Динаміка інфекційної хвороби

Інфекційна хвороба характеризується циклічністю перебігу, тоб­то зміною періодів. Виділяють чотири основних періоди: інкубацій­ний, продромальний, період розпалу хвороби і реконвалесценцію.

Інкубаційний період — це проміжок часу з моменту проникнен­ня збудника в макроорганізм до появи перших ознак хвороби. При різних інфекціях тривалість його різна і коливається від декількох годин до декількох років. Вона залежить від природи і вірулент­ності збудника, інфікуючої дози мікроорганізму, а також від стану макроорганізму. Так, при харчових токсикоінфекціях (стафілокок, ботулізм), холері, дизентерії інкубаційний період може тривати від декількох годин до декількох днів (2—3), при черевному тифі — 2—3 тиж, при лепрі, ВІЛ-інфекції — декілька років. У цей пе­ріод відбувається розмноження і накопичення мікробів і їх токси­нів, а також зміна реактивності макроорганізму. Зараження може призвести до розвитку інфекційної хвороби або до знешкодження збудника захисними механізмами макроорганізму. В останньому випадку хвороба не розвивається. В інкубаційний період більшості інфекцій збудник не виділяється в навколишнє середовище і хворий не заразний. Але при деяких інфекціях (вірусному гепатиті, ВІЛ-інфекції, кору, поліомієліті, сальмонельозах, черевному тифі, холе­рі) збудник виділяється з організму і хворий може бути джерелом інфекції.

Продромальний період (період провісників хвороби) характери­зується розвитком таких неспецифічних ознак хвороби: нездужання, підвищення температури тіла, втрати апетиту, загальної слабкос­ті, головного болю, апатії, адинамії. Цей період нетривалий — від декількох годин до 2—3 днів, а при деяких інфекціях він майже не виражений. У цей період збудник і його токсин продовжують нако­пичуватися в макроорганізмі. При багатьох інфекціях збудник виді­ляється в навколишнє середовище, а хворий стає джерелом інфекції.

Період розпалу хвороби характеризується проявом специфіч­них симптомів, які залежать від виду збудника: лихоманкою, по­рушенням функції органів дихання, травлення, нервової, серцево-судинної систем, зміною картини крові. Йому також властива циклічність. Розрізняють фазу наростання, розпалу і згасання симптомів. Разом із накопиченням збудника, його ферментів і ток­синів посилюється імунна відповідь (накопичуються антитіла і сен­сибілізовані лімфоцити тощо). Все це враховують під час встанов­лення клінічного діагнозу і проведення лабораторних досліджень. У цей період збудник активно виділяється з організму, тому хворий небезпечний для оточуючих як джерело інфекції.

Період реконвалесценції (від пізньолат. reconualescentia — оду­жання) характеризується відновленням фізіологічних функцій по­шкоджених клітин, тканин, органів і всього організму, підвищенням імунної відповіді. Його тривалість залежить від стану макроорганіз­му, ефективності лікувальних заходів. При багатьох хворобах у цей період збудник виділяється у великій кількості. Шлях виділення залежить від локалізації інфекційного процесу. За певних умов ре­конвалесценція може перейти в мікробоносійство. Отже, клінічне одужання не завжди збігається зі звільненням макроорганізму від мікробів. Це враховують під час лікування та виписування хворого з лікарні. У тяжких випадках інфекційна хвороба може закінчитися летально (від лат. letalis — смертельний). Трупи інфекційних хво­рих підлягають дезінфекції з метою запобігання забрудненню до­вкілля патогенними мікробами.

Знання особливостей кожного періоду хвороби має велике зна­чення для проведення лабораторної діагностики. Кожний період характеризується певною локалізацією збудника, шляхами його виділення з макроорганізму, що визначає вид патологічного мате­ріалу, який забирається для дослідження, і тактику лабораторних досліджень.