Поксвіруси. Вірус натуральної віспи

Вірус натуральної віспи відносять до родини Poxviridae (від англ. рох — віспа і viridae — вірус), роду Orthopoxvirus.

Натуральна віспа відома з давніх давен. Перші згадки про неї на­лежать до 3730—3710 років до н.е. В Європу збудник проник у VI ст. і спричинив епідемії в часи Великого переселення народів і хресто­вих походів. На територію Росії хвороба була занесена в XV—XVI ст. Європейські лікарі були безсилі перед віспою. В окремі роки під час епідемій смертність від віспи досягала 1,5 млн людей. Різні методи боротьби з натуральною віспою застосовували ще до нашої ери. Так, в Індії та Ірані втирали у шкіру здорових людей розтерті кірочки із пустул пацієнтів, які перенесли хворобу у легкій формі; в Китаї їх наносили на слизову оболонку носа. Але найбільш ефективною ви­явилася вакцина, виготовлена англійським лікарем Е. Дженнером у 1796 році. З цієї пори розпочалася активна робота з профілактики натуральної віспи. У Радянському Союзі натуральна віспа реєстру­валася до 1960 року. В 1967 році ВООЗ прийняла "інтенсифіковану програму" ліквідації віспи.

У 1981 році ВООЗ оголосила про ліквідацію натуральної віспи на Землі і рекомендувала відмінити обов'язкові щеплення.

Морфологія. Вірус натуральної віспи найбільший серед усіх ві­русів. Він належить до складних вірусів. Має форму цеглини із за­округленими кутами, розміром 230—450 нм. Віріон складається із центральної серцевини (нуклеокапсиду), поряд з ним із боків роз­міщені овальні структури (білкові тіла). Серцевина і білкові тіла по­криті суперкапсидом. Геном вірусу — двониткова ДНК.

Культивування. Вірус культивується в курячому ембріоні, в пе­рещеплюваних культурах клітин людини, мавпи й інших тварин. У клітинах нирок ембріона свині вірус спричинює цитопатичну дію.

Антигени. Вірус натуральної віспи має перехреснореагуючі ан­тигени з еритроцитами людей груп крові А (II) і АВ (IV), що пояснює тяжчий перебіг хвороби у людей з цими групами крові; містить гем­аглютинін, завдяки якому проявляє гемаглютинуючі властивості.

Резистентність. Вірус натуральної віспи стійкий у навколишньо­му середовищі.

Особливості епідеміології. Джерелом інфекції є хвора людина. Основним шляхом передачі є повітряно-краплинний, але можливий і контактний (через одяг, рушник, білизну, предмети побуту). Хво­рий небезпечний протягом усього періоду хвороби, але особливо — у перші 8—10 діб.

Особливості патогенезу і клінічної картини. Вхідні ворота — сли­зові оболонки верхніх дихальних шляхів. Первинна репродукція ві­русу відбувається в лімфатичній тканині глоткового кільця, потім на нетривалий час вірус проникає в кров (первинна вірусемія) та ін­фікує клітини ретикулоендотеліальної тканини. Після репродукції він знову виходить у кров (вторинна вірусемія). Вторинна вірусемія відрізняється від первинної більшою інтенсивністю і тривалістю, вона означає кінець інкубаційного періоду.

Вірус натуральної віспи дерматотропний. Із крові він проникає в епідерміс шкіри, де спричинює появу характерного висипу.

Інкубаційний період триває 8—18 діб. Захворювання почина­ється гостро і проявляється головним болем, болем у м'язах, гаряч­кою, ураженням ЦНС, які зумовлені формуванням вогнищ ура­ження. Вони супроводжуються геморагіями, набряком, некрозом, а також токсичною дією збудника. Через 2—4 доби на слизових оболонках рота, шкірі з'являються висипання. На відміну від ві­тряної віспи висипання проявляються одночасно на всіх ділянках шкіри і поступово проходять певні стадії розвитку: макула (черво­на пляма), папула (невеликий щільний вузлик), пухирець (з про­зорою рідиною) і пустула (пухирець з мутною рідиною). На відміну від вітряної віспи пустули багатокамерні. У разі попадання крові у пустули (геморагічна форма хвороби) вони набувають чорного кольору — чорна віспа. На поверхні пустули згодом утворюється кірочка, після відпадання якої залишається рубець на все життя. З появою висипань температура тіла спадає, а потім знову підви­щується, коли висипання переходить у стадію пустули. Це пояс­нюється вторинною бактеріальною інфекцією, а також утворенням пірогенних продуктів унаслідок некрозу тканин.

Клінічні прояви при натуральній віспі поділяють на три стадії: передвісників (2—4 доби), висипання (4—5 діб) і нагнивання (7— 10 діб). Період одужання триває 20—30 діб. При такому класичному тяжкому перебігу (variola major) летальність під час епідемії дося­гала 40 % , а при геморагічній формі — 100 %. Серед перехворілих 20 % залишаються сліпими через ураження рогівки.

Є і більш легка форма хвороби (variola minor, або її називають алястрим), летальність при якій не перевищує 1—2 % .

Імунітет. Після перенесеної інфекції і після вакцинації виро­бляється стійкий імунітет на все життя.

Мікробіологічна діагностика. На аналіз відбирають гній із пус­тул, кров, виділення з носоглотки, кірочки, секційний матеріал. Використовують мікроскопічний, вірусологічний і серологічний методи діагностики.

Мікроскопічний метод (електронна мікроскопія) — найбільш ефективний і швидкий метод. Світлова мікроскопія дає змогу вия­вити у препаратах, виготовлених із вмісту пустул, тільця Гварнієрі і тільця Морозова—Пашена. Тільця Гварнієрі є скупченням віріо-нів, їх виявляють у великих клітинах, де вони розміщуються поруч з ядром.

Тільця Морозова—Пашена — це поодинокі віріони вірусу на­туральної віспи. Завдяки великим розмірам їх можна побачити під світловим мікроскопом у вигляді чорних цяточок після фарбування мазка за Морозовим (мазок обробляють розчином срібла нітрату).

Сіль срібла відновлюється до металевого срібла, яке поглинається віріонами, внаслідок чого вони набувають чорного кольору.

Вірусологічний метод полягає у тому, що досліджуваним мате­ріалом заражають курячі ембріони (виявляють дрібні білі бляшки), культуру клітин (виявляють цитопатичну дію). Ідентифікацію про­водять у РН, РГГА, РЗК.

Специфічний антиген виявляють у мазках-відбитках із елемен­тів висипання і виділень з носоглотки за допомогою реакції непря­мої імунофлуоресценції (експрес-метод). У матеріалі з елементів висипання виявляють антиген за допомогою реакції ІФА. Для ви­явлення антитіл використовують РЗК, РН і РПГА.

Профілактика. Для специфічної профілактики використовують живу атенуйовану вакцину. Для специфічного лікування — препа­рат марборан, який пригнічує внутрішньоклітинну репродукцію ві-РУсу.