Методи вакцинації. Ревакцинація

Вакцини вводять в організм нашкірно, підшкірно, внутрішньошкірно, внутрішньом'язово, перорально (через рот), інгаляційно (від лат. inhalo — вдихаю), безголково (використовують спеціальні ін'єктори), внутрішньовенно.

Введення вакцин в організм називається вакцинацією. Вакци­націю проводять планово відповідно до національного календаря профілактичних щеплень (в Україні — проти 10 інфекцій), а також позапланово — рекомендовані щеплення та щеплення за епідеміоло­гічними показаннями і на ендемічних територіях (проти туляремії, сибірки, лептоспірозу тощо). Повторне введення вакцин називають ревакцинацією.

Вакцинацію і ревакцинацію проводять згідно з інструкцією про застосування вакцини, враховуючи медичні протипоказання.

Протипоказаннями до введення усіх вакцин і анатоксинів є тяжкі ускладнення від попередньої дози у вигляді анафілактично­го шоку або алергії на будь-який компонент вакцини, прогресуючі захворювання нервової системи, гідроцефалія, епілепсія, анемія з рівнем гемоглобіну, нижчим за 80 г/дм³.

Протипоказаннями до введення живих вакцин є природжені комбіновані імунодефіцитні стани, первинна гіпогаммаглобулін-емія, злоякісні новоутворення, СНІД, вагітність.

Ефективність вакцинації залежить від виду і якості вакцини, правильності її зберігання, введення, дозування, дотримання тер­міну ревакцинації, а також стану здоров'я людей, що підлягають вакцинації (повноцінне харчування, здоровий спосіб життя підви­щують ефективність вакцинації).

Уведення вакцин супроводжується побічними реакціями, а іноді й ускладненнями.

Розрізняють місцеві і загальні реакції організму на вакцинацію.

Місцеві реакції проявляються гіперемією, набряком, свербе­жем, болісністю, ущільненням шкіри, гіпертермією у місці вве­дення, збільшенням регіонарних (від лат. гедіопаИв — місцевий) лімфатичних вузлів, а при інгаляційній, пероральній імунізації — катаром верхніх дихальних шляхів, кон'юнктивітом. Ці реакції ви­никають через 1—2 дні після щеплення, а зникають через декілька днів (2—7) або місяців. Виражена місцева реакція після нашкірного введення вакцини свідчить про ефективність вакцинації.

Загальні реакції проявляються підвищенням температури тіла до 38,5 °С і вище, нездужанням, висипаннями, загальною слабкіс­тю, головним болем, запамороченням, болем у суглобах, животі, нудотою, відсутністю апетиту, апатією, сонливістю, дратівливістю. Ці реакції зникають через 2—3 дні, інколи — через 12 днів. Чітко­го взаємозв'язку між інтенсивністю місцевої і загальної реакції не­має. Допустимий ступінь реактогенності препарату зазначений в інструкції.

Ускладнення можуть бути наслідком антигенного переванта-(особливо у перші роки життя дитини), алергізації організ­му, розвитку автоімунних хвороб, нехтуванням протипоказаннями. Особливо небезпечні ускладнення виникають за наявності імуноде-фіцитного стану. Ускладнення проявляються місцевими (абсцес, гнійний лімфаденіт) і загальними реакціями (енцефалопатія, ме­нінгіт, судоми, сепсис, синдром токсичного шоку тощо).

З метою запобігання небажаним наслідкам перед вакцинацією проводять медичний огляд дітей і термометрію, а після введення вакцин діти повинні перебувати під наглядом лікаря 1—1,5 год, а також відвідати лікаря через 1—2 доби.

Вакцини виготовляють на спеціальних біофабриках, в інститу­тах вакцин і сироваток, а також у лабораторіях науково-дослідних закладів. Готові препарати розливають в ампули або флакони. Ви­пускають вакцини здебільшого у ліофілізованому стані (так вони довше зберігають свої імуногенні властивості), деякі вакцини — у рідкому стані.

Виготовлені вакцини підлягають державному контролю. Вони проходять апробацію на тваринах і в обмеженій кількості на людях. Імунологічну ефективність їх оцінюють за допомогою серологічних реакцій і шкірних алергійних проб у людей, яким було зроблено ще­плення.. Якість вакцин контролюють відповідні органи інститутів-виробників і державні органи. Технологію виробництва, контроль і методи використання вакцин регламентує Комітет з питань імуно­логічних препаратів МОЗ України. Вакцини мають бути ефективни­ми, імуногенними, нешкідливими і стандартними.

Зберігати вакцини слід відповідно до інструкції про застосуван­ня вакцини. Більшість вакцин зберігають за температури від 2 до 8 °С, заморожування не допускається. Лише деякі вакцини проти вірусних інфекцій (кору, поліомієліту) зберігають за температури -20 °С, але це повинно бути зазначено в інструкції. Під час транспор­тування також слід дотримуватись "холодового ланцюга".

Вакцини використовують для активної профілактики інфекцій­них хвороб — вакцинопрофілактики і для лікування інфекцій з хро­нічним і в'ялим перебігом (гонококова, хімічна бруцельозна вакци­на) — вакцинотерапії.

Вакцинопрофілактика (від лат. vaccina і грец. prophylaktikos — охоронний) — це метод запобігання поширенню інфекційних хво­роб, заснований на введенні в організм вакцин.

Вакцинотерапія (від лат. vaccina і грец. therapeia — лікуван­ня) — це метод лікування, оснований на введенні в організм вакцини з метою активної стимуляції специфічного імунітету і підвищення активності захисних механізмів неспецифічного захисту. Для ліку­вання використовують убиті вакцини або хімічні, що мають високу імуногенність і мінімальну алергізувальну і токсичну активність.

їх використовують у комплексі з іншими лікувальними препа­ратами.