Ступені порівняння якісних прикметників.

В українській мові розрізняють два ступені порівняння: вищий і найвищий. Вищий ступінь указує на те, що якість, позначувана прикметником, властива даному предмету (або предметам) у більшій мірі, ніж якомусь іншому предмету (або предметам). Вищий ступінь порівняння має просту і складену форми. Проста форма вищого ступеня утворюється синтетично – за допомогою суфікса -ш або -іш-: дешевий – дешевший, червоний – червоніший.

Від деяких прикметників можна утворити вищий ступінь порівняння і за допомогою суфікса -ш-, і за допомогою суфікса -іш-: здоровий – здоровший, здоровіший.

У зв’язку з використанням суфікса -ш- виникає ряд морфонологічних змін, які виявляються у спрощенні прикметникової твірної основи і асимілятивно-дисимілятивному чергуванні приголосних, а саме: а) суфікси -ок-, -ек-, -к- випадають при творенні вищого ступеня (глибокий – глибший); б) кінцеві приголосні основи /г/, /ж/, /з/ у сполученні з суфіксом -ш- перетворюються на звукосполучення /жч/ (дорогий – дорожчий, низький – нижчий, дужий – дужчий); в) поєднання кінцевого /с/ з суфіксом дає звукосполучення /шч/ (орфографічно щ): високий – вищий.

Деякі прикметники вищого ступеня мають суплетивні форми (утворюються від інших основ): гарний – кращий, поганий – гірший, великий – більший.

Складена форма вищого ступеня утворюється аналітично – сполученням слова більш, менш із звичайним прикметником: більш відповідальний, менш здатний.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що даному предмету або предметам в ряді однорідних властива в найбільшій мірі якість, позначувана прикметником.

Найвищий ступінь порівняння має дві форми: просту і складену. Проста форма найвищого ступеня утворюється синтетично – додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найсильніший, найдобріший, найкращий, найвужчий.

Складена форма найвищого ступеня утворюється аналітично – додаванням до звичайного прикметника слова найбільш і найменш: найбільш дорогий.

Не всі якісні прикметники можуть мати ступені порівняння. Не мають ступенів порівняння якісні прикметники, що означають:

а) масть тварин: гнідий, вороний;

б) назви кольорів, які утворено за кольоровою схожістю до інших предметів: кофейний, вишневий;

в) неповний вияв ознаки (з суфіксами -ав- (-яв-), -уват- (-юват-): синюватий, жовтавий;

г) високий ступінь якості (з суфіксами -ущ-, -ющ-, -енн-, -езн-): старезний, жирнючий;

д) абсолютний вияв ознаки: мертвий, голий, босий.

Повні і короткі форми прикметників, стягнені й нестягнені форми повних прикметників.

У сучасній українській мові прикметники мають повну (відмінювану) і коротку (невідмінювану) форми. Більшість прикметників уживаються лише в повній формі, і тільки деякі з них зберегли здатність утворювати короткі форми: зелений – зелен, молодий – молод.

Короткі форми утворюють тільки якісні прикметники: повен, ладен, зелен. Більшість повних прикметників у сучасній мові виступає у стягненій формі. У нестягненій формі можуть бути вжиті прикметники жіночого та середнього роду в називному і знахідному відмінках однини, а також у цих же відмінках множини з метою стилізації мовлення під народно-поетичну мову та як засіб експресивізації тексту: єдиная, зеленая.

Особливості словозміни прикметників.

Повні стягнені прикметники змінюються за родами, числами, відмінками. Розрізняють два типи відмінювання: І-й тип формують прикметники з основою на твердий приголосний основи (білий, веселий), ІІ-й – на м’який приголосний (синій, давній).

Парадигма прикметників з другим компонентом -лиций (повнолиций, круглолиций) поєднує два різновиди закінчень – тверді (називний, знахідний і орудний відмінки однини чоловічого й середнього роду, всі відмінкові форми множини) і м’які (всі інші відмінки чоловічого, жіночого й середнього роду, крім зазначених).

Ад’єктивація, або перехід частин мови у прикметник, є одним із видів міжкатегоріальної транспозиції. У прикметник може перейти іменник, дієслово і прислівник. Існує три ступені переходу: синтаксичний, морфологічний і семантичний.

Іменник у присубстантивній позиції виконує роль атрибута і кваліфікується як неузгоджене означення, тобто відбулася зміна синтаксичної функції слова, що є характерним для синтаксичного ступеня ад’єктивації: Осяє душу соловейка (чий?) спів і срібний сміх конвалії (якої?) у травні (М. Руденко).

Морфологічна ад’єктивація передбачає зміни у структурі самого слова, які виявляються у тому, що слово набуває зовнішніх морфологічних ознак, які має прикметник; цими ознаками є засоби словотворення і словозміни: суфікси і закінчення. Ад’єктивація супроводжується переходом частини мови у препозицію щодо супроводженого ним іменника: хлоп’ячий крик, соловейків спів.

Семантична ад’єктивація виявляється у випадках переходу відносних прикметників у якісні і ґрунтується на перенесенні ознаки на інший предмет, унаслідок чого помітний відрив від лексичного значення вихідних іменників: залізний цвях – залізна воля.

Перехід прикметників в іменники, або субстантивація (від лат. substantivum – іменник), відбувається тоді, коли прикметники втрачають власні ознаки і виконують функції іменників, виступаючи у реченні в ролі підмета чи додатка. Субстантивовані слова можуть мати при собі означення, наприклад: Вони стояли мовчазні, вдивляючись у далеке минуле своє і своїх батьків і линули думкою в майбутнє (О. Довженко).

Субстантивація буває повною, коли прикметник постійно вживається в ролі іменника (пальне, набережна, днювальний). Сюди належить велика група власних географічних назв і прізвищ: Рівне, Рильський, Мирний.

При неповній субстантивації прикметники поряд з власною функцією (означення або іменної частини складеного присудка) можуть уживатися і в ролі іменників: сучасне, внутрішнє, вчений, військовий.

Схема морфологічного аналізу прикметника

1. Аналізоване слово.

2. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду).

3. Лексичне значення (ознака за кольором, за розміром, за внутрішніми чи зовнішніми властивостями, за відношенням до предмета, до особи чи тварини тощо).

4. Лексико-граматичний розряд (якісний, відносний, присвійний).

5. Ступінь порівняння (тільки для якісних прикметників), засоби вираження його.

6. Форма – повна (стягнена, нестягнена), коротка.

7. Група (тверда, м’яка, на -лиций).

8. Рід і засоби вираження його.

9. Відмінок і засоби вираження його.

10. Число і засоби вираження його.

11. Синтаксична роль у реченні (означення / частина присудка).