Лекція 7 Капітал і наймана праця.
Теорія капіталу є одним з найскладніших
розділів економічної теорії.
Пол Самуельсон
1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва
Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва.
Історія розвитку економічної науки засвідчує існування різних підходів до визначення сутності та структури капіталу (табл. 7.1.), у тому числі:
1. Предметно-функціонального підходу, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу. (аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові.).
2. Соціально-економічного підходу, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія — специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.
Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.
Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, К. Маркс трактував його як капіталістичні виробничі відносини експлуатації найманої праці.
3. Грошового підходу, згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.
4. Часової концепції капіталу, заснованої на порівнянні корисності благ у різний час та виведенні доходу з певних властивостей останнього. Згідно з цим підходом цінність теперішніх благ (за незмінності інших умов) завжди перевищує цінність таких самих благ у майбутньому. Відтак дохід на капітал має місце за умови обміну товарів поточного і майбутнього споживання.
5. Трактування капіталу як певного вкладання, що забезпечує дохід власникові незалежно від сфери застосування чи характеру діяльності.
У традиційному політекономічному визначенні капітал (від лат. capitalis — головний) має такі властивості:
1) обмеженість;
2) здатність до нагромадження;
3) ліквідність;
4) здатність до конвертації (постійної зміни форм);
5) самозростання.
У сучасній економічній літературі набули поширення такі категорії:
І. Людський капіталяк міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, природні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому.
Інвестиціями в людський капіталвважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюються потенційним доходом, який він може приносити власнику.
II. Інтелектуальний капітал— нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.
У сучасній економічній літературі розрізняють:
інтелектуальний капітал суспільства(сукупність знань, досвіду, зв'язків та інформації, що використовуються на рівні суспільства в цілому і є провідним чинником зростання національного доходу постіндустріального суспільства),
інтелектуальний капітал окремої компанії (сукупність активів, заснованих на інтелектуальних здібностях працівників компанії, що реалізуються у процесі інноваційної діяльності та збільшують її ринкову вартість) має такі складові:
1. Людський капітал— нагромаджені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, професійний досвід і моральні цінності.
2. Структурний капітал— технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.
До складу структурного капіталу входять:
— клієнтський капітал (відносини із замовниками, покупцями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та знаки обслуговування тощо);
— організаційний капітал (інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо).
інтелектуальний капітал окремого індивіда.
У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.
III. Соціальний капітал— капітал, втілений у якості соціальних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. Соціальний капітал існує лише у відносинах між людьми. Його об'єктивною основою є мережі соціальних зв'язків
Основні форми соціального капіталу:
1) зобов'язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища;
2) інформаційні можливості (здатність соціальної структури до передачі інформаційних потоків і норм);
3) соціальні норми та етичні принципи.
Таким чином, згідно із сучасними науковими підходами капітал може набувати не лише уречевлених, але й неуречевлених (втілених у окремих людях або відносинах між ними) форм.
Рис. 7.1. Класифікація конкретних форм існування капіталу
У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію господарського життя, спрямовану на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал — самозростаюча авансована вартість; певні вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу.
Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних формах його існування (рис. 7.1.).
I. За сферами застосування(промисловий, торговельний, позичковий капітали, або капітал сфери виробництва та капітал сфери обігу).
Промисловий капітал— капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.
Торговельний капітал— капітал, який функціонує у сфері товарного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.
Позичковий капітал— грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.
II. За напрямами інвестування(матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали).
III. За масштабами функціонування(місцевий, регіональний, національний, транснаціональний капітали).
IV. За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реальний і фіктивний капітали).
Реальний капіталобслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.
Фіктивний капітал(від лат. fictio — вигадка) — капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів.
V. За роллю у відтворювальному процесі(капітал-власність; капітал-функція).
Капітал-власність— капітал, який перебуває у власності кредитора.
Капітал-функція— запозичений капітал, який функціонує в певній галузі.
VI. За джерелами формування(власний та залучений капітали).
Власний капітал— капітал, вкладений власником фірми; визначається як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.
Залучений капіталстворюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.
VII. За інноваційною спрямованістю(неризиковий та венчурний (ризиковий) капітали).
Венчурний капітал— ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень.
VIII. За формами функціонування(індивідуальний, суспільний, колективний).
Свого часу з метою показати, який саме капітал (яка його частка) є джерелом створення додаткової вартості, К.Маркс ввів у науковий обіг поняття "постійний капітал" та "змінний капітал".
Постійний капітал (с) — частина авансованого капіталу, яка в процесі виробництва не змінює величини своєї вартості. Це - різноманітні засоби виробництва (знаряддя та предмети праці), вартість яких конкретною працею робітника переноситься на вартість новоствореного товару (послуги). При цьому постійний капітал виступає фактором виробництва, але не бере участі в процесі збільшення вартості і відповідно не створює додаткової вартості.
На відміну від постійного капіталу змінний капітал (v)— частка авансованого капіталу, яка в процесі виробництва витрачається підприємцями на купівлю робочої сили (гроші, які використовуються на виплату зарплати найманим працівникам). Ця частка капіталу не тільки зберігається (не переноситься на вартість виробленої продукції), а й збільшується на величину додаткової вартості, тобто є джерелом додаткової вартості.
Авансований капітал (К) — капітал, авансований на придбання засобів виробництва і робочої сили для виробництва додаткової вартості: К = c + v.
В свою чергу, поділ капіталу на основний та оборотний дає змогу з'ясувати сутність процесу обороту капіталу, зрозуміти, який капітал і як переносить свою вартість на вартість новоствореної продукції.
Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію у процесі зношування (промислові будинки, споруди, верстати, транспортні засоби тощо, у сільському господарстві — робоча худоба, багаторічні насадження тощо).
Вартість основного капіталу згодом повертається підприємцю у вигляді амортизаційних відрахувань, які накопичуються на спеціальному рахунку, створюючи т.з. "амортизаційний фонд". Кошти такого фонду можуть бути використані на придбання нової техніки, а також на ремонт і реконструкцію існуючих знарядь праці.
Оборотний капітал:
- частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.
- частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари (послуги) і повністю повертається підприємцю у грошовій формі після їх реалізації.
До складу оборотного капіталу входять вартість сировини, палива, допоміжних матеріалів, оскільки вони повністю споживаються у кожному виробничому циклі, і їх вартість повністю переноситься на вартість товарів (послуг). У вартість оборотного капіталу включається також вартість робочої сили, яка вище розглядалась нами як змінний капітал, що є джерелом створення додаткової вартості.
Оборотний капітал повністю повертається до підприємця після завершення кожного ругообороту.
Раніше у політичній економії соціалізму для теоретичного виразу протилежної за соціально-економічним змістом категорії "капітал" використовували поняття "фонди".
Різні частини постійного капіталу переносять свою вартість на новостворений продукт неоднаково. Верстати, машини, устаткування, виробничі споруди тощо беруть участь у виробництві протягом багатьох років, переносячи свою вартість поступово і частинами. Сировина, паливо, матеріали та ін. у процесі виробництва повністю споживаються і переносять всю вартість на новостворений продукт.
До основних виробничих фондів належать будівлі, споруди, верстати, машини, устаткування, транспортні засоби, передавальні пристрої, багаторічні садові насадження, продуктивна худоба.
До основних фондів невиробничого, або соціального призначення, належать жилі будинки, а також санаторії, пансіонати, лікувальні установи, об'єкти соціально-культурного, оздоровчого та фізкультурного призначення, які обліковуються на балансах підприємств.
До оборотних виробничих фондів належать такі предмети праці, як сировина, паливо, енергія, закуплені та власного виробництва напівфабрикати, тара, запасні частини для поточного ремонту основних фондів, затрати на освоєння нової продукції та ін., які повністю споживаються в одному виробничому циклі, втрачаючи або змінюючи при цьому свою натурально-речову форму.
Оборотні виробничі фонди також поділяють на :
виробничі запаси;
незавершене виробництво,яке складається з перенесеної частини вартості засобів праці, вартості оброблених предметів праці і затрат на оплату робочої сили.
До оборотних фондів належить і вартість робочої сили, яка набирає форми фонду заробітної плати.
Та частина фондів підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формах, є фондами обігу. Оборотні фонди та фонди обігу — це оборотні засоби.
Рис. 7.2. Основні структурні елементи виробничих фондів підприємства
Оборотні фонди і фонди обігу, взяті разом, утворюють обігові кошти підприємства. Вони можуть бути власними і позичковими (придбаними за рахунок кредиту), а також нормативними і понаднормативними. Найбільш ефективний спосіб формування обігових коштів — за рахунок кредитів, але це можливо тоді, коли позичковий процент помірний і підприємцю вигідно використовувати кредитні ресурси банків. Використання для формування обігових коштів власних грошових коштів підприємства значно обмежує його можливості, а іноді робить таке формування неможливим.
Фактори, які впливають на швидкість обігу фондів:
поліпшення їх використання (зменшення періоду) кругообігу за рахунок використання новітніх технологій, підвищення інтенсивності їх використання тощо;
раціоналізацію структури фондів;
скорочення періоду перебування фондів у товарній формі (прискорення процесу реалізації виробленої продукції) і т.д.
Для визначення ефективності використання основних фондів, використовуються такі показники, як фондовіддача та фондомісткість, бо показник "фондоозброєність" характеризує лише рівень оснащеності праці, а саме величину (у вартісній формі) основних виробничих фондів, які використовує один працівник на тому чи іншому підприємстві.
Фондовіддача обчислюється як відношення вартості виробленої продукції за певний період (як правило, за рік) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (щоб визначити середньорічну вартість основних виробничих фондів треба скласти вартість цих фондів на початок та на кінець року і цю суму поділити на два).
Фондомісткість — показник, зворотний до фондовіддачі: він обчислюється як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до вартості виробленої продукції.
Підвищення фондовіддачі (і, відповідно, зменшення фондомісткості) є однією з найбільш важливих умов зростання ефективності суспільного виробництва, підвищення конкурентоспроможності виробленої продукції і в кінцевому підсумку - до підвищення життєвого рівня населення. Вища фондовіддача зменшує необхідність введення в дію додаткових основних фондів, економить капітальні вкладення.
Фактори, які сприяють підвищенню фондовіддачі, можна віднести:
прискорене освоєння фізично і морально застарілих основних фондів на новій технічній основі (реконструкція),
скорочення термінів будівництва нових промислових об'єктів,
здешевлення нової техніки (шляхом підвищення продуктивності праці в галузях, де вона виробляється),
підвищення коефіцієнта змінності в роботі підприємств,
раціональне завантаження виробничих потужностей тощо.
Сьогодні проблеми підвищення фондовіддачі основних фондів тісно пов'язані з підвищенням автоматизації виробництва, загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників, застосуванням більш якісних матеріалів і, безперечно, з широким впровадженням у виробничий процес електронно-обчислювальної техніки.
Джерело прибутку К.Маркс вбачав у специфічному товарі — робочій силі. Вона має здатність створювати нову вартість, більшу ніж її власна. Оскільки умовою отримання цього надлишку є додаткова вартість - певна сума вартості, що належить капіталісту і використовується для її збільшення, то будь-яка самозростаюча вартість і є капіталом.
Щоб відбулося таке самозростання, необхідні певні суспільні умови. Тому капітал є не тільки сукупністю певних речей, що забезпечують одержання додаткової вартості, а й має певну суспільну форму.
За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.
Суть капіталу повніше виявляється у його русі. Без постійного руху капітал не може принести прибуток. У процесі руху він проходить певні стадії і набуває певних функціональних форм. Рух капіталу починається з грошової форми. Підприємець авансує певну суму грошей для організації виробництва. Для цього необхідно придбати необхідні ресурси — засоби виробництва і робочу силу. Далі відбувається процес виробництва, у ході якого робоча сила, використовуючи засоби виробництва, створює нові товари, вартість яких перевищує авансовану вартість. Після реалізації виготовлених товарів надлишок набуває грошової форми і виступає у вигляді прибутку. Цикл руху капіталу завершується, і може розпочинатися новий.
Такий рух капіталу, в процесі якого він проходить кілька стадій і набуває певних функціональних форм, називається кругооборотом капіталу, що здійснюється за такою формулою:
ЗВ
Г – Т < ...В ...Т' - Г',
РС
Г — первісно авансована сума грошей; Т — товар у вигляді робочої сили (РС) і засобів виробництва (ЗВ); В — процес виробництва; Т' — створені нові товари з додатковою вартістю; Г' — гроші, одержані від реалізації товарів.
Рис. 7.3. Послідовні стадії та функціональні форми кругообороту промислового капіталу
Стадії кругообороту капіталу:
1-а. Відбувається підготовка до процесу виробництва шляхом придбання за рахунок авансованого капіталу необхідних засобів виробництва і робочої сили. На цій стадії капітал виступає у вигляді грошового капіталу, головна функція якого полягає у підготовці умов виробництва.
2-а. - процес виробництва, коли відбувається поєднання засобів виробництва з робочою силою, у результаті чого з'являються нові товари, вартість яких перевищує первісно авансовану на величину додаткової вартості. На цій стадії капітал набуває продуктивної форми, функція якої — створення нових благ і нової вартості.
3-я - завершальна стадія капітал виступає у товарній формі, і його функція заключається у реалізації створених товарів з метою перетворення їх вартості на грошову форму. Такої ж форми набуває і додаткова вартість, виступаючи як прибуток.
Отже, здійснюючи кругооборот, капітал приносить своєму власнику прибуток. Щоб отримувати прибуток систематично, кругооборот капіталу має здійснюватися безперервно. Постійно повторюваний кругооборот називається оборотом капіталу.
Щоб порівнювати різні капітали щодо тривалості обороту, використовується поняття швидкості обороту капіталу, тобто кількість його оборотів, які здійснюються протягом року. Якщо тривалість одного обороту капіталу дорівнює 3 місяці, він протягом року здійснює 4 обороти, а якщо 5 років, то протягом року—1/5 обороту. Кожен підприємець прагне прискорювати оборот капіталу, бо це дозволяє одержувати більшу масу прибутку з меншою сумою авансованого капіталу.
Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, адже це збільшує масу і підвищує норму прибутку.
З урахуванням швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду:
де П' — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина авансового капіталу; п — кількість оборотів авансового капіталу за рік.
Додаткова вартість — це вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва. Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так:
W = c + v + m
де m — додаткова вартість.
Відношення додаткової вартості до змінного капіталу є нормою додаткової вартості (m1)- Вона визначається за формулою:
m1 = 100% .
Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації.
Амортизація(від лат. amort — безсмертя або amortisatio — погашення) — термін, що використовується у двох значеннях:
1) процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування;
2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів.
Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу (рис. 7.4.).
Фізичне (матеріальне) зношування — поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості внаслідок її перенесення на новостворений продукт у процесі їх експлуатації та впливу зовнішнього середовища.
Утрачена основними фондами частина вартості внаслідок морального зношування не переноситься на вартість створюваного продукту.
Моральне зношування — зниження вартості основних фондів незалежно від ступеня втрати ними своєї споживчої вартості внаслідок науково-технічного прогресу і зростання продуктивності праці.
Рис. 7.4. Форми зношування основного капіталу
Моральне зношування має дві основні форми:
1) втрата основними фондами частини вартості без втрати споживчої вартості завдяки зростанню продуктивності праці в тих галузях, які виготовляють аналогічну продукцію з меншими затратами праці.
2) втрата основними фондами частини вартості зумовлена появою досконаліших і продуктивніших машин і технологій внаслідок упровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Амортизаційне відрахування— щорічне списання частини вартості основного капіталу.
Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови для інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.
Річна амортизація основного капіталурозраховується за формулою
де А — річна амортизація; К — вартість основного капіталу; t — термін (кількість років) служби основного капіталу.
Загальна сума грошей, призначена для відшкодування вартості зношеного основного капіталу, утворює амортизаційний фонд. Амортизаційний фонд — грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.
Норма амортизації— виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.
де А' — норма амортизації; А — сума амортизаційних відрахувань за рік; К — вартість авансованого основного капіталу.
З урахуванням затрат на ремонт обладнання та ліквідаційної вартості основного капіталу ця формула набуває такого вигляду:
де А' — норма амортизації; К — початкова вартість основного капіталу; Р — затрати на ремонт обладнання; Л — ліквідаційна вартість основного капіталу; п — нормативний строк служби основного капіталу.