Глава 6

відповідно до нових історичних умов1. Погоджуючись із цим поло­женням у принципі, вважаємо за потрібне доповнити його вимо­гою до нового знання, яке має бути придатним для практичної реалізації. Останнє здебільшого досягається експериментальною перевіркою розроблених рекомендацій та засобів. У їхній надійності, раціональності та практичній прийнятності закладені умови обґрунтованості та імовірної доцільності застосування у соціальній практиці. Загалом наука має розвиватися таким чином, щоб не виникало сумнівів з приводу потрібності і корисності наукового забезпечення розвитку суспільних відносин та за надійного обґрунтування наукою відповідних потреб суспільства — у реформуванні та удосконаленні згаданих відносин.

На підставі та з урахуванням наведеного вибудовуємо таку методологічну конструкцію зв'язку між демократизацією суспільства та зумовленням його потреби у науковому забез­печенні свого функціонування:

демократія — це спосіб взаємодії суспільства і держави;

зазначена взаємодія одним із генеральних напрямів має роз­ виток і підтримку громадянського суспільства;

громадянське суспільство як відкрите для обговорення і спрямування цивілізацшного суспільного та державного розвитку має бути поінформованим, тобто потребує необхідної для нього інформації;

з усіх видів інформації найбільш аргументованою, доказо­ вою, зокрема стосовно складних, гострих, суперечливих проблем, є наукова інформація;

звідси — суспільна цінність науки, передусім суспільних наук, зокрема кримінології, зумовленість потреби у них у відкри­ тому суспільстві, особливо в період його становлення, як засобу останнього;

для того, щоб наука, наукова галузь, була затребуваною у суспільстві, вона має бути для нього цікавою («привабливою»), тобто задовольняти його інтереси; останнє забезпечується: сутнісною значущістю предмета наукового дослідження; об'єк­ тивністю наукового пошуку, його незаангажованістю політични­ ми, владними, відомчими, кон'юнктурними обмеженнями;

1 Селіванов В. М. Право і влада суверенної України. — К., 2002. — С. 428.

262

Перспективи української кримінології

— наукові розробки, особливо у галузі суспільних відносин, по­винні спрямовуватися на пошук та розв'язання складних, осново­положних проблем, передусім тих, що гальмують суспільний роз­виток, ґрунтуються на віджилих консервативних постулатах; на­укові висновки і рекомендації повинні мати оціночно-критичний та реформаторсько-перетворюючий характер, надавати теоретичні обґрунтування та прикладні рішення щодо демократизації суспільної практики, становлення громадянського суспільства, а у сфері кримінології — ґрунтовані на них засоби запобігання та протидії проявам злочинності.

Розвиток суспільних наук та використання їхніх здобутків відбувається, як правило, у більш відкритих, демократично орієнтованих суспільствах, особливо в періоди їхнього цивілі-заційного прогресу, як прояв дійсного (а не декларованого) пра­гнення носіїв влади при розв'язанні гострих та складних суспільних проблем брати до уваги (або хоча б знати) думку наро­ду, передусім його найбільш освіченого прошарку — науковців.

Процеси і механізми опори на науку меншою мірою або зовсім не здійснювалися в періоди владарювання автократичних та дес­потичних режимів, для яких зовсім зайвими та не потрібними бу­ли поради «освічених пустословів» щодо того, як організувати владу, вирішувати суспільні та державні справи.

Характерним із цього погляду було ставлення до суспільної науки радянської влади, яка з самого початку проголосила себе владою народу, проявом народовладдя і демократизму. Протягом першого десятиріччя правління новій владі за невідкладними най-гострішими проблемами забезпечення існування (громадянська війна, іноземна інтервенція, опір значної частини населення, пере­дусім селянства, голод, розруха тощо) фактично було не до про­цесів та ідей, що опановувалися у сфері суспільних наук, включа­ючи кримінологію. Визначальну роль тут все ще відігравали бага­товіковий загальносвітовий досвід духовного та цивілізаційного розвитку людства, національні традиції, загальнолюдські цінності, наукові уявлення про суспільні пріоритети. Наступність цих ідей і положень, плюралістичне ставлення до них підтримувалися існу­ванням значного прошарку «старої» професури, публіцистів-вільнодумців та наукової інтелігенції, для яких знання та зако-

263