Форми поширення інфекцій

Інфекційні хвороби характеризуються контагіозністю, тому мо­жуть спричинити не тільки поодиноку, а й масову захворюваність людей. Залежно від інтенсивності розрізняють спорадичну захворю­ваність, епідемії і пандемії. Спорадична (від грец. sporadikos — по­одинокий) захворюваність — це поодинокі випадки захворювання, коли рівень захворюваності не перевищує звичайний рівень, влас­тивий для даної інфекційної хвороби в певній місцевості. Епідемія — масова захворюваність, рівень якої значно (у 3—10 разів) пере­вищує спорадичну в певній місцевості або в країні. Пандемія — ви­сокий рівень захворюваності, що поширюється на території різних країн і континентів.

Залежно від постійності виникнення виділяють ендемічні (від грец. еп — серед, між і demos — народ) інфекції — це інфекції, що постійно реєструються у певній місцевості. Причиною ендемій є на­явність у певній місцевості джерела збудника (дикі тварини) і пере­носника (кліщів, москітів, бліх, що паразитують на цих тваринах). У процесі еволюції сформувалися стійкі природні осередки інфек­ційних хвороб. Ендемічність цих захворювань знайшла відображен­ня у їх назві (волинська гарячка, марсельська гарячка).

Форми поширення інфекцій серед тварин мають відповідні на­зви: епізоотія, панзоотія, ензоотія.

Деякі інфекційні хвороби не реєструються серед населення пев­ної країни, але можуть бути завезеними з інших регіонів (випадки завезення в Україну лейшманіозу з країн Середньої Азії, малярії — з країн Африки). Ці хвороби називають екзотичними, або завізними. Ймовірність їх завезення швидко зростає в останні роки у зв'язку з інтенсивним розширенням економічних, політичних, культурних зв'язків, а також ростом нелегальної міграції населення.

Поняття про внутрішньолікарняну інфекцію

Внутрішньолікарняні, госпітальні, або нозокоміальні (від грец. nosokomeo — доглядати за хворим) — це інфекції, які виникають у хворих під час перебування, лікування, обстеження чи звернення за медичною допомогою в лікувально-профілактичні заклади або у ме­дичного персоналу через їх професійну діяльність. Останнім часом внутрішньолікарняні інфекції стають все більш відчутною пробле­мою охорони здоров'я. В економічно розвинених країнах вони ви­никають у 5—10 % пацієнтів. Приєднуючись до основної хвороби, вони погіршують її перебіг, загрожують життю хворого, подовжу­ють термін перебування хворого у лікарні, наносять моральні і до­даткові матеріальні збитки.

Внутрішньолікарняні інфекції — одна з причин смертності. Ле­тальність при різних нозологічних формах коливається від 3,5 до 60 %.

Причин виникнення і зростання випадків внутрішньолікарня-них інфекцій багато, але найголовніші з них такі:

• формування і селекція "госпітальних штамів" мікроорганіз­мів, що мають високу вірулентність і множинну стійкість до лікарських препаратів;

• нераціональне проведення антимікробної хіміотерапії і від­сутність контролю за циркуляцією резистентних штамів;

• значна частота носійства патогенної мікрофлори, серед ме­дичного персоналу вона сягає понад 40 % (частіше це стафіло­кок);

• створення великих лікувальних комплексів, скупченість хво­рих у стаціонарах і поліклініках;

• збільшення кількості інструментальних втручань у макроор­ганізм: бронхоскопія, цистоскопія (від грец. kystis — сечовий міхур і skopeo — оглядати), гастроскопія (від грец. gaster — шлунок і skopeo), інтубація (від лат. in — всередину і tuba — труба, тобто введення трубки в гортань, трахею). Вважають, що ЗО % інструментальних втручань проводять безпідставно, перспективним є розроблення неінвазивних методів дослі­дження крові і тканин (запровадження спектроскопії), а та­кож безголкових методів введення вакцин;

• порушення правил асептики й антисептики;

— збільшення кількості осіб з імунодефіцитним станом.

Збудниками внутрішньолікарняної інфекції можуть бути бак­терії: стафілококи, стрептококи, синьогнійна паличка, ентеро-бактерії (ешерихії, сальмонели, шигели, ієрсинії), кампілобак-терії, легіонели, клостридії, мікоплазми, хламідії, мікобактерії, бордетели; віруси: гепатиту, грипу й інших ГРВІ, кору, краснухи; найпростіші: пневмоцисти, криптоспоридії; гриби: роду Candida, аспергіли.

Джерелами внутрішньолікарняної інфекції є пацієнти, відвідувачі, персонал медичного закладу; факторами передачі — контаміновані медичні інструменти, лікувальні розчини, медичні препарати, матеріали, предмети і поверхні лікувальних приміщень, вода, їжа, повітря.

Шляхи передачі внутрішньолікарняної інфекції різні: повітряно-краплинний, повітряно-пиловий, аліментарний, прямий і непрямий контакт, трансфузійний, вертикальний. Крім екзогенної внутрішньолікарняна інфекція часто виникає як ендогенна інфекція.

Особливістю внутрішньолікарняної інфекції є те, що її

спричинюють умовно-патогенні або слабопатогенні мікроорганізми у людей зі зниженою імунореактивністю (імунодефіцитним станом), тому клінічна картина їх дуже різноманітна і неспецифічна.

Враховуючи клінічну картину, спосіб зараження та місце локалізації патологічного процесу, внутрішньолікарняні інфекції ділять на декілька груп: сепсис, бактеріемія, гнійно-запальні інфекції, ранові й опікові, захворювання дихальних шляхів, урогенітальні, гострі кишкові захворювання, посттрансфузійні та хвороби, пов'язані з тривалою антибіотикотерапією.