Педагогічні ідеї щодо навчання
Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини.
Виховувати – означає збуджувати розумову активність учнів – таке головне положення його дидактики розвиваючого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил.
Він був прихильником розвивального і виховального навчання.
Ці засади сформульовані ним у 33 правилах ("від близького до далекого", "від простого до складного", "від більш легкого до більш тяжкого", "від відомого до невідомого").
Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального використання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів: "Нічого не учи передчасно". А щоб знання були міцними, Дістервег радить учителю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матеріалу: "Учити й забувати - означає руйнувати пам'ять". Він вимагав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.
Говорячи про необхідність розумової активності учнів у процесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у кожного учня глибоке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він повинен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внутрішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це - стрижень всієї книги Дістервега "Керівництво до освіти німецьких учителів".
Дістервег накреслив три ступені розвитку дитини:
ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов'язана із зовнішнім збудженням;
ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява);
ступінь самодіяльності (творчості).
Серед методів навчання він реалізовував ті, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення до них у процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийшла до певних положень. Таким чином, наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як "живий процес мислення". Успішне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий характер.
Загалом вся педагогіка Дістервега спрямована на піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів. За цим вченим, священний обов'язок кожного вчителя – це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працювати над своєю освітою.
4. Педагогічна теорія и.-ф. Гербарта
Йоганн-Фрідріх Гербарт (1776—1841) народився в Ольденбурзі Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Після закінчення латинської класичної коли вчився в Ієнському університеті, який тоді був центром філософської думки в Німеччині. Будучи студентом, особливо захоплювався юриспруденцією, філософією, естетикою. Закінчивши університет, деякий час (1797—1800) жив у Швейцарії, працював домашнім вихователем дітей в аристократичній сім'ї; знайомився з роботою Бургдорфського педагогічного інституту, яким керував Песталоцці, але не зумів оцінити прогресивну педагогічну діяльність і погляди видатного педагога-демократа. Повернувшись до Німеччини, Гербарт працював доцентом, а потім професором Геттінгенського і Кенігсберзького університетів, де читав лекції з філософії, психології і педагогіки. У Кенігсберзькому університеті він відкрив педагогічну семінарію і створив при ній дослідну школу, в яких викладав математику.
Гербарт написав твори: «Головні пункти метафізики», «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання», «Підручник психології», «Психологія як наука, що заснована на досліді, метафізиці й математиці», «Загальна метафізика з принципами філософського вчення про природу», «Нариси педагогічних читань» та ін.
Світогляд Гербарта формувався під впливом різних напрямів ідеалістичної філософії (Канта, Лейбніца, Фіхте та ін.). Він намагався внести дещо і своє в німецьку філософію того часу, але так і залишився ідеалістом-метафізиком.
Гербарт вважав, що світ складається з безлічі незмінних простих частин — «реалів», які мають між собою деякі зв'язки, створюють тільки враження про зміни в світі, але людина не може пізнати ні цих «реалів», ні світу в цілому.
Метафізична та ідеалістична філософія Гербарта була основою і його соціально-політичних поглядів. Він негативно ставився до французької буржуазної революції і взагалі до прогресивного руху, мріяв про той час, коли буде встановлено життєвий порядок без класово-політичної боротьби і революцій. У створенні такого «порядку життя», на його думку, велику роль повинна відігравати філософська наука, до якої він включав естетику, етику, психологію і педагогіку.
Гербарт намагався довести, що виховання людей, їх ідейні переконання і мораль залежать від вічних і незмінних основ державно-політичного ладу країн Західної Європи, особливо монархічної Німеччини; що філософія визначає мету виховання, психологія — шляхи досягнення цієї мети, а педагогіка здійснює те й друге через навчання.
Будучи прихильником так званої асоціативної психології, виводячи її з ідеалізму та метафізики, вважаючи основою психічних «реалів» тільки уяву людини, Гербарт допускав велику помилку, коли всі психічні процеси (мислення, волю, почуття, уявлення та ін.) розглядав тільки як видозміни уяви. Складний, багатогранний і діалектичний процес психічної діяльності людини Гербарт зводив до механічних, комбінованих видозмін уяви і встановлював обмежені можливості («поріг») в розумовому розвитку людини та пізнанні нею світу.
Мета і завдання виховання. Свої погляди на мету та завдання виховання Гербарт також «виводив» з ідеалістично-метафізичної філософії та своїх соціально-політичних поглядів: виховання «доброчесних» людей, які повинні вміги пристосовуватись до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятись йому.
Школа і педагоги, на його думку, в справі виховання дітей, майбутніх дорослих людей, мають виходити з цілей: можливих — підготовка їх до роботи в галузі певної спеціальності, і необхідних — підготовка їх до роботи в будь-якій галузі діяльності.
Визначаючи основну мету виховання дітей як гармонію волі з етичними ідеями і вироблення багатостороннього інтересу, Гербарт накреслив основні шляхи і засоби досягнення цієї мети виховання: керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання.
У процесі виховуючого навчання дітей велике значення, на його думку, має розвиток у них шести видів багатостороннього інтересу:
емпіричного — до навколишнього світу;
спекулятивного — до речей і явищ;-
естетичного — до прекрасного;
симпатичного — до близьких;
соціального — до всіх людей;
релігійного — служіння релігії «найвищому духові».
Для задоволення цих видів багатостороннього інтересу дітей треба відповідно проводити й навчання. Перші три види інтересу повинні задовольнятись вивченням предметів природничо-математичного циклу, а інші три — вивченням гуманітарних навчальних предметів.
Щоб досягти можливих і необхідних цілей та завдань виховання дітей, необхідно, на думку Гербарта, розвивати у них відповідні види уяви і пам'яті, пробуджувати інтерес до навчання в школі і знань; педагоги повинні правильно навчати учнів, збагачувати їх різними уявленнями. Виходячи з такого поділу процесу виховання на керування дітьми, їх навчання і виховання, Гербарт детально характеризував кожний з його компонентів.
Керування дітьми. Свою систему керування дітьми Гербарт обґрунтовував, виходячи з реакційного погляду на суть природи дитини.
Дитина, на його думку, проявляє «дику пустотливість», що кидає її в різні сторони, вона порушує встановлені в школі порядки, проявляє свою недисциплінованість. Щоб забезпечити можливість навчання та морального виховання дітей, треба приборкати цю їх «дикість». Уся система керування дітьми зводиться до придушення їх самостійності, ініціативи і діяльності.
Керування дітьми, на його думку, має своїм завданням не підготовку їх до майбутнього життя, а підтримання порядку серед них зараз, у процесі навчання та виховання.
У системі керування дітьми великого значення Гербарт надавав погрозі, але при цьому зауважував, що на дітей сильної вдачі цей захід не дуже вплине, а тільки викличе з їх боку опір; діти слабкої вдачі не зрозуміють погроз та їх наслідків і далі поводитимуть себе так, як підказуватиме їхнє бажання.
Другим засобом керування дітьми має бути нагляд, який доповнює перший і має особливе значення в ранньому віці. Наглядові за дітьми Гербарт надавав особливого значення і, обґрунтовуючи його суть та шляхи здійснення, висловлював деякі думки, які варті уваги: він говорив, наприклад, що надмірний нагляд за дітьми перешкоджає їм володіти собою, випробовувати себе.
Третім заходом керування дітьми Гербарт вважав накази і заборони, які мають бути точні, зрозумілі, конкретні; у випадках порушення їх можна застосувати тілесні покарання і відчисляти учнів із школи.
Система керування дітьми, що її запропонував Гербарт, широко застосовувалася в школах багатьох країн Західної Європи і в царській Росії (погрози, суворий нагляд, штрафні книги, тілесні покарання та ін.).
Гербарт вважав, що «основа керування дітьми полягає в тому, щоб зайняти дітей, ще не маючи на увазі якусь користь для їх духовного розвитку... щоб вони не робили дурниць».
Навчання і дидактичні принципи. Навчання, на думку Гербарта, повинно грунтуватися на багатосторонності інтересів, тому він приділяв велику увагу навчанню дітей у школі.
Заперечуючи принцип єдиної системи освіти і будучи прихильником класичного напряму освіти, він пропонував такі типи шкіл: елементарна (початкова), міська школа і гімназія.
Після закінчення початкової і міської школи діти можуть продовжувати навчання в спеціальних школах, а після гімназії — у вищих навчальних закладах, зокрема в університетах.
У реальних школах повинні вчитися ті, хто матиме справу з торгівлею, ремеслами та іншими видами практичної діяльності, а в класичних, гімназіях — ті, хто займатиметься розумовою діяльністю і керуватиме іншими.
Свої погляди на процес навчання Гербарт обґрунтовував, виходячи з психічної діяльності дітей, яку розумів як принцип аперцепції.
Процес навчання, на його думку, має чотири формальні ступені: виразність, асоціація, система і метод.
Виразність — психологічна суть, зосередження уяви і пам'яті учнів у стані спокою; на цьому ступені навчання здійснюється через ознайомлення учнів з новим навчальним матеріалом при широкому застосуванні наочності в навчанні, а також ілюстрацій і демонстрацій у процесі розповіді вчителя на уроці.
Асоціація —це встановлення зв'язків нового уявлення з попереднім (процес асоціації), що відбувається під час проведення «невимушеної бесіди» вчителя з учнями на уроці, а також внаслідок читання книжок, спостереження тощо.
Система — це виклад навчального матеріалу, усвідомлення уявлення (міркування), зведення знань у певну систему, поглиблення їх, теоретичне узагальнення, визначення законів і правил, шукання нового: систематизація навчання повинна здійснюватися насамперед через узагальнюючий виклад навчального матеріалу.
Метод — це усвідомлення учнями навчального матеріалу в стані руху, застосування знань на практиці, розв'язування задач під час виконання різних вправ, вироблення навичок; розвиток логічного і творчого мислення учнів.
У визначенні Гербартом формальних ступенів навчання є позитивні елементи (розвиток у дітей уяви, пам'яті, логічного мислення, наочність навчання та ін.), але в цілому вони є формальними, універсальними і догматичними, не враховують змісту і специфіки навчального матеріалу, вікових особливостей учнів, рівня їх розвитку і дидактичних принципів побудови процесу навчання (уроків).
Така схема ступенів процесу навчання була вигідною для тих учителів, які не бажали творчо працювати, вимагали постійних і формальних рецептів навчання на всіх уроках, з усіх навчальних дисциплін. Формальні ступені навчання, визначені Гербартом, широко впроваджувалися в педагогічну практику вчителями шкіл багатьох країн Західної Європи і царської Росії, залишки їх відчуваються іноді і в наш час.
Гербарт розробив свою теорію видів навчання: описового, аналітичного і синтетичного.
Описове навчання ставить своїм завданням виявити досвід учнів, доповнити і розширити його живою й образною розповіддю вчителя про різні явища природи і події в суспільстві, застосуванням наочності у навчанні, заучуванням навчального матеріалу напам'ять.
Аналітичне навчання має здійснюватися через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, надавання уяві учнів певної системи; аналітичне навчання, на думку Гербарта, має велике значення в розвитку різних видів багатостороннього інтересу учнів.
Синтетичне навчання — це узагальнення і синтезування учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи; такий вид навчання застосовується переважно в старших класах школи. Гербарт вважав, що згадані три види навчання повинні розглядатися в їх взаємозв'язку і не позбавляти вчителя можливості застосовувати різні методи і засоби навчання.
На думку Гербарта, в школах необхідно вивчати багато навчальних предметів, серед них особливе місце повинні зайняти історія, класичні мови, література, математика.
Він приділяв велику увагу розробці принципів навчання, зазначаючи, що тільки ті знання засвоюються швидко і ґрунтовно, які цікавлять учнів і дають користь.
Моральне виховання. На основі своїх соціально-політичних поглядів Гербарт розробив систему морального виховання дітей, що грунтується на п'яти моральних ідеях:
ідея внутрішньої волі, яка робить людину цільною, без «душевного розладу»;
ідея вдосконалювання, яка поєднує силу і енергію волі та забезпечує «внутрішню гармонію» людини;
ідея приязні, яка сприяє погодженості волі однієї людини з волею інших;
ідея права, яка має вирішальне значення в розв'язуванні конфліктів між волею людей;
ідея справедливості, якою треба керуватись, визначаючи нагороду тому, хто зробив добру послугу суспільству, або покарання тому, хто порушив закони і правила.
На думку Гербарта, людина, яка вихована на основі цих ідей, ніколи не вступатиме в конфлікт з середовищем і завжди стоятиме на варті існуючого суспільно-політичного ладу в країні.
Принципи морального виховання дітей і молоді, що їх запропонував Гербарт, були корисними для представників німецької буржуазної педагогіки, вони робили велику послугу панівним класам монархічної Німеччини та інших країн Західної Європи.
Щоб моральне виховання дало бажані наслідки, на думку Гербарта, потрібно
стримувати дітей, встановлювати межі їх поведінки (керувати ними і виховувати їх у дусі покірливості);
поставити дітей у такі умови життя, навчання, поведінки, щоб вони завжди розуміли, що «неслухняність призведе до тяжких наслідків»;
встановити чіткі правила поведінки;
підтримувати в душах дітей «спокій і ясність», не давати приводу для того, щоб у них виникли сумніви щодо справедливості вимог до них; «хвилювати» душі дітей схваленням або засудженням їх поведінки; завжди вказувати на хиби в поведінці дітей і виправляти їх;
втлумачувати дітям почуття покірливості перед релігією і залежності їх від «вищої сили»;
за порушення дітьми моральних і етичних норм та дисципліни — карати їх, а коли це потрібно, то застосовувати й тілесні покарання; впливати на дітей авторитетом батьків і педагогів, щоб вони завжди вірили в силу цього авторитету, як у «загальну думку», тощо.
Особливо наполягав Гербарт у моральному вихованні дітей на тому, щоб на них не впливало погане оточення, де вони перебувають. «Потік громадського життя,— зазначав він,— не повинен захоплювати дітей, бути сильнішим від виховання».
Педагогічні ідеї Гербарта в період його життя і діяльності мали деякий вплив на розвиток буржуазної педагогіки, а після його смерті, в період придушення революційного руху в Європі в 1848 році і наступу реакції та монархізму.