1. Організація та проведення високоефективних заходів з надання медичної допомоги пораненим і хворим, збереження їх життя та як найшвидшого відновлення боєздатності і працездатності.

В період Великої вітчизняної війни це завдання медичною службою СРСР було успішно вирішене. В діючу армію було повернуто 72.3% поранених і 90.6% хворих військовослужбовців, загартованих в боях.

В сучасних умовах вирішення цього завдання для медичної служби ЗС України набуває ще більшого значення. Надання медичної допомоги невідповідного обсягу та несвоєчасно приводить до збільшення частки безповоротних втрат серед загальних втрат у військах.

Так, за існуючими нормативами, ураженим високотоксичними швидкодіючими отруйними речовинами типу фосфоро-органічних речовин (ФОР) медична допомога повинна надаватися з моменту ураження в наступні терміни: перша медична допомога - в перші хвилини (10 хв.), а перша лікарська допомога - в найближчі перші 2 години, в протилежному випадку допомога буде не ефективна. Досвід медичної служби ЗС СРСР свідчить, що з числа усіх поранених у кінцівку, які вмерли на полі бою (за роки Великої вітчизняної війни), більша частка (73.5%) мала шанси на життя у разі своєчасного надання першої медичної допомоги та винесення з полю бою. Причиною загибелі поранених на полі бою у 50% випадків вважається зовнішня кровотеча та шок.

Крім відновлення боєздатності поранених і хворих та повернення їх у стрій медична служба повинна прагнути до якнайшвидшого відновлення працездатності тих поранених і хворих, які за тяжкістю та характером свого поранення (захворювання) підлягають звільненню з армії. Максимальне зниження інвалідності серед них має велике загальнодержавне значення для підтримання військово-економічного потенціалу держави.

2. Попередження виникнення та поширення захворювань, уражень від факторів зброї масового ураження серед особового складу військ.

Відомо, що всі війни в минулому супроводжувались виникненням інфекційних та інших масових захворювань. Нерідко втрати військ від захворювань значно перевищували бойові втрати. Так, наприклад, російська армія у Кримській війні 1853-1856 рр. втратила вбитими та померлими від поранень 40 551 чол., а померли від хвороб 83 798 чол. В сучасній війні, за умов застосування зброї масового ураження, вирішення цього завдання стане ще більш проблематичним. Поява нових та підсилення впливу вже відомих факторів, що негативно впливають на здоров’я людини, призведе до зниження захисних властивостей організму. Отже, епідемічне благополуччя діючої армії можливе при наявності ефективної системи санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, а попередження (максимальне послаблення) впливу ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї противника на особовий склад військ досягається за допомогою спеціальних медичних заходів і засобів.

3. Здіснення систематичного медичного контролю за всіма сторонами життя, побуту та бойової діяльності військ.

Розробка та забезпечення раціонального режиму праці та умов життя, побуту й бойової діяльності для різних категорій і груп військовослужбовців здійснюється сумісно з командним складом всіх ступенів.

4. Вивчення особливостей виникнення і перебігу бойових уражень і захворювань, узагальнення досвіду медичного забезпечення військ за різних умов бойової діяльності з метою розробки нових організаційних і лікувально-профілактичних заходів.

Відомо, що в мирний час медична служба всебічно готується до роботи в бойових умовах. Але без сумніву наші знання про медичні аспекти майбутньої війни, не можуть рахуватися вичерпними. Інтенсивна розробка проблем військової медицини та впровадження в практику сучасних досягнень не повинні зупинятися і під час війни. Тому свідчить висловлювання начальника головного військово-медичного управління (ГВМУ) ЗС СРСР за часи Великої вітчизняної війни Ю.І.Смірнова "В первый период Великой Отечественной войны нам пришлось резко и "находу" изменить ранее намеченный лечебно-эвакуационный план и привести его в соответствие с условиями боевой обстановки, с условиями подвижной обороны" (Проблемы военной медицины; 1979 г.).

Організаційна структура медичної служби ЗС України

Організаційна структура медичної служби і штати конкретних медичних формувань воєнного часу безпосередньо залежать від організаційної структури, завдань і характеру бойових дій окремих видів ЗС і родів військ, особливостей їх медичного забезпечення, а також від завдань, які покладаються на відповідні формування медичної служби.

До складу медичної служби входять:

1. медичні підрозділи;

2. частини (заклади);

3. з'єднання;

4. органи управління.

Підрозділи медичної служби - це медичні формування, які входять до складу військових частин. До них відносяться медичні пункти батальйону і полку, медичні роти бригад.

Частини (заклади) медичної служби є самостійними (окремими) медичними формуваннями, які включаються до складу медичної служби з'єднань і оперативних (оперативно-стратегічних) об'єднань або знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні медичної служби видів Збройних Сил та центру (Департаменту охорони здоров’я МО України). Вони мають свій номер, своє військове господарство і печатку. До таких формувань відносяться:

1. окремі медичні батальйони,

2. окремі медичні загони,

3. санітарно-транспортні частини,

4. військово-польові госпіталі,

5. протиепідемічні заклади,

6. санаторії,

7. заклади медичного постачання,

8. військово-медичні навчальні заклади.

З'єднання медичної служби - це медичні формування до складу яких входять медичні частини (заклади), а також частини матеріально-технічного забезпечення, які мають свій орган управління. До них відносяться: медична бригада армійського корпусу, госпітальна база.

Загальне керівництво військово-медичною службою здійснює Департамент охорони здоров’я Міністерства оборони України. Його очолює начальник медичної служби Збройних Сил України – директор ДОЗ МО України. На воєнний час ДОЗ МО України є провідним органом управління системи медичного забезпечення ЗС України і поєднує планування і безпосередню ОМЗ стратегічних операцій.

Для організації і проведення заходів щодо медичного забезпечення військ у безпосередньому підпорядкуванні Департаменту передбачені:

1. лікувально-профілактичні,

2. санітарно-епідемічні заклади,

3. органи військово-лікарської і судово-медичної експертизи,

4. центральні військово-медичні склади і бази,

5. військово-навчальний заклад (УВМА) і науково-дослідний заклад (НДІ ПВМ).

Склад медичної служби. До складу медичної служби ЗС України входить:

1. медична служба видів Збройних Сил і родів військ;

2. медична служба оперативних командувань (які в свою чергу мають медичну службу армійських корпусів, з’єднань і частин);

3. медичні частини і заклади центрального підпорядкування.

Вимоги до організаційної побудови медичної служби.

1. взаємозаміна окремих її підрозділів і частин, що забезпечується наявністю однотипних формувань;.

2. створення можливостей для здійснення маневру засобами старшого начальника в інтересах нижчої ланки медичної служби (пересувні підрозділи, підрозділи санітарного транспорту). З цією метою звичайно планують створення резерву сил і засобів медичної служби для його використання при виникненні різних ситуацій в ході бойових дій.

Категорії особового складу медичної служби

Особовий склад медичної служби представлений наступним чином:

1. Лікарський склад. Лікарські посади комплектуються кадровими військовими лікарями і лікарями запасу, які призиваються до складу ЗС під час війни. В складі медичної служби є лікарі всіх основних медичних спеціальностей.

2. Середній медичний персонал. Особи, які мають середню медичну освіту, призначені для комплектування штатних посад фельдшерів і медичних сестер, анестезистів, лаборантів, операційних сестер, тощо.

3. Молодший медичний персонал. На посади молодшого медичного персоналу призначаються особи, які отримали підготовку в спеціальних підрозділах (санітарні інструктори, дезінфектори) або не мають спеціальної медичної підготовки (санітари).

Посадові особи, які безпосередньо організують і здійснюють постачання медичним майном, як правило, є офіцери чи прапорщики з фармацевтичною освітою.

Згідно з положенням про проходження служби офіцерським складом та прапорщиками (мічманами) кожному медичному працівнику, що перебуває на службі у лавах ЗС присвоюється персональне військове звання.

Медична служба має необхідне медичне майно і обладнання, яке забезпечує використання сучасних методів обстеження військовослужбовців, надання медичної допомоги пораненим і хворим, їх евакуацію і лікування. В польових умовах широко використовується різне медичне майно, яке зосереджене в спеціальних комплектах, укладках, сумках, які зручні для перевезення, лабораторії, рентгенівські установки, киснева апаратура, засоби реанімації, фізіотерапевтичні прилади. Окрім того, на оснащенні військової медичної служби знаходяться:

1. дезинфекційно-душові установки на автомобілях,

2. стерилізаційно-дистиляційні установки,

3. автоперев'язочні,

4. автолабораторії,

5. електростанції,

6. радіостанції.

В табелі майна частин і закладів медичної служби включені дозиметричні прилади, які дозволяють проводити вимірювання рівня радіації на місцевості та ступеню радіоактивного забруднення шкіри та обмундирування. На оснащенні медичних закладів є також медичні радіометричні лабораторії, які призначені для вимірювання ступеню забруднення біосередовищ та виділень (крові, сечі. калу) з організму.

Для евакуації поранених і хворих на медичні пункти і в лікувальні установи медична служба має та використовує різні табельні і не табельні засоби. Для перенесення поранених і їх розміщення використовується уніфіковані санітарні ноші.

Для евакуації поранених і хворих з поля бою можливе використання санітарного транспорту, а також бронетранспортерів та автомобілів загального призначення, які доставляють військам боєприпаси та інші матеріальні засоби. Найбільш швидку евакуацію поранених і хворих забезпечують санітарні вертольоти і літаки.

Для евакуації поранених і хворих на великі відстані використовуються авіаційний та залізничний транспорт. При наявності водних шляхів сполучення до медичної евакуації залучаються пристосовані з цією метою судна (пароплави, баржі, катера, тощо).

Медичні пункти і лікувальні заклади для прийому поранених і хворих розгортаються в населених пунктах або спеціально побудованих з цією метою сховищах.

Всередині приміщень (наметів) поранені та хворі розміщуються на розкладних ліжках або ношах, які встановлюються на спеціальних підставках. Зручні станки для розміщення нош в 2-3 яруси, які допускають вільний прохід до кожного пораненого чи хворого.

На сучасному етапі розбудови медичної служби Збройних Сил заплановані і виконуються науково-дослідні роботи по створенню та удосконалення медичного майна та обладнання.

Роль і місце медичної служби ЗС України в загальнодержавній системі надання медичної допомоги у воєнний час

За умов воєнного часу надання медичної допомоги та проведення інших заходів в системі медичного забезпечення передбачається за територіальним принципом. На медичну службу ЗС України покладається розв’язання завдань щодо медичного забезпечення діючої армії з максимальним використанням лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров’я України та інших відомств за територіальним принципом. Надання вичерпної медичної допомоги в обсязі спеціалізованої медичної допомоги та відновлення боєздатності поранених і хворих з тривалими термінами лікування (до їх повного одужання) покладається на лікувально-профілактичні заклади цивільної охорони здоров’я тилової госпітальної бази.

Актуальні питання удосконалення медичного забезпечення ЗС України на воєнний час

Сьогодні існуюча система медичного забезпечення ЗС України за умов воєнного часу є фактично фрагментом системи медичного забезпечення ЗС колишнього СРСР, яка характеризується:

1. По-перше, потребою великих затрат на утримання і постійне оновлення медичного та іншого майна і техніки для великої кількості формувань медичної служби;

2. По-друге - відмобілізування сил і засобів медичної служби в існуючій системі деструктивно впливає на систему охорони здоров’я населення України (у воєнний час підлягає мобілізації 63% лікарів-хірургів, які працюють в закладах МОЗ України).

3. По-третє - мобілізаційний контингент військових лікарів, особливо вузьких спеціалістів, за досвідом своєї практичної роботи в багатьох випадках не відповідає своєму мобілізаційному посадовому призначенню.

Система, якій притаманні вищеперелічені недоліки, не може бути достатньо ефективною і забезпечити належної якості надання медичної допомоги пораненим і хворим військовослужбовцям у воєнний час.

Шляхи удосконалення медичного забезпечення ЗС України на воєнний час. Нова система медичного забезпечення ЗС України на воєнний час розробляється шляхом корінної реформи. Основні її положення проходять апробацію при підготовці та проведенні командно-штабних навчань та тренувань.

Відповідно до завдань медичної служби проводиться оптимізація організаційно-штатної структури медичної служби шляхом перерозподілу медичного персоналу; заміщення лікарського складу середнім медичним персоналом щодо питань медичного забезпечення військових підрозділів; збільшення потенціалу автомобілів медичної евакуації на рівні батальйон-полк; формування принципово нового медичного підрозділу на бригадному рівні; реорганізація медичної бригади корпусу на рівні армійського корпусу.

Вичерпне лікування поранених і хворих планується проводити не лише у військових, а і у цивільних лікувальних закладах. Отже існуючі передові та тилові госпітальні бази реформують на компактні мобільні пересувні госпітальні бази (ПГБ) та територіальні госпітальні бази (ТерГБ). У складі ПГБ нової організації планується утримувати 7 військових госпіталів (ВГ) замість по-старому – 27 ВГ. До складу територіальних госпітальних баз включаються цивільні лікувальні заклади МОЗ України та інших міністерств і відомств за територіальним принципом.

Вимоги до медичної служби ЗС України нового зразку. Система медичного забезпечення ЗС України на воєнний час, яка повинна відповідати потребам і очікуванням держави при вирішенні поставлених завдань повинна мати наступну структуру наявних сил та засобів:

• медичні пункти полків - за кількістю полків;

• медичні роти бригад - за кількістю бригад;

• відповідно до потреб ЗС України:

• медичні бригади армійських корпусів;

• пересувні та територіальні госпітальні бази;

• медичні склади;

• загони заготівлі крові;

• автомобільні санітарні батальйони;

• військово-санітарні потяги;

• інші медичні частини і заклади.

Історичний досвід війн виявив переважне значення організаційної сторони медичного забезпечення військ, наукову розробку якої повинна здійснювати окрема наукова дисципліна – організація медичного забезпечення військ. Саме тому, не зменшуючи значення інших військово-медичних дисциплін, провідна роль в процесі становлення системи медичного забезпечення військ за умов воєнного часу відповідно до вимог сучасності відводиться ОМЗВ.