Е.Сепір - основоположник антропологвації й діахронізації лінгвістичного структуралізму

Едвард Сепір (1884 - 1939) - основоположник етнолінгвістики у світовому мовознавстві.

Е.Сешр народився в Німеччині, у п'ять років його перевезли до США. Після гімназії навчається в університеті, усі роки бере участь у польових обстеженнях індіанських мов під керівництвом Ф.Боаса. У 1920 - 1925 рр. працює в Оттаві в університеті. Саме в цей час пише й видає основну свою роботу - книгу "Мова" (1921). Повернувшись до США, стає професором спершу Чйкагського, а потім Єльського університетів. У нього було багато учнів.

Е. Сепір - учений широкого діапазон)'. Посади по відділенню антропології значною мірою визначили його наукове світобачення і всю діяльність. У центрі уваги всієї його діяльності постійно залишалося вивчення мови. Це й визначило дослідження мови саме не по собі, а в комплексі й на зіткненні суміжних наук про людину -етнології, психології, соціології, психіатрії, фольклористики, теорії релігії. Ось це й виділило вченого серед його сучасників. Власне, він став дослідником так званої зовнішньої лінгвістики.

Безумовно, серед робіт Е.Сепіра заслуговують на увагу дослідження із загального мовознавства, важливими залишаються роботи з компаративістики, розвідки, присвячені опису індіанських мов, роботи з психолінгвістики, соціолінгвістики, культурології. І це тим більше, що в мовознавстві у цей час, особливо в американському, запанувала вузька спеціалізація. До речі, саме Е.СеПіру належить генетична класифікація індіанських мов Північної Америки. Ним було виконано цілий ряд досліджень, присвячених проблематиці культури, уявлення про інтереси ученого засвідчує видана російською мовою книга "Избранные труди хто яыкознанию и культурологии" (1991), куди увійшла його попередня книга "Язьгк", видана в Радянському Союзі в 1934 р.

190

Остання призначена для широкого кола читачів, написана доступно й популярно, але на досить високому теоретичному рівні. У роботі вченого аналізуються найрізноманітніші питання внутрішньої та зовнішньої, синхронічної та діахронічної лінгвістики. Досліджується також питання про співвідношення мови й культури, мови й мислення, мови й літератури, мовні контакти. Для вченого була неприйнятною теза про мову як зовнішню форму вираження думки, бо не співпадають мова й мислення, бо мову "лише в кращому випадку можна вважати зовнішньою гранню найузагальненішого рівня символічного вираження". Думки вченого в даному випадку вплинули на становлення; лінгвістики універсалій.

Найосновніше у книзі пов'язується з типологічною проблематикою. У ній чи не вперше після відкидання стадіальної теорії й втрати інтересу до типології взагалі актуалізується проблема системного зіставлення мов поза генетичними зв'язками. Його не задовольняє одновимірність раніше визначеної типологічної класифікації. Саме тому вчений пропонує багатовимірну на основі трьох основних ознак: складності слова, мірі зв'язності елементів всередині слова, типу мовних значень залежно від способу їх вираження. Кожна з мов класифікувалась на основі типовості для неї тої чи іншої ознаки.

Класифікація Е.Сепіра на відміну від його попередників не лише синхронічна, але й діахронічна, бо хоч він відмовився від визначення стадій, але одночасно зважав на наявність закономірностей у розвитку будови мови. З цією метою запроваджує поняття дрейфу мови. Останнє завдячує тому, що хоч індивідуальні зміни в мові винадкові, але розвиток мови в цілому закономірний. Думка Е.Сепіра пов'язується із закономірностями переходу від одного значення типологічної ознаки до іншої, скажімо, в англійській мові від синкретизму до аналітизму. Теоретичні ідеї вченого викладеш ним у ряді інших невеликих робіт, зокрема "Статус лингвистики как науки", "Язык", які представлені у виданому в 1993 р. російською мовою збірнику. У першій йдеться про взаємозв'язок мовознавства з іншими галузями науки. Уже підкреслювалось, що вчений не відмежовував різко мовознавство від інших галузей науки, ним наголошується на необхідності співробітництва лінгвістів з культурологами, психологами, соціологами. Найпершою серед суміжних галузей Е.Сешр називає антропологію в англо-американському розумінні та історію культури, бо, на його думку, люди живуть не лише в світі матеріальному й ідеальному, але й перебувають у сфері тієї чи іншої

191

мови, впливу тієї чи іншої мови,, яка стає засобом вираження. У даному випадку Е.Сепір продовжив концепцію В. фон Гумбольдга, а його самого розвинув його учень Б.Уорф у вигляді теорії лінгвістичної відносності. Розвідка "Мова" присвячена аналізу функцій мови. Е.Сепір, називає комунікативну функцію мови, але не визнає її основною, первинною. Замість неї первинною він називає символічну функцію мови, бо комунікативна функція -похідна від символічної. На його думку, мова з самого початку була звуковою реалізацією тенденцій розглядати реальні явища дійсності символічно, що дало змогу трансформуватися мові в засіб спілкування, сприяючи в реальних обставинах соціальної взаємодії набуттю мовою тих ускладнених і витончених форм, у яких вона нам відома. Справді, важко розрізнити об'єктивну реальність і мовні символи; речі, ознаки, події взагалі сприймаються так, як називаються. Власне, знову спливає думка В. фон Гумбольдга про зумовленість культури мовою. Із символічною функцією Е.Сепір пов'язує тісно з нею зв'язану експресивну, бо всяке повідомлення витлумачується залежно від психологічного статусу мовця, його особистого відношення до сказаного.

Третьою функцією мови вчений називає функцію символу соціальної єдності, четвертою (фактичною) - функцію на встановлення контакту членами тимчасово утвореної групи, скажімо, факт ведення бесіди під час прийому. П'ята - то функція, з якою пов'язується призначення мови в збереженні й нагромадженні культури, бо мова була й залишається (спершу усна, а потім писемна) одним з найважливіших засобів передачі й нагромадження культури. З цією функцією пов'язується функція індивідуалізації людини.

Останньою Е.Сепір називає функцію, завдяки якій у певних ситуаціях слово безпосередньо реалізується у справи, діла. Усякий знає, що вдало підібране слово часом відчутніше впливає, ніж названий ним факт, явище, подія. Мова заходить, наприклад, про клятву. Ця сторона стала предметом уваги в останні десятиріччя.

У розвідці "Мова" продовжується розгляд питання про типологію в мовознавстві. Так, залежно від причин серед змін Е.Сепір виділяє питомі й зумовлені розвитком мовної структури, контактами. Перевагу лінгвіст віддає повільним, неусвідомленим могутнім змінам в одному й тому ж напрямку, що закладені у фонологічній системі та морфологічній структурі мов. Зважає Е.Сепір на підсвідомі тенденції й економію зусиль при вимові звуків та звукосполучень. Не обходить він контактно зумовлених

192

змін, що зумовлюють утворення вже згадуваних мовних союзів. Спроби обмежитися лексикологією й фонетикою виявилися безпідставними, бо виявлено тенденцію в морфології.

Зачіпає дослідник у даній розвідці соціальну проблематику. З інших питань заслуговує на увагу проблема міжнародної мови. Визнаючи значимість есперанто та інших штучних мов, перевагу при визначенні міжнародної мови Е.Сепір віддає уже фактично визначеним і визнаним міжнародним мовам.

Література

1. Алпатов В.М, История лингвистических учений. Учеб. пособие. 2-е изд., испр.- М.: Языки русской культуры, 1999. -С. 210-218.

2. Кибрик А.Е. Сепир и современное языкознание // Сепир 3. Избраянные труды по языкознанию и культурологии. - М„ 1993.