Еміль бенвеніст (1902 -1976) -представник європейської школи постмодерного мовознавства

Еміль Бенвеніст разом з Є.Куриловичем складають європейську школу. Не будучи ні структуралістом, ні традиціоналістом, він продовжує кращі традиції науки про мову. У нього зберігаються, з одного боку, основні, проблемні питання лінгвістики, а з другого, ставляться й розв'язуються назрілі, актуальні. Загальна лінгвістична культура й поміркованість в осмисленні аналізованого матеріалу орієнтують молодого вченого на тривалу й захоплену

166

дослідницьку роботу.

Еміль Бенвеніст народився у 1902 р. Після закінчення гімназії й університету він - професор Паризької школи вищої освіти, з 1927 р. - професор кодедж-де-франс по кафедрі, залишеній йому А.Мейє, доктор філологічних наук з 1935 р. З 1927 по 1937 він секретар французького Азіатського товариства, другий, а потім перший секретар Паризького лінгвістичного товариства з 1945 р.. почесний член академій та наукових товариств багатьох країн, з 1960 р. - член Французької академії наук.

Будучи послідовником європейського мовознавства в цілому, він дотримується традицій французької школи, зокрема картезіанської чіткості й кантівської позитивістської обережності у ставленні до загальних теорій. З часу сформулювання теорії індоєвропейського кореня в 1935 р. й до обрання його у 1966 р. в члени Французької академії наук Е.Бенвеніст залишається новатором лінгвістичного методу. Це виявлялося в нього надзвичайно широкою документацією в матеріалі. Він бере для аналізу не всю систему, а лише вузлові її місця. Учений до того ж наголошував на необхідності розрізняти структуру опису й онтологічну структуру самої системи мови. Він став фактично співавтором російських та французьких мовознавців, що розробили так званий круговий метод. У радіальному методі Е.Беивеніста чітко розмежовується семантичний та формальний рівні аналізу. До того ж, учений намагається поєднати їх на основі мовних категорій та синтаксичних функцій. Цим він започаткував розробку поняття синтаксичної функції. При цьому визначаються лінгвістичні варіанти, а потім вони співвідносяться з логічною функцією.

Особливістю методики Е.Бенвеніста став так званий генетичний спосіб опису. У вченого визначені ним вузлові пункти рядів опису виявляються визначальними не лише в синхронічному, але й у діахронічному аспекті. З ними завжди пов'язаний той чи інший ключовий момент у розвитку досліджуваного явища або й цілого фрагменту системи мови. Дуже часто він здійснює опис, починаючи від безпосередньо спостережуваного і йдучи до його історичних варіантів. І робить це, використовуючи принципи типології. Унаслідок усього від часткового узагальнення вдасться вийти на широке узагальнення смислу мовного явища. Це реалізоване вченим у його капітальному дослідженні "Словарь индоевропейских социальньгх терминов".

На відміну від структуралістів, у яких терміни не постають успадкуваннями попереднього мовознавства, Е.Бенвеніст застосовує

167

в термінотворенні еволюційний, генетичний й апостеріорний спосіб. Це блискуче зроблено вченим на прикладі обгрунтування понять система й структура. Свою методику лінгвіст підсумував у розвідці

"Категорії мислення й категорії мови", а деталізував у ряді інших. На прикладі категорій Аристотеля Е.Бенвеніст пов'язує в єдине ціле генетичний спосіб роботи з матеріалом та пояснення категорій мови, генетичний спосіб запровадження й визначення теоретичних понять лінгвістики й глибокий зв'язок з філологічною й лінгвістичною традицією.

Нарешті, одним з перших Е.Бенвеніст обґрунтовує так званий антропоцентричний принцип, відтворений ученим у вигляді висловлення "людина в мові". На основі його він визначає мовні й немовні (фізіологічні, фізичні, з одного боку, логічні, етнокультурні, з другого боку) феномени й наголошує, що мовними вони постають у межах природного й звичного користування мовою культурної людини, бо мова функціонує в діапазоні природного її сприйняття людиною, не виходячи за ці межі ні в аспекті вираження, ні в аспекті змісту, семантики. У даному випадку його концепція. зближається з концепцією французького ученого Г.Гійома.

Підсумовуючи, зазначимо, що в концепції вченого стверджується думка, що мова створена за вимірами людини, масштаб закарбований у самій організації мови й відповідно з ним має вивчатися мова. З позицій же лінгвістичного детермінізму абсолютно очевидною постає обмеженість Е.Бенвеніста. І знову ж таки виходити будемо з розрізнення повсякденно-побутової (мовної) й наукової моделей світу, а відповідно розрізнення мови науки й природної мови. У даному випадку Е.Бенвеніст орієнтує себе на вивчення звукової (чи писемної) мови, а остання вже давно переросла в мову науки й комп'ютерні, мови, для яких характерні дещо інші закономірності, а значить й інший опвраціональний. апарат, методи й прийоми.

Література

1. Алпатов В.М. История лингвистических учений. Учеб. пособие . 2-е изд., испр.- М.: Языки русекой культури, 1999.

2. Бенвенист Эмиль. Общая лингвистика / Под ред. с вступ. статьей и комментариями Ю.С.Степанова. - М.: Прогресе, 1974.-445 с.

168