Віруси гепатиту

Віруси гепатиту різні за типом геному, структурою віріонів, ме­тодами культивування, але мають спільну властивість — всі вони уражають печінку в організмі людини.

Вірусний гепатит є серйозною глобальною проблемою. За дани­ми ВООЗ, у світі нараховується понад 1 % населення, що є носіями інфекції, 70 % припадає на гепатит А.

За рівнем захворюваності та економічними збитками одне з пер­ших місць серед інфекційних хвороб посідає гепатит А.

Вперше інфекційний гепатит був виділений у самостійну нозоло­гічну одиницю в 1888 році російським лікарем С.П. Боткіним, тому тривалий час хвороба називалася "хворобою Боткіна". У 30-х роках XX ст. було встановлено, що існує інша форма гепатиту з паренте­ральним шляхом передачі, тому одну форму гепатиту стали назива­ти "інфекційним гепатитом", а другу — "сироватковим гепатитом".

Назва "сироватковий гепатит" була невдалою, тому що ця форма ге­патиту також є інфекційною. В 1973 році ВООЗ затвердила за інфек­ційним гепатитом назву "гепатит А", відповідно і назву збудника гепатиту А—вірус HAV, за сироватковим гепатитом — "гепатит В", відповідно і назву збудника — вірус HBV. Нині відомо 9 збудників гепатиту: А, В, С, D, Е, F, G, TTV, SEN. Найбільш вивченими є вірус гепатиту А, В, С і Е.

Вірус гепатиту а

Вірус гепатиту А належить до родини Picornaviridae, роду Enterovirus, типу 72. В антигенному відношенні однорідний.

Вірус стійкий у навколишньому середовищі. Він найбільш стій­кий серед ентеровірусів: до дії низької та високої температури (за 60 °С частково втрачає інфекційність через 4—12 год), кислот, дез­інфекційних засобів, у тому числі до хлору; через відсутність су-перкапсиду стійкий до ефіру. Все це сприяє тривалому збереженню вірусу в навколишньому середовищі. За кімнатної температури збе­рігається декілька тижнів.

Дясерелом інфекції є тільки люди (хворі та носії). Механізм передачі — фекально-оральний. Шляхи передачі — водний (го­ловний шлях), а також аліментарний і контактно-побутовий, можливий повітряно-краплинний. HAV є високопатогенним. За даними ВООЗ (1987), для зараження людини досить одного вірі-ону. Сприйнятливість населення становить 100 %. Хвороба має виражену осінньо-зимову сезонність. Хворіють переважно діти у віці до 14 років.

Інкубаційний період триває від 15 до 50 діб, в середньому стано­вить 28—ЗО діб. Після потрапляння в організм HAV репродукується в регіонарних лімфатичних вузлах, в епітеліальних клітинах тонкої кишки, потім проникає у кров — розвивається короткочасна віру-семія. Вірус проникає у лімфоїдні клітини, а внаслідок гепатотроп-ності — в клітини печінки (гепатоцити), де знову розмножується. Це призводить до порушення внутрішньоклітинного метаболізму і до руйнування клітин. Цитопатичну дію вірусу посилюють автоімунні механізми. Розвивається гострий дифузний гепатит, знижується де-зінтоксикаційна і бар'єрна функції печінки, порушується білковий, вуглеводний і пігментний обмін. У сироватці крові накопичуються деякі ферменти (альдолази, амінотрансферази тощо).

Клінічно хвороба може мати стертий перебіг, він більше харак­терний для дітей; часто має субклінічний перебіг (без жовтяниці) і залишається нерозпізнаним.

Типова гостра жовтянична форма має циклічний перебіг: ін­кубаційний період, продромальний (безжовтяничний), ясовтянич-ний період і реконвалесценція.

Але в осередках інфекції переважають безсимптомні і безжов-тяничні форми — "феномен айсберга".

Постінфекційний імунітет стійкий і тривалий, зумовлений ві-руснейтралізуючими антитілами і клітинами імунної пам'яті.

Для дослідження відбирають кров, фекалії, сечу. Використову­ють серологічний метод дослідження. Найбільш доступним та інфор­мативним методом є виявлення анти-HAV IgM у реакції ІФА. Тим самим методом виявляють антиген вірусу в фекаліях інфікованих. Але здебільшого діагноз ставиться шляхом проведення біохімічних і клінічних аналізів сечі, калу, крові.

З 1992 року для специфічної профілактики використовується вакцина. В Україні зареєстрована вакцина "Хаврикс" (Бельгія) — містить інактивований формальдегідом вірус гепатиту А і "Твін-рикс" (Бельгія) — для профілактики гепатиту А і В. Поствакци-нальний імунітет триває 20 років. Вакцинацію проводять дворазово (другу — через 6—12 міс після першої). Контактним рекомендують вживання аміксину для стимуляції вироблення ендогенного інтер­ферону та пригнічення реплікації вірусів.

Головним у терапії гепатиту різної етіології є застосування іму-номодуляторів і гепатопротекторів. Такі властивості мають препа­рати ербісол, урсосан, протефлазид.