Література

Основна

1. Безпояско О. К. Граматика української мови : Морфологія / О. К. Безпояско, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Либідь, 1993. – С. 233-242.

2. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. – К. : унів. Вид-во «Пульсари», 2004. – С. 224-250.

3. Горпинич В. О. Морфологія української мови : підручник для студентів вищих навчальних закладів / Володимир Олександрович Горпинич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – С. 169-191.

4. Сучасна українська літературна мова : підручник / [А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.]. – К. : Вища шк., 2002. – С. 364-372.

5. Сучасна українська літературна мова : підручник / [М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.]. – К. : Вища шк., 2005. – С. 269-279.

Додаткова

1. Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Синтаксис / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, С. І. Чернов. – К. : Вища шк., 1989. – С. 127-131.

2. Плющ М. Я. Сучасна українська літературна мова : Зб. вправ : навч. посібник / М. Я. Плющ, О. І. Леута, Н. П. Гальона. – К. : Вища шк., 2003. – С. 111-127.

3. Сучасна українська мова : підручник / [О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю.  Шевченко та ін.]. – К. : Либідь, 2005. – С. 211-217.

4. Ужченко В. Д. Сучасна українська мова : Зб. вправ і завдань : навч. посібник / В. Д. Ужченко, Т. П. Терновська, Т. С. Маркотенко. – К. : Вища шк., 2006. – С. 119-133.

5. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова : Модульний курс : навч. посібник / Н. Г. Шкуратяна, С. В. Шевчук. – К. : Вища шк., 2007. – С. 507-512.

6. Ющук І. П. Українська мова : підручник / Іван Пилипович Ющук. – К. : Либідь, 2006. – С. 371-376.

Вид є обов’язковою ознакою для кожної з п’яти форм дієслова.

Одні дієслова називають дію, обмежену в часі, таку, що досягла свого результату, інші – дію, яка не досягла свого результату. За цими ознаками розрізняють дієслова двох видів: доконаного і недоконаного.

Доконаний вид указує на початок, кінець, одноразовість дії, тобто на те, що пов'язано з її результатом, і визначається питанням що зробити?.

Наприклад: заспівати, заспіваймо, заспівавши, вирушити, заметушився – початок дії; виорав, напрацювалися, опублікувати, скоротати – кінець дії; війнути, гукнув, хлине – одноразовість дії.

Недоконаний вид указує на повторюваність, тривалість, незавершеність, а отже, – на нерезультативність дії і визначається питанням що робити?.

Наприклад: вимагати, подивлявся – повторюваність дії; міститися, чекали, зимуючи – тривалість дії; підтримуваний, означати, коштувати – незавершеність дії.

Чимало українських дієслів називають такі дії, які мисляться і як нерезультативні: допомагати – допомогти, наказуючи – наказавши, прибивав – прибив. Такі дієслова утворюють видові пари.

Видова пара – це одне й те саме дієслово з двома граматичними ознаками – доконаного і недоконаного виду. Залежно від того, яка ознака – результативність чи нерезультативність – цікавить мовця, з пари вибирається словоформа доконаного або недоконаного виду, наприклад: ввійти – входити; загорнути – загортати; затримати – затримувати; оздобити – оздоблювати.

Перехідність / неперехідність виражає можливість дії поширюватися / не поширюватися на певний об’єкт:

будувати (що?) дім, сім’ю, завод;

зустрічати (кого?) друга, знайомого, вчителя.  Дія поширюється на об’єкт (предмет чи особу).

Іти, сміятися, летіти, лежати –  дія не поширюється на об’єкт.

Залежно від цього усі дієслівні форми поділяються на перехідні / неперехідні.

Ознака перехідності / неперехідності виникає в інфінітиві і способових формах залежно від лексичного значення слова і переходить в інші, похідні форми дієслова:  дієприкметник, форми на -но / -то, дієприслівник разом із твірною основою:

• прочитати (що?) книгу

• прочитав (що?) книгу

• прочитавши (що?) книгу

• прочитано (що?) книгу

Летіти, прийти, летів прийшов, летячи, прийшовши – ці дієслівні форми не мають при собі об’єкта,  отже, є  неперехідними.

Стан дієслова – це відношення дії до суб’єкта та об’єкта в реченні. У граматиці визначають два значення стану: активний і пасивний.

Активний стан – це така ознака дієслова-присудка, при якому підмет називає суб’єкт дії, що переходить на об’єкт.

Письменник (суб’єкт) пише повість (об’єкт).

Учитель (суб’єкт) перевіряє → диктанти (об’єкт).

Сніг (суб’єкт) замітає → дорогу (об’єкт).

Пасивний стан – це така ознака дієслова-присудка, при якому підмет називає об’єкт дії, а суб’єкт виражений додатком в орудному відмінку.

Пасивний стан утворюється від активного додаванням до дієслова формотворчого постфікса -ся, що супроводжується такою трансформацією речень.

Письменник (суб’єкт) пише повість (об’єкт) → Повість (об’єкт) пишеться письменником (суб’єкт).

Сніг (суб’єкт) замітає дорогу (об’єкт)→ Дорога (об’єкт) замітається снігом (суб’єкт).

Пасивний стан може виражатися також формами:

а) пасивних дієприкметників із суфіксами -н-, -ен-, -т-.

Наприклад: Повість (об’єкт) написа-н-а письменником (суб’єкт).

Дорога (об’єкт) замет-ен-а снігом (суб’єкт).

б) безособовими формами на -но, -то.

Наприклад:  Повість (суб’єкт) написа-но письменником (суб’єкт).

Дорогу (об’єкт) замете-но снігом (суб’єкт). 

Постфікс -ся може виражати не тільки значення пасивного, а й значення активного стану у зворотних дієсловах.

Зворотними називаються дієслова, в яких постфікс -ся виконує словотвірну функцію, -ся в них виражає етимологічне значення займенника себе: Вона збирається ~ збирає себе. Вона вмивається ~ вмиває себе.

Зворотні дієслова поділяються на такі підгрупи:

а) загально-зворотні – у них -ся має значення «себе»: вчитися, голитися, зупинитися, сердитися, заспокоїтися і под.;

б) взаємно-зворотні – називають дію, яка стосується двох суб’єктів: цілуватися, миритися, зустрічатися, змагатися;

в) зворотно-безоб’єктні – називають властивість суб’єкта поза відношенням до об’єкта: Собака кусається – означає, що собака кусається взагалі, а не кусає себе; так само: б’ється, гнеться, рветься, дряпається і под.

г) зворотно-пасивні – при яких суб’єкт виражений давальним відмінком: Галині пригадується минуле.