4. Коротка морфологічна характеристика грибів, спірохет, найпростіших, рикетсій, хламідій, мікоплазм, вірусів.

Представники деяких груп бактерій відрізняються від раніше описаних за будовою клітини, умовами існування, дією на макроор­ганізм та іншими ознаками, тому їх називають нетиповими.

Спірохети — це спірально-звивисті рухливі бактерії (мал. 5), що мають розміри 0,1—3 мкм х 5—25 мкм (до 500 мкм). Не утво­рюють спори і капсули. Тіло спірохет — це спіралеподібний цито­плазматичний циліндр, оточений клітинною стінкою, що склада­ється переважно з пептидоглікану. Він утворює постійні завитки першого порядку. Їх кількість, тип, розмір у різних видів спірохет різні.

Ці ознаки враховують під час ідентифікації. Між циліндром і поверхневою мембраною розміщуються ендоджгутики (один— у лептоспір або декілька — у трепонем, борелій). Одним кінцем вониприкріплені до середини цитоплазматичного циліндра, другим — до полюсів. Скорочення джгутиків зумовлює рухливість спірохет, утворення вторинних завитків, унаслідок чогоспірохети набувають Б- і С-подібної форми). Спірохети грамнегативні, їх фарбують за Романовським (збудник поворотного тифу забарвлюється в синьо-фіолетовий колір, сифілісу і лептоспірозу – у блідо-рожевий) або вивчають у живому стані в темному полі мікроскопу.

Хламідії і рикетсії – прокаріоти, які за формою та будовою клі­тини подібні до бактерій, містять дві нуклеїнові кислоти, чутливі до анти­біотиків. Але вони не спроможні самі синтезувати власний білок і не мають систем іммобілізації енергії. їх роз­множення може відбуватися тільки нсередині живої клітини, тому це об-лігатні (обов'язкові) внутрішньоклі­тинні паразити. Вони не ростуть на поживних середовищах. Рикетсії та хламідії культивують в організмі чутливих тварин, на культурах тканин і клітин, курячих ембріонах.

Хламідії — дуже дрібні організми (до 0,3 мкм), енергетичні па­разити (не синтезують АТФ). Розрізняють 3 стадії розвитку хламі-дій: стадія елементарних (інфекційна форма), ініціальних (вегета­тивна форма, неінфекційна) та проміжних тілець. Цикл розвитку - 36—72 год. Хламідії спричинюють хламідіози в людей і тварин: орнітоз, трахому, лімфогранулематоз, кон'юнктивіт. За будь-якої локалізації процесу інфекція переважно передається статевим шля­хом, але можливі й інші шляхи передачі.

Рикетсії (мал. 6). Розрізняють 2 стадії розвитку рикетсій: веге­тативну та спокою. У вегетативній стадії рикетсії мають паличко­подібну форму, активно розмножуються, рухливі. У стадії спокою нони мають сферичну форму, не розмножуються, нерухливі. Спри­чинюють рикетсіози: висипний тиф, Ку-гарячку, волинську гаряч­ку та ін. Резервуарами рикетсій у природі є кліщі та воші.

Актиноміцети займають проміжне місце між грибами та бактері­ями, легко культивуються на середовищах. За формою їх відносять до нитчастих бактерій. Вони мають розгалужений міцелій, який може розпадатись, утворюючи паличкоподібні форми. Розмножу­ються вегетативним шляхом: поділом клітини і спорами (мал. 7). Постійно населяють ґрунт, організми людей і тварин, повітря. З них отримують антибіотики (стрептоміцин, мономіцин). Патогенні пктиноміцети спричинюють хворобу актиномікоз. В уражених орга­нах утворюють тверді крупинки — друзи.

Мікоплазми не мають клітинної стінки. Це найдрібніші (0,5 мкм) організми, що здатні до автономного розмноження. Вони нерухливі, поліморфні (кокоподібні, овоїдні, ниткоподібні). Міко-плазми — паразити мембран клітин еукаріотів. Уражують органи дихання та кровообігу, сечові та статеві органи, ЦНС, суглоби у тварин і людей. Нечутливі до бета-лактамних антибіотиків (пені-цилінового ряду), мішенню для яких є клітинна стінка. Мікоплаз-ми культивують на збагачених поживних середовищах (з холесте­рином) за температури 36—37 °С, де вони утворюють дуже дрібні колонії з центром, що вростає всередину поживного середовища.

Гриби і найпростіші належать до еукаріотів, тому за структурою клітини вони відрізняються від бактерій.

Гриби — організми рослинного походження. Вегетативне тіло грибів — міцелій (від грец. myh.es — гриб, грибниця) скла­дається з безбарвних одноклітинних або багатоклітинних ниток – гіфів. За формою розрізняють нит- часті (плісені) та овальні (дріжджі,дріжджеподібні) гриби Розмножуються вегетативно і статевим шляхом. Патогеннігриби спричинюють хвороби — мікози та мікотоксикози, мікоалергози. Дріжджі використовують у харчовій промисловості, а також у медичній практиці. Вони синтезують вітаміни групиВ, а з плісеней отримують антибіотики(пеніциліновогоряду,цефалоспорини) Гриби вирощують на середовищах, які містять вітаміни, аміно­кислоти та мікроелементи (середовище Сабуро) за температури 22— 37 °С протягом 4—7 діб. Гриби утворюють колонії різного кольору (білі, чорні, зелені, жовті), твердої консистенції, пухнасті, гладень­кі, шорсткі тощо.

Найпростіші — це одноклітинні мікроорганізми тваринного по­ходження (мал. 9). У несприятливих умовах деякі з них утворюють цисти (амеби, інфузорії). У такій формі найпростіші зберігаються в навколишньому середовищі декілька місяців. Вегетативна форма нестійка (це треба враховувати під час збирання, транспортування та дослідження патологічного матеріалу). Серед найпростіших бага­то рухливих мікроорганізмів, які мають джгутики або війки.

До патогенних відносять найпростіших трьох типів:

а) саркододжгутиконосці: амеби—збудники амебіазу (амебної дизентерії), лямблії — збудники лямбліозу, лейшманії — збудники лейшманіозу, трипаносоми — збудники сонної хво- роби, трихомонади — збудники трихомоніазу та ін.;

б) інфузорії — кишкові балантидії — збудники балантидіазу;

в) апікоплекса: малярійні плазмодії — збудники малярії, токсо- плазма — збудник токсоплазмозу.

Віруси — це внутрішньоклітинні паразити, що не мають клітин­ної будови і систем, які синтезують білок та іммобілізують енергію. Вони мають власний геном, який складається з однієї нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК). Розміри — 15—400 нм. Морфологію віру­сів вивчають під електронним мікроскопом. Позаклітинну форму називають віріоном, внутрішньоклітинну — вірусом. За будовою віріону розрізняють прості та складні віруси

Віріон простих вірусів складається з нуклеїнової кислоти та біл­кової оболонки — капсиду. Ця структура називається нуклеокапси-дом. Капсид містить окремі субодиниці — капсомери (мал. 10). Є два способи складання капсомерів: спіральний і кубічний. Це зумовлює відповідний тип симетрії і форму віріону. У вірусів є три типи симе­трії: спіральний, кубічний та змішаний (комбінований).

При спіральному типі симетрії капсомери розміщені за ходом спіралі геномної нуклеїнової кислоти. Капсид краще захищає ге­ном, а нуклеїнова кислота вивільняється лише у разі руйнування капсиду. Такі віріони (нуклеокапсиди) мають паличкоподібну фор­му (наприклад, нуклеокапсид вірусу грипу).

При кубічному типі симетрії нуклеїнова кислота утворює сер­цевинну структуру, оточену капсидом, у вигляді багатогранника. Вивільнення нуклеїнової кислоти відбувається без руйнування кап­сиду. Такі віріони (нуклеокапсиди) мають сферичну форму(поліомієліт) Змішаний тип симетрії характерний для фагів: головка має кубічний тип симетрії, а хвостик — спіральний. Такі віріони мають форму сперматозоїда.

Нуклеокапсид у складних вірусів укри­тий ще однією оболонкою — суперкапсидом. Він утворений модифікованими (зміненими) мембранами клітин хазяїна, у яких білки ха­зяїна замінені на глікопротеїди вірусу. Тому суперкапсид містить компоненти, властиві клітинам хазяїна, і вірусні глікопротеїди. Ці глікопротеїди утворюють шипи, або спікули (від лат. ярісиїит — кінчик, гострячок). Шипи забезпечують адгезію вірусу на чутливих клі­тинах, зумовлюють його антигенні властивос­ті. Крім того, вони сприяють поширенню віру­сів у макроорганізмі.

Незалежно від типу симетрії нуклеокапсиду віріони складних вірусів (грипу, гепати­ту В, ВІЛ) здебільшого мають сферичну форму.

Віруси спричинюють близько 500 хвороб: герпес, вітряну та натуральну віспу, кір, краснуху, епідемічний паротит, гепатит, гріш, сказ, СНІД, онкологічні хвороби та ін. Віруси руйнуються під нпливом лугів, хлораміну та хлорного вапна, але стійкі до дії анти­біотиків.

Пріони відрізняються від відомих збудників хвороб тим, що не мають генетичного матеріалу (нуклеїнової кислоти), а є простими низькомолекулярними білками (змінена форма білка хазяїна, що кодується геномом його клітини). Пріони легко проникають через мембрани клітини. Це єдина форма збудників, які не спричинюють запалення й імунних реакцій. Пріони є збудниками хвороб тварин (скрепі у овець) і людей (куру і хвороба Крейтцфельда—Якоба). Роз­множуються всередині нервових клітин і спричинюють губчастопо-дібну енцефалопатію. Хвороби проявляються порушенням ходи, па­резами, прогресуючою деменцією (ослабленням розумових функцій) і закінчуються летально. Зараження можливе під час споживання продуктів тваринного походження та використання забруднених хі­рургічних інструментів, мозкових електродів, а також трансплан­татів, ліків (наприклад, гормони росту) і косметичних засобів, ви­готовлених з мозку або лімфоїдної тканини тварин. Пріони дуже стійкі до дії високих температур, ультрафіолетового випроміню­вання, дезінфекційних засобів. Оскільки білки не розмножуються, питання про механізм генетичного контролю репродукції пріонів залишається відкритим (можливо, вони використовують генетичну інформацію клітини хазяїна).