Пікорнавіруси

До родини Picornaviridae (від лат. рісо — маленький і та — РНК-віруси) відносять віруси роду Enterovirus, який об'єднує віруси по­ліомієліту, Коксакі, ECHO, гепатиту А та ін.

Всі віруси роду Enterovirus характеризується деякими спільни­ми ознаками: вони дуже маленькі (діаметром 22—ЗО нм); мають у геномі однониткову РНК, не мають суперкапсиду; мають кубічний тип симетрії; репродукуються у цитоплазмі клітини, звільнення до­чірніх вірусів супроводжується лізисом клітин-хазяїнів; стійкі до ефіру, жовчі, кислот, лугів, а також у навколишньому середовищі; розмножуються у певних культурах клітин.

Для захворювань, спричинених ентеровірусами, також харак­терні деякі спільні риси: сезонність захворюваності (літо—осінь), фекально-оральний механізм передавання, широке носійство серед здорових людей, переважне ураясення дітей віком до 12 років.

Вірус поліомієліту

Вірус поліомієліту (від грец. polios — сірий і myelitis — запален­ня спинного мозку) був відкритий у 1909 році. Хвороба поліомієліт відома багато тисячоліть. За даними ВООЗ, у 1995 році в світі зареє­стровано понад 20 млн людей із залишковими ознаками поліомієлі­ту. В Європі поліомієліт був зареєстрований у 9 країнах, 85 % яких припадало на країни СНД.

Захворювання реєструється в усіх країнах світу. Всередині XX ст. поліомієліт перетворився на загрозливу епідемічну хворобу, яка уражала десятки тисяч людей, 10 % з який вмирали, а 40 % за­лишилися каліками.

У 1996 році було проведено масову імунізацію дітей, що привело до різкого зниження захворюваності на поліомієліт.

ВООЗ проводить роботу щодо реалізації програми ліквідації по­ліомієліту в усьому світі. У 2002 році Україну приєднано до країн, сертифікованих ВООЗ як території, вільні від поліомієліту. На да­ному етапі головною метою українських медиків є недопущення виникнення та поширення на території країни захворювань на по­ліомієліт, спричинених "дикими" штамами поліовірусів. Для цього проводиться виявлення хворих з підозрою на поліомієліт, ретельне епідеміологічне розслідування та їх лабораторне обстеження. Ме­тою лабораторного дослідження матеріалу від зазначених хворих є виділення поліовірусів та їх внутрішньотипова диференціація (вак­цинні штами чи "дикі").

За антигенними властивостями виділяють три типи вірусу: І, II і III. Найбільш патогенним для людей є І тип, який спричинює 65— 95 % епідемій. III тип спричинює епідемії дуже рідко, II тип пере­важно зумовлює латентну форму інфекції. До І і III типу поліовіру-су чутливі мавпи (шимпанзе, макаки), до II типу — гризуни (щури, миші, хом'яки).

Джерелом інфекції є тільки люди. Основний механізм зара­ження — фекально-оральний. Потрапляючи в організм людини, вірус розмножується в епітеліальних і лімфоїдних тканинах верх­ніх дихальних шляхів, але катаральних явищ не спричинює, тому повітряно-краплинний механізм не має суттєвого значення при пе­редачі інфекції, хоч і можливий у перші дні захворювання.

Виділяється вірус з випорожненнями у великій кількості (в 1 г фекалій до 1 000 000 інфекційних доз) з кінця інкубаційного періоду (останні 3—7 діб) і до 40-ї доби хвороби, а іноді — декілька місяців.

Інкубаційний період триває від 3 до 35 діб, в середньому — 7—14 діб. Первинне вогнище розмноження вірусів локалізується в епіте­лії ротоглотки, тонкої кишки, в лімфоїдній тканині кільця Пирого­ва і в пейєрових бляшках. Можливе вторинне проникнення вірусів з епітелію слизових оболонок у лімфоїдну тканину і кров. Розвиваєть­ся первинна вірусемія, внаслідок чого вірус потрапляє в усі органи, окрім центральної нервової системи. За наявності в крові антитіл відбувається нейтралізація вірусу, інфекція затухає, тобто розви­вається абортивна інфекція. Якщо в організмі антитіла відсутні, розвивається вторинна вірусемія, віруси проникають в центральну нервову систему, оскільки вони нейротропні, мають виражену здат­ність прикріплюватися до рецепторів нейронів передніх корінців спинного мозку, довгастого мозку і мосту мозку.

Зазвичай вірусемія має безсимптомний перебіг, інколи може бути короткочасне підвищення температури тіла, загальна слаб­кість. Така форма називається "малою" хворобою, вона закінчуєть­ся одужанням і формуванням постінфекційного імунітету.

У разі проникнення вірусу в центральну нервову систему роз­вивається "велика" хвороба. Загибель рухових нейронів передніх корінців спинного мозку призводить до паралічу скелетних м'язів, унаслідок чого хворий або вмирає, або залишається інвалідом.

Розрізняють 4 основні клінічні форми поліомієліту: 1) абортивну ("малу" хворобу); 2) непаралітичну (менінгеальну); 3) паралітичну, 4) інапарантну (приховану).

Паралітична форма проявляється у 0,1—1 % пацієнтів. Хворо­ба починається гостро, температура тіла піднімається до 39—40 °С, на 3-ю—4-у добу розвивається параліч. Залежно від локалізації про­цесу розрізняють спинальну, бульбарну, енцефалітичну й інші фор­ми хвороби. Спінальний поліомієліт виникає в разі ураження клітин передніх корінців спинного мозку, наслідком якого є асиметричне ураження нижніх кінцівок (60—80 %). В уражених кінцівках пору­шується кровообіг, вони стають холодними на дотик, шкіра набуває синюшного відтінку, уповільнюється ріст кісток (симптом здавна називали "сухою ногою" або "кінською стопою"). У разі ураження рухових нейронів розвивається атрофія м'язів.

Бульбарний поліомієліт виникає у разі ураження клітин довгас­того мозку. При цьому уражаються центри, що інервують м'язи під­небіння, гортані, а також дихальні м'язи. Може виникати вторинна інфекція бактеріальної етіології, що призводить до тяжкої форми пневмонії.

Частота і тяжкість паралітичної форми захворювання збіль­шується пропорційно до віку хворого. Для дітей віком понад 10— 15 років більш характерні тяжкі форми, що призводять до каліцтва. У 20—ЗО % осіб, що перехворіли в дитинстві, через 25—30 років мо­жуть розвиватися загальна слабкість, біль і атрофія м'язів (можли­во, внаслідок порушення іннервації).

Постінфекційний імунітет напружений і тривалий.

Специфічну профілактику проводять двома видами вакцин: інак-тивованою формаліном (вакцина Дж. Солка) і живою атенуйованою тривалентною вакциною, яка містить штами І, II і III типів вірусу (вакцина А. Себіна). В Україні зареєстровані і використовуються вакцини: Імовакс Поліо (Франція) — інактивована формаліном три­валентна вакцина; Поліо Себін Vero (Франція) — жива атенуйована тривалентна вакцина; Поліо Сабін (Бельгія) — жива атенуйована тривалентна вакцина; вакцина поліомієлітна пероральна І, II, III типів (Росія).

Вакцинація проводиться відповідно до календаря щеплень за ві­ком. Після вакцинації дуже рідко (1 випадок на 1 —10 млн вакцино­ваних), але трапляється вакцино-асоційований паралітичний поліо­мієліт, що свідчить на користь застосування хімічної вакцини.

Лікування симптоматичне. Етіотропних засобів для лікування хворих на поліомієліт немає.