6.1 Основні світлотехнічні величини

Інтенсивність, або сила світла вимірюється в свічах (Св) та канделах (Кд). Свіча - це сила світла, для якої яркість повного випромінювання при температурі затвердіння платини дорівнює 60 св/см² .

Світловий потік F. Вимірюється в люменах (Лм). Це потужність променистої енергії, яка оцінюється за світловим відчуттям,що сприймається оком людини. Зв'язок між силою світла I та світловим потоком F

I = dF/dω, (6.1)

де dF – світловий потік, що рівномірно розподілений в межах кута dω.

Освітленість Е — густина світлового потоку на освітлювальній поверхні

E =dF/dS, (6.2)

де dS – площа поверхні, на яку падає світловий потік dF.

Освітленість вимірюється в люксах (Лк).

Яскравість поверхні, В. Вимірюється в нитах (Нт) або канделах на квадратний метр (Кд/м²). Це відношення сили світла до площі цієї поверхні

Е = dl/dScosα , (6.3)

де dІ – сила світла, випромінюваного поверхнею dS в напрямку α.

Світлова енергія. Вимірюється в люмен – секундах (Лмс). Це добуток світлового потоку, що освітлює дану поверхню на час тривалості освітлення.

Кількість освітлення. Вимірюється в люкс – секундах (Лкс). Це відношення світлової енергії, що падає на поверхню, до площі цієї поверхні.

6.2 Нормування та розрахунок природного освітлення

Джерело природного освітлення – сонячна радіація. Систему природного освітлення приймають з врахуванням таких факторів:

1. Призначення будови та прийнятого конструктивного її рішення.

2. Вимоги до природного освітлення, виходячи з особливостей технолопчної i зорової роботи.

3. Кліматичних та світлокліматичних особливостей місця будови.

4. Економічності природного освітлення.

Основна величина для нормування та розрахунку – коефіцієнт природної освітленості КПО. Це відношення освітленості в даній точці приміщення Е_вн до освітленості під відкритим небом Е₃ в процентах

(6.4)

Для нормування освітленості робочих місць вci зорові роботи за ступенем точності ділять на 8 розрядів.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів для приміщення .

Для бокового освітлення

(6.5)

Для верхнього освітлення

(6.6)

де S_в – площа вікна, м²;

S_п – площа підлоги, м²;

е_н – нормоване значення КПО;

k₃ – коефіцієнт запаса (К₃=1,2 - 2,0);

η_в, η_ф – світлові характеристики вікна, фонаря;

τ₀ – загальний коефіцієнт світлопропускання;

r₁, r₂ – коефіцієнти, що враховують відбивання світла при боковому та верхньому освітленні;

k_б – коефіцієнт, що враховує затемнення вікон сусідніми будівлями (1- 1,7);

k_ф – коефіцієнт, що враховує тип фонаря.

6.3 Нормування та розрахунок штучного освітлення

Штучне освітлення поділяють на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне. Для рівномірного розміщення світильників використовують метод коефіцієнта використання світлового потоку

, (6.7)

де Ф_л – світловий потік однієї лампи, Лм;

Е_н – нормована освітленість, Лк;

S – площа приміщення, м²;

z – поправочний коефіцієнт світильника, z=1,1 – 1,3;

k – коефіцієнт запасу, к= 1,1 – 1,3;

n – кількість світильників;

η – коефіцієнт використання, що залежить від типу світильника, η = 0,55 – 0,6.

Для наближених розрахунків використовують метод питомої потужності, яку визначають за формулою

, (6.8)

де N – кількість світильників;

Р_л – потужність лампи, Вт;

Р_пит – питома потужність, Вт/м²;

S – площа поверхні, яку освітлюють, м² .

За табличним (нормованим) значенням потужності Р_пит визначають потужність лампи Р_л .

Для розрахунку локалізованого та місцевого освітлення використовують точковий метод, згідно якого визначають освітленість робочої поверхні Е

, (6.9)

де I – сила світлу, Кд;

α – кут між нормаллю до робочої поверхні i напрямком світлового потоку на джерело;

Н_р – висота розміщення світильників, м;

К – коефіцієнт запасу.

Для освітлення бурових площадок використовують прожектори, мінімальна висота розміщення для яких визначається за формулою

, (6.10)

де І_max – осьова сила джерела світлу.