Глава 6

хічна система1, на жаль, поки що не виконує політико-стратегічної функції щодо протидії злочинності. Не визначені українською державою такого змісту політика і стратегія. Водночас зло­чинність спонтанно або організовано не тільки пристосовується до існуючих суспільних форм і засобів протидії їй, а й самоудоскона-люється, організовується, набуває професійних якостей з метою досягнення своїх злочинних цілей. Названим у найбільш стислій формі визначається протистояння між злочинною активністю певної частки суспільства і суспільством загалом.

Зміна та упорядкування ставлення суспільства до злочинності пов'язані передусім із його державною організацією. Остання з цього погляду має проявитися насамперед у такому:

встановленні обов'язкових норм — заборон певних діянь, які через свою суспільну небезпечність визнані у законі криміна­ льне караними; цей процес має назву криміналізація;

створенні установ і органів держави, на які покладені функції виявлення кримінальне караних діянь та осіб, що їх вчи­ нили, притягнення останніх за певною процедурою до криміна­ льної відповідальності; ці органи та установи отримали назву правоохоронних;

створенні системи установ, які наділені повноваженнями у встановленому процесуальному порядку чинити суд щодо осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення злочинів і інших правопорушень, визнавати їх винними та призначати відповідно до закону покарання; мова йде про суд та судову систему;

створенні установ для відбування покарання, здійснення його виправно-виховних функцій.

У демократичних цивілізованих суспільствах названі чотири напрями, за якими реалізується їхня політика і стратегія щодо зло­чинності, доповнюються ще одним суттєвим напрямом — форму­ванням та реалізацією громадської думки стосовно соціальної небезпечності кримінальних проявів, необхідності запобігання їх вчиненню та участі громадськості у протидії цим проявам. У країнах, де впливовим фактором суспільного життя та держав­ної політики є релігія, духовне несприйняття протиправної та амо-

' Цветков В. В. Вказана праця. — С. 73.

276

Перспективи української кримінології

ральної поведінки підтримує церква. Вона ж бере активну участь у поверненні до духовних та моральних цінностей «заблукалих» душ — осіб, що відбувають покарання або у інший спосіб відчува­ють негативну оцінку своєї поведінки суспільством та гро­мадською думкою.

На сучасному етапі розвитку цивілізованості суспільства та державності викарбовуються та набувають певної системи загальні принципи, пріоритети, критерії, міжнародні стандарти ставлення до злочинності і злочинів, які визначаються стратегією протидії злочинним проявам, а та, в свою чергу, зумовлюється дер­жавною політикою у сфері соціальної діяльності, що впливає на злочинність.

У зв'язку з розглядом цього питання потрібно, перш за все, хоча б у головних рисах, визначитися термінологічне стосовно імену­вання цього впливу. Зараз є потреба визначити термін, що охопив би повною мірою та оптимально точно характер (зміст) ставлення суспільства до злочинності у протиборстві з нею, а також встано­вити, у яких державних формах та на яких рівнях зазначене став­лення реалізовується.

Раніше у радянських партійно-політичних актах, нині в деяких міжнародних документах, зокрема ООН, та публіцистичних, у то­му числі вітчизняних, матеріалах, використовувалися терміни «боротьба», «війна» зі злочинністю, які за поясненнями їх змісту у широкому значенні охоплювали й суспільну діяльність щодо ви­явлення, усунення, послаблення та нейтралізації чинників, що детермінують злочинність. Останнім часом, здебільшого у зв'язку з обґрунтовано критичним ставленням до терміна «боротьба» стосовно злочинності (немає прямого протиборства, протиборчих сторін, переможених та переможців тощо), запропоновано у тому самому широкому розумінні вживати термін «протидія». Цей термін, на думку деяких прихильників його використання, охоплює й запобігання злочинності, яке нібито у широкому значенні тотожне протидії1. Проте здається, що це занадто широке тлумачення. Протидіяти можна тому, що вже є або безумовно має

1 Бандурка А. М.,ДавьІденкоЛ.М. Преступпость в Украйно: причини й противодсйствие. — Харьков, 2003. - С. 86-87.

277