Контрастивна лінгвістика, типологія. Зістанна лінгвістика, характерологія

XX століття характеризується формуванням нових наукових галузей, зокрема і в лінгвістиці. Однією з таких галузей можна вважати когнітивну лінгвістику. Джерела когнітивного вивчення мовних структур як вияв національного духу народів знаходимо в лінгвістичній спадщині В. фон Гумбольдта, який зазначав, що різні мови - це різні способи позначення одного й того ж різні бачення його. Це твердження актуальне й сьогодні, коли здійснюється відродження й оновлення національного багатства народів, значну частину якого становлять мови. Поняття когнітивної лінгвістики в сучасному мовознавстві з достатньою чіткістю ще не окреслено, а її місце в загальній лінгвістиці

209

остаточно не визначено. Нерідко контрастивні дослідження зміщують із зіставними, а терміни контрастивна та зіставна лінгвістика вживаються як абсолютні синоніми. Також часом у межах зісгавного дослідження контрастивні студії зміщуються у бік типологічних. Дійсно, визначальним для контрастивної лінгвістики було й залишається нині виявлення методом зіставлення особливостей чужої мови з рідною та типологічне порівняння неспоріднених мов з метою їх морфологічної класифікації.

Контрастивна лінгвістика дійсно вийшла із зіставиш як протиставлення типології, але на певному етапі відгалузилась від неї й почала формуватися як самостійна галузь (зіставно-контрастивна), яка поки що, правда, за значимістю не може зрівнятися зі своєю альтернативою - теорією універсалій.

Контрастивна лінгвістика (конфронтативна лінгвістика, зіставна лінгвістика) — напрям досліджень загального мовознавства, що інтенсивно розвивається з 50-х років XX" ст. Мета контрастивної лінгвістики — зіставне виявлення двох, рідше кількох мов для вивчення їх схожості і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Найдавнішими джерелами контрастивної лінгвістики можна вважати спостереження над відмінностями іноземної мови порівняно з рідною, що відображені в граматиках, які публікувались у різних країнах, а також праці про типологічне порівняння неспоріднених мов, підготовлені у зв'язку з завданнями типологічної класифікації мов. Ці два джерела певною мірою відчутні в контрастиввій лінгвістиці й сьогодні.

Як правило, контрастивна лінгвістика оперує матеріалами на синхронному зрізі мови. А синхронний зріз мови асоціюється -з періодом, коли в мові не помічено суттєвих змін.

Кількісно ці дослідження за різними рівнями мови розподілені нерівномірно", більше всього — з контрастивної граматики (словотвір включно), менше — з контрастивної фонології, ще менше — про контрастивне порівняння" лексичних систем. Виділення' контрастивної лінгвістики відбулося в процесі порівняльно-зіставного дослідження мов, а оформилося в процесі проведення спеціальних конференцій, що були присвячені контрастивним дослідженням.

Перша відбулася у Джорджтауні у США у 1968 р. Цьому ж сприяло включення проблематики контрастивної лінгвістики в програму міжнародних лінгвістичних конгресів (з 1972 р.).

Методи, що застосовуються у контрастивних дослідженнях, з одного боку, тісно зв'язані з розвитком теорії в різних напрямках

210

сучасного мовознавства, а з другого — залежать від цілей і орієнтації тієї чи іншої роботи контрастивного характеру. У працях, спрямованих на поліпшення методики вивчення іноземної мови Г.Ніккеля, Р.Філіповича рідна, мова береться як висхідна модель -мов-егалон,. з якою за подібністю, а головним чином за відмінностями порівнюється іноземна мова, що вивчається. Подібні дослідження охоплюють дійсно всю галузь граматики (іноді й фонетики) у цілому. Наочністю можуть слугувати численні проекти контрастивних досліджень у ряді країн (в Угорщині - угорсько-англійські, в Польщі - польсько-англійські і т. ін.) Численні на сьогодні й монографії та статті, присвячені вивченню одного мовного явища на матеріалах двох різних мов. Такі праці тяжіють до типологічних досліджень, у них частіше застосовуються принципи сучасної типології й теорії мовних універсалій. Мовні ж універсали - це властивості, притаманні всім мовам або більшості з них.

У 70-х рр. контрастивні дослідження в окремих країнах (головним чином у США, Польщі, ФРГ) використовували породжуючу модель генеративної граматики Н.Хомського для зведення явищ двох зіставлених . мов" до загальної глибинної струкгури. Однак, з часом спостерігається відхід від цієї методики й перевага так званого структурно-функціонального підходу до зіставлених, мов. Ряд робіт виконано в Угорщині (Л.Деже).

Початком: контрастивної лінгвістики вважають з'яву в 1957 р. роботи Р.Ладо, однак дослідження російських мовознавців кінця XIX — початку XX ст. Свідчать, що цей аспект лінгвістики оформився раніше. Вони містили не тільки багатий матеріал по зіставному вивченню мов, але й положення про можливість застосування контрастивної лінгвістики. Цс роботи О.О.Потебні, Ф.Є.Корша, ЄД. Поліванова (усі - з ухилом у типологію), праці О.О.Богородицького, Бодуена де Куртєне, Л,В.Щерби з викладом теоретичних основ порівняння рідної й іноземних мов. Розмаїтість мов народів СРСР стимулювали розробку""проблем контрастивної лінгвістики. Поліпшення викладання російської й іноземних мов у національних школах, створення двомовних словників, деякі питання перекладу стали сферами й практичної реалізації теоретичних досягнень контрастивних досліджень. Власне контрастивні роботи не завжди чітко виділяються серед численних досліджень зісгавного характеру, що часто позначається термінологією, яка використовується. Очевидно, у контрастивних дослідженнях головна увага повинна приділятися особливостям

211

мов, що зіставляються, на основі деякого набору загальномовних

явищ.

Колишню радянську контрастивну лінгвістику характеризує перш за все настанова на аналіз форм у звязку зі змістом, що передається, і оцінкою функціональної вагомості окремих явищ у системі мови. Чимало робіт, у яких за висхідний пункт береться те чи інше поняття й відповідно розглядаються форми його вираження у порівнюваних мовах. Подібні дослідження часто зміщуються в бік теорії універсалій. Не випадково багато мовознавців вважають, що, незважаючи на швидкий розвиток контрастивної лінгвістики, її місце ще потребує уточнень.

Реальні спроби врахування аспекту мови в межах типологічної схематики починаються, очевидно, лише з другого десятиліття цього століття. Чи не перша спроба пов'язується з ім'ям лінгвіста Е.Сепіра, який чітко усвідомив, що формально-типологічна схема в чистому вигляді є поверховою, оскільки вона споріднює мови, що неістотно відрізняються одна від одної.

Але типологічна концепція- самого Е.Сепіра, що характеризувалась дещо механічним поєднанням формальних і змістовних критеріїв, фактично не набула поширення.

Уже більше двох десятиліть у світовій лінгвістиці головну роль відіграє неформальна типологічна схематика, основи якої були закладені радянськими мовознавцями ще в ЗО - 40-х рр. Інтенсивна розробка змістовно орієнтованої типологічної проблематики у вітчизняному мовознавстві тієї епохи стала, як відомо, одним із закономірних наслідків зосередження зусиль наших лінгвістів минулого, що було спрямоване на вивчення діалектичної взаємодії форми й змісту в мові. У сучасному зарубіжному мовознавстві (в основному, у Західній Європі й СІЛА) цей напрям досліджень представлено переважно в межах так званої реляційної граматики або реляційної типології, що актуалізувалася, звернувшись до західноєвропейської лінгвістики.

Без сумніву, співвідносність форми й змісту в мові й сьогодні залишається однією з основних проблем лінгвістики як науки. Весь мовознавчий досвід переконливо засвідчує, що, не вирішуючи її, важко сподіватися на будь-яке адекватне розуміння самої суті мовної структури. Тільки оперування системою, що зв'язує форму і зміст мови, може зарадити справі.

Але- в сфері типології мовна форма вивчалась здебільшого абстраговано від змісту, що ним передається Це стало результатом розробки численних різновидів морфологічної класифікації мов.

212

Деякі мовознавці минулого недооцінювали перспектив, що відкриваються перед дослідженням при вивченні взаємодії форми і змісту в мові.

Треба підкреслити, що чітке усвідомлення визначальної ролі змістовно орієнтованих типологічних досліджень наявне й у минулому в роботах вітчизняних лінгвістів ЗО - 40-х рр. Слід згадати таке висловлювання І.І.Мєщанінова: "Мова змінюється не сама по собі. її зміни зумовлюються тим соціальним середовищем, яке користується нею як необхідним засобом комунікації, задовольняючи потреби матеріальних нестатків у розвитку ідеології. Тут зв'язок мови й мислення безсумнівний. Думка виражається через мову, що в усіх своїх складниках осмислена. Форма без змісту існувати не може. Звідси - вихід з вузько формального' аналізу в бік детального вивчення форми з притаманним їй змістом. Від цього перемагає й сама формальна сторона".

Виходячи з того, що цілий ряд праць минулого подає думки про доцільність лінгвістичного дослідження не тільки напрямку від форми до значення, але й, навпаки, від значення до форми (праці Ф.Брюно, О.Єсперсена, Л.В.Щерби, І.І.Мєщанінова),

перспективність такої спрямованості досліджень більш чітко осмислюється у теперішній час, коли маємо значні успіхи її реалізації у конкретних працях. Так, О.Є.Кибрик вказує, що "значні переваги має такий спосіб опису, при якому за відправний пункт береться семантичний рівень і певним семантичним одиницям співвідносні кодуючі якості, що їх виражають. При цьому можна з'ясувати вмотивованість багатьох синтаксичних, і морфологічних характеристик мови і тим самим спростити їх опис".

Як відомо, у плані розуміння основних завдань типологічних досліджень у спеціальній літературі представлено два різні погляди, один з яких убачає їх у становленні ізоморфізму мов, а інший - у констатації як їх ізоморфізму, так і алломорфізму

Однак, якщо виходити з певного методичного паралелізму, що існує між інтересами типології й обох інших фундаментальних різновидів структурного дослідження мов — генетичного й ареального мовознавства, то в коло уваги типології, як це було зазначено Р.Якобсоном, перш за все залучуються вияви структурного ізоморфізму мов, що об'єднують їх у певні типологічні класи. ІІ.Мєщанінов формулював цю ж думку інакше: "Мови, що склалися історично, йшли своїми шляхами розвитку, створюючи певні структурні типи, що простежуються не в одних

213

тільки групах мов за виділеними сім'ями. Кожна мова, що входить до їх складу - витримана типова одиниця:. Кожна така мова об'єднується з іншими в одну групу за тим, що є в них загальним. Але ним 'загальним буде не те, що об'єднує всі мови земної кулі, а те, що залишається загальним тільки для даної групи".

Оскільки відношення структурного ізоморфізму й алломорфізму так чи інакше перебуває в полі зору контрастивної лінгвістикн, лінгвістичної характерології, а також лінгвістики універсалій, визначальним критерієм їх розмежування з власне типологією можуть слугувати різні аспекти мовного ізоморфізму й алломорфізму. Так, контрастивна лінгвістика розглядає всі ознаки структурної подібності й відмін мов незалежно від їх типологічної релсвантнбсті. Інакше кажучи, специфіка контрастивної лінгвістики полягає в тому, що вона не потребує стрижневого поняття типологій мовного типу. Характерологічний підхід відмежований від власне типологічного тим, що він розглядає різні структурні ознаки мов, також не звертаючись до поняття мовного типу й обмежуючись певним чином окресленим шаром мов. Ю.В.Рождествєнський визначає його специфіку такою таблицею:

	Характерологія	Типологія
Список дєференційяих ознак	Відкритий	Закритий
Список мов	Закритий	Відкритий

Єдиний коментар, у якому є потреба, полягає в тому, щоб пояснити, що закритість списку диференційних ознак у типології обумовлюється обмеженістю типологічно релевантних явищ «(структурних рис, у співвідносності з якими й відбувається взаємовідособлення мовних типів). До жанру характерологічних повинні бути віднесені численні дослідження, що становлять характерні структурні ознаки: зімкнених мовних груп безвідносно до поняття типу, побудованому в ході власне типологічного дослідження. Наприклад, саме до сфери характерології відносять

214

розподіл за кількома лінгвістичними типами австралійських мов, зроблений А.Кейпеллом, і спробу Н.Холмера розробити поняття специфічного іберо-кавказькоге мовного типу.

Таким чином, запропоноване визначення мовного типу як суми явищ, що характерні для більш або менш значної кількості мов, виявляється фактично співвідносним з поняттям характерологічного дослідження. Розвиток типології відбувався паралельно з розвитком порівняльно-історичного мовознавства; час її народження - перша чверть ХІХ ст. (Німеччина), але формування типології було підготовлене лінгвістикою XVIII ст. — філософією мови (Декарт, Лейбвіц, Гердер) і універсальною граматикою, що засвідчила принципову зіставність мов різного походження. Перше дослідження типологічної еволюції мов знаходимо в АСміта (1759), який шукав причини зміщення від синтетизму до аналітизму в європейських мовах.

Біля ' витоків типології стоять Ф, і А..В. Шлегелі і. В. фон Гумбольдт; типологічний аспект наявний у концепції Ф. Боїнга. Основна увага у перших типологічних розвідках ХІХ ст. приділялася визначенню морфологічних типів мов, причому орієнтація цієї типології була більш глотогонічною (Бопп), що пояснюється поширенням нового історичного підходу до вивчення мови. Починаючи з Боппа, Гумбольда, лінгвісти ХІХ ст. більш схилялися до трактування морфологічних типів не як статичних етапів історичних мов, а як динамічних стадій, які послідовно проходить кожна мова у своєму розвитку. Гумбольдтівська теорія розроблялася в працях А.Шлейхера і А.Ф.Потга, типологія Боппа -у працях К.Мюллера.

Новий аспект у теорії формальних мовних типів і типологічної класифікації мов відкрили в середині ХІХ ст. прані Х.Штейнталя, який представив формально-синтаксичні ознаки як базу типологізації.

Питання типологізації посідають помітне місце в російській лінгвістиці ХІХ ст. Дослідження морфологічних типів мов міститься в працях Ф.Ф.Фортунатова; теорію синтаксичної типології глибоко розробив О.О.Потебня.

Якщо перша половина XX ст. у західній лінгвістиці характеризується в цілому перевагою формальної типології, то в СРСР розробка типології відбувалася по лінії контеисивно-синтаксичної й категоріальної типології (І.І.Мєщанінов, О.О.Холодович), і в цій галузі були досягнуті значні здобутки. Особливе місце в історії радянської типології посідають зіставні й

215

типолого-діахронічні дослідження І Поліванова. У другій половині XX ст. в СРСР широко розробляються проблеми контенсивної й формальної типології (Б.А.Усненський, В.МЯрцева, В.М.Солнцев, Ю.В.Рождєствєнський, МХЛекомцева, Л.МТолста). Усе більшого розвитку набуває діахронічна й історична типологізація (Т.В.Гамкрелідзе, В.В.Гухман, ВМ.Ілліч-Світич, Б.О.Серебренніков, В.М.Топоров), етнолінгвістична типологія

(М.І.ТОЛСТОЙ). ц

Для типології другої половини XX ст. характерне зближення з порівняльно-історичним мовознавством. Типологія як

найважливіший підхід до вивчення різноманітних об'єктів набула широкого розвитку в науках філологічного циклу та інших суспільних і багатьох природничих науках.

Література і. Гамкрелидзе Т.В. Лингвистическая типология и индоевропейская реконструкция // Известия АН СССР. Серия лит. и яз. - 1977. - № 3. - Т. 36.

2. Виноградов В.А. Типология // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. знцикл., 1999. - С. 512-514.

3. К типологической характеристике эргативной' структуры языка басков // Вопр. язьпсознания. - 1977. -- № 3.

4. Климов Г.А Курс общей теории эргативности. - М.: Наука, 1973.-264 с.

5. Климов Г.А. Типология язьїков активного строя. - М.: Наука, 1977. - 320 с.

6. Проблеми зіставної семантики: Матер. Всеукр. наук. конф. з проблем зіставної семантики (28 - 30 вересня 1995 р.). -К., 1995.

7. Проблеми контрастивної лінгвістики: Тези доп. міжвуз, _ч наук. конф. (18 - 20 травня 1993 р.) - Кіровоград, 1993.

8. Солодухо З.М. Вопросы сопоставительного изучения заимствованной фразеологии. - Казань: Изд-во Казанского 1 ун-та, 1977.

9. Типология грамматических категорий: Мещановские чтения. -М., 1975.

10. Типология как раздел языкознания: Тезисы дискуссии. -М., 1976.

П.Ярцева В.Н. Контрастивная лингвистика II Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов.

216

знцикл., 1990.-С. 239.

12. Мельничук А.С. Язык и мышление // Лингвистический

зициклопедический словарь. - М.: Сов. знцикл., 1990. -

С. 606 - 607. ІЗ.Панфилов В.З. Категорий мьшшения и язьпса. Становление

и развитие категорий качесгва /7 Вопр. язьпсознания. - 1976.

- № 6. 14. Серебреиников Б.А. К проблеме «язьпк и мышление»

(Всегда ли мьпшлеиие вербально?) // Извеетия АН СССР.

Серия лит. и яз. Т. 36. - 1977. -№1. 15.Сироткин С.А. Чем лучше мышлешнию вооружаться -

жестом или словом? // Вопр. философии. - 1977. - № 6.

16. Чесноков П.В. Основньїе единнца языка и мьшшения. -Ростов: Ростовское книжное изд-во, 1966. - 265 с.

17. Чесноков П.В. Слово и соответствующая ему единица мышления -М.: Просвешеяиє, 1967. - 192 с.

18. Язьк и мьшление. - М.: Наука, 1967. ~311с.