- •Курс сучасної української кримінології: теорія і практика:
- •Глава 1 Кримінологічна інформація
- •Глава 1
- •Глава 1 •'•'''
- •Глава 1 •-• --і- -о-
- •Глава 1
- •Глава 1 '• • -і-:
- •Глава 1 '• •'
- •Глава 1 ,
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1 -' "
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1 1!'!
- •Глава 1 • •;
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1 '•'•'• :
- •Глава 1
- •Глава 2 Кримінологічний аналіз
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 '
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2 ,
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3 »,.
- •Глава 3 '
- •Глава 3 .....
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 : ..- •.-.
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 !,•
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4 ,;:
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5 .
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5 • •
- •Глава 5 '':
- •Глава 5 • ' '•'
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6 Перспективи української кримінології
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6 і,-, .,-
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
Глава 6
Кожний із основних напрямків зазначеної системи запобігання злочинності та її окремим видам більш предметне розглядався у главі 8 Книги 1 та відповідних параграфах глав Книги 2 Курсу, де викладалися особливості запобіжної діяльності щодо окремих видів злочинів. З огляду на це обмежимося лише окремими коментарями стосовно деяких напрямків системи запобігання.
У виданні кримінологічного спрямування, яким є цей Курс, доцільно підкреслити, що з давніх-давен як більш перспективні і цивілізовані альтернативи кримінальному переслідуванню та покаранню називалися ідеї запобігання злочинам1, у тому числі не лише в індивідуальних його формах, а й у формах соціальної профілактики, аж до загалом соціального удосконалення суспільства. У широкому розумінні соціальну профілактику визначають як сукупність заходів, спрямованих на оздоровлення суспільних відносин, ліквідацію соціальних викривлень, підвищення добробуту та морального рівня суспільства. Ці заходи не спрямовані безпосередньо і лише на протидію злочинності. У них більш загальні та об'ємні завдання, вирішення яких має опосередковано позитивно вплинути на скорочення передумов негативних проявів, зокрема злочинності2. У доповіді VII Конгресу ООН по запобіганню злочинності та поводженню з правопорушниками (Мілан, 1985) вказувалося, що «досягнення дійсної соціальної справедливості у сфері розподілу матеріальних і духовних благ серед усіх членів суспільства, ліквідації всіх форм експлуатації, соціального та економічного гноблення та нерівності, а також реальна гарантія усіх основних прав і свобод людини — головна запорука успіху боротьби зі злочинністю та повного її викорінення з життя суспільства»3.
У більш вузькому значенні соціальна профілактика здійснюється насамперед у формах соціального контролю. Останній, як соціологічна категорія, в широкому розумінні охоплює всю сукупність засобів та методів впливу суспільства на небажані та не-
1 Беккариа Ч. О нрсстушісииях й иаказапиях. — М., 1939. — С. 393; Моптескье Ш. Избран-
ньіс произвсдеііия. — М., 1955. — С. 231.
- Кудрящев В. Н. Стратсгии борьби с прсстушюстью. — М., 2003. — С. 274.
•' Доклад VII Комгрссса ООН по ІІредуІІрождсІІию престушюсти й обраїцсиию с правопару-
шителями. — Милам, 1985. — С. 28.
284
Перспективи української кримінології
прийнятні форми поведінки з метою їх мінімізації1. Основними напрямками соціального контролю є: 1) контроль, що здійснюється системою правоохорони і правосуддя через застосування заходів виявлення, припинення злочинів, покарання та інших санкцій; 2) внутрішній контроль, що забезпечується підтримкою та схваленням суспільне прийнятних інтересів, норм, цінностей, форм поведінки; 3) опосередкований контроль соціальної (референтної) групи, до якої належить особа — потенційний порушник суспільне схвалених норм; 4) контроль, що ґрунтується на широкій доступності різноманітних способів досягнення цілей, задоволення потреб, що виключає або зменшує потребу у звертанні до неправомірних, злочинних форм і способів їх задоволення. Суспільства і держави у міру їхнього соціального цивілізаційного розвитку вдаються до різних напрямків і форм соціального контролю у черговості серед названих від перших до наступних. Можна твердити, що радянська система в останні десятиріччя її існування (70-80-ті роки XX століття) під впливом низки зовнішніх та внутрішніх чинників поступово перейшла до скорочення першої зовнішньої (репресивної) форми соціального контролю з її помірним сполученням з іншими (другим та третім) його напрямками. Практично це проявилося у створенні цілої системи соціального контролю та профілактики правопорушень, яку очолювали партійні та радянські органи, їхні функціонери. До складу системи входили трудові колективи (практично їхня адміністрація), різноманітні громадські форми на кшталт товариських судів, порук трудового колективу, народних дружин, загонів сприяння міліції, «комсомольського прожектора» тощо. На державному рівні ця система підтримувалася та мала організаційне і значною мірою інформаційне, технічне, інше сприяння з боку створеної в органах внутрішніх справ окремої служби профілактики, а у виконкомах рад — утворенням підрозділів, що планували, координували, контролювали здійснення профілактичних заходів. Із розпадом Радянського Союзу система соціального контролю і профілактики,
' Гшшпский Я. Й. Проблеми социальпого коптроля в условиях формироваиия правового государства / Укрспленис закошюсти й борьбьі с прсстушюстью в условиях формироваиия правового государства. — М., 1990. — С. 6.
285