Корекція помилок виховання

Причини неправильного виховання можуть бути зовсім різними. Часом – це певні обставини в житті сім’ї, частіше – низька педагогічна культура батьків. При цьому особливий інтерес для спеціаліста являють дві групи причин:

1)відхилення характеру самих батьків. Відхилення характеру і психопатії нерідко призводять до певних порушень у вихованні. При нестійкій акцентуації характеру батьки схильні проводити виховання, що характеризується зниженим рівнем вимог до дитини. В цьому випадку необхідно виявити відхилення характеру батьків, переконатися, що саме воно відіграє вирішальну роль у виникненні порушень у вихованні. Особлива увага психолога спрямовується на усвідомлення батьками взаємозв’язку між особливостями свого характеру, стилем виховання і порушеннями у вихованні підлітка.

2)особистісні проблеми батьків, що вирішуються за рахунок підлітка. У батьків з глибокими особистісними проблемами часто спрацьовує механізм “проекції”, коли вони неусвідомлено переносять власні небажані якості на дитину. Такі батьки, не помічаючи в собі певних рис характеру і поведінки, що проектуються на дитину, прагнуть наполегливо викорінити ці якості у дитини. При цьому ставлення до дитини формується за типом “емоційне відторгнення” через невідповідність ідеальному образу батьків або за типом “гіперпротекція”, маскуючи приховане відторгнення (такі батьки про свою дитину кажуть: “я її люблю, але вона погана, ледача, нерозумна тощо, робить щось тільки після покарання”). У неповній сім’ї мати може проектувати свої стосунки з колишнім чоловіком на сина, оцінюючи його негативно (“такий самий, як батько”), або, як зазначають О. Бодальов і В. Столін, ставлячись до сина-підлітка як такого, що “замінює” чоловіка (вимагаючи постійної уваги до себе, виявляючи нав’язливе бажання постійно бути в товаристві сина, прагнучи обмежити його контакти з однолітками”. Як засвідчує практика, саме такі випадки являють особливу складність при діагностиці і корекції, адже пояснення батькам неправильність їх поведінки і вмовляння змінити стиль виховання виявляються безрезультативними. Перед психологом постає нелегке завдання виявити особисту проблему батьків, допомогти їм усвідомити її, зняти захисні механізми, що перешкоджають такому усвідомленню

Важливими джерелами порушень виховання також можуть бути: надання переваги дитячим якостям у підлітка, виховна невпевненість батьків, фобія втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція на дитину власних небажаних якостей, внесення конфлікту між подружжям в сферу виховання.

Етапи психокорекційної роботи

Умовно психокорекційну роботу можна поділити на три етапи: ознайомче-діагностичний, основний (власне корекційний) та закріплююче-результативний.

1. Ознайомче-діагностичний етап (етап збирання інформації). Взагалі вважається, що процес психокорекції розпочинається з першого контакту психолога з будь-яким членом “проблемної сім’ї”. Цим контактом не обов’язково має бути зустріч, досить часто це буває просто телефонний дзвінок до психолога, щоб домовитись про зустріч. Звичайно звертаючись за психологічною допомогою цей член сім’ї вже має певне уявлення про допомогу, яку б він хотів отримати. Цікавим є той факт, що у більшості випадків ця людина є тим, хто бере на себе більшу відповідальність за вирішення сімейних проблем. В ході першої розмови, частіше телефонної, психолог має отримати досить важливу інформацію щодо складу сім’ї, ставлення її членів до зазначеної проблеми і визначити, кого краще запросити на першу зустріч.

На першу зустріч можуть бути запрошені батьки як окремо, так і разом із дітьми. Можлива робота з окремими членами сім’ї, але участь дітей-підлітків і батьків одночасно вважається більш ефективною, причому бажаною є участь обох батьків. Також за певних умов в психокорекційній роботі можуть брати участь і інші діти. Значною мірою це важливо ще й тому, що досить поширеною є спроба членів сім’ї пов’язувати власні проблеми з ким-небудь одним з них, часто – підлітком. Це дозволяє їм фокусувати всю свою увагу на конкретній проблемі, тим самим “локалізуючи” тривогу і підтримуючи баланс у взаємовідносинах. Хоча частіше за все не останню роль у виникненні проблеми відіграють інші члени сім’ї.

Визначають 4 основні групи проблем, з якими звертаються до психолога сім’ї з дітьми-підлітками:

1. Особисті проблеми: наявність у підлітка тривоги, депресії, відчуття власної неповноцінності, що може непокоїти як його самого, так і його батьків;

2. Проблеми у взаємовідносинах батьків і дітей: хтось із батьків чи обидва можуть бути незадоволені своїми взаємовідносинами з дитиною чи декількома дітьми;

3. Проблеми, пов’язані безпосередньо з самим підлітком: у нього можуть бути складності у спілкуванні з однолітками, погана успішність, часті прояви агресії;

4. Проблеми взаємовідносин сиблінгів – вони постійно конфліктують і батьки ні чим не можуть на них вплинути.

Власне характер проблем і визначає, кого слід запрошувати на першу зустріч. Якщо звернувся підліток, який вважає, що основна проблема пов’язана лише з ним, і виказує побажання працювати індивідуально, то можна працювати індивідуально, принаймні перший час. Якщо ж в ході психокорекційної роботи з’являються зміни в поведінці цієї людини, що викликають негативні реакції з боку близьких, то виникає необхідність в залученні їх також. Якщо у дитини виникають проблеми в школі чи у взаємовідносинах з однолітками, то присутність батьків, а можливо й інших членів сім’ї, буде необхідною.

Практично завжди емоційні і поведінкові порушення дитини так чи інакше відображуються на її взаємовідносинах з близькими. Якщо проблема торкається передовсім взаємовідносин сиблінгів, майже з самого початку корекційної роботи участь всіх членів сім’ї є необхідною. Дуже часто конфлікт між сиблінгами певним чином пов’язаний з батьківськими взаємовідносинами. Тим більше, що для психолога може бути дуже важливим зустрітися з всією родиною, щоб отримати більш повне уявлення про взаємовідносини її членів.

Перша зустріч багато в чому визначає подальший хід психокорекції, адже саме тоді члени сім’ї вирішують, чи будуть вони продовжувати психокорекційну роботу. Часто більшість членів сім’ї на початку роботи не вважають, що зазначена проблема має відношення до всієї родини в цілому, пов’язуючи її з кимось одним. Готовність сім’ї продовжувати сумісну роботу значною мірою визначається тим, наскільки психологу вдалося заспокоїти членів сім’ї і допомогти позбутися відчуттів страху і тривоги. Для цього на початку роботи дуже важливо створити у членів сім’ї відчуття комфорту, безпеки і довіри до психолога. Важливо переконати клієнтів, що психокорекційний кабінет – це психологічно безпечне і надійне місце. Адже навряд чи варто очікувати від людей відвертості, коли вони чого-небудь бояться. Для цього психолог може пояснити, чому він запросив саме цих членів сім’ї, чи розпочати з простих запитань, наприклад, як краще звертатися до кожного з них, що їм розповіли про першу зустріч. Це дозволить ненав’язливо дізнатись про особливості комунікації членів сім’ї, а також розпочати структуровану частину інтерв’ю в ситуації психологічного комфорту, враховуючи думку кожного. Це сприятиме переходу до власне діагностичної частини психокорекції.

На початку роботи необхідно також чітко обговорити очікування та сподівання клієнтів по закінченню психокорекції, частоту зустрічей та оплату відповідних послуг, що дозволяє уникнути зайвих непорозумінь в майбутньому.

Одним з найбільш інформативних методів психодіагностики є бесіда (інтерв’ю), під час якої шляхом відповідних запитань до всіх членів сім’ї психолог має змогу дізнатись про особливості наявних проблем. При цьому особливу увагу слід звертати на наступні моменти:

• Хто з членів сім’ї першим сформулював її основні проблеми;

• Як члени сім’ї взаємодіють один з одним і як реагують на психолога;

• Хто з них здатен описати психологу найбільш характерні особливості сім’ї;

В цей час, як і в подальшому, для психолога дуже важливо контролювати ситуацію, зокрема утримувати членів сім’ї від критики і звинувачень в адресу іншого, від прямого спілкування один з одним, сприяти тому, щоб кожен член сім’ї говорив за себе і намагався пояснити, чому з його точки зору він сьогодні присутній на зустрічі. При цьому може стати в нагоді “техніка перефразу”, що полягає в перефразуванні скарги клієнта з метою зменшення її негативного звучання, додавання їй позитивного відтінку (наприклад, скаргу на неслухняність дитини можна трактувати як прояв самостійності дитини, що дуже важливо для її майбутнього життя). Якщо все це психолог робить досить успішно, члени сім’ї скоро можуть прийти до нового розуміння подальшої роботи. Важливим є те, що психолог дає зрозуміти непродуктивність звинувачень когось одного з членів сім’ї в усіх проблемах. Він показує, що всі проблеми так чи інакше пов’язані з кожним з них, а також доводить важливість тісної взаємодії всіх членів сім’ї.

Окрім бесіди з діагностичною метою часто використовують тестові та проективні методи: “проективний малюнок сім’ї”, метод “незавершених речень”, опитувальник “аналіз сімейних взаємин”, “карта сім’ї”, методика вивчення психологічного здоров’я сім’ї та інші. Важливо дослідити різні аспекти життя підлітка (його становище в сім’ї, ставлення до батьків, братів і сестер, інших родичів, особливості виховання в сім’ї, застосування заохочення та покарання і реагування дитини на них, ставлення до школи й однолітків, педагогів і вихователів), виявити його інтереси і можливості. Досить цікавим і зручним у застосуванні вважається проективний малюнковий тест “Сімейна соціограма”, який дозволяє виявити становище суб’єкта в системі міжособистісних відносин, і крім цього, визначити характер комунікацій в сім’ї – прямий чи опосередкований. Досліджуваним видається бланк з намальованим колом діаметром 110 мм.

При формуванні уявлення про сім’ю важливо правильно оцінювати фактори, що її викривлюють. Звичайно в період загального вивчення сім’ї (створення загального уявлення про неї) перед психологом виникає картина сімейного життя, в значній мірі откоректована членами сім’ї.

При діагностуванні батьківсько-дитячих відносин застосовують також чимало тестових методик - “Сімейно-обумовлений стан”, “Аналіз сімейної тривоги”, опитувальник “Конструктивно-деструктивна сім’я” та інші. Але їх використання вимагає чимало часу, наприклад “Аналіз сімейних взаємовідносин” – опитувальник для батьків підлітків віком від 11 до 21 року – містить 130 запитань. Наприкінці діагностично-ознайомчого етапу психолог добре уявляє собі сім’ю та проблемну ситуацію. Мета (результат) етапу – відповісти на питання, які зміни в житті сім’ї можуть привести до змін (вирішення) проблемної ситуації. Провідним методом є “експериментування подумки”. Психолог намагається отримати відповідь на наступні питання: за якого стану сімейних систем (уявлень про сім’ю, комунікації, емоційні ідентифікації, структурно-рольові відносини) можуть виникнути умови для успішного вирішення проблемної ситуації? Що може відбутися, наприклад, в даній сім’ї, якщо взаєморозуміння між подружжям стане краще? Чи збережеться проблемна ситуація? Завдання психолога на цьому етапі – грунтуючись на знанні сім’ї, на характеристиці її мисленнєвої моделі, вирішити, що відбудеться при корекції комунікації, взаємного уявлення, механізмів інтеграції, взаємного впливу.

Отже, психокорекційна робота починається з ознайомче-діагностичного етапу, а точніше з першого контакту психолога з клієнтом, під час якого психолог формує перше враження про сім’ю. Від проведення першої зустрічі чимало залежить подальша доля психокорекційної роботи з сім’єю. На початку роботи дуже важливо створити ситуацію безпеки та комфорту для всіх членів сім’ї, які прийшли на першу зустріч, після чого можна розпочинати власне діагностику. Основними методами діагностики сімейних взаємостосунків є бесіда, спостереження, а також тестові та проективні методики. Причому останні відзначаються зручністю у застосуванні, а також виявляють приховані та неусвідомлені контексти у взаєминах між членами сім’ї. Спостереження звичайно проводиться протягом всієї психокорекційної роботи. В результаті психолог формує досить чітке уявлення про сім’ю та її проблемну ситуацію і встановлює найбільш оптимальний напрямок психокорекції, добираючи відповідні методи корекційної роботи. Частіше сім’ї з дітьми-підлітками звертаються до психолога через проблемами у взаєминах між батьками та дітьми, між сиблінгами, особистими проблемами, чи безпосередньо пов’язаними з підлітком. Наприкінці цього етапу психолог створює психокорекційну програму.

2. Власне корекційний етап (етап перетворення сімейної системи) На цьому етапі психолог допомагає сім’ї набути досвіду, що стане моделлю оптимального сімейного функціонування. Це досягається руйнуванням неконструктивних шаблонів спілкування, встановленням ефективного зворотнього зв’язку, показу можливих перспектив розвитку сімейних стосунків, конструюванням нових моделей стосунків членів сімї при використанні різноманітних психокорекційних методик. Наведемо лише деякі з них:

“Сімейна скульптура”. Це метод виявлення місця індивіда в сімейній системі взаємовідносин, в реально існуючій ситуації чи уявній, ідеальній. Зміст даної методики полягає в тому, що розташування людей та об’єктів повинно фізично символізувати внутрішньосімейні стосунки на даний час, визначаючи те, яким сприймається місце кожного індивіда в сімейній системі. Кожен член сім’ї створює живий портрет сім’ї, розташовуючи найближчих родичів відповідно до власного бачення дистанції між ними. Таким чином, досвід кожного втілюється в живій картині і проектується на неї. Головною перевагою даної методики є її невербальний характер, який дозволяє зняти різноманітні захисти, проекції та звинувачення, що часто існують в сімейній системі. Будування скульптури вимагає від кожного члена сім’ї узагальнення свого особистісного досвіду, осмислення його, а потім і інтерпретації. Для проведення методики необхідні члени сім’ї, меблі і предмети, що легко пересуваються і можуть бути використані в якості заміни відсутніх членів сім’ї. Скульптура може зображувати як теперішнє, так і минуле сім’ї і може містити будь яку кількість членів розширеної сім’ї. Перед початком виконання завдання психолог пояснює членам сім’ї, що ця методика дозволяє відчувати, що значить бути членом сім’ї. І це буває легше показати, ніж розказати. Тому кожний член сім’ї повинен по черзі показати своє розуміння внутрішньосімейних відносин, зображуючи їх у вигляді живої скульптури так, щоб пози і розміщення в просторі відображали дії та почуття членів сім’ї по відношенню один до одного. Психолог пропонує члену сім’ї, який виступає в ролі скульптора, ставитися до інших членів сім’ї так, наче вони зроблені з глини. Тобто він повинен поставити їх у таку позицію, яка могла б найповніше відобразити його відношення до даних членів сім’ї. Будування триває до того часу, коли скульптор не буде задоволений своїм результатом. Важливо, щоб інші члени сім’ї дозволили йому вільно поводитися з собою, як з матеріалом, знаючи. Що вони потім поміняються місцями. Кожний член сім’ї повинен створити свою реальну сімейну скульптуру, що буде відображати емоційний стан сім’ї на даний момент. Під час виконання завдання психолог на папері фіксує трикутники, альянси і конфлікти, що з’являються і наглядно та символічно зображуються скульптором. Після того, як кожен член сім’ї створив свою скульптуру, відбувається обговорення результатів. Причому обговорюється не лише вся скульптура в цілому, але й окремі її частини. Ставляться запитання як кожному члену сім’ї, так і сім’ї в цілому. Наприклад:

· скульптору: “Придумайте назву вашому витвору”;

· кожному члену сім’ї: “Як ви почуваєте себе на цьому місці серед ваших родичів?”;

· всій родині: “Чи згодні ви з тим, що ваша сім’я функціонує саме так, як зображено в скульптурі?”;

· скульптору чи родині: “Які зміни в житті сім’ї ви хотіли би бачити?”

Ефективною в сімейній психокорекції вважається техніка “програвання ролей один одного”. Вона складається з послідовних дій: психолог висуває пропозицію “спробувати зіграти що-небудь”; він пояснює, як це зробити, докладає зусилля, щоб переконати членів сім’ї у необхідності зробити це; члени сім’ї програють свої ролі; після чого психолог певним чином коментує їх. Сукупність дій, що входять до складу техніки, може бути досить суттєвою, але й може обмежуватись однією дією чи навіть навмисною бездією, наприклад, “мовчання” за Х. Пересом [21]. Вся сукупність дій, що входять до складу техніки, застосовується для вирішення певного завдання чи декількох різних завдань. “Програвання ролей” застосовується у випадку необхідності збільшити рівень емпатії членів родини. “Обмін ролями” між батьками та дітьми застосовується для покращення їх взаєморозуміння та співчуття.

Вказівки (директиви) – прямі та конкретні вказівки психолога на необхідність певних дій з боку всій сім’ї або окремих її членів для того, щоб вони досягли своїх цілей. Відомий сімейний психотерапевт Ф. Баркер запропонував просту класифікацію директив:

• вказівка членам сім’ї робити щось;

• вказівка робити щось інакше, ніж до цього часу;

• вказівка не робити того, що вони робили до цього часу.

Автор зауважує, що більше всього проблем виникає при необхідності застосування директив припинити робити щось.

Сімейна дискусія – один з методів, що найбільш часто застосовуються в сімейній психокорекції. Це, в першу чергу, дискусія в сімейних групах – обговорення членами сім’ї широкого кола проблем, що стосуються життя сім’ї, та способів вирішення різноманітих сімейних питань. Дискусія може переслідувати різноманітні цілі:

• корекція неправильних уявлень про різні аспекти сімейних взаємовідносин:

• про способи вирішення сімейних конфліктів,

• про планування та організацію сімейного життя,

• про розподіл обов’язків в сім’ї та інше.

Особливо на початкових етапах сімейної психокорекції важливою є корекція неправильних уявлень про сім’ю методом участі у дискусії, в ході якої клієнт з дивуванням дізнається, що деякі речі, що здавались йому очевидними, для інших людей такими не є. Участь в груповій дискусії послаблює стійкі уявлення, змушує знову перевірити їх правильність. Сумнів в правильності своїх переконань, що зародився в ході сімейної дискусії, є дуже сприятливим фактором для подальшої психокорекції.

Навчання членів сім’ї методам дискусії. В ході обговорення сімейних проблем члени сім’ї звичайно обговорюють питання, що здаються їм найбільш важливими. При цьому вони застосовують ті методи обговорення, до яких звикли. Психолог використовує це для формування у членів сім’ї більш широкого погляду на різні сімейні питання та корекції шкідливих звичок, що ускладнюють виявлення істини в ході дискусії. Виділяють спеціальні правила ведення дискусії, котрі обговорюються з учасниками групи і які вони намагаються наслідувати. Наприклад: “Мета дискусії – не довести свою правоту, а спільно знайти істину”,“Перед тим, як заперечувати, подумай, в чому все ж таки правий той, кому ти збираєшся заперечувати, спробуй розвинути те, в чому він правий”.

Управління сімейною дискусією вимагає від психолога чималого мистецтва. Вартий уваги зазначений Х. Пересом опис основних прийомів, які використовують психотерапевти при веденні сімейної дискусії: ефективне використання мовчання, вміння слухати, навчання за допомогою запитань, повторення, узагальнення, конфронтація з певною думкою члена сім’ї та інше.

6) Корисними є домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім’ї протягом певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших членів сім’ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування.

Чимало цікавого можна дізнатись в ході аудіо чи відеозапису (проведення якого обов’язково погоджується з клієнтами). Відеозапис звичайно здійснюється в ході сумісного виконання членами сім’ї певного завдання, яке їм дав психолог. Це може бути обговорення будь-якого питання чи певна сумісна діяльність. Важливо, щоб в завдання були залучені всі члени сім’ї, щоб від них вимагалась певна активність і увага. В цих умовах у взаємодії членів сім’ї один з одним активно проявлятимуться звичні для них зразки поведінки, комунікації, співпраці. Відеозапис створює широкі можливості вияву та вивчення цих звичних реакцій. Вже безпосередній перегляд отриманого матеріалу з членами сім’ї дозволяє не лише побачити себе з боку стороннього спостерігача, а й виявити джерела порушень комунікації та взаємодії. У відповідності зі шкалою “відношення можна виявити наступне (наприклад, при дослідження відношення батьків до дітей):

• Характер тілесних контактів: торкання, поглажування, дружні штовхання свідчать про наявність “прийняття;

• Особливості контакту очима: про “прийняття” свідчать постійні контакти очима, що супроводжуються посмішкою;

• Особливості інтонації: на “прийняття” вказує м’який тон, відсутність категоричності.

Інші розділи шкали враховують швидкість мовлення, фізичну дистанцію, що витримується при спілкуванні. Застосування відеозапису створює можливість досконального вивчення багатьох сторін життя сім’ї, виявлення того, що не помітно при звичайному дослідженні.

Під час власне корекційного етапу психолог допомагає сім’ї вирішити наявні сімейні проблеми, а також навчитись вирішувати їх у майбутньому. З цією метою використовується ряд методик: “Сімейна скульптура”, “Сімейна хореографія”, “Програвання ролей один одного”, “Вказівки”, “Сімейна дискусія”, “Домашні завдання” та інші. Чимало корисної інформації можна отримати під час відеозапису.

3. Закріплююче-результативний (заключний) етап зводиться до закріплення позитивних змін, які члени сім’ї виробили на попередніх стадіях. Він тісно зв’язаний з попередніми етапами. Якщо ознайомче-діагностичний і власне корекційний етапи психокорекції проходять успішно, процес переходить на заключний етап. Від того, наскільки успішно вирішені завдання попередніх етапів залежить і характер заключного етапу. Психологу необхідно розуміти, що одним із головних завдань сімейної психокорекції є засвоєння членами сім’ї ефективних способів самостійного вирішення проблем. Вони починають роботу, сподіваючись отримати допомогу у вирішенні певних питань. Психокорекція не допоможе їм звільнитися від абсолютно всіх проблем і уникнути виникнення нових. Завдання полягає в тому, щоб “розвинути копінгові механізми членів сім’ї, розкрити сімейні ресурси і навчити членів сім’ї використовувати певні стратегії, що дозволяють вирішувати різноманітні проблеми самостійно. Найголовнішим є вміння членів сім’ї саме вирішувати проблеми, а не виключати їх з власного життя”.

Завершальна зустріч будується таким чином, щоб надати членам сім’ї можливість обмінятися досвідом участі в психокорекційній роботі. Дуже важливо, щоб вони оцінили успішне вирішення своїх старих проблем і зуміли підвищити свою здатність до вирішення нових.

В. Сатир зазначає, що найбільш бажаним результатом сімейної терапії є не просто набуття досвіду спілкування, який сім’я може використовувати для подальшого розвитку, а й розуміння цього досвіду і конкретних прийомів, які використовував терапевт і члени сім’ї для гармонізації сімейних стосунків. З цією метою терапевт робить послідовний і детальний огляд психотерапевтичного процесу, виокремлюючи важливі стадії сімейних змін, засоби і можливості, необхідні членам сім’ї для подальшого розвитку. На цій стадії формуються також практичні навички побудови конструктивних сімейних стосунків.

На заключному етапі необхідно також приділити увагу укріпленню особистої ідентичності членів сім’ї. У випадку виникнення в родині нових проблем, з якими вони не можуть справитися, психолог надає можливість ще однієї чи кількох зустрічей. При цьому йому слід відвести собі роль консультанта. Якщо члени сім’ї сприймають його в цій ролі, їм буде простіше звернутися до нього по допомогу в майбутньому. І навпаки, якщо у членів сім’ї складеться враження, що чергове звернення до спеціаліста сприйметься як свідчення їх некомпетентності, їм потрібно буде прикласти більше зусиль, щоб знову звернутися до нього. Психолог повинен дати зрозуміти, що таке звернення буде розцінено їм цілком нормально.

Отже, на закріплююче-результативному етапі психологу важливо враховувати наступні положення. По-перше, слід запропонувати присутнім поділитися позитивними і негативними враженнями від психокорекційної роботи. Це дозволяє дізнатись про те, які моменти були найбільш успішними, а які – найменш або навіть були пов’язані для членів сім’ї з розчаруваннями. При цьому є бажаним, щоб їх розповідь про свої враження була деталізована і дозволяла побачити реакції інших. По-друге, варто спробувати оцінити зміни, що відбулися з кожним учасником психокорекції, і як це вплинуло на взаємини всіх членів сім’ї. По-третє, на заключному етапі сімейної психокорекції слід визначити, наскільки ефективно сімя тепер справляється з своїми проблемами. І наприкінець, варто дати зрозуміти членам сім’ї, що вони мають можливість в майбутньому знову звернутися до психолога для того, щоб обговорити будь-які питання, що можуть виникнути в них після завершення психокорекційної роботи.