Глава 3 .....

мальний розмір вибірки у цьому випадку визначається за форму­лою:

N =

Р (1-Р)

де р — питома вага ознаки, що досліджується; 1; — коефіцієнт, який забезпечує довірчу ймовірність розрахунків; квадрат цього коефіцієнта, що гарантує ймовірність на 96 %, тобто майже до­стовірну, дорівнює приблизно 4; а \У — це похибка репрезентатив­ності. Підставимо наведені значення у формулу:

о.з <І-о,з) 4 ' '• '

0,0016 ' ..,.,

Наведений розрахунок означає, що для вивчення криміно­логічного впливу групового вчинення злочинів на злочинність загалом потрібно з розглянутих судами 5 тис. справ про групові злочини взяти для дослідження 525 справ. Вивчення цієї кількості справ з імовірністю майже у 100 % дозволить отримати інформацію з питань, що нас цікавлять, яка за своїми показника­ми буде відрізнятися від результатів суцільного вивчення елементів генеральної сукупності (якщо б таке проводилося) не більше, ніж на 4 %. Методи відбору справ для вивчення описані вище.

ф 4. Методи та методики обробки, узагальнення та аналізу дослідницької інформації

У главі 1 були розглянуті методи та методики збирання кримінологічної інформації. З точки зору методичної вони прин­ципово не відрізняються й при збиранні дослідницької криміно­логічної інформації. Тому повторювати ці методичні засади щодо процесу збирання останньої немає потреби. Більш доцільно тут розглянути методичні вимоги стосовно обробки, узагальнення та аналізу дослідницької інформації.

Питання аналізу кримінологічної інформації в умовах практич­ної діяльності були предметом розгляду у главі 2. Нині є потреба висвітлити методичні особливості та деякі методики аналітичної

128

Організація наукового кримінологічного дослідження

роботи, що характерні саме для наукової дослідницької криміно­логічної інформації.

Аналіз дослідницької інформації — найважливіший етап науко­вого кримінологічного дослідження, як і будь-якого наукового дослідження. Важлива роль належить правильному методо­логічному визначенню проблеми та програмуванню дослідження, методично обґрунтованому збиранню дослідницької інформації, яка сама має значну цінність. Проте вона, навіть та, що відрізняється новизною, сама по собі не дає повного наукового уявлення про факти, які вона відображає. Науково достовірним та обґрунтованим стає знання, отримане через аналіз, теоретичну інтерпретацію та практичну визначеність цього наукового знання загалом та зокрема щодо пояснення і вирішення проблеми, яка є предметом дослідження.

У вітчизняній кримінології увага до етапу аналізу відомостей, зібраних завдяки кримінологічним дослідженням, стала приділя­тися невдовзі після відновлення останніх у 60-х роках XX століття. Спочатку цим займалися російські дослідники, серед яких насамперед потрібно відмітити В. В. Панкратова і М. М. Кон-драшкова1, а згодом і українські кримінологи: наприкінці 70-х — на початку 80-х років — автор Курсу, у 90-х роках — І. М. Даньшин і А. Ф. Зелінський.

Етап аналізу дослідницької кримінологічної інформації поділя­ють на стадії, серед яких зазвичай виокремлюють стадії її обробки, узагальнення та безпосередньо аналітичної діяльності. Можна по­годитися з віднесенням обробки та узагальнення інформації до її аналізу, хоча ці стадії у прямому розумінні безпосередньо не є аналізом, а слугують підготовці до нього. Водночас коли термін «аналіз» розуміється у широкому функціональному значенні, то він може охоплювати й обробку та узагальнення інформації, в про­цесі яких виготовляються інформаційні заготовки, аналітичний інструментарій, знаряддя, без яких неможливо здійснювати про­цедури та операції власне аналізу. Стадію власне аналізу дослідницької інформації доцільно за ознакою предметності роз-

1979*" ^аикРатов В- В- Мстодология й методика криминологичсских исследований. — М., Р ~ Глава 3; Ктідрашков Н. Н. Количсствсшіьіс методи в кримимологии. — М., 1971. —

5 8-147 129

/

Глава З

поділити ще на декілька структурних частин, але про це йтиметь­ся нижче при висвітленні цієї стадії.

Обробка дослідницької інформації, як перша (підготовча) стадія аналітичної діяльності, має за завдання підготувати здобуту інформацію до її використання в процесі процедур аналізу. Спеціальної підготовки до аналізу потребують не всі види інфор­мації. Як правило, в цьому немає потреби стосовно вторинної, вже обробленої інформації, особливо якщо її збирання супроводжува­лося складанням спеціальних форм, у яких первинна інформація з відповідних джерел (нормативних, управлінських, літературних тощо) піддавалася однотипній фіксації, систематизації, накопи­ченню. Ці форми були описані в главі 1 під час розгляду питання про відображення зібраної інформації зазначених видів.

Обробки, як правило, потребує передусім інформація, що є відображенням масових спостережень, зокрема статистична. Обробка спрямовується головним чином на: 1) зведення інфор­мації, отриманої від кожного джерела спостереження, до єдиних параметрів; 2) зведення її до кількісних сукупностей, тобто підра­хунку чисельності за прийнятою формою; 3) розподілу цих сукуп­ностей на групи, які відрізняються різними значеннями показ­ників досліджуваної ознаки. У носіях первинної масової інфор­мації відомості щодо ознак предмета дослідження мають, як відомо, різні значення, які позбавлені будь-якої послідовності та упорядкованості. Наприклад, щодо освіти злочинців: у десяти носіях первинної інформації, приміром анкетах, відомості (відповіді) мають псрвинно такий вигляд: 1. неповна середня; 2. середня; 3. середня спеціальна; 4. середня; 5. неповна середня; 6. вища; 7. середня; 8. середня спеціальна; 9. середня; 10. неповна середня. Відомості у такій формі не дають уявлення про перева­жання значень показників ознаки «освіта», інших її закономірнос­тей. Підрахування однакових значень дає такий розподіл показ­ників цієї ознаки: неповна середня — 3 анкети, середня — 4, серед­ня спеціальна — 2, вища — 1 анкета. Сприйняття відомостей в обробленій формі більш сприятливе, зокрема для виведення зако­номірностей.

Продемонстрована процедура обробки називається зведенням. Вона полягає у підрахуванні чисельності одиниць спостереження

130

Організація наукового кримінологічного дослідження

(елементів сукупності), що мають однакове значення показника певної ознаки. Зведення найчастіше застосовується до якісних або напівкількісних, а іноді — й щодо кількісних показників. Головна мета первинної обробки дослідницької інформації полягає у тому, щоб виявити значення, які найчастіше трапляються, відображу­ють певну однаковість. Зрозуміло, що зведення не дає змоги ви­явити закономірності, особливо коли наданий ним розподіл зале­жить і від іншої ознаки. Щоб пересвідчитися у цьому, додамо до наведеного прикладу розподілу осіб за освітою ще одну ознаку — наявність минулої судимості, зокрема до позбавлення волі, або інших заходів покарання. Одночасно для наочності закономірнос­тей збільшимо чисельність сукупності спостереження у 10 разів, тобто до 100 осіб зі збереженням наведеного первісного розподілу значення показника ознаки «освіта». Відобразимо отримане у такий спосіб групування у табл. № 2.

Таблиця № 2

Таблиця

групування за освітою 100 осіб, що відрізняються ознакою наявності минулої судимості, зокрема до позбавлення волі

Вид освіти	Розподіл за зведенням	Зокрема серед осіб:
		з минулою судимістю ДО позбавлення волі	з минулою судимістю до інших заходів покарання	без минулої судимості
н/середня	ЗО	18	9	3
середня	40	14	10	16
середня спеціальна	20	2	4	14
вища	10	-	1	9
Разом	100	34	24	42

Наведене групування містить інформацію, яка, порівняно із зведенням, дає можливість виявити деякі закономірності наяв­ності та розподілу показника освіти залежно від наявності мину­лої судимості. Так, є підстави зробити висновки про те, що роз­поділ показника освіти суттєво залежить від наявності минулої судимості, зокрема що затримка з отриманням освіти (неповна

131

Глава З

середня) більш характерна для осіб з минулою судимістю (90 %), у тому числі переважно (дві третини) — з минулим позбавленням волі. Зазначена залежність певною мірою, але менше, прояв­ляється і серед осіб з середньою освітою: з минулим позбавленням волі — 35 %, з минулим іншим покаранням — 25 %, без минулої судимості — 40 %. Протилежний зв'язок спостерігається між ми­нулою судимістю і наявністю середньої спеціальної та особливо вищої освіти. Серед тих, хто має минулу судимість, тільки ЗО % з середньою спеціальною і лише 10 % — з вищою освітою.

Як видно, коли відомості, що зведені суто у механічний спосіб (підрахування), оброблені через розподіл їх за групами осіб, які об'єднані за вельми суттєвою ознакою (наразі — минулої суди­мості), розподіл показників освіти отримав певну визначеність та залежність, які розширили їх аналітичний потенціал. Слід додати, що групування одиниць спостереження часто проводиться не за однією, а за декількома ознаками, що підвищує їх значення у по­дальшому аналізі.

Таким чином, статистичне групування як процедура обробки інформації — це розподіл досліджуваної ЇЇ сукупності на групи одиниць, що об'єднані якісною ознакою (або її показником, або од­наковим значенням показника). Кількість одиниць сукупності, що припадає на кожну виокремлену групу, утворює ряд розподілу їх чисельності. Побудова останнього передбачає порівняння чисел за групами, тому важливо, щоб групи розподілу були виокремлені зі значень показника одного порядку. Так, у наведеному вище прикладі групування принципово помилковим було б виділення групи, скажімо, «особи, звільнені від покарання», тому що це показник іншого порядку, а саме судимості. Існують певні відмін­ності групування якісних та напівкількісних ознак, різні за підста­вами ряди розподілу (варіаційний, типологічний, кумулятивний, територіальний, динамічний), різні за методами аналізу цих рядів розподілу. Про це докладніше йдеться у спеціальній літературі з кримінологічної статистики1.

Існує декілька способів упорядкованого представлення статис­тичних даних. Найчастіше використовуються таблиці, графіки,

1 Див., наприклад: БлувштейпЮ.Д. Кримииологичсская статистика. — С. 26-59.

132

Організація наукового кримінологічного дослідження

індекси та їх різновиди. Вони не лише виконують роль засобів підготовки інформації до аналізу, а нерідко й самі є знаряддям ос­таннього. Статистична таблиця — це графічна форма, в якій числа зведені у систему через побудову прямокутної сітки координат, яка по горизонталі складається з рядків або граф, а по вертикалі — зі стовпчиків або колонок. Функціональна роль таблиці визначається загалом завданням представити числові дані про об'єкт спостере­ження, його структуру через показники ознак, якими він характе­ризується. Розрізняють прості, груповані та комбінаційні таблиці. У простих таблицях числові дані відображують інформацію про об'єкт спостереження та його ознаки у вимірі, в якому вони існують у реальності. Формуванню згрупованих таблиць передує групу­вання чисел за будь-яким об'єднавчим показником. Якщо, приміром, ознаку освіти потрібно відобразити через показник кількості закінчених класів середньої школи, курсів ВНЗ тощо, складається проста таблиця, де стовпчику по вертикалі відповідає певна кількість класів, курсів тощо. Коли вертикаль таблиці про ту саму ознаку будується за згрупованими показниками (неповна се­редня, середня, неповна вища, вища освіта тощо), кількість закінче­них класів, курсів попередньо групується за одним визначеним по­казником, і утворена у такий спосіб таблиця є згрупованою. В разі, коли попередньо групуються й об'єкти спостереження (рядки), і показники їх ознак (стовпчики), така таблиця називається комбінованою, що відображує перехресне групування.

Доволі поширеним засобом системного подання чисел, що підлягають аналізу, є графік — умовна знакова модель, через яку числові значення показників переводяться у наочні образи. Графічний метод найменш трудомісткий, надає інформації на­очність, дозволяє просто демонструвати відмінності рівнів, кількості, співвідношень тощо. Важливою умовою є чітка і зро­зуміла побудова графічного зображення, виключення неоднопо-рядковості та різночитання його структур. Графічне зображення може мати вигляд статистичної кривої (лінійний графік), гісто­грами (стовпчикова або секторна діаграма), зокрема стрічкової або колової, або координатної сітки (крива значень двомірних ко­ординат), або полігону розподілу (значення показника виводять­ся з одної точки, яка відображує найбільше значення, співвідно-

133

Глава З

шення з ним інших значень (зображується у вигляді ламаної лінії) тощо.

Важливим узагальнюючим числовим показником є індекс, що відображує відносне співвідношення різних властивостей або зв'язків об'єкта. Індекс нерідко іменують терміном «ко­ефіцієнт». Для відображення зазначених властивостей або зв'язків через індекс вони мають бути представлені у числових величинах. Індекс дає змогу співвідносити такі величини, які не можуть бути безпосередньо виміряні в однакових показниках. У кримінології часто використовують різні коефіцієнти (індекси) злочинності. Через них кількість вчинених злочинів співвідно­ситься зі стандартним числом населення (10 тис., 100 тис.), що утворює коефіцієнт злочинності, або із віковою групою населен­ня, що за віком підлягає кримінальній відповідальності — ко­ефіцієнт злочинної активності тощо. Індекси дозволяють не ли­ше порівнювати злочинність на різних територіях з різним чис­лом населення та у різні відрізки часу, але й визначати її інтен­сивність залежно від певних факторів. Так, співвідношення кількості осіб, які вчинили злочини, з їх доходами, що стандарти­зовані у певних інтервалах, дає індекс майнової залежності (ха­рактеристики) злочинців.

Нерідко при обробці масової первинної інформації, передусім яка є результатом емпіричного дослідження, виникає потреба ЇЇ виміру. Акти поведінки, їх мотиви, установки на певний спосіб особистої активності у суспільстві, висловлювання щодо цих про­явів, оцінки останніх та ще багато інших об'єктів спостереження не мають безпосереднього кількісного виміру. Наведене зумовлює потребу у певній процедурі, яка робить можливою кількісну оцінку згаданих об'єктів спостереження та забезпечує при цьому збереження їх якісних відмінностей. Такою процедурою в соціології та науках, які використовують соціологічні методи, зок­рема в кримінології, є створення моделей значень показників об'єктів, що безпосередньо кількісно не вимірюються. Згаданих об'єктів більше серед психічних і соціальних фактів, процесів, про­явів, у тому числі тих, що пов'язані з предметом кримінології та становлять для неї інтерес. Названа модель дістала назву шкали, а процес утворення останньої — шкалірування. Шкала складається

134

Організація наукового кримінологічного дослідження

з множини певних знаків, які є знаковим відтворенням кількісно­го значення об'єктів, їх ознак, властивостей, якостей.

Для упорядкування множини властивостей (ознак) реальних об'єктів у множину знаків має бути визначено правило упорядку­вання, яке дозволяє ізоморфне відобразити елементи та відносини системи емпіричних значень у формальній системі знаків. Упоряд­ковані за емпіричними значеннями знаки дають не лише уявлення про вимірювання цих значень, їх співвідношення між собою, але слугують підставою для оцінки, зокрема аналітичної, останніх. У цьому полягає значення шкалірування та шкал як уніфікованих інструментів (засобів) аналізу дослідницької інформації.

Правило упорядкування та ізоморфного відображення об'єктів у формальній шкалі реалізується через певний спосіб, який пов'язаний або із властивістю об'єкта, або із формою її знакового позначення. Із властивостями об'єкта пов'язані неметричний та ме­тричний способи відображення. Неметричні методи шкалірування виникли раніше для відображення показників, як правило, природ­них властивостей та явищ (твердість мінералів, сила вітру, со­лоність води тощо). Через використання неметричного методу формуються номінальна та порядкова шкали. Перша ґрунтується на позначенні наявності, як правило, однієї ознаки у двох або декількох об'єктів на підставі їх спостереження два або декілька разів. Шкала відображує рівність (симетрію) чи нерівність (дихо­томію) об'єктів або їх залежність від іншого об'єкта (транзи­тивність). У кримінології значення ознак об'єкта зазвичай є дихо­томічними, тобто перемінними. У порядковій шкалі значення об'єктів вибудовується не лише у порівнянні «рівний — нерівний», а й у певному порядку інтенсивності досліджуваної ознаки (у кате­горіях «більше — менше», «ще більше — ще менше» тощо).

Метричні шкали відрізняються тим, що відношення між зна­ченнями інформації про досліджувані об'єкти (їх ознаки) точно задано певним кількісним виміром: числовим інтервалом, інстру­ментом точного визначення з певним базисом (відсоткове, еталон­не співвідношення, пропорція тощо). Відповідно розрізняють Інтервальну, пропорційну, еталонну, температурну, вагову, а також підсумкову та інші шкали. Застосування методу шкалірування для обробки емпіричної інформації у кримінологічному дослідженні

135

Глава З

вимагає більш детального ознайомлення у спеціальній літературі з його методично-процедурним забезпеченням.

Після закінчення обробки інформації починається стадія її узагальнення, яка деякою мірою є вже аналітичною. Узагальнен­ня відбувається передусім через зведення з усіх одиниць спосте­реження значень кожного показника інформації про ознаки, що були предметом дослідження. Зведення спочатку проводиться з одиниць спостереження однотипного джерела інформації, скажімо, з кримінальних справ. Потім у такий самий спосіб зво­дяться значення аналогічних показників інформації про ознаки, отриманої при спостереженні з інших її джерел, приміром інфор­мації, отриманої з опитування осіб, що вчинили злочини. На відміну від стадії обробки інформації, на цій стадії зведення ЇЇ зна­чень супроводжується їх зіставленням. У процесі останнього спо­чатку з однотипного джерела інформації визначаються значення: а) однакові; б) схожі за сутністю, що різняться її мірою («більше — менше»); в) різні (за сутністю та її проявами); г) протилежні (по­лярні або суперечливі). Далі визначається переважаюче значення показника інформації, скажімо, щодо середньої освіти, його репре­зентативність, міра розходження (поширення) інших значень. Подібне зіставлення та визначення переважаючого значення ана­логічного показника проводиться при зведенні одиниць спостере­ження з іншого типу джерела інформації. Зрештою проводиться зіставлення переважаючих значень аналогічного показника з усіх зведень за різними джерелами інформації, в яких цей показник представлений, та після цього визначається зведене (інтегроване) переважаюче значення. Воно й стає остаточним для представлен­ня у підсумковому аналітичному документі та Звіті за результата­ми дослідження (Звіті про НДР).

У разі суттєвої розбіжності значень показника в межах зведен­ня за джерелом інформації одного типу або між зведеннями з дже­рел різних типів та неможливості визначити інтегроване перева­жаюче значення інформації, вирішується питання щодо додатко­вого її збирання, зокрема з інших її джерел, або про припинення на цей час дослідження відповідного показника (ознаки).

Узагальнення та зіставлення значень спочатку проводиться стосовно показників ознак, дослідження яких є безпосереднім

136

Організація наукового кримінологічного дослідження

предметом кримінології. Це в основному кримінологічні та здебільшого кримінально-правові ознаки. Далі переходять до зіставлення останніх із показниками інформації про соціально-де­мографічні, економічні, соціальні, культурні, соціально-психо­логічні, психофізіологічні, інші ознаки та властивості, які мають зв'язок, зокрема зумовлювальний, із кримінологічними. Такий підхід відповідає методології наукового міждисциплінарного пізнання або здійснюваного в межах однієї науки з використанням даних інших наук. Методологічно доведено, що одним із методів отримання нового знання стосовно певного об'єкта є перехід від його характеристик науковою системою, до предмета якої він без­посередньо належить (назвемо цю систему предметно-профільною, у нашому викладі такою є система кримінологічної науки), до отримання уявлення про цей об'єкт з інших наукових систем, де він також є предметом розгляду, але з іншої сторони, в іншому відношенні, які відповідають інтересам іншої науки. В цьому процесі внаслідок іншого погляду, наприклад з позицій психології або психофізіології, кримінологічна характеристика певного об'єкта, скажімо особи злочинця, може отримати дещо більше інформації стосовно її сутності, природи, походження, ме­ханізму зумовлення тощо. Отримання нової інформації про об'єкт може бути результатом не лише дослідження іншого профілю, а й пов'язано з більшою глибиною, детальністю та методом його вивчення іншою науковою системою. Деякі загальновизнані поло­ження та уявлення щодо об'єкта, в тому числі й такі, що є резуль­татом взаємодії та спільного його розуміння різними науковими системами, при більш детальному предметному дослідженні та більш глибокому приникненні дослідника до специфічних харак­теристик об'єкта нерідко розкриваються новими гранями, новими поясненнями та аргументами щодо, здавалося б, уже визначених ознак, їх показників та значень. До того ж у процесі пізнання, як відомо, нове знання часто ставить нові питання, загалом стимулює науковий пошук. Важливо, щоб у процесі зіставлення та визначен­ня зв'язку кримінологічних характеристик з даними інших наук чітко дотримувалися методологічні вимоги щодо розмежування предмета кожної з наук та сфер їх знань, опрацювання останніх у кожній зі сфер фахівцями відповідної науки. При цьому

137

Глава З

1

визначення кримінологічного значення відомостей Іншої науки стосовно об'єктів, що є предметом кримінології, належить лише кримінологам. Кожна кримінологічна «новела», зокрема привне­сена з іншої сфери наукових знань, має бути перевірена методич­но обґрунтованим, зокрема експериментальним, кримінологічним дослідженням, із використанням репрезентативної емпіричної інформації. Без такого дослідження будь-яка (нерідко сен­саційна!) «новація» може мати значення лише гіпотези, яка підля­гає науковій перевірці.

Процес узагальнення, зокрема зіставлення, міждисциплінарної інтеграції дослідницької інформації, як правило, тривалий, копіткий, вимагає розумної прискіпливості, зваженості, добро­совісності. Саме на цій стадії перевіряються змістовність та надійність зібраної інформації, створюються «напівфабрикати» на­укового знання, які на подальшій стадії безпосередньої аналітичної роботи, як правило, вже не перевіряються, використовуються «у готовому вигляді». Методи узагальнення дослідницької інфор­мації, що викладені тут, не є вичерпними, особливо щодо їх опе-раціонального застосування. Кожен дослідник, у міру свого досвіду та здібностей до узагальнення інформації, використовує й інші, «власні» прийоми та способи. Важливо при цьому дотримуватися викладених методологічних та методичних положень.

Стадія безпосереднього аналізу дослідницького матеріалу найважливіша і, мабуть, найскладніша не лише на етапі аналізу ре­зультатів дослідження, а й у дослідженні загалом, її основною особ­ливістю є винятково творчий характер аналітичної діяльності, що меншою мірою залежить від організаційної регламентації та мето­дичної упорядкованості, а більше зумовлюється особистими здібностями дослідника, аналітичним складом його мислення, який визначається багатьма властивостями, зокрема вмінням сис­темно спрямувати процес аналізу від загальних до подрібнених особливих і окремих цілей, з іншого боку — від окремих до більш об'ємних констатацій, а від них — до формування і коригування узагальнених висновків і закономірностей, теоретичних положень.

З урахуванням наведеного можливо лише методологічно намітити основні рівні та напрямки (структурні частини) аналізу дослідницького матеріалу (обробленої та узагальненої інформації

138

Організація наукового кримінологічного дослідження

дослідження), розраховуючи на творче сприйняття та використан­ня цих методологічних положень, залежно від предмета, цілей та завдань конкретного дослідження, методичної підготовленості та професійної досвідченості дослідника, інших конкретних умов проведення цієї роботи.

Серед рівнів аналізу дослідницького кримінологічного матеріалу, крім вже розглянутих стадій його обробки та узагаль­нення, можна виділити такі:

а) статистичне розроблення;

б) використання математичних методів;

в) системний аналіз;

г) кримінологічна інтерпретація результатів статистичного, математичного, системного аналізу;

д) теоретичний аналіз.

Аналіз дослідницького матеріалу на названих рівнях здій­снюється через послідовне виконання аналітичних операцій за такими напрямками (структурними стадіями).

Аналітичне визначення статистичних зв'язків та залежнос­ тей, що виявлені у процесі узагальнення кримінологічної дослід­ ницької інформації, її зіставлення з інформацією інших наук; ре­ зультатом цієї роботи є виведення статистичних закономірностей предмета дослідження, його складових елементів, ознак, показників.

Застосування математичних методів для вимірювання та визначення кількісних характеристик статистичних закономірно­ стей; наразі є можливість лише назвати деякі математичні методи, що застосовуються в кримінологічних дослідженнях, а саме:

— метод кореляційного або регресного аналізу, що використо­ вується головним чином для визначення міри зв'язку між окреми­ ми ознаками об'єкта дослідження, чинниками, які його зумовлю­ ють, тощо;

— метод факторного аналізу для попереднього відбору найбільш значущих факторів (чинників) для кореляційного, детерміністичного аналізу;

— метод дисперсійного аналізу для дослідження факторів, що не мають кількісного виміру, з метою розподілу респондентів на групи (дисперсії) залежно від відповідей на ті чи інші питання.

Докладніше про застосування математичних методів аналізу, коли використовуються соціологічні методи, зокрема при

139

Глава З

проведенні кримінологічних досліджень, йдеться у спеціальній літературі1.

3) Моделювання проблеми на підставі отримання про неї дослідницької інформації. Поняття моделювання походить від терміна «модель» (від лат. тосіиіш — міра, зразок), який у широко­му розумінні означає образ (мисленнєвий або графічний — опис, схема, креслення, план тощо) будь-якого об'єкта, що використо­вується як його замінник. У теорії пізнання модель стала методом відображення дійсності, способом абстрагування від несуттєвих рис і одночасно засобом експериментальної побудови досліджува­ного об'єкта та розуміння його сутності. Моделювання — процес пізнання об'єкта через створення його моделі, в якій він відобра­жується через наявну та отриману завдяки дослідженню інфор­мацію, а також на підставі теоретичного та прогнозованого уявлен­ня про ознаки об'єкта, стосовно яких предметної інформації ще не­має або не вистачає. Завдяки останньому прийому моделювання із засобу описування та ілюстрації проблеми перетворилося на ме­тод створення її образу евристичними засобами.

У процесі аналізу дослідницького матеріалу за методом моде­лювання використовуються вже визначені на попередніх стадіях, зокрема на стадії узагальнення, положення, виявлені статистичні зв'язки і залежності; вони доповнюються уявленнями про них, що ґрунтуються на загальних теоретичних закономірностях, а також передбаченням щодо реалізації останніх у структурі та інших оз­наках об'єкта. З цього погляду модель частково є гіпотетичною, вказує на «білі плями» проблеми та напрямки ЇЇ подальшого пізнання. Нерідко спочатку створюється математична модель, яка згодом трансформується у графічну. Найбільш простою графіч­ною моделею є матрична, яка формується у вигляді таблиці, що відображує структуру об'єкта, його ознаки (горизонтальні графи) та знання, передусім кількісні значення показників ознак (верти­кальні колонки). У квадратах (клітинах) перетину граф та коло­нок відображується інформація щодо об'єкта, його ознак. Незапо-внений квадрат свідчить про відсутність інформації. Нерідко у

1 Див., наприклад: Папиотто В. Й., Максименко В. С. Количсствсшіьіе методьі в социологи-чсских исслсдоваииях. — К., 1982.

140

Організація наукового кримінологічного дослідження

такому квадраті відмічається гіпотетична інформація, що підлягає дослідженню або поповненню з інших джерел.

Кримінологічна інтерпретація показників аналізу зумовле­ на тим, що у моделі інформація про об'єкт (проблему) представле­ на, як правило, у кількісних значеннях або у вигляді статистичних висновків. У такому вигляді вона не може бути використана для формування кримінологічних висновків та положень. Тому ця інформація має бути піддана кримінологічній інтерпретації, тобто сформульована у вигляді положень, що мають кримінологічний зміст, відображують кримінологічне значення показника, матема­ тичне або статистичне значення якого представлене у моделі. Кримінологічна інтерпретація статистичної, математичної, іншої абстрактної інформації, надання їй кримінологічної змістов­ ності — діяльність, що вимагає високої фахової кваліфікації дослідника у теорії кримінології, особливо у галузі детермінації об'єктів, що становлять предмет кримінологічної науки.

Наступний етап аналізу дослідницького матеріалу — вияв­ лення системних зв'язків, залежностей між ознаками об'єкта, чинниками зумовлення останніх, механізмами їх прояву тощо. Тут, як і на інших стадіях аналізу, безпосередніми елементами сис­ темного аналізу є не самі об'єкти дослідження, а інформація про них. Потреба у такому аналізі зумовлена тим, що у моделі вся інформація викладена у матричний спосіб, тобто подана у певній порядковості та групуванні останньої без визначення зв'язків і за­ лежностей, передусім системних, без відображення об'єкта (проб­ леми) дослідження в якості певної системи. Водночас у реальній дійсності та в кримінологічній науці, яка її відображує, вони про­ являються у вигляді цілісної системи з її структурними елемента­ ми, системними зв'язками та залежностями.

Наразі не ставиться завдання розкриття системного методу, це перебуває поза межами Курсу. Нагадаємо лише, що системний аналіз — це сукупність методичних засобів для підготовки й обґрунтування розв'язання складних проблем, зокрема криміно­логічних, через системний підхід, тобто через їх розгляд як систем, розкриття їх структури, елементів, зв'язків, залежності і водно­час — системної цілісності проблеми як об'єкта дослідження. Інакше кажучи, системний аналіз дослідницької інформації — це її

141

Глава З

системне упорядкування з метою системного сприйняття. Згідно з теорією систем, серед елементів системи визначається один (рідко декілька), який є системоутворюючим, тобто навколо нього та у зв'язку з ним утворюється та функціонує ця система. Крім того, визначається елемент, через який реалізується система, дося­гається її результат, — це результуючий елемент. Завдання сис­темного аналізу, поряд з іншими, полягає у тому, щоб визначити для цієї проблеми (як системи) системоутворюючий та результу­ючий елементи. Ці елементи є «точками впливу» на вирішення проблеми. На підставі знання про них визначаються висновки і ре­комендації щодо розуміння проблеми як системного утворення та дослідження результату стосовно її вирішення (розв'язання).

Завершальним етапом аналізу дослідницького матеріалу, як і всього дослідження, є опис його результатів. Можна визначити декілька вимог щодо останнього. До них належать:

— відповідність реальній дійсності;

— точна відповідність матеріалам дослідження, обґрунтова­ ність висновків та рекомендацій останніми;

— відповідність теоретичним положенням кримінології; припу­ стима невідповідність лише у тому, що результати дослідження містять нові наукові знання, які до проведення дослідження не бу­ ли відомі в теорії кримінології та в матеріалах минулих криміно­ логічних досліджень;

— предметність, комплексність, аргументованість, надійність висновків і рекомендацій;

— наявність рекомендацій для управлінських рішень, удоскона­ лення вирішення відповідної кримінологічної проблеми;

— наявність (бажаність) рекомендацій щодо практичної кримінологічної діяльності;

пропозиції щодо форм і засобів дослідно-експериментальної перевірки рекомендацій для практичного застосування;

пропозиції щодо впровадження висновків і рекомендацій за результатами дослідження.

Як зазначалося, опис висновків і рекомендацій за результатами дослідження міститься у Звіті про науково-дослідну роботу.

142

Організація наукового кримінологічного дослідження

Рекомендована література

1 Баскаков А. Я., Туленков Н. В. Методология научного исследования. — К., 2002.

2. Зелинский А. Ф. Методика криминологических исследований. — К.,

1992.

БлувштейнЮ.Д. Криминологическая статистика. — Минск, 1981.

Панкратов В. В. Методология й методика криминологических ис­ следований. — М., 1972.

Паниотто В. Й., Максименко В. С. Количественньїе методи в социо-

логических исследованиях. — К., 1982.

143