Глава 6

проективно-реформаторський характер, а тому потребує соціаль­ного прогнозування та (за результатами останнього) суспільного проектування і планування. Реалізація зазначених людських вла­стивостей та суспільних функцій потребує відповідної інформації, спочатку щодо навколишнього середовища та безпосередніх умов буття, а з утворенням соціуму — соціальної інформації. «Однією з головних об'єктивних потреб людини як істоти мислячої та соціальної є інформаційна»1.

Із розвитком суспільства, передусім його пізнавальних сфер, воно, а фактично його лідери, насамперед реформатори, все більше переконувалися, що найвищим типом інформації є наукова інформація. Цей висновок має об'єктивне підґрунтя, зумовлений походженням наукової інформації, методологічним способом здобуття, конструктивно-проективними здібностями та наполег­ливістю (якщо це справжня наука) у відстоюванні реалізації здобутих результатів. З таких підстав та за таких умов форму­валася суспільна потреба у науці, зокрема у науці про суспільство.

Історія вчить, що потреба звернення до науки, наукового ос­мислення та розуміння закономірностей суспільного процесу ви­являлася у більш розвинутих з освітнього та культурного погляду, загалом більш цивілізовано орієнтованих прогресивних суспільствах. Починаючи від Давньої Еллади та часів Відроджен­ня і Просвітництва, в процесі буржуазних демократичних рево­люцій, ліберально-гуманістичних течій і визвольних рухів та й нині за умов індустріального та постіндустріального суспільства, цивілізаційний прогрес, як правило, сприяв демократизації суспільної організації та пов'язаним із нею підвищенню її культу­ри та освіченості, стимулюванню інтересу до науки загалом та суспільної науки зокрема, здобуттю наукового знання, його теоре­тичного узагальнення та прикладного використання.

Демократизація суспільства як передумова підвищення інтере­су до науки та потреби у ній не може обмежитися проголошенням певних демократичних принципів та постулатів. Вона реалізо­вується через визначення змісту і спрямованості конкретних

1 Тацій В. Я. Вступне слово до монографії В. М. Селіванова «Право і влада суверенної України». - К., 2002. - С. 9.

260

Перспективи української кримінології

суспільних інституцій, процесів, механізмів, головним чином як спосіб взаємодії суспільства та держави1. Зумовленість підвищен­ня інтересу до суспільних наук потребами прогресивного розвит­ку та демократизації суспільства тривалий час обґрунтовувалася і до наших днів обґрунтовується значною мірою необхідністю наукового осмислення громадянського суспільства, чинників, що сприяють його розвиткові та становленню. Згадується, що видат­ний німецький філософ Г. В. Ф. Гегель, ґрунтовно аналізуючи громадянське суспільство, до одного з трьох основних моментів останнього відносив дбання про запобігання появі в системі по­треб елемента випадковості, уваги до особливого інтересу як до за­гального. Завдяки цьому положенню Г. В. Ф. Гегель проводить розмежування між особливостями, які певним чином можуть бути прогнозовані, а тому враховані, та випадками, які передбачити майже не можливо, а тому потрібно у будь-який спосіб їх уникну­ти (нейтралізувати), чим уникнути завдання шкоди стабільним відносинам у громадянському суспільстві, їх впорядкуванню2. Не важко переконатися, що здійснення зазначених функцій та зав­дань щодо їх реалізації можливе лише на науковій основі, із засто­суванням наукових методів і методик. Із цього можна зробити цілком обґрунтоване припущення щодо розуміння визначним мислителем необхідності спиратися на науку у реалізації зазначе­ного та щодо спроможності науки не лише теоретично обґрунтову­вати, а й запропонувати спосіб прикладного вирішення відпо­відних завдань.

Особлива увага має бути зосереджена на тому, що наукове знан­ня є адекватним (хоч і відносно суб'єктивним) відтворенням об'єктивних матеріальних і духовних умов, процесів і потреб. Вод­ночас дослідницька та прикладна наукова діяльність не може бути ефективною без її попереднього теоретичного обґрунтування, зок­рема її мети, об'єктів та предмета спрямування, методу й інстру­ментів визначення ймовірності набутих емпіричних знань тощо. Вважається, що головна мета науки — у творенні нових знань

Скриппюк О. В. Демократія: Україна і світовий вимір (концепції, моделі та суспільна практика). - К., 2006. - С. 197. 2 Гегель Г. В. Ф. Философия права. - М., 1990. - С. 228 й др.

261