107. Охарактеризуйте етапи становлення та розвитку командно-адміністративної системи в радянській Україні.

Наприкінці 20-х років відбулося згортання непу, відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, що було зумовлене внутрішніми економічними суперечностями цієї політики - зниження темпів розвитку; фінансова криза 1922 р., криза збуту 1923 р., товарний голод 1924 р., зростання інфляції 1925 р., небажання більшовицької партії ділитися владою й поширити дію економічного плюралізму на сферу політики; швидка диференціація суспільства, зростання соціальної напруженості.

Усе це зумовило виникнення адміністративно-командної системи управління економікою, формування якої розпочалося у процесі індустріалізації.Відмови від непу вимагала й державна політика реалізації курсу індустріалізації, прийнятого XIV з’їздом ВКП(б) у грудні 1925 р.Ставилася основна мета — забезпечити перевершуючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливна, енергетична, хімічна, машинобудівна і т. ін.).

Методи індустріалізації:підвищення продуктивності праці;вдосконалення розподілу праці (вугільна промисловість, машинобудування);поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування);інтенсифікація роботи машин і агрегатів; інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія)

Протиріччя індустріалізації:поступове збільшення норм вироблення на 35-45 %;нещадна експлуатація трудових ресурсів;експлуатація і деградація села;участь у «сталінській індустріалізації» тисяч репресованих «ворогів народу».

Наслідки індустріалізації:у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць

Поряд з індустріалізацією другим головним напрямом сталінської економічної політики 1930-х років була колективізація сільського господарства. Поштовхом до переходу до суцільної колективізації

послугувала хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр.

Основними завданнями колективізації були:- прискорення процесу індустріалізації за рахунок пограбування села; , - забезпечення промисловості дешевою робочою силою;- вирішення хлібної проблеми в країні;- повне одержавлення сільського господарства.

Основними заходами колективізації стали:- насильницьке створення колгоспів;- «розкуркулення» (ліквідація заможного селянства - «ворога» радянської влади);- обмеження з боку влади процесу переселення селян до міст (запровадження паспортів, які видавалися лише жителям міст та ін.).

До початку Другої світової війни в республіці існувало близько 30 тис. колгоспів і майже 1 000 радгоспів.

Соціально-економічні наслідки колективізації:- встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;- державне закріпачення селян;- підпорядкування сільського господарства командно-адміністративній системі управління;- Голодомор 1932-1933 pp. і страшні людські втрати;- порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;- постійне відставання сільськогосподарського виробництва;- фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів;- руйнування продуктивних сил на селі.