
- •Тема 4. Агроекологічна оцінка ґрунтів
- •1. Будова ґрунтового профілю.
- •2. Органічна речовина ґрунту.
- •3. Гранулометричний склад ґрунту.
- •4. Склад ґрунту і водопроникність.
- •5. Структурна будова ґрунту.
- •Типи водного режиму ґрунту.
- •Оцінка вологозабезпеченості ґрунтів.
- •8. Окисно-відновний стан ґрунту.
- •9. Карбонатність ґрунтів.
- •10. Засоленість ґрунтів.
- •11. Солонцюватість.
- •12. Забезпеченість ґрунтів елементами живлення.
- •13. Оцінка біологічної активності ґрунту.
- •14. Окультуреність ґрунтів.
- •14. Оцінка ерозійної безпеки і еродованості ґрунтів.
- •15. Ґрунтовтома, оцінка фітотоксичності ґрунту і фітосанітарного стану.
- •16. Забрудненість ґрунту важкими металами та іншими хімічними речовинами.
3. Гранулометричний склад ґрунту.
Гранулометричний склад, тобто співвідношення в ґрунті механічних елементів різних розмірів (гранулометричних фракцій), впливає практично на всі його властивості.
Найбільш активна частина ґрунту — гранулометрична фракція < 0,001 мм, збагачена гумусом, елементами зольного і азотного живлення рослин, відіграє основну функцію в формуванні поглинальної здатності і структуроутворенні. Ця фракція різко відрізняється від інших перевагою глинистих мінералів над первинними, з яких в основному зустрічається кварц.
Оптимальне поєднання глинистих мінералів з певною часткою монтморілонітових з достатнім вмістом гумусу, сполук заліза, кальцію, сприятливий склад обмінних основ створюють передумови для формування водостійкої структури. Проте ефект може бути протилежним при розвитку відновлюваних процесів внаслідок перезволоження, при насиченні ґрунтового поглинального комплексу воднем, натрієм, при малих кількостях гумусу і високому вмісту монтморілонітових мінералів.
Мілкопилова фракція (0,005—0,001 мм) близька до попередньої фракції за вмістом гумусу, складається з вторинних і первинних матеріалів, здатна до коагуляції і структуроутворення, але в значно меншій мірі, ніж мулиста фракція. Надлишок неагрегатованого мілкого пилу сприяє ущільненню ґрунту, збільшення набухання і осідання, погіршенню водопроникності та утворенню тріщин.
Фракція середнього пилу (0,01—0,005 мм) не здатна до коагулювання і структуроутворення, але внаслідок підвищеного вмісту слюди, яка надає їй пластичності, зв'язності, утримує вологу, характеризується слабкою водопроникливістю.
Фракція великого пилу (0,05—0,01 мм) за мінералогічним складом наближається до піщаної, має невисоку вологоємність, мало набухає.
Ґрунти, збагачені фракціями великого і середнього пилу, легко розпилюються, здатні до ущільнення.
Піщана фракція (1—0,05 мм) містить в основному кварцові та польові шпати, які мають високу водопроникність з дуже низькою поглинальною здатністю. Для польових культур придатні піски з вологоємністю не менше 10 %, для лісових — не менше 3—5 %.
Співвідношення цих фракцій покладено в основну класифікації ґрунтів за гранулометричним складом, розробленої М.О.Качинським. Ця класифікація створена з посиланням на генезис ґрунтів з урахуванням того, що один і той самий вміст фізичної глини (частки < 0,01 мм) по-різному впливає на властивості підзолистих, чорноземних, ґрунтів, для яких подані різні шкали. Згідно з ними, наприклад, при вмісту фізичної глини 55 % підзолистий ґрунт відносять до легкосуглинних, чорноземні — до важкосуглинних.
Класифікація ґрунтів за гранулометричним складом основується виключно на відносному вмісті в ґрунті механічних фракцій (табл. 5).
За
цією шкалою за основу взяті дев'ять
основних різновидностей ґрунтів за
гранулометричним складом — від
рихлопіщаних до важкоглинистих з
додатковим виділенням різновидностей
нижчих
рангів по одній переважаючій фракції:
піщаній (1,0-0,05 мм), крупнопилуватій
(0,05—0,01 мм), пилуватій (0,01—0,001 мм)
та муловатій (менше 0,001 мм).
ся більш високою продуктивною здатністю
і міцніше закріплюють утворені
гумусові речовини. Тому важкі грунти
завжди більше
гумусовані в порівнянні з легкими.
Наприклад, типові чорноземи
важкосуглинні містять 7—9 % гумусу,
легкосуглинні — 4—5
%, а супіщані — 2,5—3 %.
Більш низька поглинальна здатність легких ґрунтів обумовлює понижену їх буферність і відповідно різке підвищення концентрації ґрунтового розчину, більш швидке їх підкислення під впливом фізіологічно кислих добрив.
Порівнюючи багаторічні дані по гранулометричному складу ґрунтів і врожайності зернових культур у зональному плані, М. О. Качинський розробив десятибальну систему оцінки основних типів і підтипів ґрунтів (табл. 6). Найбільш високим бонітетом серед підзолистих ґрунтів характеризуються легкосуглинні різновидності, досить близькі до них супіщані в перезволожених і холодних районах. Ці категорії більш теплі, краще прогріваються, більш водопроникні, достигають раніше, ніж глинисті і важкосуглинні, легше обробляються. З сірих лісових вищу оцінку одержують важкосуглинні ґрунти, з чорноземів — глинисті різновидності, найбільш гумусовані і оструктурені, та з доброю агрегатністю.