по каноні Лазаря, замість „Достойно”, — ірмос 9-ої пісні канону і, по трисвятому, — кондак свята.

561 Подібно і новий Царгородський типик: Δόξα σοι ο θεός /”Слава тобі, Боже”/; а російські типики приписують пісні.

562 Грецьке βαιον /пальмова галузка/ означає фінікову галузку, тобто пальмову, звідки й латинське Dominica Palmarum /Пальмова неділя/, бо й Іван 12.13 каже: „Прийнявши βαια φοινίκων /галузки пальм/”, хоча безсумнівно люди різали галузки оливних дерев, бо Христос увійшов до Єрусалиму з Оливної гори. Де фініки не ростуть, там уживають лише оливні галузки; а у нас, оскільки й оливи не ростуть, вживають вербові, тому й в Церковному Оці: „проказуючи молитву над вербою”.

563 А грек — зі свого евхологіона.

564 Перша з цих молитов подається в грецьких евхологіонах і Московському типику, друга — в Церковному Оці.

565 Царгородський патріарх благословляє ваїя /галузки/ перед „Хваліте” і роздає на „Хваліте” в такий спосіб: О Ν. Αρχιδιακονος ενδύει τον Πατριαρχην Επιτραχηλιον και Ωμοφοριον, και λέγει: Του Κυρίου δεηΰωμεν; και ο Πατριάρχης αναγινωσκει την ευχην των Βαΐων. Ειυ ούτω άρχεται ο α. χορός το Πασά πνοή. Εις το Ανειτε προςκυνει ο Πατριάρχης την αγιαν Εικόνα της Βαιοφορου, ευλογεί, και ανέρχεται εις τον ύρονον. Τότε ο Μ. Αρχιμανδρίτης τω προςφερει το σύνηθες των φοινίκων πλέγμα. Εν δε τω ψαλλεσθαι τους Αίνους, προςκυνουσι και οι άγιοι Αρχιιερεις την αγιαν Εικόνα, και λαμβανουσι Βαια παρά του Πατριάρχου, ομοίως και οι Οφφικ /Архидиякон убирає патріярха в епітрахиль і омофор, закликаючи „Господеві помолімся”. А патріярх читає молитву ваїя. Відтак перший хор починає: „Усе, що живе”. На „Хваліте” патріярх вклоняється перед св. іконою ваїй, благословляє і сідає на трон. Тоді старший архимандрит вручає йому звичайну в’язанку пальмових галузок. Під час співу „Хваліте” також й інші архиєреї, почитаючи св. ікону, беруть ваїї від патріярха. Подібно також і достойники/ (Новий Царгородський типик).

566 Служба цих днів — страснопокаянна, попереджаюча страсті Христа Господа, який тут представляється в образі патріярха Йосифа, переслідуваного своїми братами і юдейською синагогою, яка зображається в образі невірної і перелюбної пентефрієвої жінки; з доданням євангельських історій цих днів, тобто в понеділок — про зісохле фігове дерево, у вівторок — про Страшний суд, в середу — про жінку миропомазательницю і про змову Юди з жидами.

567 Почаївський молитвослов 1793 року приписує цей відпуст „в неділю ввечері, в понеділок, вівторок і середу СВЯТОЇ і Великої седмиці на утренях і на часах”; Почаївський часослов 1811 року до середи додає ще й четвер на утрені. Однак, устави тріоді на цих утренях не зазначають відпусту, бо вони — малі і в перші три дні — пісного виду та поєднуються з 1-им часом. На часах не належить пропускати цей відпуст, ані на Напередосвячених, як вважаємо; Церковне Око 1615 року і, перед ним, літургікон Баллабана 1604 року поширюють цей відпуст на цілу Страсну седмицю, крім суботи.

568 Церковне Око і новий типик Царгородської патріярхії не приписують кондака тріоді, а тільки „Господи сил, будь з нами”. В Грецькій тріоді нічого не згадується про те, яким має бути повечір’я і які на ньому відмовляти тропарі.

569 Так в нашій і Російській мінеях. Більш слушно Церковне Око приписує і на середу ввечері велике повечір’я, і тільки в четвер і в п’ятницю ввечері, — мале, з огляду на довгу тривалість Страсної й Надгробної утрень. Також і грецький типик Сави на кінці повечір’я: Εν δε τω τελεί των Αποδείπνων ποιουμεν προςκυνηματα αργά επί γης άπαντες, και της ευχής γενομένης υπό του Πρεσβυτέρου απολυόμενα /На кінці повечір’я всі творимо низькі доземні поклони і закінчуємо ї* молитвою, що відмовляє ієрей/. Ця молитва без сумніву — „Владико многомилостивий”, бо мале повечір’я має кілька молитов, а тут згадується тільки одна. Тим більше, що в Грецькій тріоді про ці падіння, тобто доземні поклони, що творимо на великому повечір’ї, перед молитвою „Владико многомилостивий”, подається таке: Δει ειδεναι, ότι τα πλείονα των Τυπικών, και η συνηΰεια οριζουσι, μετά το τελευταιον Τριςαγιον, πιπτειν απαντάς επί γης, και λέγειν τον Ιερέα μεγαλοφωνως την εν τω μεγαλω Εσπερινω Ευχην: Δέσποτα πολυελεε /Належить знати, що більшість типиків та звичай приписують, щоб всі падали на землю після останнього трисвятого, а ієрей щоб читав вельми голосно молитву, що на великій вечірні, — „Владико многомилостивий”/ (В понеділок 1-го тижня посту, на великому повечір’ї).

570 Ані наш рукописний типик, ані типик Львівського Університету, ані Церковне Око, ані Почаївська тріодь 1767 року, ані Остромирова Євангелія не приписують тут Євангелії на утрені. Приписують її два найдавніші ватіканські кодекси: один — грецький IX ст., другий — слов’янський глаголицький XII або XIII ст. (Assem. Kalend.  6. р. 563), також і грецький типик Сави, з нових — Почаївська Тріодь 1786 року, Грецька Βωνον. /Болонська/ тріодь 1724 року, новий Царгородський типик і нова Атенська тріодь.

571 В грецьких уставах не згадується „Спаси, Боже”, а згадується в Церковному Оці, а за ним, в нашій і Російській тріодях.

572 Так в нашій і Російській тріодях.

573 В новому типику Царгородської патріярхії навіть не згадується.

574 Почаївська тріодь 1786 року подає таке: „Одразу на прикрашений аналой кладуть святу Четвероєвангелію між двома запаленими світильниками. Всі стоять з непокритими головами, а ієрей кадить увесь храм і братію: на 6-му часі кадить тільки Євангелію, а на 9-му — Євангелію, увесь храм і братію, відтак читає Євангелію”. Російські типики: „Ієрей кадить навколо аналой, престіл, всю церкву та братію за чином”. В Грецькій тріоді про це все нічого не згадується, а тільки: Αναγινωσκεται δε και το Τετραευαγγελιον τη Β, τη Γ, και τη Δ, και πλυρουται /Читається і Четвероєвангелія в понеділок, у вівторок, в середу і закінчується/.

575 Так Почаївська тріодь за Церковним Оком. А Московський типик: „В келіях творяться до Великої п’ятниці”.

576 Предмет богослужіння Великого четверга — Тайна Вечеря, умивання ніг, зрада Юди і, частково, Христові страсті.

577 Наш рукописний типик, Церковне Око та Остромирова Євангелія не приписують Євангелії, а інші — приписують.

578 Церковне Око і наш рукописний типик приписують на 12.

579 Церковне Око.

580 Якщо наша Почаївська тріодь на Великий вівторок так має, то і тут так має бути.

581 Про це зазначали ми на неділю Ваш ввечері тут, на стор. 378, ч.5.

582 Церковне Око.

583 Предмет богослужіння Великої п’ятниці — страждання Господні, що починаються на вечірні, яка попереджає п’ятницю. Але оскільки Літургія, що долучається до цієї вечірні — четверга, тому й предмет служби четверга проявляється на цій вечірні. Цього дня в катедральних храмах відправляється тільки одна соборна архиєрейська Літургія. А перед вечірнею (о 9-ій годині) архиєрей освячує антимінси, на Літургії, по „І нехай будуть милості”, — освячує миро, а по заамвонній — умиває ноги.

584 Львівський Синод, нагол. ІV, розділ IV, ч. VII.

585 Грецький типик Сави і нова Атенська Тріодь: Ευλογησαντος του Ιερέως ψαλλομεν τον Εξαψαλμον /За благословенням ієрея співаємо шестипсалміє /. Очевидно відпадає перша частина утрені, що від звичайного початку до „Слава Святій”.

586 Так в Церковному Оці і нашому рукописному типику.

587 Наші Грецька і Почаївська тріоді, а в новій Атенській тріоді і Царгородському типику додається ще: δόξα σοι /слава тобі/.

588 В грецьких уставах і в одній слов’янській рукописній тріоді, яку маємо, не приписується ані кадження на жодну з 12 євангелій, ані малої єктенії. Церковне Око приписує малу єктенію і на першу євангелію і перед всіма п’яти сідальними, а кадження приписує залишати на 8, 9, 10 і 11 євангеліях. Новий Царгородський типик приписує одне кадження не на Євангелії, а на початку утрені, під час двопсалмія за загальним уставом утрені. Але оскільки у нас на малій утрені це кадження пропускається, принаймні тут подали ми на першій — кадження не тільки святої трапези, але й ікон, і хорів, за загальним уставом початку утрені. Хоча грецькі устави на цих євангеліях не приписують кадження, нічого дивного, бо в грецьких і слов’янських типиках на утренних євангеліях кадження не приписується. Церковне Око приписує на першій євангелії два кадження: одне — на початку, тільки св. трапези і цілого святилища, друге — на кінці: цілої церкви, образів і хорів. На шести наступних — кадження образів, ігумена і хорів (проте, тут невловні узгоджується з собою, коли подається, що на сідальних ієрей або диякон кадить ще й святу трапезу); на євангеліях 8, 9, 10 та 11 кадження не приписує, а на 12-ій знову приписує кадження цілої церкви, хорів і братії. За церковним Оком іде Московський типик, однак, на 1-ій євангелії приписує тільки одне кадження, на початку — цілого храму; неточно приписує, що єктенії сідальних відмовляються до 8-ої євангелії, бо сідальні сягають тільки 6-ої євангелії. Хоча грецькі устави й не приписують кадження на євангеліях, одначе, на сідальних приписують стояти. Ου καϋημεθα δε εν τοις τοιουτοις Καϋισμασιν, αλλ ιστάμενοι ψαλλομεν αυτά /Не сідаємо на таких сідальних, а співаємо їх стоячи/.

589 В Царгородській патріярхії першу — патріярх, дванадцяту — великий архидиякон з амвону; а на початку, на двопсалмії, кадить о Μ. Αρχιμανδρίτης, ενδεδυμενος χρυσουν φελωνιον /старший архимандрит, убраний в коштовний фелон/ (Новий Царгородський типик).

590 Сьогодні досить співати раз.

591 Церковне Око приписує повторювати і богородичний, однак, оскільки богородичний служить для закінчення тропарів, не має повторюватись; в тріоді приспів „Слава, і нині” подається разом перед богородичним.

592 Московський типик приписує 9, треба розуміти — зі „Слава, і нині”; Церковне Око приписує 10; наша Почаївська і Грецька тріоді — 8, однак, неточно, бо подають тільки 7, крім двох на „Слава, і нині”.

593 Церковне Око.

594 Якщо на Великий вівторок наша тріодь подає таке, то і тут так має бути.

595 Новий Царгородський типик і нова Атенська тріодь.

596 Так в загальних слов’янських виданнях; а Церковне Око і наш рукописний типик приписують цю єктенію цілу, за звичаєм.

597 В новому Царгородському типику приписується великий відпуст, а ми маємо звичай уділяти великий — на великих утренях.

598 Латинники в тридення Христової смерті не тільки не виставляють святі таїни, а навіть не зберігають їх у храмі; гроби Христові у них споруджуються без святих таїн.

599 За уставом Грецької тріоді, нашої Почаївської та Московського типика — співаються всі разом о 2-ій годині дня; за нашим рукописним типиком, 1-й час — о 1-ій годині дня, а інші — о 7-ій годині дня. За Церковним Оком всі — о 7-ій годині дня; за новим Царгородським типиком — о 1-ій годині дня.

600 Величний обряд про Плащаницю в старовинних тріодях і типиках не подається, бо запроваджено його пізніше; одначе, сьогодні вживається у всіх послідовників грецького обряду, а у нас — ще й з виставленням святих таїн, за звичаєм латинників Австрійської Держави і різних німецьких єпархій (Nilles, Kalend.  2, р. 312). Описується в наших служебниках, виданих в Почаєві ще за Станіслава Августа 1767 року, відтак в російських .типиках і в новому типику Царгородської патріярхії. Одначе, в наших служебниках похід з Плащаницею подається тільки на вечірню, в російських уставах — тільки на суботню утреню, по великому славослов’ї, а в Царгородському типику винесення у храм до гробу приписується на вечірню, похід навколо храму — на утреню.

601 Багато уставів додають до „Благообразний Йосиф” і тропар „Ангел при гробі” (з приспівом „Слава, і нині”). А Церковне Око, наш рукописний типик і рукописна тріодь, яку маємо, подають тільки „Благообразний”, і так беруть в архипрестольному храмі.

602 За уставом нового Царгородського типика, покладення Плащаниці до гробу відбувається під час співу стиховні, в такий спосіб: Ψαλλονται τα Αποστιχα, και εξέρχονται εκ της αριστεράς Πύλης του Βήματος εξ Ιερείς ασκεπείς, ενδεδυμενοι, μετά Ιερατικής στολής φέροντες μετ ευλάβειας επί κεφαλής τον Επιταφιον, εξ ων ο Αρχιμανδρίτης κρατεί και το αγιον Ευαγγελιον, προπορευόμενων των ψαλτών, του Πριμμικηριου κρατούντος το Διβαμβουλον (вид свічника з двома лампадами), των Διακόνων μετά λαμπάδων και θυμιατών, και ούτω προχωρούσα μέχρι του ηυτρεπισμενου κουβουκλίου, και οι μεν Ψαλται ιστανται κατά σειράν, ψάλλοντες τα Αποστιχα, οι δε Διάκονοι θυμιαζοντες περιέρχονται γ μετά των Ιερέων κυκλωθεν του κουβουκλίου. Είτα τιθεασι τον Επιταφιον ένδον του κουβουκλίου, ο δε Πορταρης ρ αινεί εύοσμα άνθη επάνω εις τον Επιταφιον, και πλησιασας ο Πατριάρχης προσκυνεί τον Επιταφιον, ευλογεί τους Χριστιανούς, και ανέρχεται εις τον θρονον. Τότε ο Πορταρης προςφερει αυτω άνθη εύοσμα ηυτρεπισμενα. Είτα και οι άγιοι Αρχιερείς, ανά δύω ανά δύω, προςκυνουντες, τον Επιταφιον, λαμβανουσιν άνθη παρά του Πατριάρχου, ωσαύτως και οι Εκκλησιαστικοί οφφικιουχοι. Τούτων δε γινομένων, ο β. χορός ψάλλει το Δοξαστικον, από δε του Δοξαστικού... Νυν απολύεις /Співаються стиховні стихири, а шість ієреїв з непокритими головами, убраних у священні ризи, виходять зі святилища північними дверми, несучи побожно на головах Плащаницю. Архимандрит несе св. Євангелію, а попереду йдуть співці, примікирій, що тримає двосвічник, диякони зі свічами та кадильницями, і так прямують до підготованого киворія, а співці, ставши за порядком, співають стихири стиховні; диякони, кадячи разом з ієреями, тричі обходять навколо цей кивот, дверник розсипає запашні квіти по Плащаниці, а патріярх, наблизившись, почитає плащаницю, благословляє християн і вдається на престіл. Тоді дверник приносить йому підготовані запашні квіти. Згодом також і святі архиереї, по два, вклонившись перед Плащаницею, беруть квіти від патріярха, так само й церковні урядовці. По відбутті цього другий хор співає славних, а від славника ... „Нині відпускаєш”/ та ін. Допис, який маємо з острова Корфу подає це: Η επιτάφιος εικων επιταφερεται τη αγ. και μεγ. Παρασκευή από του Βήματος εις το τέλος του Εσπερινού, όταν ψαλλονται τα Απολυτίκια Τροπάρια Ο ευσχήμων Ιωσήφ, κτλ. και αναποτιθεται εις τραπεζαν ηυτρεπισμενην εν τω μεσώ του Πρεσβυτεριου, οπού υπαρχουσι και αφιενται κηρια ημμενα μετά σκευών ανθέων καθ όλης της ημέρας έως της ώρας του Ορθρου του μεγάλου Σαββατου (τελουμένου τούτου συνήθως κατά την εσπεραν της μεγ. Παρασκευής), οπού πάλιν εις το τέλος της Δοξολογίας της μεγ. εις το Αγιος ο Θεός εκφέρεται ο Επιτάφιος, αλλά της εκκλησίας εσωθεν και έξωθεν κατά τας περιστάσεις, και πάλιν εναποτίθεται εις την ιδίαν τραπεζαν, μέχρι της ώρας της Λειτουργίας του μεγ. Σαββατου, οτε ιδιωτικώς παρ ενός Ιερέως με Επιτραχηλιον τίθεται εις το Βήμα εις τον συνήθη τόπον /Ікона Плащаниці переноситься у святу й Велику п’ятницю зі святилища на кінці вечірні, під час співання відпустових тропарів „Благообразний Йосиф” та ін., і кладеться на підготований стіл посередині пресбітеріума, де вже є і залишаються запалені свічки з посудинами квітів протягом цілого дня до часу утрені Великої суботи (яка звичайно відправляється ввечері Великої п’ятниці). Де знову на кінці великого славослов’я на „Святий Боже”, Плащаниця виноситься, але в середині церкви і, якщо обставини дозволяють, — назовні та знову на цей самий стіл кладеться до часу Літургії Великої суботи, коли один ієрей самотньо в епітрахилі покладе її у святилищі на звичайне місце/.

603 Так в нашій Почаївській тріоді; інші видання, від звичайного початку до „Бог Господь”, подають усе — за звичаєм, тільки типик Львівського Університету приписує починати від шестипсалмія.

604 Наша тріодь і грецька, яку маємо, типик Львівського Університету не приписують двічі, проте, двічі приписує Церковне Око, рукописні тріодь і типик, які маємо.

605 В нашій Почаївській тріоді не приписується нічого кадити, зазначається тільки: „і, покадивши хрестоподібно”. В Грецькій тріоді згадується про кадження тільки на 2-ій і 3-ій статії та не зазначається те, що належить кадити. В Церковному Оці приписується кадження на 1-ій статії цілої церкви і братії за чином, а на інших — тільки хорів. В Царгородському типику приписується — тільки на 1-ій статії, тільки Плащаниці і людей: О Πατριάρχης... Φυμιαζων τον Επιταφιον, και τον λαον απαντά /Патріярх ... покадивши Плащаницю й увесь нарід/.

606 Церковне Око.

607 Цей тропар приписують тільки один раз: типик Сави, Грецька тріодь, Грецький типик, наш рукописний типик, інший Львівського Університету; інші устави приписують його двічі, другий раз — з приспівом „Слава, і нині”. Церковне Око приписує його спочатку раз, відтак Слава: закінчення, І нині: цілий. Очевидно, цей тропар мають всі устави; а тропар „Благообразний”, що співається перед ним, приписують насамперед різні грецькі і слов’янські устави та грецький типик Сави. Стихиру „Прийдіте, вшануймо” мають тільки наші видання, а новий Царгородський типик, перед тропарем „Благообразний” приписує ще й воскресний тропар „Коли зійшов ти” та „Ангел при гробі”. Перед тропарем „Благообразний” наші й грецькі устави приписують: „Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість, будьмо уважні”, Προσχωμεν, Ειρήνη πασπ, Σοφια /Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість/, інші слов’янські — тільки „Премудрість, прості”; а оскільки не приписують тут „Благообразний”, приписують „Премудрість, прості” виголошувати перед тропарем пророцтва. Церковне Око приписує „Премудрість, прості” перед „Благообразний”, а перед тропарем пророцтва: „Будьмо уважні. Мир тобі. Премудрість, будьмо уважні”. Вхід, за російським уставом, відбувається в такий спосіб: „Відтак настоятель входить у святий вівтар з ієреями і дияконами, убирається у всі священні одежі, а ієреї — лише в ризи, виходить з Євангелією під Плащаницею, з ієреями, що підтримують, і дияконами, що кадять. В цей час дзвониться щосили. Попереджують його зі свічами і з двома світильниками, а обидва хори співають надгробне трисвяте. Ігумен, прийшовши перед святі царські двері, стоїть тут, очікуючи закінчення останнього трисвятого. Коли воно закінчиться, настоятель з Євангелією входить у царські двері й кладе Євангелію на престіл, а Плащаницю — на підготований стіл, у виді гробу. В монастирях, по відпусті, відбувається цілування Плащаниці, покладеної у гробі”. Це — Московський типик. В Царгородській патріярхії відбувається так: Δοξολογία Μ. Είτα αρχο-μεύα του Ασματικου, προπορευόμενοι έμπροσθεν του Επιταφίου, και εξερχόμενοι του Ναού, γίνεται η Ειςοδός, ως είθισται; επειδαν δ επανελ0ωμεν, ειςερχεται ο Πατριάρχης κατ ευθείαν εις το ιερόν Βήμα, μετά των λοιπών, και ευθύς εκφωνεί Προςχωμεν. Ειρήνη πασι. Σοφια και ψαλ. το Τροπαριον Οίε κατηλ•θες προς τον θάνατον, και εν τω ψαλ. ΰυμια κύκλω την αγιαν Τραπεζαν, προπορευόμενου έμπροσθεν του Επιταφίου, είτα ταις Μυροφοροις Γυναιξί, μέχρι του εδειχ6η αλλότριος επομένως ψαλ. Ο ευσχήμων Ιωσήφ, μέχρι του, κηδευσας απεΰετο και τνθεασι τον Επιταφιον επί της αγίας Τραπέζης, άμα ο Κανοναρχης εξωΰεν αναγινωσκει το Τροπαριον, την Προφη-τειαν, και τον Αποστολον, το δε αγ. Ευαγγελ. λέγεται παρά του Πατριάρχου, έμπροσθεν της Πύλης/Велике славослов’я. Потім починаємо прикінцеве трисвяте, попереджуючи Плащаницю, виходимо з храму, твориться вхід, як звичайно. Ледве що ми повернулись, патріярх входить до святилища з іншими і відразу виголошує: „Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість”. Співається тропар „Коли зійшов ти”. Кадить він навколо святу трапезу, попереджуючи Плащаницю, відтак „Ангел при гробі” до „явився чужий”. Після цього співається „Благообразний Йосиф”, до „обвив, положив”, та кладуть Плащаницю на святу трапезу. Одразу канонарх ззовні читає тропар, пророцтво й апостола, а патріярх читає св. Євангелію перед святими дверми/ (Новий Царгородський типик). В різних околицях Греції, за свідченням Аллатія, похід відбувається в такий спосіб: Mos obtinuit, ut, dum Psalm. 118 canitur, et singulis versiculis singula Troparia concinuntur, Christus decore exsculptus, vel affabre in tabula depictus, et in feretro depositus, solemni cereorum ardentium apparatu, Sacerdotibus, quemadmodum quum sacra Missarum solemnia celebrant, vestitis, reliquo Clero non sine ordine comitante, et Christ! fidelibus feretrum prosequentibus per urbis plateas deferatur, proponaturque omnibus adorandus, atque exosculandus: sicque omnium venerationi patet. Interim tlores imagini superpositi, maximo studio ab omnibus conquiruntur, quibus sibi maximo bono, non corporis modo, sed rerum etiam domesticarum pollicentur (Nil). Kalend. t. 2, p. 241).

608 За уставами: о 10-ій годині дня; закінчувати Літургію — о 2-ій годині ночі. Ωρα β. της νυκτός /Ο 2-ій годині ночі/.

609 2 Рукописні устави, які маємо, та Церковне Око приписують тільки три стихи: 1. „Бог стоїть”; 2. „Докіль судитимете”; 3. „Вони не знають”. Грецький типик Сави приписує цілий псалом на п’ять стихів.

610 Так за уставом наших і російських тріодей; подібно і грецький типик Сави, тільки, замість фіолетових, приписує темні ризи: Μέλλοντος δε του Ψαλτού αρξασι3αι του παρόντος τιχου, του Ανάστα ο θεός, ανισταμενοι οι Ιερείς, αποδυονται τα μαύρα φελωνια, και περιβάλλονται ανΦ αυτών λευκά /Має співець почати цей стих „Воскресни, Боже”, ієреї, ставши, скидають з себе темні фелони і, замість них, вбираються у світлі/. За Грецькою тріоддю, Церковним Оком та іншим рукописним уставом, приписуються білі ризи від початку вечірні. Μαύρος перекладаємо як темний, а не як чорний, бо чорний буде — μελάς.

611 В новій Атенській тріоді ця служба називається Παννυχις /всенічне/.

612 2 Львівський служебник 1780 року і Московський типик.

613 В Царгороді патріярх кладе Плащаницю на святу трапезу.

614 Так відбувається в Росії, за свідченням Муралта, послан. 14: um die h.Tafel herum, auf welchem das Leichentuch ausgebreitet ist, das hier bleibt bis zum Tage der Himmelfahrt.

615 За старовинним уставом спільного життя похід йде з храму в притвір через північні двері цього притвору і там, перед середніми його дверми, що провадять у храм, співається початок утрені. Виносяться: Євангелія — ієреєм і кадильниця — дияконом, попереджуваними свіченосцями, братією з запаленими свічами, як маєш у Грецькому пентикостаріоні. До цього Почаївська тріодь додає образ Христового Воскресіння, а Церковне Око — ще й образ Пресв. Богородиці та інші святі ікони, що несуть ієреї і диякони, щоб у такий спосіб похід був більш величним, а ніж тільки зі свічами. За звичаєм околиць Греції, незалежних від Царгородської патріярхії, перед цим походом архиєрей або ієрей, ставши у святих дверях з запаленим світильником в руці, виголошує гучним голосом: Δεύτε λάβετε φως εκ του ανεσπερου φωτός, και ασπασασΰε Χριστον τον ανασιαντα εκ νεκρών, тобто „Прийдіте, прийміте світло від невгасимого світла та цілуйте Христа, воскреслого з мертвих”. І так всі по одному підходять, щоб від нього запалити свої свічі, формуючи після цього похід (Τα αγ. Παύη. /Святі Страсті/. Атен. 1892)

616 В Грецькій тріоді так описано цей похід: Περί ωραν Ορθρου σημαινουσι πάντα τα σήμαντρα. Και ο μεν Εκκλησιαρχης διανέμει τοις Αδελφοις τα κηρια; ο δε Ιερεύς μετά του Διακόνου λαμπροφορουσιν άπασαν την ιερατικην αυτών στολην. Είτα, λαβοντων, του μεν Ιερέως το ιερόν Ευαγγελιον, του δε Διακόνου ϋυμιατηριον, και λαμπάδων προπορευόμενων αυτών, απερχομεΰα πάντες εις τον Ναρΰηκα, κρατούντες τα κηρια ημμενα, και ψάλλοντες το Την Αναστασιν σου, Χρίστε Σωτηρ, κτλ. Και εν μεν τω Ναω εναπομείνας μονός ο Κανδηλαπτης, απτει τα κηρια πάντα και τας κανδηλας; και ποιησας πυρειον, και βαλων εις αυτό θυμίαμα, τιΰησιν εν τω μεσώ του Ναού /Близько часу утрені всі калатала давали знати. Еклезіярх роздає братії свічі, а ієрей з дияконом убираються у світлі священні ризи. Відтак ієрей, взявши св. Євангелію, а диякон — кадильницю, попереджувані світлами, та всі виходимо до притвору, тримаючи запалені свічки й співаючи: „Воскресіння твоє, Христе Спасе”. У храмі залишається тільки паламар, що запалює всі свічі й світильники, після чого, розпаливши вогнище, вкидає до нього ладану та ставить посередині храму/.

617 Слов’янські устави перед тим приписують кадити всіх, а ми, за грецьким уставом, кадимо тут тільки прямо церковні двері. Очевидно й наші, ή російські устави, за Церковним Оком приписують ієреєві знаменувати кадилом тричі хрестоподібне церковні двері. Типик Львівського Університету наказує кадити хрестоподібне, але не тричі та не церковні двері: „Творить хрест кадильницею, промовляючи: „Слава святій”. Грецький пентикостарій подає тільки: και 6υμιων λέγει /і, покадивши, виголошує/.

618 Так грецький типик Сави, типик Львівського Університету, рукописні квітні тріоді, які маємо, та наші апостоли і служебники. Почаївська 1788 року — на Літургії Великодня, Московський типик — на воскресній утрені, інші устави приписують тричі.

619 За новим звичаєм греків, якого слов’яни не приймають, перед початком утрені ієрей співає недільну євангелію утрені, звичайно — 2-у. Цього грецький типик Сави не має, а тільки нововидані грецькі пентикостарії. Також за звичаєм (а не за церковним уставом) греків, незалежних від Царгородського патріярха, вхід до церкви супроводжується запитами і відповідями, взятими з 23-го псалма: „Візьміть браму ваших князів і увійде Цар слави” та ін. та коли співається: „Господь сил, той є Цар слави”, відчиняються двері й відбувається вхід до церкви. Μάλιστα επικρατεί το εΰος εισερ-χεσΰαι δια των ερωταποκρισεων: Αρατε πυλας, και ανοιγειν την όυραν μόνον εις το Κύριος των δυνάμεων, αυτός εστίν ο βασιλεύς της δόξης /Зокрема запанував звичай, щоб вхід до. церкви супроводжувався діалогом, запитанням і відповіддю „Візьміть браму”, і двері відчиняються лише на „Господь сил, той є Цар слави”/, — пишеться в дописі з Корфу. Цей звичай зустрічаємо й у греко-мелхітів, і в італійців, а також і в різних церквах латинського обряду, про які Ніллес пише таке: Aliae ecclesiae contra, magna ex parte Graecos imitantur, ac proinde horum caeremonias hie breviter describimus. Ad repraesentartdum igitur Christ! triumphum de inferno delatum, summo mane ante Matutini recitationem ordinatur processio, in cuius reditu inveniuntur ecclesiae portae clausae: tune episcopus vel sacerdos ilia psalmi verba «Tollite portas- etc. profert, et ex interior parte clericus vel alius cantor respondet: «Quis est iste rex gloriae- etc. Tandem post contentionem celebrans percutiens valvas, intonat: «Surrexit Christus», et statim ecclesiae janua expanditur. Tune altum extollit cereum triangulum, quem in manu gestat, quemque ipsi Τρικηριον /трисвічник/ appellant; quam eandem caeremoniam populus assistens tacit cum kimine, quod unusquisque in manu gerit (Kalend.  2, p. 312). Однак, ані в грецьких, ані в слов’янських уставах це не зустрічається, ані слова названого псалма тут добре не придаються, бо за загальним поясненням відносяться вони не до зішестя Христа до пекла, а до його вознесіння. Cum hic Psalmus, - пише Беллармін, — ascensionem Domini manifesto praedicet. Quod ad Ascensionem hie Psalmus proprie pertineat, testantur Cyprianus Serm. de Ascensione, Hierohymus epistola 142 ad Damasum, Ruffinus in expositione Symbol), Gregorius Nissenus, loannes Chrysostomus, Augustinus, Leo, et alii in Serm. de Ascens.

620 О δε Ιερεύς ΰυμια εις την εναρξιν του Κανόνος, κατά την ταξιν /Ієрей кадить на початку канону, як приписано/ (Грецька тріодь).

621 Те, що приписано в Церковному Оці і, за ним, в нашій і Російській тріодях, що мала єктенія по кожній пісні „буде у цей святий день поза святилищем”, не узгоджується з Грецькою тріоддю, бо в ній, замість „поза святилищем”, подається „в середині святилища”, εσωΰεν του Βήματος /в середині святилища/, як мають й типик Львівського Університету й рукописна слов’янська тріодь, що маємо. Однак, це протиріччя можна усунути, якщо сказати, що Грецька тріодь та інші устави наказують в цей день співати всі єктенії ієреєві, а не дияконові, а дияконові — лише нести кадильницю і проказувати стихи „Хай воскресне Бог”; і з цим припущенням ієрей співає всі єктенії в середині святилища, при св. трапезі. Εν εκάστη δε Ωδή γίνεται παρά του Ιερέως, εσωΰεν του Βήματος, Συναπτη μικρά /По кожній пісні ієреєм, в середині святилища, співається мала єктенія/, — написано в тріоді, яка й інші єктенії приписує ієреєві. Зрештою, εσωυεν /в середині/ і έξωυεν /назовні/, відрізняються тільки однією буквою, тому бачимо, що переписувачі легко могли помилитися.

622 За уставом Грецької тріоді цілування відбувається так: Λαμβάνει ο Ιερεύς το αγιον Ευαγγελιον, και ισταται προ των θυρών του αγίου Βήματος ο δε Καϋηγουμενος ελϋων, και ασπασαμενος το αγιον Ευαγγελιον, και τον Ιερέα, λαμβάνει αυτό εκ των χειρών αυτού, και ισταται εκ δεξιών του Ιερέως. Είτα οι Αδελφνι πάντες, κατά την ταξιν αυτών, ασπάζονται πρώτον το αγιον Ευαγγελιον, είτα τον Ιερέα και τον Καΐ)ηγουμενον, και ιστανται κακεινοι ένθα αν τυχωσι, και ασπάζονται αλλήλους /Ієрей бере св. Євангелію і стає перед дверми святилища. А ігумен, прийшовши і поцілувавши св. Євангелію та ієрея, бере її з його рук та стає з правого боку ієрея. Відтак усі брати, за їхнім чином, цілують спочатку св. Євангелію, а відтак — ієрея та ігумена, та стають там, де можливо, цілуючись взаємно/. За уставами нашої Почаївської, російських тріодей, Церковного Ока та нашого рукописного типика, цілування спочатку відбувається у святилищі між священнослужителями, відтак — в церкві, перед іконостасом, між клириками і старшими, а на кінці — між вірними і священнослужителями та між собою. Це — устав: „Цілування настоятеля з іншими ієреями та дияконами у святому вівтарі відбувається в такий спосіб: Той, що підходить, каже: „Христос воскрес”, а він відповідає: „Воістину воскрес” і цілуються. Потім настоятель, взявши хрест, стає назовні перед святими царськими дверми, також і всі священики, скільки їх буде, та диякони, взявши кожний св. Євангелію і чесні ікони, за своїм чином, стають в ряд праворуч настоятеля. Підходять спочатку найдостойніші клирики та старші, один по одному, й, трохи вклонившись перед настоятелем, цілують кожний чесний хрест і св. Євангелію, що тримає ієрей та образи, а самого настоятеля цілують в уста, кажучи: „Христос воскрес”, а він відповідає: „Воістину воскрес”. В такий спосіб цілують й ієреїв, і самі вони, з* чином, цілуються між собою, стаючи в ряд праворуч ієреїв. Після них подібно цілуються і вірні (Московський типик і Почаївська тріодь 1786 року).

623 Львівський Синод тут, на стор. 21, в примітках.

624 Так в наших служебниках, а в наших і російських тріодях не приписується „Світися”, замість „Чеснішу”, ані, замість „Слава тобі, Христе Боже, надіє наша”, — „Христос воскрес” до „смертю смерть подолав”, з відповіддю: „і тим, що в гробах, життя дарував”. Грецькі устави нічого з цього не приписують, ані відпуст з хрестом, а приписують відпуст О αναστας εκ νεκρών „Що воскрес із мертвих”, як і в неділю (Римський Ευχολογ. /евхологіон/ 1873 року, стор. 79).

625 Порівняй устав неділі ап. Томи ввечері з уставом малої вечірні Господнього Вознесіння. Про це і в новому типику Царгородської патріярхії написано: Πολλοί και μετά την Αναστασιν του Κυρίου ημών Ιησού Χρίστου, αγνοουντες, επικαλούνται το Βασιλευ Ουράνιε Παρακλητε, κτλ. εν ω τούτο δεν είναι συγχωριμενον, παρόντος έτι του Σωτηρος ημών επί γης, παρά από την α. της Αναλήψεως, ήτοι από την πρωτην Πεντηκοστην, καθότι κατά την τριτην ωραν ταύτης της ημέρας κατηΰε το Αγιον Πνεύμα... ως εκ τούτου λοιπόν ελαβεν αρχήν η επικλησις του Παρακλητου Πνεύματος, από ταυτην την ημεραν, ήτις παύει από την ημεραν της Αναστάσεως μέχρι της Πεντηκοστής. (Τη Δευτέρα του Αγιου Πνεύματος) /Багато не вважаючи, також і по Воскресінні Господа нашого Ісуса Христа, читають „Царю небесний, утішителю” та ін., що — неприпустиме, коли ще на землі наш Спаситель буде до першого часу Вознесіння, або до першого часу П’ятидесятниці, бо у третьому часі цього дня зійшов Святий Дух ... як, зрештою, від цього почали прикликати Святого Духа Утішителя, від того дня, що перестає від дня Воскресіння до П’ятидесятниці (В понеділок Святого Духа)/.

626 Так про „Христос воскрес” в наших служебниках, крім „Ми бачили”, а на його місці мають „Христос воскрес”, однак, такий наш звичай і так в Почаївській тріоді 1786 року, арк. 58 та в Московському типику 1859 року, арк. 352. Давні грецькі устави приписують Χρίστος ανέστη /”Христос воскрес”/ тільки замість „Нехай буде ім’я” і замість псалма „Благословлю Господа”, як і в слов’янському типику Львівського Університету. Пізніший звичай греків — співати Χρίστος ανέστη /”Христос воскрес”/ по „Благословенне царство” тричі і, замість „Ми бачили світло істинне” та замість „Нехай буде ім’я Господнє”, — тричі. Однак, деякі з них, по „Благословенне царство” співають „Христос воскрес” з його стихами, як подається на початку воскресної утрені. За ними йде Московський типик, але не йде новий Царгородський типик. Те, що ми сказали про звичай греків, взяли ми з допису, що маємо з острова Корфу, в якому пишеться таке: Μετά то Ευλογημένη η βασίλεια о Ιερεύς το Χρίστος ανέστη, και ακολούθως επαναλαμβανουσιν αυτό, πρώτον ο δεξιός ακολούθως δ ευονυμος χορός; κοα τούτο γίνεται και πασαις ταις ημεραις του Πάσχα άχρι της Αναλήψεως. Αλλα εν τη μεγάλη κυριακη, και εν ταις της Διακαινησίμου ημεραις ακολουϋουμεν ψαλλειν αυτό μετά των στίχων αυτού απαράλλακτο*; ως προειρηται εν τω ΟρΟρω... Ψαλλεται ακολούθως το Χρίστος ανέστη - τόσον εν τη μεγ. Καριακη όσον και εν ταις λοιπαις του Πάσχα ημεραις εν τω Μετά φόβου αντί του Ειδομεν το φως, και πριν της Απολύσεως τρις χύμα αντί του Ειη το όνομα, και εν τη | Απολύσει τελευταιον αντί του Δι ευχών /По „Благословенне царство” ієрей: „Христос воскрес”, послідовно знову повторюють його: спочатку — правий, відтак — і лівий хор. І так буде у всі дні від Воскресіння до Вознесіння. Але у Велику неділю і в дні Світлої седмиці продовжуємо співати незмінне це з його стихами, як береться на утрені ... Послідовно співається „Христос воскрес” у Велику неділю стільки, скільки у решту днів Воскресіння: на „Зі страхом”, замість „Ми бачили світло” і перед відпустом тричі плинно, замість „Нехай буде ім’я” та на кінці, на відпусті, замість „Молитвами святих отців”/.

627 Церковне Око подає таке: „І на кожному виголосі або статі! Євангелії вдаряють в церкві раз в кандею, параеклезіярх — поза церквою у велике клепало й у великий дзвін. На останньому виголосі вдаряють у всі дзвони та й у велике клепало”.

628 Είτα αναγινωσκεται το Αγιον Ευαγγελιον υπό του Πατριάρχου, και υπό των αγίων Αρχιερέων (περιοδικώς εις διαφόρους διαλεκτούς, ως ειύισται) /Потім читається св. Євангелія патріярхом та іншими архиєреями (за чергою, різними мовами, за звичаєм)/. Новий Царгородський типик, в день Воскресіння на вечірні.

629 Або, як в тріоді — по відпусті Літургії.

630 В чині Панагії, поданому в часослові перед або по 9-му часі, розповідається, як апостоли по Христовому воскресінні, до розсіяння по цілому світі, перебували однодушне в Єрусалимі, маючи звичай разом обідати і на цей час залишати при трапезі вільне місце, на яке клали подушку, а на ній —: окраєць хліба в участь Христову, тобто на спогад Ісуса Христа, а по обіді підносили окраєць, кажучи: „Господи Ісусе Христе, допомагай нам”; від Воскресіння до Вознесіння: „Христос воскрес”. Коли апостоли це робили по успінні Пресвятої Богородиці, вона їм явилась у повітрі жива, у світлому сяйві, оточена ангелами, кажучи: „Радійте, бо я з вами по всі дні”. А вони перелякані, замість „Господи Ісусе Христе”, закликали „Всесвята (Παναγία /Всесвята/) Богородице, допомагай нам”. Цей обряд Панагії, названий так від імені Παναγία /Всесвята/, яким апостоли прикликали тоді Пресвяту Богородицю, наслідуючи апостолів, повторювався колись імператором у Дворі (Codin. De Officiis C P. cap. 7 in Mign. Patrolog. Gr.  157, p/ 79-80) і людьми по церквах або хатах, а переважно щоденно по монастирях, як це видно зі служби трапези, поданої в часослові, однак, урочистіше — у Світлу седмицю, в яку не окраєць хлібу, що з’їдали, але цілий ((ολοκλυρον /цілий/) хліб підносили у всі дні тижня, не з’їдаючи до Світлої суботи, а тільки цілуючи його. І цей чин спочатку служився тільки при трапезі, як це в Грецькому пентикостарії. Слов’яни, задля більшої урочистості, не служили цілий обряд тільки при трапезі, але щоденно, протягом цілої Світлої седмиці, попереджувані світильниками й образом Воскресіння вносили артос з церкви на трапезу і з трапези до церкви, під звуки дзвонів, як це за Церковним Оком має наша Почаївська тріодь і російські типики. Сьогодні цей обряд відправляється у нас тільки у Світлу седмицю й не зі всіма молитвами і обрядами, як подає тріодь, а тільки як тут, у тексті, подали, проте, не тільки по монастирських, але й по всіх інших церквах. Молитви на благословення і роздрібнення артоса слов’яни собі додали, бо в грецьких книгах вони не зустрічаються; молитва на роздрібнення не подається навіть в слов’янських уставах, крім наших, а інші його роздрібнюють без молитви.

631 Якщо служить архиєрей, вважаємо, що він має починати вечірню у святилищі, кадячи перед святою трапезою і звідти читати стихи, після чого відійти на свій престіл. А на „Світло, тихе”, по благословенні ди- і трикирієм входить він до святилища і зі святих дверей читає Євангелію, після чого повертається на свій престіл.

632 Деякі вважають (між ними й новий типик Царгородської патріярхії), що протягом цілої Світлої седмиці вечірня має починатися не від „Благословенний Бог наш”, а від „Слава святій”, як утреня. Однак, вони помиляються, бо у всіх виданнях, що маємо, зазначається чітко „Благословенний Бог наш”: Ευλογητος ο θεός ημών /”Благословенний Бог наш”/; і грецький типик Сави: Σφρα-γιζει σταυροειδως μετά του βομιατου, λέγων: Ευλογητος ο θεός ημών /Знаменує хрестоподібне кадильницею, кажучи: „Благословенний Бог наш”/ (В неділю Воскресіння, на вечірні).

633 Попередній устав на вечірні понеділка ввечері й інших днів Світлої седмиці мовчить про священні ризи. Однак, оскільки в понеділок, на початку утрені, чітко приписує тільки епітрахиль, то і на початку вечірні таке має бути. На початку, по утрені, в пентикостарії: άνευ μεντοι της Ιερατικής στολής /певно без священичої ризи/; і типик Львівського Університету, наш Рукописний і Московський типики — так само; подібно і наша Почаївська тріодь 1786 року, однак, додає: „або який де звичай” і „в світських храмах ієрей убирається в ризи”, тобто у фелон. Церковне Око приписує і фелон.

634 Щодо кадження, наша тріодь і Московський типик не згадують тут жодного кадження. Одначе, Грецький пентикостарій, наш рукописний типик, типик Львівського Університету та Церковне Око приписують кадження на початку утрені тільки святої трапези і святилища, а на початку канону — тільки храму і братії, за звичаєм. Δει δε γινωσκειν, ότι μετά το ευλογησαι τον Ιερέα, εν τω ψαλλεστ)αι το Χρίστος ανέστη, ΰυμια την αγιαν Τραπεζαν, ως σύνηθες, και όλον το Ιερατειον; εις δε την εναρξιν του Κανόνος εξέρχεται, και Φυμια τον Ναον, και τους αδελφούς, κατά την συνηΰισμενην ταξιν /Треба знати, що ієрей після того, як поблагословить і проспіває „Христос воскрес”, кадить св. трапезу, як звичайно і весь клир (або святилище). А на початку канону виходить він і кадить храм, братію, за звичайним порядком/.

635 За уставом тріоді артос роздрібнюється по відпусті Літургії, без молитви.

636 Бо протягом цілого цього періоду квітна тріодь там, де буде „Царю небесний”, приписує, замість нього, „Христос воскрес” (3).

637 Перед „І нам дарував життя вічне” у нас співають „І тим, що в гробах, життя дарував” тричі. Однак, цього не зустрічаємо в жодному уставі. А слова „і нам дарував життя вічне” та ін. зустрічаємо тільки в слов’янських тріодях, і тільки у Світлу седмицю та на Літургії у віддання Воскресіння з попереджаючим „Христос воскрес” (3).

638 В тріоді цього нема, тільки в нашому літургіконі в день Воскресіння на Літургії.

639 Так Церковне Око і наша та Російська тріоді; бо Грецька тріодь і слов’янська, яку маємо, наш рукописний типик і типик Львівського Університету приписують „Воскрес Христос” тільки раз, також і в неділі, крім Світлої седмиці.

640 Так наші і російські устави та новий Царгородський типик, також і Церковне Око — на неділю Мироносиць; в інших уставах — нічого.

641 Наш рукописний типик, у Великдень на Літургії, та наші служебники.

642 Наші служебники.

643 Наша і Російська тріоді та Церковне Око.

644 За іншими — Слава, і нині: „Тебе, що світлом”.

645 Так Грецька Τριωδιον /тріодь/ і типик Львівського Університету. За Церковним Оком, нашим рукописним типиком та нашою рукописною тріоддю, перед сідальним — кондак Воскресіння, а за нашим і російським уставом, перед сідальним — кондак-ікос Воскресіння.

646 „Чеснішу” не співаємо до віддання Воскресіння у всі неділі (Наша і Російська тріоді).

647 Так наші й російські устави; якщо святий не має тропаря, то співається тропар „Благообразний”, Слава: „Коли зійшов ти”, І нині: „Ангел при гробі”.

648 Московський типик, арк. 363 зв. Безполієлейному святому не береться нічого, тільки полієлейному так: на 1-му — „Благообразний Йосиф”, Слава: святому; на 3-му — недільний, Слава: святому; на 6-му — Мироносицям, Слава: святому; на 9-му — знову „Благообразний”, Слава: святому. Гадаємо, що, за попереднім уставом, має братися так: тропар святому й безполієлейному, якщо його має. У нас сьогодні безполієлейного святого обмежують 3-ій і 9-им часами.

649 Наші служебники і новий Царгородський Τυπικον /типик/ приписують кондак Воскресінню. Церковне Око тут мовчить, однак, приписує його на неділю ап.Томи.

650 Так в нашій і Російській тріодях.

651 Московський типик, арк. 366 зв.

652 Без хреста, — приписують наша і Російська тріоді. Починати відпуст приписують від „Що воскрес із мертвих”; за нашим звичаєм лишається відпуст Воскресіння.

653 Церковне Око і наш рукописний типик приписують часи Воскресіння. Наші й російські тріоді приписують звичайні часи, і так має бути. Оскільки в грецьких уставах про це нічого нема, робимо висновок, що часи Воскресіння не мають читатися.

654 Цього нема ані в грецьких, ані в слов’янських уставах, за винятком наших служебників, її (служби Св. Тройці) в храмах Пресвятої Тройці недобре відкидати.

655 Взагалі, інші устави не приписують: „відразу по Літургії”, а „раніше” ταχυτερον /раніше/, вранці.

656 В Грецькій тріоді, по прошенні „За мир цілого світу”, подається одразу окреме прошення „За тут присутніх людей”. Інші видання окремих прошень не подають.

657 Так у нас, бо устави приписують читати її від престолу, απο του Βήματος /від престолу/; наші і російські устави: від престолу, до людей.

658 Оскільки остання молитва „Боже великий і вічний” — восьма з молитов, що відмовляє ієрей під час передпочаткового псалма, має залишитись там або тут. Кількість цих молитов — відміна за різними виданнями тріодей. Наша Почаївська тріодь подає сім молитов, як і грецька тріодь Пропаганди. Слов’янська рукописна тріодь, яку маємо, подає сім молитов, однак, молитви „Боже великий і вічний” не подає, а подає іншу — „Владико Вседержителю”. Церковне Око подає тільки чотири молитви: 1. „Пречисте”, по прокімені; 2. По „Промовмо всі” — „Господи Боже наш”; 3. і 4. По „Сподоби” — „Повсякчаснотекучі” і „Царю небесний”. Московський типик подає — п’ять: „Пречисте”, „Господи Ісусе Христе”, а по „Сподоби” — „Повсякчаснотекучі” й інші дві, що в тріоді. Типик Львівського Університету та інший рукописний, що маємо, згадують взагалі тільки три молитви.

659 Львівська тріодь 1746 року подає, замість „Непорочні”, канон Св. Тройці. Недільна північна біжучого голосу (7-го).

660 Львівський Синод, нагол XI, 4.а.

661 Львівський Синод, нагол. IV, розділ IV, ч. III, 8.

662 Устав наших служебників на кінці Літургії Золотоустого.

663 Львівський Синод, нагол IV, роз. IV, ч. VII.

664 Однак, оскільки такі чисельні благословення святими таїнами уділяються більше від побожності, ніж задля певної рації, краще буде достосуватися до Римської Церкви і залишити людям тільки одне благословення, яке у нас уділяється по поверненні походу до церкви, як приписує і Львівський Синод на свято Євхаристії в випадку, коли при обході церкви не буде чотирьох престолів (Нагол. 4, розділ 3, ч. III).

665 Грецькі книги не подають жодних уставів на храмові празники; зі слов’янських тільки наші мають дещо, ширше — в російських, що після Церковного Ока 1615 року.

666 Якщо храм буде малого святого, який в мінеї не має стихир на малій вечірні, ані стихир на литії, ані стиховних на великій вечірні, ані сідальних, ані хвалитних стихир на утрені, тоді все це можна запозичити з загальної служби трефологіона, за загальним наголовком або преподобного, або мученика, або іншого.

667 Церковне Око (Про храми, розділ 26) і, за ним, Московський типик в неділю службу посвяття не приписують.

668 Церковне Око, розділ 26.

669 Церковне Око і Московський типик подають чисельні окремі устави храмовим святим, а ми подаємо тільки деяким, оскільки у нас число храмових святих невелике (близько 25) і багато з них підлягають загальним уставам, які ми подали перед тим.

670 Все це про малу вечірню подали ми за уставом Московського типика, бо в Церковному Оці та інших уставах про це нічого нема.

671 Це все на малу вечірню подає і Львівський трефологіон 1633 р.

672 Так в Церковному Оці; в Московському типику подаються стихири і храму, і Індикту.

673 Так і в Львівському трефологіоні.

674 Львівський трефологіон не подає недільний кондак-ікос, а подає по 6-ій пісні кондак-ікос храму; однак, якщо буде недільний, то не слід його пропускати.

675 Церковне Око приписує відкинути недільні стихири, а брати 4 Індикта і 4 храму; Московський типик приписує 9: 3 недільних, З Індикту і 3 храму.

676 Церковне Око, розділ 23.

677 Церковне Око, розділ 29, Храм.

678 Це все — за розділом 49 Церковного Ока.

679 Розділ 50 Марка в Церковному Оці.

680 Розділ 50 Марка в Церковному Оці, арк. 79.

681 Московський типик в розділі 29 „Храм”: „В усьому переважає служба Отців”; однак, розділ 50 Марка в Церковному Оці, арк. 80 ліпше подає спочатку службу храмові, а опісля — Отцям.

682 Розділ 50 Марка в Церковному Оці, арк. 51 зв., приписує службу храмові на понеділок; а Московський типик — на Сиропусну неділю, з чим і ми погоджуємося, бо й свято Стрітення переносимо на Сиропусну неділю, як маєш тут на стор. 220.

683 В розділі 50 Марка Церковного Ока приписується спочатку Теодорові на 6, відтак храмові на 8; на нашу, однак, думку, храмовий празник — більший від суботи св. Теодора. І якщо на Віднайдення Чесної Голови, коли воно випаде в суботу Теодора, в розділі 63 Марка Церковного Ока приписується канон храмового святого на першому місці, на другому — Предтечі, а на третьому — Теодора, то чому тут, в самий день храмового празника, ставити його на друге місце?

684 Це все — з розділу 53 Марка Церковного Ока.

685 Церковне Око. „Про храми”, розділ 29, арк. 222.

686 За уставом 50 і 51 розділів в Церковному Оці, арк. 81 і 84.

687 Це — за уставом розділу 55 Марка в Церковному Оці і розділу 36 Московського типика „Храм”.

688 Церковне Око не приписує переносити службу храму на інший день, а приписує співати її разом зі службою дня, в який випадає.

689 Так Церковне Око в 37 розділі „Храм”. З цього випливає, що в цьому випадку в Світлу седмицю всенічного нема; хоч" в Московському типику, у 104 розділі Марка, залишається на вибір служити всенічне, а на випадок всенічного приписується дві вечірні, за взірцем Благовіщення.

690 Церковне Око, ,в розділі 42 „Храм”, арк. 237. Розділ 117 підроблений Марка в Церковному Оці приписує на цей день дві великих вечірні з тими самими стихирами і читаннями: одну з молитвами на прихилення колін, разом з Літургією, а другу — на всенічному. Де, однак, — зайве. В Московському типику слушно приписується тільки одна велика вечірня з молитвами на прихилення колін, а потім, у свій час, — мале повечір’я, північна і утреня без всенічного.

691 Церковне Око, розділ 45 „Храм”, арк. 238.

692 Ці всі ірмоси подані на утрені в усі п’ятниці октоїха 4-го голосу і в Акафістову суботу, також і на Благовіщення, однак, в це свято пісні 6-а, 8-а і 9-а мають окремий ірмос.

693 Це повинні ми були сказати на стор. 212. Врешті, Царгородський типик і грецька мінея, яку маємо, подають без винятку і на цю неділю катавасію свята. Грецько-Венеціянській ірмологіон подає катавасію тріоді не тільки на М’ясопусну неділю, але й на неділі Блудного і Сиропусну.

694 Грецькі устави приписують катавасію Воскресіння і на його віддання.

695 Подаємо цю єктенію за виданням нашої Почаївської мінеї. Грецько-Венеціянська мінея, яку маємо, не додає до жодного з п’яти її членів „Промовмо всі”; в решті узгоджується з Почаївською, крім другого члена, бо не маючи ані папи, ані царя, моляться тільки взагалі за православних християн.

696 Львівський Синод забороняє службу за померлих тільки в полієлейні свята; однак, краще буде не брати її і в славословні свята, як наказує й циркуляр митрополита від 1.листопада 1901 року.

697 Служби мінеї подаємо за виданням Почаївської мінеї 1761 року, а служби тріоді — за виданням почаївських тріодей пісної 1784 року і квітної 1786 року.

698 Прим. ред. Знаки, що подані були в оригіналі, з метою полегшення визначення виду служби, були замінені на інші. З огляду на це, замінені були також пл. З і 5 в цих примітках.

699 Так подаємо за давніми уставами; за новим — в наших часословах додаються тропарі святим на всі дні.

700 В типику Львівського Університету і нашому рукописному тільки — свято на 4 з алостол-євангелією на Літургії.

701 В Церковному Оці, як також і в типику Львівського Університету, — свято на 6 з малим славослов’ям.

702 В Грецько-Венеціянській мінеї, в Грецькому часослові й в нашому рукописному типику пам’яті цих двох Йонів не подаються, а подаються вони в мінологіоні Василія; в наших і російських уставах їхня служба подається на повечір’ї; так само і в типику Львівського Університету.

703 В типику Львівського Університету катизма — звичайна чергова.

704 За винятком Верховних апостолів Петра і Павла 29 червня та улюбленого апостола 26 вересня і 8 травня, яким устави приписують всенічне, іншим апостолам і євангелістам старовинні устави приписують службу тільки на 6, без славослов’я; а в наших і російських уставах приписано їм полієлей.

705 Полієлей — за бажанням; і тоді мученикам співаємо на повечір’ї або переносимо на 13 і співати — тільки на 4 з тропарем. В типику Львівського Університету приписана їм — на 14, також тільки на 4 з хвалитними стихирами.

706 В Почаївському трефологіоні подається йому полієлей. В Римському бревіярії, 1 травня, припускається, що він мав би бути один з дванадцяти.

707 Також і цю Параскеву, як і ту, що 14 жовтня, подається в мінеї на 6, без великого славослов’я, а полієлей — тільки за бажанням. В типику Львівського Університету навіть не згадується про неї; а грецькі місяцеслови не мають жодної з цих Параскев.

708 Наша мінея залишає на вибір — співати полієлей або тільки на 6 зі славослов’ям, або без славослов’я, а інші — без славослов’я. За рішенням митрополита 1901 р. — з великим славослов’ям.

709 В Церковному Оці приписано на 6. В типику Університету — на 4 і, за бажанням, хвалитні стихири.

710 Якщо в неділю, на яку переноситься служба св. Йосафата, випаде полієлейний святий, як 13, 14 або 16 листопада, належить тоді службу полієлейного святого перенести на 15 або 18 листопада; якщо в неділю випадуть служби святих Івана і Ніла — перенести їх на інший день. Службу св. Йосафата Львівський Синод визначив на 12 листопада за григоріанським, опісля, однак, всі три наші ординаріяти визначили її на 12 за юліянським. („Єпархіальні відомості”, 8 червня 1900, ч. VII), і цього дотримуємось, доки не зміниться календар.

711 Тому що починається піст перед Різдвом Христовим, мінея подає „алилуя”, крім суботи і неділі.

712 Другого Варлаама і Йоасафа митрополичий ординаріят наказав не брати („Єпархіальні відомості”, 16 листопада 1901 р.).

713 Почаївський трефологіон 1777 р. (не мінея, як зазначили ми на стор. 136) приписує святій полієлей.

714 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар, тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

715 Тому що починається піст перед Різдвом Христовим, мінея подає „алилуя”, крім суботи і неділі.

716 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар” тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

717 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар, тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

718 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар, тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

719 Наша мінея залишає на рішення настоятеля співати службу св. Варвари зі всенічним або з полієлеєм, або на 6 зі славослов’ям, або без славослов’я; інші подають і на 6, без славослов’я. За рішенням митрополита — на 6 з великим славослов’ям.

720 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар, тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

721 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар, тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

722 За загальними уставами служба цього свята — тільки на 6 без славослов’я; в Московському типику — зі славослов’ям.

723 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар, тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

724 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар, тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

725 Церковне Око, наш рукописний типик і типик Львівського Університету приписують „алилуя”.

726 Наша мінея подає: „алилуя” або тропар, тому що за попереднім уставом в пісні дні посту перед Різдвом Христовим співалося „алилуя”.

727 Дванадцятиденну загальницю, від 25 грудня до 6 січня обидва включно, розуміємо з виключенням навечір’я Богоявління, бо з ним було б тринадцять днів.

728 Дні 26 і 27 грудня, хоч у мінеї не мають всенічного, ані навіть полієлею, однак, для більшої пошани Різдва Христового відзначаються у нас стриманням від праці й присутністю на богослужінні; св. Стефанові Львівський Ординаріят приписує велике славослов’я („Єпархіяльні Відомості”, 16 листопада 1901). Євтимію — на повечір’ї в інший день.

729 В грецьких мінеях не подається служба цього святого, тільки в синаксарі згадується його ім’я.

730 Служба багатьом священномученикам.

731 Церковне Око, Почаївський трефологіон 1777 року і наш рукописний типик подають ще й службу Перенесення мощей святих страстотерпців руських Бориса і Гліба; однак, оскільки ані наша Почаївська мінея, ані Московський типик її не подають, ані навіть не згадують, залишається на бажання співати її чи ні, чи співати з полієлеєм, як має Церковне Око і Почаївський трефологіон, або без полієлея, разом зі службою св. Атанасія, як подає наш рукописний типик. Зрештою, пам’ять святих мучеників випадає 24 липня і тоді співаємо їхню службу; але там, де є храм, не треба відкидати.

732 Їхня служба — на повечір’ї або в інший день, за рішенням настоятеля.

733 У грецьких виданнях подається тільки Петра, Діонісія й сімох дів, а Теодота — тільки 7 червня.

3 „Алилуя” або тропар.

734 Св. апостола Герми, одного з 70 учнів (про нього згадує апостол в листі до римлян 15.4; Мартирологій Римський і Квіт.), тут не подаємо тому, що в богослужінні нічого не має, ані не згадується в Грецькому місяцеслові.

735 Св. апостола Герми, одного з 70 учнів (про нього згадує апостол в листі до римлян 15.4; Мартирологій Римський і Квіт.), тут не подаємо тому, що в богослужінні нічого не має, ані не згадується в Грецькому місяцеслові.

736 Церковне Око, наш рукописний типик і типик Львівського Університету приписують тільки на 6, без славослов’я.

737 Наша мінея і Церковне Око залишають на рішення еклезіярха співати преп. Онуфрієві зі всенічним. Митрополичий ординаріят — на 6 з великим славослов’ям.

738 Церковне Око приписує йому тільки на 6, без славослов’я; наш рукописний типик — тільки на 4.

739 Наш рукописний типик і типик Львівського Університету приписують цю службу (так, як і ту, що 31 серпня) — тільки на 6, з октоїхом. Московський типик і Грецько-Венеціянська мінея приписують цілу службу — тільки Богородиці, однак, малого виду, тільки на утрені, від канону до кінця, — великого виду; однак, Грецько-Венеціянська мінея, замість чергової катавасії „Відкрию уста”, подає ірмос останнього канону і то тільки по 3-ій, 6-ій і 9-ій піснях. Церковне Око і наша мінея подають — з полієлеєм; а наша мінея додає: „якщо нема всенічного”; але цього не робимо.

740 Львівський Синод (в українському тексті) визначив день пам’яті цих святих 5 липня за григоріянським календарем, однак, пізніше наші ординаріяти визначили її 5 липня за юліянським. Св. Атанасія Атонського з 5 липня перенесли на 6 липня („Архиєпархіяльні Відомості”, 8 червня 1900).

741 Все — за уставом Богослова, коли випаде в неділю Отців, що перед Зісланням, за винятком всенічного. На літургії: тропарі всіх трьох служб — за своїм чином. Прокімен-алилуя, апостол-євангелія — Отцям і Володимирові; чергові не беремо (Прим, на стор. 296). Причасний — „Хваліте” й Володимирові.

742 Типики наш рукописний, Грецький та Львівського Університету й Церковне Око приписують службу св. Анни на 6, разом з жінками і з октоїхом, без славослов’я, подібно й Московський типик, однак, зі славослов’ям. Грецько-Венеціянська мінея подає велику вечірню, а утреню — велику тільки від канону.

743 Тропар або „алилуя”.

744 Див. 2 липня, прим. 1.

745 Typicon S. Sabae; Codex Vatican. An. 1317, sub num. 784; йому відповідає й надрукований у Венеції 1615 року, Книгосховище св. Августина в Римі.

746 Див. прим. 1 на стор. 427.

747 Прим. ред. Замість літер, які в сучасній українській абетці не мають прямого відповідника, подаються їхні назви за кирилицею.

748 Розбіжність визначається після додання до Великодня грецького 13 днів.

749 Б. – березень, К. – Квітень, 0 – співпадають.

750 Тільки євангелію 28-ої неділі, коли вона випаде перед або після неділі Праотців, залишаємо на неділю Праотців, а в 28-у — одну чергову Праотців.

751 Мав я одного учня, болгарина, що на Ліонській горі виконував цю службу.

752 Так має Церковне Око в розділі 7. Зрештою, тепер у нас святі двері — високі, і тому завіси не вживаємо.

753 Переклад з латинської мови здійснено за виданням: Ordo Celebrationis vesperarum, matutini et Divinae Liturgiae iuxta recensionem rutenorum, Sacra Cingregatio pro Ecclesia Orientali, Roma 1953.

754 Прим. ред. У давнину „царськими дверми” називали ті двері, що вели з притвору до храму, бо в них патріярх зустрічав царя. Пізніше цю назву з невластивим значенням достосовано до середніх дверей іконостасу. В рубриках сучасних грецьких літургійних книг подаються „святі двері” (див. Ακολουϋια του Εσπερινού και του Ορΰρου, Roma 1950, стор. 16), тому і ми скрізь послідовно виправляємо в цьому Уставі „царські двері” на „святі двері”.

755 За нашим звичаєм св. двері залишаються відчиненими вже після винесення Плащаниці.

756 Належить читати лише одну молитву за черговим голосом впродовж цілого тижня (Львівський Синод, Додаток XXX, І, стор.392).

757 Малу єктенію звичайно не беруть (див. Львівський Синод, Додаток XXXVI, стор. 472).

758 Також — хрест, якщо він буде за престолом (див. ч. 149).

759 Євангелією знаку хреста не робить.

760 Передсвяткові дні не вносять у відпуст жодних змін. У посвяття треба звернути увагу на такі зміни:

1. Пропускаються слова „сьогодні торжественний” і „світло”.

2. В середу і п’ятницю не згадується „хрест”: „силою чесного і животворчого хреста”.

3. Якщо буде храм владичних свят (Різдва і т. ін), то поза святом береться звичайний відпуст, без поминання храмового празника.

4. В неділю цілком залишається відпуст свята і береться лише недільний відпуст, а в інші дні, до самого віддання, знову береться відпуст свята.

5. У віддання свята не додаються слова „якого сьогодні свято віддаємо”. Так само на повсякденних відпустах пропускається „якого є храм” або „якого є день”, бо це — рубрикальні пояснення (див. св. Йосафат, „Правила для священиків”, ч. 20).

761 Якщо будуть читання, див. ч. 233.

762 Перед литійним входом немає кадження ані престолу, ані іконостасу, ані людей. Відбуватиметься воно щойно в притворі.

763 Ці дари розміщуються за такою схемою, щоб благословення священика зображало собою знак хреста:

хліб

•

вино • • олія

•

пшениця

764 Початкову частину „за царів” не беремо, залишаємо. На утрені в скороченому виді священик, покадивши за уставом, виголошує перед св. дверми: „Слава святій” і залишається там проказувати утренні молитви. Не буде кадження під час читання псалмів. В загальному кадження відбувається так:

— не буде кадження на повсякденній утрені і тоді, коли велика утреня наступає безпосередньо після всенічного;

— якщо утреню відправляють окремо, священик або диякон кадить як звичайно (див. Літургікон, Рим 1952, стор. 52, 88, 130).

765 Звідси починається утреня в скороченому виді.

766 Львівський Синод встановив таку чергу проказування: „Із шестипсалмія слід читати тільки один псалом за чергою щодня, а саме: в понеділок — перший за чергою, у вівторок — другий, в середу — третій, у четвер — четвертий, в п’ятницю — п’ятий, в суботу — шостий, в неділю — знову шостий” (Додаток ч. XXX, IV. Утреня, стор. 393).

767 Таке скорочення загально практикується, тому подаємо його тут як додаток.

768 Якщо передбачається більша кількість причасників, тоді священик кладе на дискос більшу кількість частиць, а на них кладе Агнця (див. ч. 230).

769 Книгу тримає вертикально.

770 Не робить книгою знак хреста, а лише підносить її.

771 Після читання ані диякон, ані священик не знаменують людей святою книгою.

772 Цю частину скорочено так: Диякон: „Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся”. Хор: „Господи, помилуй”. Священик читає другу молитву вірних, бо перша своїм змістом дуже подібна до молитви „Ніхто не достойний”.

773 Цього разу проскомидійник не кадиться, бо буде кадитися пізніше, перед великим входом (див. чч. 9, 20, 149, 157).

774 Форма теперішніх дискосів не дозволяє виконати цієї вимоги, тому диякон тримає дискос в руках.

775 Священик не благословляє людей чашею, бо в ній ще нема освячених Дарів (див. св. Йосафат, „Правила для священиків”, S.Josaphat Hieromartyr; Documenta Beatifications et canonizations, I, 235. Львівський Синод, „Додаток”, 1897, § IV, „Свята Літургія”, стор.217).

776 Диякон стає ліворуч і разом зі священиком проказує діалог, а тоді виходить північними дверми, як про це уточнюється в ч.132.

777 Не робить воздухом знаку хреста й не цілує престіл.

778 Обряд вливання теплоти не є безумовною вимогою (див. ч. 183). Львівський Синод скасував його „задля важливої причини” („Додаток” 1897, § IV, стор. 218).

779 Книгу тримає вертикально і так робить знак хреста (див. ч. 119).

780 Ця молитва не читається перед іконою Спасителя, бо вона — „заамвонна”. її зміст спрямований до „Отця Світла” (не до Христа), а закінчення — тринітарне.

781 Тут ані диякон, ані священик (коли служить сам) не робить книгою св. Євангелії знаку хреста, а лише підносить її вгору (знак до уваги).

782 В скороченому виді цю частину не береться. Диякон виголошує: „Тільки вірні, ще і ще в мирі Господеві помолімся”.

783 Не вимагається безумовно, щоб усі виходили (див. ч. 211).

784 Участь всіх у виході не є обов’язкова (див. чч. 211 та 213).

785 Виправив я (Дутка Іван), бо тут було написано «не відбувається», але це неправильний переклад.

286