Організація медичного забезпечення військ (омзв) як наукова дисципліна, її предмет, зміст та методи дослідження

Військова медицина

Відомо, що людська діяльність присвячена проблемам здоров’я людини називається медициною (от лат. medicus – лікарський, лікувальний) – це галузь науки та практична діяльність, спрямовані на збереження та зміцнення здоров’я людей, попередження і лікування хвороб (Советский энциклопедический словарь /Гл. ред. А.М. Прохоров. – 4-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1989. – С.789). Але ж в процесі розвитку медицина диференціюється на ряд самостійних галузей. Саме специфіка характеру діяльності та умов життя військових потребувала зародження однієї з галузей медицини – військової медицини.

Специфічність характеру діяльності та умов життя військових при підготовці до війни визначається необхідністю підтримувати постійну готовність військовослужбовців та військових формувань до виконання поставлених завдань шляхом проведення необхідних заходів та виконання розпорядку дня. За умов воєнного часу, як правило, виникає: велика імовірність виникнення:

• значних втрат серед особового складу військ, як на великій території , так й в осередках, які потребують надання медичної допомоги в короткий інтервал часу;

• уражень і захворювань, які не поширені за умов мирного часу;

• змін характеру та перебігу захворювань, відомих за умов мирного часу в наслідок зниження реактивності організму військовослужбовців (фізичне та психічне перенавантаження), погіршення санітарно-гігієнічних умов (харчування, водопостачання, розташування) та санітарно-епідемічного стану території;

• значних перешкод для підрозділів і частин військово-медичної служби при наданні медичної допомоги (похідно-польова обстановка, робота під вогнем противника);

Сукупність знань з спеціального вивчення усіх медичних проблем, пов’язаних з охороною здоров’я особового складу збройних сил за умов мирного та воєнного часу складає теорію військової медицини, як науки об охороні здоров’я особового складу збройних сил.

Військова медицина - галузь медицини, система наукових знань і практичної діяльності, метою яких є зміцнення здоров’я військовослужбовців, попередження та лікування захворювань, а у воєнний час і бойових уражень, що сприяє збереженню боєздатності військ. (Энциклопедический словарь медицинских терминов: В 3-х томах. Около 60000 терминов. / Гл. ред. Б.В. Петровський. – М.: Советская энциклопедия, - Т. 2. 1983, С. 155).

Теорія медичного забезпечення збройних сил (ЗС) - це сукупність наукових знань про вплив на стан здоров'я військовослужбовців шкідливих умов військової праці, про особливості виникнення та перебігу бойових уражень, захворювань, їх профілактики та лікування, а також організацію медичного забезпечення військ в різних умовах мирного і воєнного часу.

Практикою охорони здоров'я в ЗС є реалізація системи і методів медичного забезпечення військ в умовах мирного та воєнного часу.

Фактори, які значною мірою визначають рівень розвитку військової медицини. Багатовікова історія свідчить, що стан військової медицини, рівень її розвитку визначається наступним:

• соціально-економічний та політичний лад держави;

• організація збройних сил, їх технічне оснащення та характер озброєння;

• рівень розвитку воєнного мистецтва, медичної науки і системи охорони здоров’я;

• економічний потенціал країни.

Медичне забезпечення (військова охорона здоров'я) як один з чотирьох основних видів (оперативне (бойове), технічне, медичне та тилове) забезпечення збройних сил вміщує в себе комплекс заходів, які проводяться в збройних силах у всіх видах їх бойової і повсякденної діяльності та спрямовані на підтримання боєздатності військ (сил) шляхом збереження та зміцнення здоров`я особового складу, надання військовослужбовцям медичної допомоги, їх лікування і швидкого відновлення боє- та працездатності після поранень, травм та захворювань.

Зміст медичного забезпечення. Розробка, організація та проведення медичного забезпечення військ передбачає реалізацію наступних напрямків діяльності:

• управління медичною службою;

• лікувально-евакуаційні заходи;

• санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи;

• медичні заходи щодо захисту від зброї масового ураження;

• забезпечення медичним майном і технікою.

Розвиток військової медицини. Зародження військової медицини, як науки, губиться в глибіні століть. Ще з прадавніх часів накопичувались знання з лікування людини при пораненнях отриманих під час сутичок із застосуванням зброї. Проте, військова медицина, як наука, як система знань сформувалась в часи, коли війни перетворилися на загальновизнаний спосіб вирішення міжнародних суперечок в період становлення рабовласницького суспільства. Зародження постійних професійних найманих армій при капіталізмі сприяло розвитку та систематизації нових військово-медичних знань щодо лікування певної бойової патології, форм організації надання медичної допомоги в військових формуваннях, інших видів діяльності задля збереження життя та здоров’я військових. В подальшому війни стають всі більш частим явищем та супроводжуються все більш чисельними втратами серед людей. Саме потреба держав у відновленні боєздатності поранених та їх поверненні у стрій, а також значний розвиток біології та медицини у ХІХ столітті сприяло розвитку військової медицини.

Наукові дисципліни (розділи, галузі) військової медицини. По мірі розвитку військова медицина диференціювалася, відокремлювалися її нові галузі. З початку це були військово-польова хірургія, військово-польова терапія військова гігієна та військова епідеміологія. Виникнення нових Видів збройних сил та озброєння у військах обумовило збільшення кількості наукових дисциплін (розділів, галузей) військової медицини, до яких в медичні службі Збройних Сил України (ЗС України) відносять: