Ушкодження клітин

Молекулярні механізми ушкодження клітини: 1) ліпідні, 2) кальцієві, 3) електролітно-осмотичні, 4) ацидотичні, 5) протеїнові і 6) нуклеїнові.

Ліпідні включають: 1) пероксидне окислювання ліпідів (ПОЛ), 2) активацію мембранних фосфоліпаз та 3) детергентну дію надлишку вільних жирних кислот.

Антиоксидантні системами:

I) Ферментні антиоксидантні системи:

А) Супероксиддисмутазна, яка включає супероксиддисмутазу і каталазу. Інактивує супероксидні радикали (НО₂^•):

Б) Глутатіонова, яка включає: глутатіон, глутатіонпероксидазу, глутатіонредуктазу, НАДФ•Н₂. Інактивує і руйнує гідропероксиди ліпідів.

2) Неферментні антиоксиданти:

А) "Справжні" антиоксиданти, включають в себе: токофероли, убіхінони, нафтохінони, флавоноїди, стероїдні гормони, біогенні аміни. Інактивують вільні радикали жирних кислот.

Б) Допоміжні антиоксиданти, включають в себе: аскорбінову кислоту та сірковмісні сполуки (глутатіон, цистин, цистеїн). Відновлюють (регенерують) "справжні" антиоксиданти.

Механізми загибелі клітин.

1. Некроз настає під впливом несприятливих зовнішніх впливів і супроводжується порушенням утворення енергії. Наслідком цього є зміни в цитоплазмі, розриви лізосом з виділенням активованих гідролітичних ферментів, що приводять до розщеплення і фрагментації компонентів клітини (ядра, плазматичної мембрани й ін.), розвиток аутолізу.

2. Апоптоз є активним енергозалежним процесом. При цьому спочатку, за рахунок активації нуклеаз, відбувається пікноз і фрагментація ядра з наступним викидом його з клітини і вторинним відмиранням цитоплазми. Він пов’язаний з генетично детермінованою програмою загибелі клітин.

Пухлина - типовий патологічний процес, сутність якого полягає в безмежному, нерегульованому розростанні тканини, яка втрачає характерну структуру ушкодженого органа.

Види пухлин: 1) доброякісні і 2) злоякісні.

•Відмінності між доброякісними і злоякісними пухлинами.

1) Доброякісні складаються із добре диференційованих клітин і зберігають типову структуру тієї тканини, з якої виростають.

Злоякісні пухлини втрачають диференціювання клітин. Спрощені.

2) Доброякісні пухлини часто ростуть повільно, їхній ріст може зупинитися, а іноді спостерігається і зворотний розвиток (регресія).

Для злоякісних пухлин, як правило, характерний швидкий ріст, який спонтанно не зупиняється. Мимовільна регресія таких пухлин невідома.

3) Доброякісні пухлини мають капсулу і ростуть експансивно, тобто не проростають у навколишні здорові тканини, а розсовують їх. Злоякісні – інвазивно (інфільтративно), проростають у навколишні тканини.

4) Доброякісні пухлини не метастазують, злоякісні метастазують.

5) Доброякісні пухлини добре лікуються хірургічним шляхом, летальних випадків, як правило, не буває.

Класифікація хімічних канцерогенів.

1) За хімічною будовою їх поділяють на: поліциклічні ароматичні вуглеводні, ароматичні аміни, нітрозо сполуки, мікотоксини, гетероциклічні вуглеводні, аміноазосполуки; прості неорганічні сполуки: миш‘як та його сполуки, солі берилію, хрому, нікелю, кобальту.

• У п е р е б і г у хімічного канцерогенезу виділяють 3 стадії: 1) ініціацію або трансформацію, 2) промоцію і 3) пухлинну прогресію.

1) Сутність ініціації - під впливом хімічного канцерогену відбувається трансформація клітини, тобто перетворення її із нормальної в атипову.

2) Під час стадії промоції трансформована клітина одержує стимул до поділу, пухлина починає рости. Речовини, що стимулюють поділ трансформованих клітин, одержали назву промоторів. Слід відмітити, що більшість вивчених хімічних канцерогенів проявляють властивості і ініціаторів, і промоторів.

Між ініціацією і промоцією може пройти багато часу (іноді роки).

3) Пухлинна прогресія - якісні зміни властивостей пухлини в процесі її розвитку. У цей період пухлина набуває усе більш і більш злоякісних властивостей.

Онкогенні в і р у с и: ДНК та РНК-вірус (папова-віруси, аденовіруси, герпес-віруси, зокрема, вірус Епштейна-Барр).

Вірусний онкогенез:

1) Рецепція вірусу - взаємодія вірусу із визначеними структурами плазматичної мембрани клітини (рецепторами). Відсутністю відповідних рецепторів пояснюється видовий імунітет до вірусної інфекції.

2) Інтерналізація - роздягання і проникнення віруса в клітину.

3) Інтеграція (об’єднання) вірусного генома з геномом клітини. Це центральний і обов’язковий етап вірусного онкогенезу. У випадку ДНК-вмістних онковірусів відбувається вбудовування вірусної ДНК у ДНК клітини, у випадку РНК-вмістних вірусів - вбудовується ДНК-провірус, який утворюється під впливом ферменту ревертази.

4) Персистенція (постійне перебування) вірусу в геномі клітини. При цьому вірус розмножується разом із клітиною. Такий перебіг вірусної інфекції називається абортивним. Абортивний перебіг є неодмінною умовою перетворення нормальної клітини в пухлинну під впливом вірусу.

5) Трансформація клітини: а) епігеномна і б) мутаційна.

6) Промоція - стимул пухлини до росту.

7) Пухлинна прогресія - метастази:

-інтравазація,

-екстравазація,

-дисемінація.

О с о б л и в о с т і росту злоякісних пухлин:

1) Моноклональність походження. Пухлина росте “сама із себе”.

2) Автономність

3) Анаплазія - придбання пухлинними клітинами властивостей, характерних для ембріонального етапу розвитку організму. Види анаплазій: а) біохімічна, б) фізико-хімічна, в) морфологічна, г) функціональна,

Загальні порушення :

1) Ракова кахексія - загальне виснаження. Характеризується різким зменшенням маси тіла, слабістю, відсутністю апетиту, анемією. Виникнення ракової кахексії пояснюють наступними явищами: "пастка глюкози", "пастка азоту"). Відбувається пластичне "обкрадання" організму; надходження токсогормонів, недоокислених продуктів (розвивається метаболічний ацидоз); ферментемія;

2) Місцеві змінами тканин: а) утворення виразок, б) виникнення вторинних інфекцій, в) кровотечі, г) больовий синдром.

3) Паранеопластичні синдроми: а) ендокринопатії; 6) гіперкальціємія; в) нервово-м’язовий синдром (міастенія, порушення центральної і периферичної нервової системи); г) дерматологічні порушення; д) ураження кісток і суглобів; е) судинні і гематологічні порушення (тромбози, анемія, лейкемоїдна реакція). М е х а н і з м и протипухлинного захисту організму включають в себе:

1) Механізми природної неспецифічної резистентності організму до пухлин. Вони не мають імунологічної специфічності, не вимагають попередньої імунізації і здійснюються наступними клітинами:

а) NK-клітини (природні кілери) - великі гранулярні лімфоцити, які розпізнають пухлинні клітини і знищують їх;

б) LАК-клітини (лімфокін-активовані кілери), які, як і NK-клітини, здійснюють цитоліз пухлинних клітин;

в) макрофаги, які знищують клітини пухлини за допомогою фагоцитозу і механізмів позаклітинної цитотоксичності.

М е т о д и експериментального моделювання злоякісних пухлин:

1) індукція, 2) трансплантація і 3) експлантація.

Порушення мікроциркуляції:

1. внутрішньсудинні порушення: сладжі-адгезія (приляпання) і агрегація (склеювання) еритроцитів. Є:

- оборотні й необоротні,

- класичні, аморфні й декстринові.

2) порушення проникності судинної стінки,

3) позасудинні порушення – дія гідростатичного та онкотичного тисків крові.

Мікроциркуляторне русло: артеріоли, прекапіляри, капіляри, посткапіляри, верули, артеріоло-венулярні анастомози (діаметр до 100 мкм).

Порушення лімфовідтоку: механічні (здавлення пухлиною, рубцем), динамічна (збільшення кількості транссудату), резорбційна (накопичення білків в інтерстиції).

Артеріальна гіперемія – збільшення кровопостачання органа артеріальними судинами:

1. фізіологічна – робоча, реактивна,

2. патологічна – нейротонічна. Нейропаралітична, метаболічна.

Ознаки: почервоніння, підвищення місцевої температури, розширення судин, збільшення кількості функціонуючих капілярів. Позитвно – краще кровопостачання. Негативно – розрив судини, крововилив.

Венозна гіперемія – порушення відтоку крові по венах Причини: внутрішньо судинні (закупорка тромбом, емболом), здавлення судинної стінки, слабкість еластичного апарату судини.

Ознаки: зниження місцево температури, ціаноз, збільшення кількості функціонуючих капілярів, зниження обмінних процесів, набряк.

Ішемія – обмежене чи повне припинення надходження артеріальної крові. Види:

• ангіоспастична,

• обтураційна – тромб, ембол, атеросклеротична бляшка,

• компресійна – рубець, пухлина, лігатура.

Ознаки: зниження місцево температури, блідість, зменшення кількості функціонуючих капілярів, зниження обмінних процесів.

Реперфузійний синдром – відновлення кровотоку після довготривалої ішемії. Кисень іде на утворення вільних радикалів (ліпідний механізм ушкодження клітин), кальцій викликає контрактуру.

Стаз – сповільнення чи припинення току крові:

• Справжній (капілярний),

• Ішемічний,

• Венозний.

Тромбоз – прижиттєве утворення на внутрішній стінці судини згустків крові. Види: червоні, білі, змішані.

Тріада Вірхова: Клітинна фаза:

1) ушкодження стінки судини,

2) порушення зсідальної і протизсідальної систем крові,

3)сповільнення кровотоку.

Плазматична фаза: утворення тромбопластину, активного тромбіну, перетворення фібриногену у фібрин.

Емболія – закупорка судин тілами, що приносяться течією крові.

Види емболів:

1. екзогенні – повітря, газ, жир.

2. Ендогенні – навколоплідні води, жир, тромбоемболія, пухлинні клітини.

Емболія:

-великого кола кровообігу,

- мелого кола,

- ворітної вени (порушений відтік крові від непарних органів черевної порожнини): асцит (підвищується гідростатичний, падає онкотичний тиск крові), гепатоспленомегалія (застій крові у селезінці і печінці), розширення поверхневих вен на черевній стінці, стравоходу і гемороїдальних, та кровотечі з них.

Запалення - типовий патологічний процес, який виникає в результаті пошкодження тканини і проявляється комплексом структурних, функціональних і метаболічних порушень, а також розладами мікроциркуляції

Фактори, які викликають запалення, називаються флогогенними і поділяються на: 1) екзогенні і 2) ендогенні.

Зовнішні місцеві ознаки запалення - пентада Цельса-Галена:

1) припухлість (tumor),

2) почервоніння (rubor),

3) підвищення температури (calor),

4) біль (dolor),

5) порушення функції (functio laesa).

• Патогенез (стадії) запалення.

1)альтерація (первинну і вторинну), 2) порушення мікроциркуляції з явищами ексудації і еміграції складових компонентів крові за межі судинного русла, 3) проліферація.

Медіатори запалення: 1) клітинного походження (утворюються і активуються в різних клітинах) і 2) плазменного походження (утворюються у клітинах, але активуються у плазмі крові).

Клітинного походження : лізосомальні фактори, продукти дегрануляції тканинних базофілів (біогенні аміни: гістамін, серотонін), похідні арахідонової кислоти (простагандини, простацикліни, тромбоксан), пептиди і білки (лейкокіни, цитокіни, ферменти), нейропептиди, нейромедіатори (адреналін, норадреналін, ацетилхолін).

Плазменного походження включають:

1) калікреїн-кинінову систему,

2) продукти активації комплементу,

3) продукти активації зсідаючої і фібринолітичної систем крові.

Порушення мікроциркуляції із явищами ексудації.

Зміни місцевого кровотоку: 1) Короткочасна ішемія (тривалість від 10-20 с до декількох хвилин), 2) Артеріальна гіперемія (тривалість 20-30 хв., максимум до 1 години), 3) Венозна гіперемія, 4) Стаз.

Вперше вказані зміни були описані Ю.Конгеймом (1867), який вивчав кровообіг в брижі жаби при запаленні.

Ексудація – вихід рідини і розчинених в неї компонентів крові з кровоносних судин в тканину. Це поняття включає і еміграцію лейкоцитів.

П р и ч и н а м и ексудації є: а) підвищення проникливості судинної стінки, б) підвищення гідростатичного тиску в судинах, в) збільшення осмотичного і онкотичного тиску в тканинах.

М е х а н і з м підвищення проникності судинної стінки при запаленні:

а) активація мікровезикулярного транспорту через ендотеліальні клітини, б) утворення трансклітинних каналів в ендотеліоцитах (відбувається внаслідок підсилення мікровезикулярного транспорту), в) збільшення просвіту міжендотеліоцитних щілин (відбувається внаслідок скорочення і округлення ендотеліоцитів), г) десквамація (злущення) ендотелію, що є проявленням первинної і вторинної альтерації, д) деполімеризація речовин, які з’єднують ендотеліальні клітини і є компонентами базальної мембрани судинної стінки

Види ексудатів: а) серозний, б) фібринозний, в) гнійний (гній), г) геморагічний, д) змішаний, е) гнильний (іхорозний).

Еміграція лейкоцитів розпочинається із їх крайового стояння (маргінації) – переходу лейкоцитів з циркулюючого пула в пристінковий (маргінальний). Вона продовжується від декількох хвилин до 1 години.

В основі цього явища лежать наступні механізми: а) при зменшенні швидкості кровотоку (венозна гіперемія) лейкоцити як найбільш легкі формені елементи відкидаються за законами фізики до периферії (до стінок судин); б) на поверхню ендотелію випадають нитки фібрину, в результаті чого їх гладка в нормі поверхня стає нерівною, “торочкуватою”, що сприяє затримці лейкоцитів; в) має місце електростатична взаємодія лейкоцитів з ендотеліальними клітинами, що пояснюється втратою лейкоцитами поверхневого “-“ заряду і утворенням “кальцієвих” містків між лейкоцитами і ендотеліоцитами, г) на поверхні лейкоцитів і ендотеліоцитів з’являються, так звані, “адгезивні білки”, які специфічно взаємодіють один з одним.

В еміграції лейкоцитів приймають участь 3 типи молекул адгезії: 1) селектини (L, E, P), 2) інтегрини, 3) молекули із родини імуноглобулінів.

Мігруючи в тканину, лейкоцити долають два бар’єри капілярної стінки: 1) ендтелій і 2) базальну мембрану. Нейтрофіли і макрофаги проникають через ендотелій в місці міжендотеліоцитних контактів. Спершу вони утворюють псевдоподії які заходять в щілину між сусідніми ендотеліоцитами і розсувають їх. Подолання базальної мембрани обумовлено двома механізмами: 1) через явище тіксотропії – при контакті нейтрофіла з базальною мембраною її колоїди переходять із стану геля в стан золя (відбувається розрідження базальної мембрани); нейтрофіл легко проникає через золь, після чого він знов перетворюється в щільний гель; 2) нейтрофіли продукують нейтральні протеази (еластазу, колагеназу), які руйнують волоконні компоненти базальної мембрани

Фагоцитоз. Стадії:

1. Зближення-хемотаксис, ціленапрямлений рух,

2. Прилипання рецепторно- чи безрецепторноопосередковане.

3. Поглинання шляхом інвагінації чи псевдоподіями

. 4. Переварювання.

ІІІ. Проліферація: 1) розмноження клітин, тобто власне - проліферацію; 2) синтез неклітинних компонентів сполучної тканини: колагену, еластину, ретикуліну, глікозаміногліканів, протеогліканів, глікопротеїнів. Ці процеси супроводжуються значним підсиленням анаболічних процесів, зменшенням концентрації в тканині, збільшенням концентрації в тканині стимуляторів проліферації – факторів росту.

“Пожежа обміну” - обмін речовин в ділянці запалення різко підвищується, але і у тому, що “пожежа” іде не до кінця, а завершується утворенням недоокислених продуктів. Таке явище супроводжується розвиваєтком місцевого ацидозу

Загальні прояви запалення.

1) Лихоманка (гарячка),

2) Лейкоцитоз нейтрофільний, зсув лейкоцитарної формули вліво,

3) Підвищення кількості “білків гострої фази запалення” в крові.

4) Збільшення швидкості зсідання еритроцитів (ШОЕ).

5) Інтоксикація. Обумовлена поступленням в кров продуктів альтерації з запальної тканини.

Теорії запалення: нутрітивна теорія Вірхова, судинна теорія Конгейма, паразитарна теорія Мечнікова, фізико-хімічна Шаде, біохімічна Менхена.

Основний обмін - це кількість енергії, яка необхідна для підтримки нормальної функції організму в умовах повного спокою, натще і при комфортній зовнішній температурі (18—20 °С). Іншими словами, основний обмін являє собою мінімум енергії, необхідної для життя організму людини чи тварин в умовах повного психічного і м'язового спокою. Норма І600-І700 ккал на добу або 1 ккал/год/кг, 894 ккал/м² .

Методи визначення основного обміну: 1) Пряма калориметрія – метод, запропонований В.В.Пашутіним більше як 100 років тому назад (метод громіздкий). 2) Непряма калориметрія – базується на визначенні дихального коефіцієнта (ДК) – співвідношенні СО₂/О₂

Голодування - типовий патологічний процес, який виникає внаслідок повної відсутності їжі або недостатнього надходження в організм поживних речовин, а також в умовах різкого порушення якісного складу їжі та її засвоєння.

У залежності від об‘єму виділяють наступні види голодування:

І. Повне голодування: а) із вживанням води; 6) без вживання води (абсолютне).

ІІ. Неповне голодування (недоїдання) - енергетична недостатність.

ІІІ. Часткове голодування (якісне).

• Повне голодування.

У патогенезі повного голодування із вживанням води виділяють наступні періоди:

1) Період неощадної витрати енергії. 2) Період максимального пристосування. 3) Термінальний період.

□ Період неощадної витрати енергії триває 2-4 доби і характеризується сильним почуттям голоду, обумовленим збудженням харчового центра. Відбувається швидке падіння маси тіла (похудіння). Основним джерелом енергії у цей період є вуглеводи, про що свідчить показник дихального коефіцієнта, рівний 1,0. Виникає гіпоглікемія, яка є причиною активного виділення глюкокортикоїдів корою наднирників. Наслідком цього є підсилення катаболізму білків у периферичних тканинах, зокрема у м’язовій, і активація глюконеогенезу в печінці.

□ Другий - період максимального пристосування (40-50 діб). Темпи зменшення маси тіла сповільнюються і складають 0,5-1% за добу. Почуття голоду зникає. Основним джерелом енергії є жири, про що свідчить показник дихального коефіцієнту, який складає 0,7, основний обмін у цьому періоді є на 10-20% нижчим вихідного рівня. Азотистий баланс негативний.

□ Третій період голодування є термінальним, оскільки передує смерті. Його тривалість - 2-3 доби. Відбувається інтенсивний розпад тканин, розвивається інтоксикація. Основним джерелом енергії є білки, про що свідчить показник дихального коефіцієнта, рівний 0,8. Збільшується виділення із сечею азоту, калію, фосфатів (ознаки деструкції клітин і тканинних білків).

Смерть настає при зменшенні маси тіла до 50% від вихідної.

За клінічними проявами, повне голодування поділяють на 4-и періоди:

1) Період байдужості, коли тварина поводиться досить спокій­но.

2) Період збудження: виникає загострення слуху, зору, нюху, неспокій, який супроводжується пошуковими реакціями.

3) Період пригнічення (найбільш тривалий): характеризується млявістю, кволістю, пригніченням, тварина здебільшого лежить згорнувшись у клубок.

4) Період паралічів, який закінчується смертю.

• Неповне голодування (хронічне недоїдання або енергетична недостатність) розвивається за умов, коли енергетична цінність їжі не відповідає енергетичним потребам організму.

Неповне голодування відрізняється від повного наступними особливостями: 1) тривалістю (неповне голодування може тривати місяцями, роками); 2) більш вираженими дистрофічними та деструктивними змінами в тканинах; 3) більш значним зменшенням основного обміну (на 30-40%); 4) відсутністю значної втрати маси тіла через затримку рідини в організмі і виникнення набряків; 5) важкістю відновлення життєдіяльності систем організму після неповного голодування.

Поєднання неповного і якісного білкового голодування супроводжується виникненням білково-енергетичної недостатності, прикладами якої є:

а) аліментарна дистрофія (описана в блокадному Ленінграді під час другої світової війни). У її патогенезі крім білкової і енергетичної недостатності мають значення і додаткові фактори холод, фізичне виснаження, нервово-психічна напруга;

б) аліментарний маразм (розвивається у дітей 1-го року життя). На перше місце виступає енергетична недостатність;

в) квашіоркор (розвивається у дітей у віці 3-6 років). Головним у патогенезі є білкова недостатність. Енергетичний дефіцит компенсується надлишковим споживанням вуглеводів.

Білково-енергетична недостатність проявляється синдромами: онкотичні набряки, гіпотермія, атрофічні синдроми.

• Часткове (якісне) голодування - недостатнє надходження з їжею одного або декількох поживних речовин при нормальній енергетичній цінності їжі.

Різновидами часткового голодування є: 1) вуглеводне, 2) білкове, 3) жирове, 4) вітамінне, 5) мінеральне, 6) водяне голодування.

Подагра - збільшення рівня сечової кислоти в крові – гіперурікемія, що може супроводжуватися відкладенням солей сечової кислоти в суглобах та хрящах. Супроводжується: а) болями в ушкоджених суглобах та б) гарячкою, а в) закінчується утворенням подагричних вузлів і деформацією суглобів.

Факторами ризику у виникненні подагри є:

1) надлишкове надходження пуринів в організм (вживання з їжею великої кількості м’яса, особливо з вином і пивом);

2) надлишкове надходження в організм молібдену, який входить до складу ксантиноксидази, яка перетворює ксантин у гіпоксантин, який перетворюється в сечову кислоту;

3) стать (частіше хворіють чоловіки);

4) літній вік, для якого характерна вікова гіперурікемія;

5) спадкова схильність до підвищення рівня сечової кислоти в крові.

Гіпоглікемія - зменшення концентрації глюкози в крові до рівня нижче 4 ммоль/л, що супроводжується появою клінічних симптомів, які обумовлюються 2-а групами порушень в організмі:

1) Активацією симпатоадреналової системи, що спричиняє: а) серцебиття, б) посилене потовиділення, в) тремтіння, г) почуття голоду.

2) Порушенням забезпечення глюкозою головного мозку, що проявляється: а) виникненням головних болей, б) неможливістю зосередитися, в) втомлюваністю, г) неадекватною поведінкою, д) галюцинаціями, е) судомами, є) гіпо-глікемічною комою.

Г і п о г л і к е м і ч н а к о м а є самим важким наслідком гіпоглікемії і за умови невчасно наданої допомоги (введення глюкози), приводить до смерті. Вона проявляється: а) арефлексією, б) втратою свідомості, в) порушеннями життєвоважливих функцій головного мозку.

Гіперглікемія - збільшення вмісту глюкози в плазмі крові (понад 6,6 ммоль/л при визначенні методом Хагедорна-Йенсена).

М е х а н і з м и виникнення гіперглікемії:

1) Збільшення надходження глюкози в кров, що спостерігається: а) після прийому їжі (аліментарна гіперглікемія), б) при посиленні глікогенолізу і глюконеогенезу в печінці (зменшення вмісту інсуліну або збільшення концентрації контрінсулінових гормонів).

2) Порушення надходження і утилізації глюкози в інсулінозалежних тканинах (м’язах, жировій тканині, печінці) при зменшенні вмісту інсуліну.

Цукровий діабет - хвороба, яка у нелікованому стані проявляється хронічним збільшенням вмісту глюкози в крові - гіперглікемією (визначення ВООЗ, 1987).

Патогенетична класифікація цукрового діабету.

1) Первинний - самостійна нозологічна одиниця (займає близько 90% усіх випадків цукрового діабету): а) тип I - інсулінозалежний (юнацький) і б) тип II - інсулінорезистентний (діабет дорослих).

2) Вторинний цукровий діабет - є ознакою інших захворювань. Так, він розвивається при: а) ушкодженнях підшлункової залози, б) ендокринних захворюваннях, які супроводжуються збільшенням секреції контрінсулярних гормонів, в) при складних спадково обумовлених синдромах (наприклад, атаксія-телеангіоектазія).

Моделі цукрового діабету: стрептозотоцинова, алоксанова, дитизонова, идалення 9/10 підшлункової залози, імунна, стероїдна, гіпофізарна.

• Цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) характеризується абсолютною інсуліновою недостатністю, яка виникає в результаті ушкодження β-клітин панкреатичних острівців. Розвивається в людей молодого віку, зазвичай до 30 років. Тому його ще називають ювенільним, або юнацьким. Супроводжується кетозом - нагромадженням кетонових тіл. Необхідне лікування інсуліном.

П р и ч и н и розвитку цукрового діабету I типу.

Цукровий діабет I типу є захворюванням, яке обумовлюється: а) генетичною схильністю та б) впливом факторів зовнішнього середовища.

□ Спадкова схильність до діабету I типу

П а т о г е н е з цукрового діабету II типу з ожирінням.

Умовно виділяють 2-а етапи патогенезу:

1) Гіперінсулінемічний етап - збільшення секреції інсуліну при споживанні великої кількості їжі особами з ожирінням.

2) Гіпоінсулінемічний етап. Підвищене навантаження на інсулярний апарат приводить до функціонального виснаження β-клітин. Сприє: а) генетично обумовлені їх дефекти і б) надлишок в організмі контрінсулярних гормонів. Як наслідок - зменшення секреції інсуліну, що веде до його відносної недостатністі..

Клінічно таке явище проявляється розвитком гіперглікемії (немає дії інсуліну на м’язову тканину) і відсутністю кетозу (зберігається дія інсуліну на жирову тканину).

Ознаки цукрового діабету:

1) Глюкозурія, поліурія, полідіпсія (спрага). Глюкозурія виникає за умов, коли концентрація глюкози в крові перевищує її "нирковий поріг"- 10 ммоль/л. За рахунок глюкозурії збільшується осмотичний тиск сечі, що веде до затримки води і виникнення поліурії (збільшення діурезу). Як результат поліурії розвивається зневоднення організму і полідіпсія (спрага).

2) Висока гіперглікемія (понад 30 ммоль/л) викликає збільшення осмотичного тиску крові, внаслідок чого розвивається дегідратація тканин, особливо головного мозку, що є причиною виникнення гіперосмолярної коми.

3) При гіперглікемії істотно зростає швидкість неферментативного глюкозурування білків (хімічна взаємодія білків із глюкозою крові).

Коми:

1) Діабетичну кетонемічну кому – виникає внаслідок накопичення кетонових тіл у крові.

2) Гіперосмолярну кому - розвивається внаслідок дегідратації головного мозку, обумовленою високим ступенем гіперглікемії.

3) Лактоцидемічну кому - обумовлюється нагромадженням молочної кислоти і розвитком ацидозу.

4) Гіпоглікемічну кому - може розвиватися в результаті передозування інсуліну при лікуванні цукрового діабету.

Характерні для цукрового діабету ускладнення.

1) Макроангіопатії характеризуються прискореним розвитком атеросклерозу у хворих цукровим діабетом. Найчастіше ушкоджуються вінцеві артерії серця, артерії головного мозку і нижніх кінцівок, що є причиною розвитку таких ускладнень, як інфаркт міокарда, інсульт, гангрена пальців ніг і всієї стопи.

2) Мікроангіопатії - ушкодження судин мікроциркуляторного русла (артеріол, капілярів). Сутність цих ушкоджень полягає у значному потовщенні базальної мембрани мікросудин, що затруднює процеси обміну речовин між кров’ю і тканинами.

Найчастіше ушкоджуються судини нирок (діабетична нефропатія) і сітківки очей (діабетична ретинопатія). Як наслідок, може розвиватися хронічна ниркова недостатність, відшарування сітківки.

3) Нейропатії - специфічні ушкодження нервових провідників у хворих цукровим діабетом, які проявляються розладами чутливості, вегетативних і рухових функцій, нервової трофіки.

Патологічні зміни в обміні ліпідів можуть виникати на різних його етапах і пов‘язуюься із порушеннями:

1) процесів перетравлення і всмоктування жирів;

2) транспорту ліпідів і переходу їх у тканини;

3) обміну ліпідів у жировій тканині (надлишкове або недостатнє їх утворення і відкладення).

4) окислювання ліпідів у тканинах;

5) проміжного ліпідного обміну;

Класи ліпопротеїдів: хіломікрони , ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ) - пре-β-ліпопротеїнів, ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ), ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ) або α-ліпопротеїни. Атерогенні – ЛПНЩ і ЛПДНЩ, антиатерогенні – ЛПВЩ.

Гіперліпемією: 1) аліментарною, 2) транспортною і 3) ретенційною.

Атеросклероз - хронічне захворювання, яке характеризується відкладанням в інтимі артеріальних судин β-ліпопротеїнів (ЛПНЩ) з послідуючим розвитком сполучної тканини. Слово “аtheros” означає кашиця і вказує на формування в стінці судин кашоподібних відкладень, подальше їх склерозування (sclerosis) та ущільнення.

Тип І - початкові ушкодження, проявляються незначними змінами в ендотелії і наявністю окремих пінистих клітин макрофагального походження в інтимі.

Тип ІІ – ушкодження у вигляді ліпідних плям і смужок, які проявляються внутрішньоклітинним депонуванням ліпідів у скупченнях пінистих клітин макрофагального і гладком'язового генезу.

Тип III - перехідні ушкодження, подібні до типу II із деякою кількістю позаклітинних ліпідних депозитів.

Тип IV – ушкодження у вигляді атером, проявляються наявністю значного ядра позаклітинних ліпідів.

Тип V – ушкодження у вигляді фіброатером, проявляються розростанням сполучної тканини, яка утворює фіброзну «кришки» над ліпідним ядром, іноді з явищами кальцифікації.

Тип VI – ускладнені ушкодження, проявляються атероми та фіброатероми, ускладненими виразкуванням та тромбоутворенням.

Ожиріння:

Первинне ожиріння - конкретні порушення гормонального зв‘язку між жировою тканиною і гіпоталамусом.

Вторинне ожиріння – при ендокринних захворюваннях (цукровий діабет, гіпотиреоз, хвороба і синдром Іценко Кушинга).

Гарячка - це типовий патологічний процес, який виникає у вищих теплокровних тварин і людини при впливі на організм пірогенних подразників.

• Пірогени - речовини, які є причиною розвитку лихоманки.

Їх поділяють на: а) інфекційні і неінфекційні; б) природні і штучні; в) екзогенні і ендогенні; г) первинні і вторинні.

□ Екзогенні пірогени надходять або вводяться ззовні. При введенні екзогенного пірогену парентерально лихоманка виникає через 45-90 хв.

□ Ендогенні пірогени утворюються в самому організмі.

Нейрони регуляції температури температури:

1) Нейрони “термостату

2) Нейрони “заданого рівня температури

3) Центр теплопродукції.

4) Центр тепловіддачі розташовується в преоптичній зоні гіпоталамуса. При його подразненні зростає виділення теплоти організмом.

• В и д і л я ю т ь 3 стадії гарячки:

1) підвищення температури (st. incrementi);

2) збереження підви щеної температури (st. fastigii);

3) зниження температури (st. decrementi).

Типи лихоманки: а) постійна (febris continua) - добові коливання температури не перевищують 1°С (черевний і висипний тиф); б) ремітуюча або попускаюча (febris remittens) - коливання температури складають більше 1°С на добу, однак вона не повертається до норми (більшість вірусних і багато бактеріальних інфекцій); в) скачкоподібна (febris intermittens) - в межах доби відбувається тимчасове зниження температури до норми (гнійна інфекція, абсцеси, туберкульоз); г) виснажлива (febris recurrens) – приступи значного підвищення температури (3⁰С і більше) чергуються із періодами її нормалізації, яка триває декілька діб (поворотний тиф, малярія).

Варіанти зниження температури:

1) критичне зниження - різке зменшення температури протягом декількох годин; 2) літичне зниження – поступове.

Гіпертермія (гарячкоподібний стан - ГПС) – підвищення температури тіла без участі пірогенів.

Піротерапія - метод лікування штучного підвищення температури тіла відомий відносно давно, застосовується з метою прискорення репаративних процесів після травм, опіків, для розсмоктування патологічних рубців, спайок, при деяких захворюваннях нервової системи.

Порушення водно-електролітного балансу носить назву дисгідрія.

Види дисгідрії: 1) дегідратація (зневоднення, ексикоз), 2) гіпергідратація.

Дегідратація – зменшення об’єму позаклітинної рідини в організмі, коли втрата води переважає над поступленням і виникає негативний водний баланс. Види: 1) ізоосмолярна, 2) гіпоосмолярна, 3) гіперосмолярна.

Гіпергідратація – збільшення об’єму позаклітинної рідини в організмі: 1) ізоосмолярна, 2) гіпоосмолярна, 3) гіперосмолярна.

Набряк (oedema) – типовий патологічний процес, який характеризується надлишковим накопиченням рідини у позаклітинному просторі і серозних порожнинах.

Основні патогенетичні механізми розвитку набряків за Старлінгом: 1) підвищення гідростатичного тиску у артеріальній частині капіляра, що має місце при артеріальній гіперемії; 2) підвищення венозного тиску, що різко зменшує резорбцію рідини; 3) зниження колоїдно-осмотичного тиску плазми крові (колоїдний або онкотичний тиск обумовлений білками (альбумінами), а осмотичний тиск - вмістом натрію).

Ацидоз-зсув рН в кислу сторону. Види: газовий і негазовий, метаболічний, екзо- і ендогенний, видільний, компенсований і некомпенсований.

Алкалоз - зсув рН в лужну сторону. Види: газовий і негазовий, метаболічний, екзо- і ендогенний, видільний, компенсований і некомпенсований.

Гіпоксія - типовий патологічний процес, який виникає в результаті недостатності біологічного окислення і порушення енергозабезпечення життєво важливих процесів.