7.Вплив антибіотиків на мінливість мікроорганізмів. Побічна дія антибіотиків і методи її подолання. Антибіотикограма, її практичне застосування. Противірусні хіміотерапевтичні препарати. Антисептики.

Побічна дія антибіотиків і методи її подолання.

Використання антибіотиків захистило життя мільйонів людей. Завдяки їм знизилась кількість післяопераційних ускладнень, захворюваність і смертність від інфекцій, підвищилась ефективність лікування інфекційних хвороб, збільшився середній вік людини. Разом з тим антибіотикотерапія і антибіотикопрофілактика може призвести до негативних наслідків.

Антибіотики здатні формувати алергійний стан. Нерідко під час повторного їх введення виникають алергійні реакції різного сту­пеня вираженості: шкірні висипи, дерматит, риніт, розвиток астма­тичного стану, кон'юнктивіт, але найбільш небезпечними є набряк Квінке (особливо набряк гортані) і анафілактичний шок, наслідком яких може бути смерть хворого. Тому перед застосуванням антибіо­тика проводять шкірні, під'язикові проби, або з'ясовують у хворого, чи були у нього раніше алергійні реакції на антибіотики.

Вживання антибіотиків широкого спектра дії може призвести до дисбактеріозу. Внаслідок пригнічення нормальної мікрофлори активується умовно-патогенна: стафілококи, протей, клостридії (С. difficile), бактероїди, гриби роду Candida, які виявляються стійкими до цих антибіотиків. Тому з цими антибіотиками призначають антигрибкові препарати і вітаміни.

Токсична дія виникає в разі тривалого застосування препаратів. Вона може позначатися на загальному стані організму (нудота, блю­вання, зниження апетиту) або мати органотропну фармакодинаміч-ну дію. Так, тетрациклін уражає печінку, нирки, спричинює гіпові­таміноз, подразнення слизової оболонки травного тракту, порушує розвиток кісток, зубів (його не рекомендують призначати дітям ві­ком до 14 років); левоміцетин діє на кістковий мозок, що призводить до порушення процесу кровотворення; стрептоміцин, гентаміцин уражають вестибулярний апарат і слуховий нерв; цефалоспорини порушують функцію нирок (нефротоксичні); циклосерин, гризе-офульвін, поліміксин уражають периферичні нерви і центральну нервову систему (ЦНС). Деякі антибіотики (тетрацикліни, левомі­цетин) мають тератогенну (від грецьк. teras — виродок, страхо­висько) дію, що призводить до патології розвитку плоду, тому їх не рекомендують вживати вагітним. Вживання бактерицидних пре­паратів при інфекційних хворобах, спричинених грамнегативною мікрофлорою, може призвести до ендотоксинового шоку внаслідок масової загибелі бактерій і виділення в організм великої кількості ендотоксинів.

Тривале вживання антибіотиків може призвести до пригнічення імунітету.

До негативних наслідків можуть призвести також індивідуальні відхилення обміну речовин у макроорганізмі, порушення функцій печінки, нирок. Так, при хронічному алкогольному ураженні печін­ки в крові хворого швидко накопичується надлишок антибіотиків, що призводить до токсичної дії їх на організм.

Особливо багато ускладнень зумовлюють антибіотикорезистент-ні штами мікроорганізмів.

Вплив антибіотиків на мінливість мікроорганізмів. У мікроорга­нізмів добре розвинуті адаптаційні можливості, внаслідок чого вони легко змінюють свою структуру, біологічні та біохімічні функції під впливом різних факторів, що здатні пригнічувати в них процеси життєдіяльності. Унаслідок цих змін з'являються атипові штами. Важливим фактором мінливості мікробів є антибактеріальні препа­рати, тривале і часом безконтрольне використання яких призвело до появи резистентних форм мікроорганізмів

Резистентність (від лат. resisto — опірність) — це здатність мі­кроорганізмів розмножуватися під дією терапевтичних концентра­цій лікувальних препаратів. Резистентні штами мікроорганізмів стали виникати одразу після використання антибіотиків і з часом їх кількість зростає лавиноподібно. Так, у 40-і роки XX ст. штами ста­філококів, резистентні до препаратів пеніциліну, становили 2—3 % , у 1955 році — 60—80 % , наприкінці XX ст. — 90—98 % . Особливо швидко формується резистентність у типових бактерій, повільніше — у нетипових бактерій та інших груп мікроорганізмів: спірохет, рикетсій, хламідій, мікоплазм, гри­бів, найпростіших. Резистентність може бути природною і набутою.

Природна (видова) резистент­ність пов'язана з відсутністю "міше­ні" або з недосяжністю її внаслідок слабкої проникності клітинної стін­ки. Вона не залежить від первинного контакту з антибіотиками. Так, міко-плазма не чутлива до препаратів пе­ніциліну через відсутність клітинної стінки

.Набута резистентність пов'язана зі змінами в геномі бактеріальної клітини. Можливі два варіанти генетичних змін. Один з них пов'язаний з мутаціями у власних генах, інший — з проникненням у бактеріаль­ну клітину додаткових генів через R-плазміди і транспозони. Механізми набутої антибіотикорезистентності складні і різ­номанітні, але можна виділити декілька основних:

1. Руйнування молекули антибіотика. Цей механізм лежить в основі формування резистентності до бета-лактамних анти­біотиків (пеніцилінів, цефалоспоринів). Резистентні бактерії утворюють ферменти бета-лактамази (наприклад, пеніцилі-назу).

2. Модифікація структури молекули антибіотика. Під впли­вом мікробних ферментів (наприклад, фосфотрансферази) антибіотик перетворюється на неактивну форму. Цей меха­нізм лежить в основі формування резистентності до тетраци­клінів, аміноглікозидів, макролідів.

3. Зміна структури "мішені", чутливої до антибіотиків. Уна­слідок мутації структури білка рибосом 70S формується резистентність до аміноглікозидів, макролідів; ферменту ДНК-гірази — до хінолонів; РНК-полімерази — до рифам-піцину; пеніцилінзв'язувальних білків (транспептидаз) у цитоплазматичній мембрані бактеріальної клітини — до бета-лактамних антибіотиків.

4. Формування механізму активного виведення антибіотика з бактеріальної клітини, коли він ще не досяг своєї "мішені", — один з варіантів формування стійкості до тетрациклінів.

Існує багато причин, які сприяють масовій селекції і поширенню резистентних штамів мікроорганізмів. До них належать: безконт­рольне і нераціональне застосування антибіотиків для лікування; застосування антибіотиків без необхідності для профілактики ін­фекційних хвороб; вживання продуктів харчування, що містять ан­тибіотики, — м'яса, молока (інколи тварин лікують антибіотиками, які використовують для лікування людей, наприклад тетрациклі­нами).

Резистентність мікроорганізмів є великою медичною пробле­мою, тому важливе значення має пошук методів її подолання. До них належать:

• застосування нових препаратів, які відрізняються від нині дію­чих за хімічною структурою молекули і є більш ефективними;

• комбінування антибіотиків з різним механізмом дії на мікроб­ну клітину;

• заборона використання для лікування антибіотиків, до яких у даному регіоні з'явилися резистентні форми мікроорганіз­мів;

• заборона використання у ветеринарній практиці антибіоти­ків, якими лікують людей;

• заборона використання продуктів харчування, що містять за­лишкові кількості антибіотиків, які перевищують допустимі медико-біологічні норми;

• дотримання інструкції щодо застосування препарату (доза, термін і спосіб використання);

— визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків. Застосування антибіотиків без перевірки на чутливість до них

мікроорганізмів є небезпечним для хворих і призводить до великих даремних економічних витрат.