Питання для контролю та самоконтролю

1. Що таке обвинувальна промова прокурора?

2. Які питання покликаний висвітлити прокурор у своїй обвинувальній про­мові?

3. Яким є оптимальний план обвинувальної промови?

4. Яка структура обвинувальної промови?

5. Що таке експозиція обвинувальної промови?

6. Якою повинна бути вступна частина обвинувальної промови?

7. Які ви знаєте способи і прийоми побудови обвинувальної промови і від чого вони залежать?

8. Як можна робити виклад фабули кримінальної справи?

9. Що таке хронологічний і систематичний спосіб викладу фактичних обста­вин справи?

10. Що таке змішаний спосіб викладу фактичних обставин справи і коли він рекомендується?

11. Коли рекомендується об'єднувати виклад фабули справи з аналізом і оцін­кою доказів?

12. У чому полягає аналіз і оцінка зібраних у справі доказів?

13. Які обставини справи має проаналізувати прокурор у своїй обвинувальній промові?

14. Яке джерело доказів найпоширеніше в судовій практиці і які обставини не­обхідно враховувати при його аналізі?

15. Які різновиди показань підсудного ви знаєте?

16. Що таке самообмова і що повинен враховувати прокурор при аналізі самообмови?

17. Що таке обмова, її мотиви?

18. Що таке алібі і на кому лежить обов'язок його перевірки і спростування?

19. Які особливості аналізу показань потерпілого?

20. Що повинен зробити прокурор при незгоді з висновком експерта?

21. Які недоліки при аналізі й оцінці доказів найчастіше мають місце в судових промовах?

22. Навіщо прокурору обґрунтовувати кваліфікацію злочину?

23. Чи допустима альтернатива в питанні про кваліфікацію злочину? Обґрунтуйте свою відповідь.

24. Які недоліки допускають прокурори у частині кваліфікації злочину?

25. Що необхідно з'ясувати прокурору при характеристиці особи підсудного?

26. Навіщо прокурору робити детальний аналіз даних про особу підсудного?

27 Що відзначали давні мислителі і яка на їхню думку повинна бути характеристика підсудного?

28. Чому шкідливе м'яке і надмірно суворе покарання винного?

29. Які п'ять варіантів пропозицій про міру покарання ви можете назвати, який з них недопустимий і чому?

30. У якій формі прокурор повинен звертатися до суду, пропонуючи ту чи іншу міру покарання?

31. На що повинен указати прокурор в обвинувальній промові, обґрунтовуючи пропозицію про цивільний позов?

32. На які питання повинен дати відповідь прокурор, аналізуючи причини та умови, що сприяли вчиненню злочину?

33. У яких випадках прокурор має право порушити клопотання перед судом про винесення окремої ухвали?

34. В яких справах бажана заключна частина судової промови?

35. Про що може говорити прокурор у заключній частині обвинувальної про­мови?

36. Коли і для чого прокурор може взяти слово для репліки?

37. Який зміст і правила проголошення репліки?

Глава 5. Захисна промова

5.1. Зміст захисної промови адвоката

Виконуючи покладену законом функцію захисту, ад­вокат, як і прокурор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істи­на. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судо­вому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів.

Захисник висловлює свою думку про значення перевірених до­казів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсуд­ного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої мірку­вання з приводу застосування кримінального закону та міри пока­рання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засі­данні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє поряд з ним. Водночас він є самостійним учасни­ком кримінального процесу, і як правило, не залежить від підсуд­ного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наяв­ності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність.

Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переко­наний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і за­хисника в даному питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фак­тично стає своєрідним обвинувачем і суддею, який вирішує пи­тання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до погіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не зашкодь» повністю діє і тут. За­хисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, ґрунтуючись на показаннях підзахисного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.

Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. За­хисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захисту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обвинувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру по­карання, інші питання, які мають значення для правильного вирішен­ня справи.

Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріа­лами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конк­ретній справі. Як правило, зміст складається із двох основних еле­ментів — фактів і оціночних міркувань.

Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен внести щось нове у висвітленні фактів, по-новому дос­лідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забувати про об'єктивність, не видавати чорне за біле, не перекручувати факти.

Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовій промові М. Казарінова:

«Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи люди­ну, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, — захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засо­би і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доказувати, що кінь ходить пря­мо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї сла­ви прислужить ще менше» ¹.

У цьому контексті — характерний приклад. В одному із судів слухалася кримінальна справа. Захисник так проникливе говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні засіда­телі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей час посміхався. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила поведінка головуючого, що він не міг не запитати про це після закін­чення процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний— холостяк. Не мав і не має ні дітей, ні дружини.

Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочину. А. Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без спра­ведливої тривоги бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюється у виправдання злочину...» ²

На жаль, зустрічається подібне явище і в наших судах. Якось у Дарницькому районному суді м. Києва звучав виступ захисника при­близно такого змісту:

«Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався».

Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчувають фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня переконаність, впевненість і порядність, інакше захист перетворю­ється у лицедійство. Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація адвокатів, а її багатьом не вистачає.

Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обо­в'язковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематич­но промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактич­них обставин справи; обґрунтування кваліфікації злочину; характе­ристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру пока­рання.

Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обґрунтованого виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і про­понує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інко­ли це зробити дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду.

Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:

• заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутні­стю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчи­ненні злочину;

• заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;

• заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи не­обхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК Украї­ни, яка передбачає легше покарання;

• обґрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсуд­ного;

• доказувати неосудність підсудного.