1. Економічна суть і функції нормування праці. Класифікація норм праці

Під нормуванням праці розуміють встановлення норм виробітку (об­слуговування) та часу, тобто міри праці для конкретних умов виробницт­ва при раціональній її організації та оптимальній інтенсивності з ураху­ванням правильного і найбільш повного використання техніки.

У сучасних умовах нормування праці відіграє важливу роль в економіці, тому що є інструментом планування, обліку й аналізу трудозатрат і, відповідно, витрат підприємства. Застосування норм праці приводить до скорочення витрат на продукцію й ощадливе використання робочого часу, що впливає на антивитратний характер виробництва і, звичайно, на зрос­тання прибутку. Нормування праці є важливим елементом її організації на виробництві, оскільки сприяє подальшому вдосконаленню форм коо­перації і поділу праці, дозволяє раціоналізувати її прийоми й методи, поліпшує організацію та обслуговування робочих місць тощо.

Поряд із цим функціями нормування праці є також створення обґрунтованої бази даних для внутрішньогосподарського планування, стимулю­вання підвищення кваліфікації виконавців на основі узагальнення й ши­рокого розповсюдження передового виробничого досвіду, вдосконалення форм і систем оплати тощо. Вирішення цих та інших завдань забезпечить зростання ефективності сільськогосподарської праці.

Отже, суть нормування праці полягає у розрахунку міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції.

У процесі нормування праці встановлюються норми та нормативи, які розподіляються на види залежно від галузевого призначення, сфери зас­тосування, територіального розповсюдження, кваліфікації виконавців та інших факторів. Серед них слід виділити такі:

Норма виробітку - це розрахунковий обсяг роботи чи виробленої продукції, який слід виконати або виробити одним або кількома праців­никами за зміну за певних природно-економічних умов. Норми виробіт­ку вимірюються залежно від характеру виробничого процесу в гектарах, тоннах, кілограмах тощо.

Норма часу являє собою затрати праці, виражені в секундах, хвили­нах, годинах, на виконання одиниці роботи чи виготовлення одиниці про­дукції, обслуговування однієї голови худоби, одиниці обладнання тощо. Норми часу використовуються переважно в ремонтно-механічних май­стернях, будівельних роботах тощо.

Норма обслуговування передбачає кількість одиниць обладнання, тва­рин тощо, які мають обслуговувати протягом зміни один або декілька ви­конавців. Найбільшого розповсюдження набула у галузях тваринництва.

Норма чисельності - це науково-обґрунтована кількість виконавців відповідного професійно-кваліфікаційного рівня, встановлена для перед­бачуваного обсягу робіт, обслуговування виробничої дільниці, поточної лінії, кормокухні тощо. Вона широко використовується на тваринниць­ких комплексах, у складських приміщеннях тощо. У практиці сільськогос­подарського виробництва норма чисельності тісно пов'язана з так званим нормованим завданням.

Нормоване завдання - це обсяг роботи, яку повинна виконати група виконавців за певний час при певній її якості. Виражається в натуральних показниках (гектари, тонни та ін.). Визначають на базі норм виробітку; по­рядок його визначення такий самий, як при встановленні норм виробітку. Його використовують у тепличних комбінатах, ремонтних майстернях тощо.

Норма керованості - кількість працівників або управлінських чи ви­робничих підрозділів, якими найефективніше може керувати одна особа. Вона включає також найбільш раціональні розміри виробничої одиниці (бригада, відділок, дільниця, ферма тощо), якою керуватиме одна особа.

Останнім часом все більшого розповсюдження набувають комплексні норми праці - обсяги робіт, виконувані ведучим сільськогосподарським агрегатом, взаємопов'язані операції за зміну за участю всіх безпосередніх виконавців, що зайняті на цих роботах. З метою підтримання заданої рит­мічності такі норми застосовують на збиральних роботах, посіві, інших комплексах робіт, де широко використовують груповий метод експлуа­тації техніки.

Розрізняють нормативи і норми праці. Нормативи праці характеризу­ють науково обґрунтовані, централізовано розроблені показники витрат праці. На їхній основі підприємство самостійно розробляє свої норми праці. Отже, норма праці - це норматив праці, скоригований на місцеві умови.

У сільському господарстві України використовується значна кількість норм праці, які відповідним чином систематизовані залежно від ряду ознак.

З огляду на територіальну розповсюдженість, норми праці діляться на республіканські, зональні, обласні і місцеві. Республіканські норми вико­ристовують на території України; зональні - на території окремих 5 зон, що мають спільні природно-господарські ознаки; обласні - в тій області, для якої вони розроблені; місцеві, як правило, - в масштабах одного гос­подарства або їх групи.

За галузевим призначенням норми праці ділять на міжгалузеві і галу­зеві. Міжгалузеві можуть використовуватися у кількох галузях, приклад: автотранспорт.

За терміном дії існують постійні, сезонні, тимчасові й перспективні нор­ми праці. Постійні діють протягом тривалого періоду до зміни умов роботи; сезонні розробляються на сезон, а тимчасові - на період освоєння нової техніки, технології і організації праці. З урахуванням прогнозу розвитку НТП на перспективу розробляються перспективні норми праці, які в по­дальшому використовуються в практиці планування трудових ресурсів.

Розрізняють також єдині й типові норми праці. Єдині належать до обо­в'язкових норм. Це нормативи навантажувально-розвантажувальних, ав­тотранспортних і деяких інших робіт. Вони розробляються на основі уза­гальнення досвіду передових господарств, що мають відносно високий рівень технічної оснащеності.

Типові норми праці мають рекомендаційний характер і розробляють­ся з урахуванням передових і типових для конкретних умов виконання роботи. Якщо за результатами паспортизації конкретні природно-еко­номічні умови відповідають типовим, то наведені в довідниках типові норми можна використовувати без змін. В іншому випадку норми праці слід уточнювати за певною методикою.

Норми праці становлять основу системи планування роботи підприє­мства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку зат­рат на продукцію, встановлення завдань з підвищення продуктивності праці, визначення потреби в кадрах, управління трудовими відносинами на підприємстві.

Метою нормування праці в сучасних умовах господарювання є вдос­коналення організації виробництва і праці, поліпшення її умов та скоро­чення затрат на випуск продукції, що, своєю чергою, підвищить продук­тивність праці та сприятиме розширенню виробництва і зростанню реаль­них доходів працівників.

Завданнями нормування праці є: - встановлення нормативу часу на одиницю продукції;

• впровадження найбільш раціонального режиму використання устат­кування, машин і механізмів;

• розробка найбільш раціональної структури виробничого процесу;

• проведення аналізу виконання норм праці для розкриття резервів виробництва та продуктивності праці;

• перегляд норм праці внаслідок змін умов праці та проведення органі­заційно технічних заходів;

• впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці.

Норми праці повинні відповідати природно-економічним та організа­ційно-технологічним умовам виконання трудових процесів, а також за­безпечувати рівномірну напруженість норм при їх виконанні в аналогіч­них умовах незалежно від географічного положення.

Досягнення зазначеної мети можливе за умов дотримання правил нор­мування праці, найбільш важливими з яких є:

• вивчення й аналіз природно-економічних умов та стану організації трудових процесів на підприємстві;

• узагальнення й аналіз передового досвіду організації праці на підприємстві та за його межами;

• урахування передових досягнень науки й техніки;

• охоплення нормуванням усіх категорій робітників;

• виробнича перевірка норм, систематичний аналіз їх виконання та поновлення.

Відомо, що в сільському господарстві широко застосовуються різно­манітні засоби виробництва і способи дії на предмети праці, це накладає свій відбиток на методику розрахунку норм праці. Залежно від особливо­стей трудових процесів вони діляться на ряд груп.

1. Польові механізовані роботи. До цієї групи відносять роботи, що ви­конуються з допомогою мобільних машин і механізмів. Серед них оранка, посів, міжрядний обробіток, збирання урожаю тощо.

2. Роботи з обслуговування стаціонарних машин. Роботи виконуються в стаціонарних умовах, а функції виконавців зводяться до обслуговуван­ня машин і виконання додаткових операцій. За допомогою стаціонарних машин здійснюють сортування та сушку продукції, кормозапарювання. обмолот та ін.

3. Транспортні роботи. Це роботи з переміщення сільськогосподарсь­ких вантажів за допомогою автомобілів, тракторів, кінного транспорту.

4. Ремонтно-механічні роботи. До цієї групи відносять слюсарні, то­карні та інші роботи по ремонту сільськогосподарської техніки.

5. Роботи з обслуговування тварин. Це велика група сільськогосподарсь­ких робіт, що виконуються як вручну, так і за допомогою машин. Залежно

від виду тварин та інших факторів методи нормування праці тваринників дещо розрізняються.

1. Ручні й кінно-ручні роботи. Виконуються простими знаряддями праці: вилами, лопатами, косами та ін.

2. Будівельно-монтажні й будівельно-ремонтні роботи. Пов'язані з будівництвом і ремонтом будівель житлового і виробничого призначення.

Враховуються також допоміжні роботи з обслуговування, наладки, контролю й ремонту різного технологічного обладнання, роботи з управлін­ня виробництвом. Зазначені види діяльності мають різну питому вагу в нормоутворювальному процесі і розробляються спеціалізованими органі­заціями відповідних закладів.

Наведена вище класифікація трудових процесів у сільському госпо­дарстві певною мірою відображає їх різноманітність у галузі. Групування робіт за ступенем їх однорідності сприяє більш повному врахуванню фак­торів, що зумовлюють кількісні параметри норм праці, які ж до того ма­ють різні методики розрахунків. Самі ж методики базуються на спеціаль­них методах нормування, які, по суті, являють собою дослідження трудо­вого пронесу з метою визначення норм праці.