Основні тенденції розвитку улм

На сучасному етапі спостерігаються такі основні тенденції розвитку української літературної мови

1. Поповнення української мови великою кількістю номінативних словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного, культурного життя сучасної України, напр.: ринкові відносини, правова держава, соціальний захист, інноваційні технології, незалежне зовнішнє оцінювання…

2. Переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної: емісія, ліцензія, менеджер,інвестор, законопроект, плюралізм, ротація, толерантний, холдинг, інтернет…

3. Простежуються явища, які нівелюють національні риси української мови – «засмічення» іншомовними словами, і це при тому, що існують українські назви: ноу-хау («знаю як», новий досвід, знання),окей (добре, гаразд), дивіденд (прибуток), брифінг (зустріч), шоп ( магазин), табу (заборона)…

4. Намагання вилучити зі словника ті іншомовні слова, які стали органічними її елементами, і замінити їх штучно створеними. особливо в галузі термінології та професійної лексики: вертоліт – гвинтокрил; фотографія – світлина; слайд – прозірка …

Сьогодні іншомовні слова переобтяжені правописними недоречностями, проблеми яких зводяться до таких моментів:

• написання іншомовних буквосполучень ia, th, au, je пропонують передавати найближче до їх звучання у мові-джерелі, а саме: ia – ія (потенціял, матеріял); th – т (логаритм, катедра); au – ав (авдіо, авдитор); je – є (проєкт);

• розширення сфери функціонування форм жіночого роду іменників на позначення професій, посад, роду діяльності: директорка, лідерка;

• відмінювання запозичених слів на –о, коли перед ним не стоїть інший голосний: авта, кіна;

• уживання апострофа в іншомовних словах після губних, перед я, ю, є, ї в усіх випадках: б'юджет, б'юро;

• розширення сфери вживання родового відмінка із закінченням -у(-ю) в іменниках чоловічого роду, що закінчуються на приголосний: графіку, феномену;

• вживання букви е замість є в словах Европа, евро і под.;

Незважаючи на те, що згадані вище зміни поки офіційно не стали нормами українського правопису, окремі засоби масової інформації, активно запроваджують їх у життя, наприклад: прем'єрка прйняла рішення; керівниця управління повідомила; працюють над проєктом жител; на власному авті, виготовлено виборчі б'юлетені; молодий авдитор із Західної Европи.

У розвитку наукової термінології відбуваються теж помітні зміни, а саме:

• з’являється тенденція до поступового витіснення з ужитку активних дієприкметників теперішнього часу, використання яких зросло в радянський період внаслідок впливу російської мови. Набувають більшого поширення прикметникові форми, наприклад: моделювальний, деформувальний, розтягальний;

• рекомендовано повернути до активного вжитку українські префікси зне- та від- на вираження скасовування попередньої дії: знемагнетовувати (розмагнічувати), відпружувати (розпружувати);

• повертається до життя автентичні українські терміни: коливальник (вібратор), витинок (сектор), вальниця (підшипник), черінь (днище), прогонич (болт);

• надається перевага термінам із суфіксом -ання- на позначення процесу дії: записування (запис), нагрівання (нагрів);

• впроваджуються традиції щодо вживання термінів «степенування», «кубування» замість «піднесення до степеня», «піднесення до куба»;

• доцільним вважають використання вдалих синонімів до інтернаціональних термінів:, буфер – відпружник, резервуар – збірниця.

• Особливістю сьогоднішнього розвитку української термінології є посилений інтерес до термінологічних надбань1920-1930 рр. Українська науково-технічна термінологія знаходиться на гребені свого третього національного відродження. З 1990 року з'явилася низка термінологічних словників, які певною мірою заповнюють прогалини спеціальних назв і понять.

5. Зростання зацікавленості у вивченні української мови громадян інших країн з метою навчатися, працювати чи навіть отримати українське громадянство.

Найістотніші ознаки літературної мови

Літературна мова характеризується такими найголовнішими ознаками: унормованість, стандартність, наддіалектність, поліфункціональність, стилістична диференціація, усна та писемна форма вираження.

Унормованість – чіткі, обов’язкові правила вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій. В укр. літ. мові виробилося 7 стабільних мовних норм, загальновживаних правил, якими послуговуються мовці в усному та писемному мовленні.

Стандартність – збереження внутрішньої єдності та цілісності, незважаючи на різноманітність мовних засобів, функціонально-стилістичних варіантів.

Наддіалектність – СУЛМ сформувалася на основі середньонаддніпрянських говірок, але в процесі свого розвитку вийшла за межі одного діалектного масиву, збагатилася мовними одиницями з інших діалектів і розширила сферу вживання на всю територію України. У добу «українізації» (20-30 роки) відбулося остаточне утворення спільного для всієї України літературного мовного стандарту.

Поліфункціональність – здатність виконувати різні функції. Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремих соціальних груп, для кожної людини-мовця. До них належать: комунікативна функція, експресивна функція, номінативна функція, гносеологічна (пізнавальна) функція, культуроносна функція, мислетворча функція, естетична функція, ідентифікаційна функція тощо. Комунікативна функція - це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв'язок між членами суспільства, забезпечує нерозривну єдність людини і мови. Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально-виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців. Літературна мова може передавати найрізноманітнішу інформацію в різних сферах суспільного життя, тому що володіє великим багатством мовновиражальних засобів.

Стилістична диференціація – ознака високорозвиненої літературної мови, відбиває багатство матеріальної і духовної культури народу.

Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня співрозмовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні для конкретної ситуації. Мова поділяється на функціональні стилі, кожен із яких характеризується особливостями на всіх рівнях мови — лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо. Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на рівні лексики.

Залежно від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів: 1) лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова; 2) лексика стилістично маркована ("позначена"). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну.

До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи часопису, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому творі чи в особистому листі, у невимушеній бесіді чи радіопередачі тощо. Міжстильову лексику становлять слова будь-якої частини мови, за винятком вигуків, які завжди вирізняються стилістичним забарвленням. Нейтральні зі стилістичного погляду слова можуть називати конкретні предмети {стіл, автомобіль, поруччя, олівець, ваза), явища (дощ, блискавка, вітер), абстрактні поняття (увага, вимогливість, різкість, демократія), ознаки предметів (червоний, теплий, твердий, надійний, спокійний), дії (розробляти, продавати, експонувати, хотіти) тощо.

До книжної лексики належать слова, що вживаються переважно в писемних різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності, урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить запозичені корені, як-от: абстракт, анормальний, еквівалент, екзальтація, індиферентний, інтенсифікувати, конфіденційний, контингент, контактування, нонсенс, рафінованість, ритуал, тощо. До книжної лексики належать деякі старослов'янізми: благоговійний, благовісник, благоденство, благочестя, предтеча, пред'являти, сокровенний.

Функціонуючи у різних сферах суспільного життя, мова набуває типових ознак. Ці ознаки носії мови усвідомлюють як певні мовні одиниці за функціональним призначенням у відповідні структури – функціональні стилі.

Наявність усної та писемної форм вираження. Форми відрізняються одна від одної способом передавання мовлення: усна форма пов’язана з вимовою звуків і їх акустичним сприйняттям; писемна – з графічним відображенням мовлення і читання.

Усна форма більш спонтанна, експресивна, безпосередня, допускає повтори, тісніше пов’язана з позамовною ситуацією, із загальним контекстом. Ступінь її підготовленості зазвичай є значно нижчим порівняно з писемною. В усному мовленні широко використовується розмовно-побутова, емоційно забарвлена лексика. Синтаксис відрізняється меншою вимогливістю до об’єднання слів і частин речення. Частіше вживаються прості речення.

Писемна форма літературної мови характеризується обдуманістю, лаконізмом, монологічним характером викладення, суворими вимогами до мовних засобів. У ній широко використовується абстрактна лексика, наукова й професійна термінологія, частіше вживаються складні конструкції з чітким визначенням складових частин, використовуються звороти, абзаци, періоди, графіки, таблиці тощо. Писемне мовлення дослівно фіксує висловлену думку, відтворити яку можна у просторі й часі.

Ознаки усної та писемної форм літературної мови

усне мовлення	писемне мовлення
1. Первинне	1. Вторинне.
2. Діалогічне (полілогічне) і монологічне.	2. Монологічне.
3. Розраховане на слухача.	3. Графічно оформлене.
4. Часто непідготовлене заздалегідь, допускає імпровізацію.	4. Пов’язане з попереднім обдумуванням.
5. Передбачає живе спілкування.	5. Передбачає ретельний відбір фактів та їх мовне оформлення.
6. Інтонаційно оформлене, супроводжується мімікою, жестами.	6. Чітке підпорядкування мовних засобів стилю і типу мовлення.
7. Чітко індивідуалізоване.	7. Повний і ґрунтовний виклад думки.
8. Емоційно й експресивно забарвлене.	8. Поглиблена робота над словом і текстом.
9. Допускає використання повторів, зіставлень, фразеологізмів.	9. Допускає редагування та самоаналіз написаного.

Варто знати деякі шляхи наближення писемного мовлення до усного.

Способи наближення писемного мовлення до усного

1. Замінити довгі речення короткими.

2. Обов’язково використовувати звертання до слухачів.

3. Вживати вставні слова, які допомагають впорядковувати послідовність викладу думок (по-перше, по-друге, наступне), висловити власну оцінку повідомлюваного (на нашу думку, як бачимо, можна сказати), зберігати смислові, причинно-наслідкові зв’язки (отже, таким чином, можна зробити висновок, загалом).

4. Ставити прямі та непрямі запитання (вони сприяють активізації уваги слухачів), наприклад: Які форми існування літературної мови знаємо? І одночасно давати відповіді на них: Існує дві форми реалізації літературної мови – усна та писемна.

5. Обов’язково робити паузи між частинами тексту, щоб дати слухачам можливість осмислити почуте. Темп мовлення варто обрати середній. Взяту тональність (робоча чи урочиста, піднесена чи буденна) треба зберігати протягом усього виступу.

6. Не вживати над міру слів іншомовного походження та вузькоспеціальних слів-термінів або коротко пояснити зміст використаних.

7. Намагатися замінити віддієслівні іменники дієсловами, які роблять усне мовлення динамічним, порівняємо: Це може бути свідченням завершення формування першої стадії. – Це свідчить про завершення формування першої стадії.

8. Дієприкметникові та дієприслівникові звороти краще замінити окремими реченнями, порівняємо: Починаючи вивчати проблему, спочатку опрацюйте необхідну літературу. – Коли починаєте вивчати проблему, спочатку опрацюйте потрібну літературу.

9. Зайвий раз не ускладнювати речення, порівняємо: Цей факт можна оцінити як нагадування. – Цей факт є нагадуванням.

10. Якомога менше вживати цифрових даних. Якщо це неможливо, то будувати речення так, щоб числівники були у формі називного відмінка, порівняємо: Дефіцит вимірюється 6 мільйонами 924 тисячами 549 гривнями. – Дефіцит становить 6 мільйонів 924 тисячі 549 гривень.