Структурна лінгвістика

Структурна лінгвістика - сукупність напрямків у мовознавстві, що витлумачують мову як знакову систему з виділюваними формально одиницями. Система постала як реакція на вияв структурного упорядкування мови, що виявляє себе сіткою відношень - протиставлень між елементами певних підсистем (рівнів) системи. Одиниці в підсистемі при всій їх визначеності постають в узагальненому вигляді й відтворюються в мовленні на основі чітко визначених правил. Правила дають змогу виявляти в мовному потоці мовні одиниці з усіма їх видозмінами, але при збереженні ними самототожності. Робиться це в процесі дистрибутивного аналізу. На цій основі сформувалась породжуюча граматика, а принципи останньої стали теоретичною базою машинного перекладу. Поєднання ж структурної лінгвістики з типологією зумовило з'яву структурної типології, яка дає можливість досліджувати загальні закономірності побудови окремих фрагментів-мовної системи та всієї її в цілому, а це стало поштовхом до залучення в мовознавство математики.

Склалась структурна лінгвістика спершу як структуралізм у 20 - 30-х роках XX ст. як реакція на молодограматизм з його атомізмом і засиллям понятійного апарату, занесеного з середньовічного мовознавства. Передумовою системного опису

155

можна вважати граматичну спробу індуса Паніні, методику універсальної раціональної граматики середньовіччя, філософсько-тнгвістичні спроби Р.Декарта, Г.В.Лейбніца. Фактично ж структурний аспект сформували І.О.Бодуен де Куртене, П.Ф.Фортунатов, О.Єсперсен, Е.Сеггір, Л.Блумфільд, а безпосередньо Ф. де Соссюр. Сприяли цьому лінгвістична спадщина учених Московського лінгвістичного гуртка, з якої вийшов Р.О.Якобсон, формальна школа в літературознавстві, зокрема ОПОЯЗУ в особі Є.ДПоливанова, Л.П.Якубинського, Ю.Н.Тинянова, Б.М.Ейхенбаума, С.І.Бернштейна та російсьїшх учених В.Я.Проппа, Б.В.Томашевського, О.М.Бріка. Саме в 20 -30-х роках склались празька (функціональна) лінгвістика, копенгагенська глосематика, американський дескриптивізм та лондонська школа структуралізму. У колишньому Радянському Союзі значно пізніше, після дискусії І950 року, стали функціонувати московська й ленінградські фонологічні школи. Значним виявився внесок у структурну лінгвістику А.Мартіне, що утверджував принципи системності на функціональній основі, розробляв діахронічну фонологію; Е.Бенвеюста, який розробляв граматичну структуру мови, проблематику мовного знака; ЛТеньєра, який опрацьовує структурний синтаксис, А.В. де Гроота. що формує структурну граматику, Є.Куриловича, який створює структурну діахронічну морфологію.

У колишньому СРСР проблематику розробляли в аспекті фонології О.О.Реформатський, І.І.Рєвзін, Ю.К.Лекомцев, Т.М.Ломт€в. Ю.Д.Апресян, НДАрупонова, В.Г.Гак, В.О.Звєгінцев та ін. На першому, початковому етапі, десь до 50-х років уся уваг

учених-структуралістів зосередилася на вивченні форми, відношень одиниць при ігноруванні мовної субстанції, змісту, позамовних чинників та діахронії.

Починаючи з 50-х років, на другому етапі структуралісти звертаються до змісту в мові, вивчають динамічні моделі в мові. В основному американськими ученими в той час утверджуються в мовних дослідженнях трансформаційний та компонентний аналізи. Принципи структуралізму поєднуються з методикою мовознавства, зокрема Р.Якобсоном, А.Мартіне, Є.Куриловичем, У.Ф.Леманом, Є.Е.Макаєвим, Т.В.Гамкрелідзе, В.К.Журавльовим та ін. Уже тоді структуральна методика стала сприйматися представниками інших течій і напрямків у мовознавстві.

У 70-і роки структуралізм перестає протиставлятися традиційному мовознавству, а його методика сприймається й

156

використовується в психолінгвістиці, соціолінгвістиці й навіть поза мовознавством у літературознавстві, мистецтвознавстві, етнології, історії, соціолога, психології. Структуралістами поза мовознавством називають К.Леві-Строса, Р.Барта, Ж. де Лакана та інших. Сформувався філософський напрямок структуралізму, зазнали його впливу інші школи у філософії. У лінгвістиці ж принципи й методи структуралізму були взяті на озброєння сучасним мовознавством, а вона, збагатившись спадщиною компаративізму, зіставного мовознавства й здобутками сучасних напрямків і шкіл, трансформується в один з аспектів мовознавства XX століття.

Основне поняття структурної лінгвістики - система. Вона витлумачується як (гр. systema "ціле, складене з частин, поєднання") множина мовних елементів природної мови, що перебувають у певних відношеннях і взаємозв'язках і утворюють певну єдність і цілісність.

Сучасне тлумачення системності передбачає оперування поняттями мовна одиниця, рівень мови, відношення-взаємозв'язки одиниць, структура й субстанція, внутрішні й зовнішні зв'язки, синхронія й діахронія, аналіз і синтез, нарадигматика й синтагматика

До речі, у російському мовознавстві все ще чітко не розмежовано систему й структуру. Так, тут заперечують спробу. називати системою сукупність однорідних мовних елементів, що перебувають у стійких взаємозв'язках, бо нібито в даному випадку йдеться про парадигматичні зв'язки певного рівня мови. Спроби ж розрізняти підсистеми з жорстко й не жорстко зв'язаними елементами обгрунтовані й зрозумілі в аспекті синтагматичних зв'язків і розрізнення внутрішньомовних та позамовних закономірностей і чинників. Відповідно в такому разі структура трактується як розташування елементів у певному рівні та рівнів системи. Жорсткість зв'язків елементів у підсистемах визначається мірою залежності рівнів і їх одиниць від позамовних чинників і змінюваністю в часі й просторі елементів мови. Поняття системи мови може витлумачуватися лінгвістично в різних аспектах - від формального до культурно-історичного. В аспекті логічному мову розглядали вже філософ Г.В.Ф.Гегель і теоретик-мовознавець В. фон Гумбольдт, в аспекті біологічному - АШлейхер, як психофізіологічний механізм - олодограматики. Розуміння мови "як системи" започатковане у ХЇХ ст. П. Ф.Фортунатовим_!.І. О.Бодуеном де Куртене, О.Єсперсеном, Ш. Бадлі і прямо -

157

Ф. де Соссюром. Становлення структурної лінгвістики як структуралізму відбувалося в XX ст. на хвилі повороту від атомізму

до холістичиих поглядів на мову з абсолютизацією загального зв'язку явищ і превалюванням цілого над частинами. Неабияку роль при цьому відіграло вчення Бодуена де Куртене про роль відношень у мові, розрізнення зовнішньої і внутрішньої історії мови, розрізнення ученим фонеми, морфеми, графеми, синтагми, витлумачення мови як знакової системи на рівні мови й мовлення. До речі, Е.Косарес у системі мови став розрізняти мову, мовлення (узус) і норму (прийняту традиційну реалізацію мови).

Ідеї системності були розвинуті й до абсурду на перших порах гіпертрофовано представлені вченими всіх напрямків лінгвістичного структуралізму. Здається, найбільш оптимально принципи системності сформульовані празькими структуралістами. Значним є внесок російських мовознавців у становлення й розвиток структурної лінгвістики, починаючи з І.О.Бодуена де Куртене та О.М.Пєшковського й кінчаючи новішими концепціями В.Г.Гака, В.Н.Ярцевої, В'яч. Вс. Іванова, Т.Б.Булюіної, Б.О.Серебреннікова, Г.В.Степанова, ЛСВиготського, О.Р.Лурії, МІ.Жинкіна. Для розуміння системності російськими ученими доцільно звернулися до розрізнення ними понять системи й структури. Серед розв'язків питання превалює думка .про витлумачення структури в аспекті. синтагматичішх. зв'язків стосовно елементів тексту і системи -стосовно парадигматичних зв'язків елементів класів. Так роблять і представники лондонського структуралізму, близький до цього О.О.Реформатський, а також Л.Єльмслев. Зрозуміло, що методика дослідження американських дескршггивістів була по суті синтагматичною, а методика пражців - парадигматичною. У перших природним було використання дистрибутивного аналізу, у других - трансформаційного. Детальніше про напрямим структуралізму йтиметься далі.

Тут же відзначимо, що в 50 - 70-х рр. структурна лінгвістика в аспекті кібернетики постає системою правил утворення, перетворення й комбінування одиниць. У такому ран йдеться про мову як динамічний діючий механізм, що здійснює перехід від субстанції змісту до форми і, навпаки, від форми до змісту через проміжні рівні. Мова заходить про стратифікаційну граматику П.Сгалла, модель "стиль - текст" і т. .ін. Про це ж йдеться й при розгляді дискурсу, генеративної, функціональної та. когнітивної лінгвістик.

158

Література

1. Булыгина Т.В., Крылов СА Система языковая // Лингвистический энциклопедический словарь. - М: Сов. энцикл., 1990. - С. 452 - 454.

2. Маковский М.М. Системность и асистемность в лексике (Исследование антимоний в лексике и семантике). - М.: Наука, 1980.

3. Ревзин И.И. Структура язык как моделирующая система. -М: Наука, 1978.

4. Русистика сегодня: Язык: система и ее функционирование / Ста. ред. Ю.Н. Караулов. -М.: Наука, 1988. - 224 с.

5. Сахарный Л.В. Как устроен наш язьгк? - М.: Просвещение, 1978.

6. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование. -М: Наука, 1970.

7. Чинчлей Г.С. Соотношение минимальньгх значкмьгх единиц языковой структуры (морфема, монема, темема). -Кишинев: Штиинца, 1975.