Виконання наказу

Деякі підсудні у своїх показаннях Трибуналу намагалися пока­зати себе нікчемними карликами, сліпими й покірними виконав­цями чужої волі — волі Гітлера.

У пошуках правової бази для цієї позиції захисник Ярайсс го­ворив про значення наказів Гітлера. На думку захисника Ярайсса, наказ Гітлера «був чимось зовсім іншим», ніж наказ будь-якого іншо­го керівника, що наказ Гітлера був актом недоторканним у право­вому плані. Тому захисник Ярайсс стверджує: «Щоб не розумів Статут Трибуналу під наказами, які він заперечує як підставу, яка виклю­чає кримінальне переслідування, чи можна все ж під цим мати на увазі наказ Гітлера? Чи може цей наказ підійти під поняття наказу, передбаченого Статутом?»

Право тлумачення закону — беззаперечне право кожного судо­вого працівника, зокрема і захисників. Уявляється, одначе, зовсім незбагненним, якими логічними чи іншими методами керувався за­хисник, стверджуючи, що положення Статуту, спеціально розробле­ного для Суду над головними військовими злочинцями фашистської Німеччини, саме умов діяльності цих злочинців не мало на увазі?

Про які ж накази, ким видані, в якій країні, говорив Статут Трибуналу?

Безсумнівно, мається на увазі протилежне: автори Статуту спов­на орієнтовані в специфічній обстановці гітлерівської Німеччини, були сповна орієнтовані (за матеріалами Харківського та інших про­цесів) в намаганнях підсудних заховатися за накази Гітлера, саме і власне тому вони спеціально обумовили, що виконання явно зло­чинного наказу не звільняє від кримінальної відповідальності.

Відповідальність держави і окремих осіб

До певної міри треба думати, що самі автори цієї спроби при­ховати велику групу міністрів, гаулейтерів і військових начальників за спину Гітлера засумнівались у переконливості подібного захисного маневру, оскільки на допомогу цьому маневру висувається нова лінія захисту.

«Якщо німецька імперія розпочала наступ всупереч ще діючо­му договору про ненапад, — говорив захисник Ярайсс, — то вона здійснила міжнародний делікт і повинна відповідати за нього за нормами міжнародного права..., лише імперія, а не окрема особа».

Не можна, передусім, не відзначити, що наведена точка зору не нова: до виступу офіційного захисту на даному процесі деякі не­офіційні захисники військових злочинців залюбки пропагували версії що не фізичні особи, а німецька держава і німецький народ повинен нести відповідальність за злочинну агресію і військові злочини.

Порушення суб'єктом міжнародного права — державою — норм міжнародного права тягне ті чи інші наслідки міжнародного харак­теру, в усякому разі, не кримінальну відповідальність держави.

Ті чи інші дії держави у сфері міжнародних відносин здійсню­ються фізичними особами й агентами держави. При виконанні цих дій особи можуть здійснювати найрізноманітніші порушення як ци­вільно-правового, так і кримінально-правового характеру. За останні, тобто за ті, які містять у собі склад злочину, вони несуть у належ­них випадках кримінальну відповідальність за законами і перед су­дом як своєї, так і чужої держави, в залежності від обставин.

У даному випадку не лише гітлерівська держава порушила нор­ми міжнародного права, наслідком чого є заходи, вжиті щодо дер­жави, але й окремі фізичні особи, вчинюючи ці акти порушень, персонально здійснили кримінальні злочини, за які вони у відпові­дності до Статуту Трибуналу підлягають кримінальній відповідаль­ності перед Міжнародним Військовим Трибуналом.