Вірус вітряної віспи

Вірус вітряної віспи — зостер (V-Z) є ідентичним вірусом просто­го герпесу за морфологічними, біологічними і антигенними власти­востями, але не розмножується в організмі лабораторних тварин.

Вірус спричинює два типи уражень: вітряну віспу (varicella) і оперізуючий лишай (zoster).

Захворювання поширене в усіх країнах світу. В Україні у 2000 році було зареєстровано 112 986 випадків, з 1996 до 2000 року за­хворюваність збільшилася в 1,3 раза. Особливістю є те, що захворю­ваність збільшується серед дітей старшого віку. Це підвищує ризик виникнення ускладнень і тяжчої форми перебігу інфекції.

Джерелом інфекції є інфікована людина. Шляхи передачі — повітряно-краплинний і контактний. Вірус N-2 спричинює у дітей висококонтагіозне захворювання вітряну віспу, а у дорослих (дуже рідко у дітей) — оперізуючий лишай (зостер).

Інкубаційний період при вітряній віспі триває 14—21 добу, при зостері — невідомий. Первинне розмноження вірусу відбувається в епітелії слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, потім вірус проникає у лімфу, кров, а з нею — у шкіру. Епітеліальні клітини шкіри набухають, руйнуються, на їх місці накопичується тканинна рідина, що призводить до утворення пухирців. Вірус здатний уража­ти генетичний апарат клітин: спричинює зморщування і розриван­ня хромосом, утворення мікроядерець. В ядрах уражених клітин, особливо на ранніх стадіях, виявляють елементарні тільця (тільця Арагао).

Захворювання починається з загальної слабкості, підвище­ної температури тіла, появи висипу на обличчі, потім на тулубі і кінцівках. Висипання з'являється у вигляді невеликих плям, які швидко перетворюються на пухирці, наповнені мутною рідиною, потім пухирці лопаються, на їх місці утворюються кірочки, які відпадають і не залишають після себе рубців (на відміну від нату­ральної віспи).

При оперізуючому лишаї крім ураження епітелію проявляєть­ся запальна реакція у задніх корінцях спинного мозку і чутливих гангліях. Захворювання проявляється приблизно у 10 % дорослих, частіше після 60-річного віку, у 20 % населення — після 90-річного віку. Пускові механізми реактивації вірусу невідомі, але до груп ри­зику відносять пацієнтів з імунодефіцитним станом, онкологічними захворюваннями, травмованих, наркозалежних. Оперізуючий ли­шай проявляється плямистими висипаннями на шкірі вздовж чут­ливих міжреберних нервів, нервів голови та шиї, через 18—24 год на їх місці утворюються болючі везикули.

Поява пухирців супроводжується свербежем, болем, пекучістю. Діти стають дратівливими, примхливими, втрачають апетит. Такий стан триває 3 тиж і більше. У дитячому віці хвороба зазвичай перебі­гає без ускладнень, але у новонароджених немовлят можливі пнев­монії, енцефаліт з летальним наслідком. У вагітних жінок вітряна віспа, перенесена у перші 3 міс вагітності, може призвести до розви­тку природжених вад плода.

Імунітет формується переважно стійкий, але вірус зберігається в організмі протягом усього життя.

При типовій клінічній картині мікробіологічні дослідження не проводять. їх використовують при генералізованій інфекції або у випадках, коли діагностика за клінічною картиною утруднена. До­слідження здебільшого проводять, як і при простому герпесі.

Розроблена жива атенуйована вакцина (1984) проти вітряної ві­спи VARILRIX (Бельгія), яка зареєстрована і успішно використову­ється більше ніж у 80 країнах світу. Вакцинацію можна проводити з 9-місячного віку.

Для специфічного лікування використовують імуноглобулін, ви­готовлений із сироватки крові донорів, які перенесли оперізуючий лишай.