Глава 5

Необхідність більш ґрунтовного та предметного криміно­логічного забезпечення виявилася, зокрема, у сфері законотворен­ня. Недосконалість законів, недоліки, нечіткі, суперечливі їхні норми завжди використовувалися злочинцями. В законі не повин­но бути норм, які б у той чи інший спосіб, прямо або опосередко­вано сприяли підсиленню криміногенних чинників або створенню середовища, придатного для реалізації останніх. Звідси конструю­ються поняття кримінологічних вимог до правових норм та кримінологічної ефективності останніх.

Серед соціальних передумов та конкретних чинників, що загос­трили у перехідний період проблему кримінологічної ефектив­ності законів, слід назвати:

об'єктивну необхідність у цей період масової зміни законо­ давства і пов'язану з цим правову нестабільність;

значну криміналізацію суспільства, зокрема й унаслідок недо­ сконалості, запізнення прийняття законодавчих актів, що часто без­ карно використовувалося нечесними людьми за умов дії сумнівно­ го принципу про дозволеність усього, що не заборонено законом;

тривалу заміну законодавчої, тобто публічної, форми нормо- творення, у тому числі й у сфері регулювання основних відносин і умов життєдіяльності суспільства, на декретну, з передорученням останньої виконавчій владі з її апаратним способом здійснення;

продовжувану до останнього періоду функціонування попе­ реднього режиму влади хибну практику підміни законодавчого порядку прийняття рішень про фактичну зміну державної форми власності, навіть стосовно високорентабельних флагманів галузі індустрії, кабінетним, тобто постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів. Нагляд та контроль за законністю останніх, їх відповідністю вищим інтересам держави ніхто практично не здійснював, передусім тому що Генеральна Прокуратура під гаслом відмови від «загального нагляду» самоусунулася від цієї «гарячої» ділянки. Інші контролюючі органи, зокрема ГоловКРУ та Рахункова палата Верховної Ради України, були значно обме­ жені у своїх повноваженнях, а громадський контроль залишався конституційною декларацією;

передчасне та непомірне звуження і послаблення держав­ ного контролю за виконанням законів, відсутність законодавчо-

202

Кримінологічна експертиза

го визначення (що існувало за радянських часів) обов'язку дер­жавних установ та організацій щодо запобігання правопорушен­ням;

— незадовільне виконання правоохоронною системою функцій

запобігання, виявлення та розкриття злочинів, передусім у сферах управління та економіки, їхніх вищих ланках;

— поширення корупції у державному апараті та у правоохорон­ них і контролюючих органах.

У той самий час різко загострилася політична та кланова кон­фронтація у законодавчому органі, а також між парламентом, особливо деякими фракціями, та Адміністрацією Президента. Поширилися практика лобіювання (або гальмування) прийняття законів в інтересах окремих кланів та груп, у тому числі криміна­льних, а також передвиборча популістська мотивація, яка нерідко шкодила якісному відпрацюванню законопроектів, врахуванню інтересів кримінологічної ефективності.

За цих умов перед творчим колективом, що мав розробити ме­тодику кримінологічної експертизи, постала проблема створити ЇЇ у такий спосіб, щоб вона відповідала складній кримінологічній си­туації і стала надійним засобом забезпечення кримінологічної ефективності законів.

2.2. Згідно зі згаданими методологічними настановами автором КуРсУ У 1996-1997 роках була розроблена комплексна методика кримінологічної експертизи проектів законодавчих, інших норма­тивно-правових актів, управлінських рішень. Методика охоплює шість основних операцій з відповідними комплексами експерт­них процедур.

2.2.1. Операція відбору та підготовки експертів до проведен­ня експертизи, зокрема саме цього проекту. Вона включає декілька процедур, які мають методично забезпечити:

визначення структури та необхідної кількості експертів для утворення експертної групи, а за потреби — підгруп останньої;

визначення персонального складу кандидатів до експертної групи;

оцінку їхньої професійної підготовки, зокрема через перевір­ ку компетентності, незалежності та особистого ставлення до участі у проведенні цієї експертизи;

203