Лекція № 13

Тема лекції:

Віруси. ДНК-геномні віруси

План лекції

1. Флавівіруси. Вірус кліщового енцефаліту.

2. Короткі дані про ДНК-геномні віруси:

Гепаднавіруси. Віруси гепатитів.

3. Герпесвіруси. Віруси герпесу, що патогенні для людини. Збудники інфекційного мононуклеозу, онкологічних захворювань людини. Лабораторна діагностика, специфічна профілактика та лікування герпетичних інфекцій.

4. Поксвіруси. Вірус натуральної віспи.

5. Патогенез вірусних інфекцій. Лабораторна діагностика. Специфічна профілактика і лікування.

Зміст лекції Вірус гепатиту в

Вірус гепатиту В належить до родини Hepadnaviridae, роду Hepadnavirus. Вірус гепатиту В (HBV) був виявлений у 1970 році Д. Дейном і спочатку отримав назву "часточки Дейна".

Захворювання реєструється повсюдно. За даними ВООЗ (1986), не менше ніж 1 млрд людей інфікований HBV; 7—10 % інфікованих є хронічними носіями, їх кількість досягає 300 млн. Щорічно хворі­ють не менше ніж 50 млн людей.

Вірус HBV належить до складних вірусів. Його геном — двонит-кова ДНК.

Має три основні антигени: HBsAg, HBcAg і HBeAg. HBsAg — поверхневий антиген (літера s означає поверхневий — superficial або розчинний — solubte) може накопичуватися в надлишку окремо від нуклеокапсиду, утворюючи дефектні часточки, що не мають ін­фекційних властивостей. HBsAg уперше був відкритий у 1964 році Б. Блюмбергом у сироватці крові аборигена Австралії і названий "австралійським антигеном". Вільний HBsAg може мати сферичну або паличкоподібну форму. У зара­женій клітині він зв'язується з її поверхневою мембраною або з вну­трішніми мембранами (мембранами ендоплазматичного ретикулуму), а також проникає в сироватку крові, де накопичується у 100—1000 разів більше, порівняно з вірусом. Тому в сироватці крові інфікованих людей завжди виявляється НВзА£.

НВсАё — серцевинний (сог-антиген), і НВеАё локалізовані в серцевині вірусу, але НВеА§, на від­міну від HBcAg, може самостійно циркулювати в крові хворого або у вигляді імунного комплексу з анти­тілом (HBeAg — анти-НВеА£). Він виділяється в кров із гепатоцитів тому НВеА£ є найбільш чутливим

при активній реплікації HBV, діагностичним показником активної інфекції.

Останнім часом виявлений ще один антиген — HBxAg, але його функція вивчена недостатньо. Вважають, що він спричинює зло­якісну трансформацію клітин печінки.

Вірус гепатиту В високостійкий у навколишньому середовищі. За кімнатної температури він зберігається протягом 3 міс, у замо­роженому стані — декілька років. Вірус інактивується під час ав-токлавування (120 °С), кип'ятіння — протягом ЗО хв, під впливом сухого жару за 180 °С — протягом 60 хв.

Джерелом гепатиту В є тільки люди (хворі або носії). В організ­мі інфікованої людини вірус виявляється в крові, слині, виділеннях носоглотки, сльозах, калі, спермі, менструальній крові, сечі, груд­ному молоці, спинномозковій рідині.

Основні шляхи передачі: парентеральний (з кров'ю та її препа­ратами), статевий (зі спермою, слиною), можливий вертикальний шлях передачі (через плаценту, грудне молоко). Групами ризику є медичні працівники, особи, що отримують гемотрансфузію або пре­парати крові, наркомани у разі внутрішньовенного введення нар­котиків, хворі на гемофілію, особи, що перебувають на гемодіалізі, гомосексуалісти, повії, діти матерів — носіїв HBsAg.

Інкубаційний період триває 40—180 діб. Місце первинної реплі­кації HBV невідоме. Репродукція в гепатоцитах спостерігається через 2 тиж після інфікування. При цьому гепатоцити не руйнуються (вірус не має цитопатичної дії). Відмічено, що початок клінічних проявів збігається з появою специфічних антитіл, тобто патогенез зумовле­ний автоімунними механізмами (клітинними і гуморальними). Клі­тинні автоімунні реакції зумовлені Т-цитотоксичними лімфоцитами й іншими кілерними клітинами. Тому гостру дистрофію (порушення метаболізму в клітинах) і цироз (порушення структури клітин) печін­ки розглядають як реакцію відторгнення гетеротрансплантата. Гумо­ральні реакції зумовлені протипечінковими антитілами.

Клінічний перебіг гепатиту В характеризується великою різно­манітністю. Хвороба може мати латентну форму і виявлятися тільки лабораторними методами, типову жовтяничну, а також зло­якісну, яка закінчується летально. Переджовтяничний період може тривати від однієї доби до декількох тижнів. Жовтяничний період зазвичай тривалий і характеризується вираженими симптомами (жовтяниця, підвищення рівня білірубіну в крові і сечі, потемнін­ня сечі, жовтяничність склер). У деяких хворих розвивається симп-томокомплекс, що нагадує сироваткову хворобу: біль у суглобах, кропивниця. Причиною цього є утворення великої кількості роз­чинних імунних комплексів. Накопичення їх у судинах призводить до васкулітів, а у нирках — до гломерулонефриту. Затяжна форма спостерігається у 15—20 % хворих, а у 10 % дорослих та у 90 % ді­тей розвивається хронічний гепатит. Найчастішим ускладненням хронічного гепатиту є цироз і рак печінки, який розвивається інко­ли через 30—50 років латентного періоду.

У складі вірусу гепатиту В немає онкогену, але з'ясовано, що під час інтеграції ДНК вірусу у клітинну хромосому (в різні її ділянки) вона може індукувати різні генетичні перебудови (делеції, трансло-кації, інверсії), які можуть стати причиною розвитку раку печінки. До того ж, ген Є (кодує синтез суперкапсиду) експресується на висо­кому рівні в клітинах печінки під впливом стероїдних гормонів. Це пояснює те, що хронічний гепатит і рак печінки у чоловіків прояв­ляється частіше, ніж у жінок, у яких менше стероїдних гормонів.

У США щорічно реєструють близько 1200 випадків раку печін­ки, індукованого НВУ.

У дітей гепатит В має легший перебіг і часто не супроводжується жовтяницею. У дітей молодшого віку гепатит В переважно має без-жовтяничний перебіг.

Постінфекційний імунітет тривалий, пожиттєвий, зумовлений антитілами (aнти-HBsAg, анти-НВсА§ і aнти-HBeAg). Бувають ви­падки, коли вірус зберігається у печінці і людина стає хронічним, часто пожиттєвим, носієм.

Тривале носійство пов'язують зі слабкою імунною відповіддю.

На аналіз відбирають кров, біопсійний матеріал печінки, фека­лії. Дослідження проводять з метою виявлення антигенів і антитіл. Найбільш чутливим і надійним методом є виявлення ДНК вірусу за допомогою ЛПР.

Серологічні дослідження сироватки проводять для виявлення ан­тигенів і антитіл за допомогою реакції ІФА. Високі титри НВбА§ і до нього, а також НВсА£, вказують на наявність "свіжої" інфек­ції. У пацієнтів з клінічними проявами гепатиту титр НВзА§ спочат­ку збільшується, а потім знижується. Антитіла, що накопичуються, зв'язують його у комплекси, тому і антитіла до НВвАд можна ви­явити тільки через декілька тижнів. Протягом усього періоду, який називають "вікном", можна виявити лише антитіла до НВсА£.

Виявлення HBeAg у пацієнтів з хронічною формою гепатиту вка­зує на активацію процесу. Такі особи створюють високу епідемічну небезпеку.

Для профілактики використовують вакцини. В Україні заре­єстровані такі вакцини: рекомбінантні моновакцини Н-В-УАХ II (СІЛА), Ендресерикс-В (Бельгія), Ебербіовак ГБ (Куба), Еувакс-В (Корея) і полівакцина Інфанрикс Геп В (Бельгія), яку використову­ють для профілактики дифтерії, коклюшу, правця і гепатиту В. Для профілактики гепатиту А і В використовують вакцину "Твінрикс" (Бельгія). Вакцинацію проти гепатиту В проводять відповідно до календаря щеплень. Крім того, вакцинують людей груп ризику, в тому числі і медичних працівників, які контактують з біологічними рідинами людей. Контактних вакцинують або призначають імуно-модулятор аміксин.