88. Порівняйте провідні напрями економічної думки (50-80-ті роки хх ст.).

Розвиток економічної думки у 1950—1980-х роках умовно можна розмежовувати на два періоди:• середина 1940-х -70-х років (домінування кейнсіанства(неокейнсіанства);• середина 1970-х — 1980-ті роки (неокласичне відродження (неоконсерватизм) та посилення впливу неоінституціоналізму).

У перший період плідними стають наукові дослідження, пов’язані з проблематикою економічного зростання. Упродовж 1950—1970-х років вони становлять центральну вісь економічної думки та основних напрямів економічної теорії(особливо неокейнсіанства) Після Другої світової війни послідовники Кейнса -Харрод, Домар,Е. Хансен запропонували теорію антициклічного регулювання економіки з урахуванням фактору динаміки Досягнення економічного зростання за рахунок активного державного стимулювання приватних інвестицій, а також дотримання ідеї державного контролю заради повної зайнятості — це ті неокейнсіанські рецепти, які переважно використовували, в англосаксонських країнах (Велика Британія, Канада, Австралія), а також в Японії і США. Утім, від середини 1970-х років кейнсіанство втрачає впливові позиції

У дослідженнях умов і факторів економічного зростання в межах неокласичного напряму відбувається перехід від застосування статичного підходу до динамічного. Британець Мід робить висновок стосовно того, що стале зростання буде досягнуто, якщо темп зростання капіталу дорівнюватиме зростанню національного доходу.Неокласична модель зростання американця Солоу доводила,що вища норма заощаджень забезпечує вищу капіталоозброєність працівника, а отже, і вищий темп збалансованого зростання. Успіхам повоєнного розвитку (економічне диво) сприяв процес модифікації економічних систем. Саме у цей період у найблагополучніших країнах Заходу (США,Канаді, Японії, Великій Британії, Франції, Зх Німеччині, Скандинавських) формується система змішаної економіки, яка поєднує ринкові принципи організації господарства і розвинену систему соціальних гарантій- соціальне ринкове господарство.,теорем засади якого були розробл В. Ойкеном

Упродовж другого періоду розвитку економічної думки (середина 1970-80-ті роки) відбувається актуалізація неокласики у вигляді економі-чного неоконсерватизму. Зміни, що відбулися в економічному розвитку провідних країн Заходу, по-новому поставили старе питання стосовно оп-тимального співвідношення державного регулювання та стихійних ринкових сил. Серцевиною неоконсерватизму стає монетаризм, який акцентує увагу на регулюванні економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Теорія економіки пропозиції, а також теорія раціональних очікувань доповнюють структурну цілісність неоконсервативного напряму. Подальший розвиток інституту власності у цей період позначився на ак-туалізації проблеми специфікації прав власності, поглибленні поділу пра-ці, що сприяло виникненню нових форм господарства — особливої категорії фірм, діяльність яких пов’язується із наданням трансакційних послуг. Розроблена представниками неоінституціонального напряму Р. Коузом (р. н. 1910), А. Алчіаном (р. н. 1914) та ін., теорія прав власності (приватна сфера) акцентує увагу на виграші в добробуті, який забезпечують правові інституції (судова система тощо). Не менш плідними в неоінституціоналізмі є розробки Норта та Вільямсона.