2. Загальні правила

11. Малий поклін, – при якому, знаменуючи себе знаком хреста, схиляємо трохи голову й рамена, однак не простягаємо руки до колін або навіть до землі, перед або після знаку хреста, – робимо:

а) один раз, коли:

– переходимо попри іконостас або св. трапезу;

– входимо у святилище, або виходимо з нього;

– підходимо до св. трапези, або відходимо від неї;

– ставмо перед св. дверми для читання;

– на початку кожного богослужіння;

– згадуємо в молитві Пресвяту Тройцю;

– приймаємо благословення священика;

– Приписують рубрики.

б) тричі на:

– „Святий Боже” і „Хресту Твоєму”;

– „Прийдіте, поклонімся”;

– після прикінцевого „Алилуя, слава”;

– під час посту, згідно з приписами.

Слід робити знак св. хреста на собі, однак без схилення голови і рамен, також на початку і наприкінці читання Євангелії.

Також диякон повинен виявити свою пошану легким схиленням голови і рамен перед священиком, коли виходить зі святилища на єктенії або коли до нього вертається.

12. Великий поклін, при якому, знаменуючи себе знаком хреста, цілим своїм тілом припадаємо до землі, робимо тільки під час Чотиридесятниці і на Літургії Напередосвячених Дарів.

13. Молитви з рознесеними і піднесеними руками проказуються лише тоді, коли це виразно приписано, тобто: на молитві „Ніхто не достойний” (на Херувимській пісні), на „Вгору піднесім серця” і на Господній молитві. При простяганні рук лікті не повинні опиратися в боки, а самі руки повинні бути свобідно піднесеними догори.

14. Руки, якщо про них нічого не приписується, можна тримати по-різному: класти на св. трапезу або тримати ними служебник, опускати долу під фелон або складати на грудях, але не складаючи пальці до пальців.

15. Коли диякон виголошує єктенії, підносить орар трьома пальцями правої руки вгору, хоч би воно й не завжди було рубриками виразно приписане. Вже на початку єктеній священик може починати потиху проказувати її молитву.

16. Коли диякон виголошує: „Голови ваші перед Господом схиліть”, всі схиляють голову і рамена.

17. Прислуга у святилищі під час Божественної Літургії не прихиляє колін, а люди, якщо хочуть, можуть клячати.

18. Коли священик благословляє, кладе великий палець правої руки хрестоподібне на перстеневий, вказуючий тримає прямо, а середній і мізинний – дещо згинає. Щоб прийняти благословення, всі схиляють голови і рамена та знаменують себе знаком хреста.

19. Щодо відчинення й зачинення дверей й відсування та засування завіси іконостасу, належить дотримуватися наступних загальних правил:

а) Бічні двері завжди перебувають зачиненими, хіба що хтось ними входить чи виходить.

б) Святі двері відчиняються, коли на початку вечірні зі всенічним священик кадить, а зачиняються, коли починається 103-й псалом; відчиняються також під час усіх входів на вечірні, на утрені, на Літургії, а також, коли виноситься Євангелія та на відпусті.

в) На утрені відчиняються св. двері перед прокіменом, а зачиняються після виголосу „Благодаттю і щедротами”; відчиняються також під час співання великого славослов’я, а по відпусті зачиняються.

г) На Божественній Літургії св. двері відчиняються перед малим входом, а по св. Євангелії зачиняються; знову відчиняються перед великим входом, після якого зачиняються; після причастя служителя й диякона відчиняються, а на кінці Божественної Літургії зачиняються. Деколи, однак, можна ці двері частіше відчиняти й зачиняти.

г) Упродовж Світлої седмиці святі й дияконські двері перебувають відчиненими, навіть під час причастя служителя⁷⁵⁵.

д) Під час архиєрейського богослужіння св. Двері завжди відчиняються.

е) Завіса св. дверей засувається на цілу вечірню і на цілу утреню. На св. Літургії засувається по проскомидії до кінця малого входу; знову відсувається, коли диякон виголосить: „Двері, двері” і засувається на виголос „Святеє святим”; відсувається перед причастям вірних і перебуває відсуненою до кінця Літургії.

В деяких областях (і країнах – прим. ред.) існує звичай відчиняти св. двері і відсувати завісу від початку до самого кінця Божественної Літургії св. Івана Золотоустого і св.Василія, а на Літургії Напередосвячених Дарів – після „Нехай піднесеться молитва моя”; також на вечірні не зачиняти їх більше по вході. Цей звичай нехай не запроваджується в інших областях, а навпаки, треба призвичаювати людей скрізь до точного зберігання обряду.

20. Не сам тільки священик вкладає ладан до кадильниці, це може робити також прислуга або диякон і подавати потім священикові для благословення.

Похвально, якщо священик, а також і диякон перед кадженням, тримаючи кадильницю правою рукою, робить нею знак хреста і під час кадження якоїсь особи або речі віддає їй шану, схиляючи легко голову і рамена.

21. Коли священик на богослужінні перший раз благословляє кадило, проказує молитву „Кадило Тобі приносимо”, а в подальшому – тільки слова: „Благословенний Бог наш”.

22. Одягаючи і цілуючи ризи належить дотримуватися приписів, поданих на початку проскомидії (див. чч. 103-106); на інших богослужіннях, залишивши відповідні молитви, треба дотримуватися того самого.

23. Якщо священик, маючи відправляти якесь богослужіння, не вбирає на себе стихаря, повинен на довгу одежу одягнути ще верхню з широкими рукавами, що називається по-грецьки расон, а по-слов’янськи – ряса.

24. Нікому не дозволяється вбирати на себе ризи, властиві чинові вищому, ніж той, до якого належить.

25. Диякон, під час служіння священикові, стає праворуч нього, якщо інакше виразно не приписано. Якщо буде два диякони, то перший стає праворуч, а другий – ліворуч священика.

26. Не дозволяється клирикам (семінаристам), що ще не мають дияконських свячень, виконувати дияконську службу.

27. Того, що священик або диякон виголошують, не повинні інші співслужителі потиху проказувати, крім виголосів, що закінчують молитви, якщо не приписано інакше.

28. Повні церемонії пояснюються в тій частині, в якій іде мова про відправу в співслужінні одного диякона. В інших частинах, в яких мова про службу з двома дияконами, без диякона, зі священиками-співслужителями, пояснюється вповні те, що властиве тільки цим частинам.