Основні терміни і визначення, що використовуються у розділі

Запаси – активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної діяльності;

• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Виробничі запаси - придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві.

Товарні запаси - придбані підприємством товари, призначені для подальшого перепродажу. При цьому підприємство, як правило, не

Сировина і матеріали - це предмети праці, з яких виготовляють продукцію, вони утворюють матеріальну (речовинну) основу продукції.

Незавершене виробництво виступає у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів.

Напівфабрикати - це сировина і матеріали, які пройшли певні стадії обробки, але ще не є готовою продукцією. У виготовленні продук

Первісна вартість запасів - сума фактичних витрат на їх придбання або виготовлення.

Чиста вартість реалізації запасів - це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Справедлива вартість - сума, за якою можна обміняти актив чи погасити заборгованість по операції між проінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами.Подібні запаси - це запаси, які мають однакове функціональне призначення і подібну справедливу вартість.

Одиниця бухгалтерського обліку запасів - це найменування або однорідна група (вид). Такою одиницею може бути вид, сорт, марка запасу, тобто кожен номенклатурний номер.

Питання для самоконтролю:

1. Економічний зміст та класифікація запасів.

2. Умови визнання запасів.

3. Оцінка запасів при їх списанні.

4. Системі обліку запасів.

5. Первинний облік запасів.

6. Синтетичний і аналітичний облік запасів.

7. Організація складського обліку.

8. Особливості обліку готової продукції.

9. Особливості обліку товарів у роздрібній торгівлі.

Розділ 8. Фінансовий облік витрат

8.1.Характеристика та класифікація витрат виробництва.

8.2.Характеристика методів калькулювання.

8.3.Синтетичний і аналітичний облік витрат виробництва.

8.4.Облік витрат майбутніх періодів.

1. Характеристика та класифікація витрат виробництва

Залежно від напряму статутної діяльності, підприємства істотно відрізняються одне від одного: технологічним процесом, організаційною структурою, за взаємозв”язками з контрагентами, а також між структурними одиницями внутрі. Такі особливості насамперед виявляються в організації процесу основного та допоміжного виробництв. У зв”язку з цим кожне підприємство органіізовує облік витрат за своїми вимогами з метою нагромадження необхідної інформації про витрати та їх склад. В цьому і полягає основна особливість обліку по даній ділянці.

Ключове значення для фінансового обліку витрат має їх класифікація. Отже, витрати об”єднують в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат.

Види витрат визнаються виходячи з економічного змісту, що міститься в кожному елементі витрат. Види витрат є базою для формування калькуляційних статей витрат.

Місця виникнення витрат – це структурні підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов”язаних з оборотом коштів підприємства - цехи, дільниці, служби та інші адміністративні відокремлені структурні підрозділи ви­робництв.

Залежно від характеру і призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжні та обслугову­ючі виробництва і господарства. До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжні виробництва призначені для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами. До них належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні та інші підрозділи.

До обслуговуючих виробництв і господарств (непромислового господарства) належать: незаводський транспорт житлово-комунальне господарство і культурно-побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві товарної продукції.

Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних дореалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску.

Економічний елемент – однорідний первинний вид витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), який у межах підприємства неможливо розкласти на складові частини.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна поділити на :

• основні витрати;

• витрати на обслуговування;

• витрати на управління.

Основні витрати – це витрати, бехпосередньо пов”язані з технологічним процесом випуску продукції.

Витрати на обслуговування – це витрати на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут) і підрозділів соціального характеру.

Витрати на управління включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємством (адміністративні витрати)

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов”язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об”єктами обліку. Іншими словами, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукції. До вартості таких ресурсів належить і жива праця у відповідній оцінці, яка в свою чергу включає заробітну плату та відрахування на соціальне страхування найманих працівників, зайнятих безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.

Непрямі витрати пов”язані з виробництвом відразу кількох або усіх видів продукції підприємства (витрати на утриман­ня та експлуатацію обладнання, загально-виробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати створюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають декілька елементів), котрі відрізняються за функціональною роллю у виробничому процесі.

Такі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції, а деякі списуються безпосередньо в дебет результатного рахунка.

У складі собівартості продукції прямі витрати поділяються за статтями. Статті витрат – певний вид витрат, що створюють собівартість як окремих видів продукції, так і сукупності витрат на товарну продукцю підприємства загалом. Статті витрат лягяють в основу калькуляції, кожна з яких, як правило, відповідає певному елементу витрат, а непрямі утворюють комплексні статті, які складаються з витрат, що містять кілька елементів. Прикладом комплексної статті може бути стаття, “Інші витрати”. Зрозуміло, що така стаття може містити багато елементів, починаючи від усіляких матеріальних витрат і заробітної плати персоналу охорони, безпеки життєдіяльності тощо.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) витрати підприємства поділяються на постійні та змінні.

Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції; їх розмір змінюється відносно пропорційно відповідно до зміни обсягу випуску продукції.

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції (виконання робіт, надання послуг).

В залежності від часу виникнення і віднесення на собівартість витрати поділяються на :

-поточні (витрати на виробництво і реалізацію продукції даного звітного періоду);

- витрати майбутніх періодів – витрати, які здійснені протягом звітного періоду, але підлягають включенню до собівартості продукції в наступні звітні періоди.

За своєю цілісністю витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.

Продуктивні залежать від характеру господарської діяльності підприємства і передбачаються кошторисом витрат на виробництво та планом економічного і соціального розвитку. До них відносять більшу частину витрат, які утворюють собівартість продукції.

Непродуктивні утворюються через недоліки в технології та організації виробництва ( втрати від браку, простоїв тощо).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО 16 “Витрати”. Нормами цього стандарту суворо регламентуються умови визнання витрат підприємства. Так, згідно п.5-8 цього положення витрати визнаються за наступних умов:

1. Зменшення активів або збільшення зобов”язань , наприклад:

а) зменшення активів:

• списання сировини, матеріалів на виробництво, матеріалів для ремонту обладнання, на адміністративні потреби;

• витрати від знецінення запасів;

• нестачі запасів (сировини, комплектуючих, готової продукції, товарів тощо);

• нарахування амортизації;

• списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП та інших необоротних активів, що стали непридатними і не використовуються;

• визнані економічні санкції - штрафи, пені, неустойки, що підлягають сплаті чи сплачені;

• нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, що не може бути погашена.

Таким чином, все, що не може бути визнане активом, списується на витрати.

б) витрати, що збільшують зобов'язання :

• заробітна плата;

• податки, збори, обов'язкові платежі;

• відрахування на обов'язкове та добровільне страхування;

• транспортні витрати;

• послуги сторонніх організацій (консультаційних, юридичних, медичних, аудиторських);

• оренди, витрат зв'язку, послуг з реклами, комунальних послуг, інше нарахування витрат, пов'язаних зі збільшенням зобов'язань.

2. Визнання на основі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів (Наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів).

3. Негайне визнання , якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємства. (наприклад, уцінка запасів, створення резерву сумнівних боргів).

Таким чином, умови визнання, класифікація та групування витрат лежать в основі їх обліку .