Глава 2

Підстави виникнення цивільних прав

Та обов язків. Здійснення цивільних прав

Та виконання обов'язків

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

/. Цивільні права та обов язки виникають із дій осіб, що передбачені актами

цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами,

але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1. договори та інші правочини;

2. створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуально ї, творчо ї діяльності;

3. завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4. інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів ци­вільного законодавства.

4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні пра­ва та обов язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самовряду­вання.

5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або догово­ром, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

і. У коментованій ст. 11 ЦК закріплені законодавчі підстави виникнення цивільних прав і обов'язків. Так само, як і в ЦК 1963 р., у цій статті відображе­ний загальний принцип приватного права, за яким суб'єктам цивільних відно­син дозволено усе, що не заборонено законом або йому не суперечить.

2. У ч. 2 коментованої статті названі основні юридичні факти, що можуть вис­тупати підставами виникнення цивільних прав та обов'язків. До таких юридич-

28

них фактів віднесені договори та інші правочини, створення літературних, ху­дожніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі тощо.

3. Перелік юридичних фактів-підстав виникнення цивільних прав та обо­в'язків за ч. 2 ст. 11 ЦК не є вичерпним, а відтак цивільні права та обов'язки можуть виникати в учасників цивільних відносин у тому числі і на підставі юри­дичних фактів, не передбачених цією статтею.

4. Основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який слід розуміти як дво- або багатосторонній правочин, тобто погоджену дію двох або більше сторін (див. ст. 202 ЦК та коментар до неї). Договори у цивіль­ному праві є найбільш поширеним юридичним фактом, з якого виникають пра­ва та обов'язки учасників правовідносин. Вбачається, що саме у цьому полягає причина закріплення договору в якості самостійної підстави виникнення ци­вільних прав та обов'язків ЦК 1963 р. в якості такої підстави закріплював лише правочин, а точніше — угоду.

5. Поряд із договором цивільні права та обов'язки виникають також із одно­сторонніх правочинів, до яких слід віднести передусім заповіт, видачу довіре­ності тощо.

6. Не є новим для законодавства визначення у чинному ЦК створення літе­ратурних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, твор­чої діяльності в якості підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Ана­логічне положення містилося і у ст. 4 ЦК 1963 p.

7. У ч. 2 ст. 11 ЦК у якості підстави виникнення цивільних прав та обов'язків вказано на заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Слід відзначити, що законодавець вводить новий термін — «майнова (матері­альна) шкода», який, до речі, був відсутній у первісному проекті ЦК. Вбачаєть­ся, що використання зазначеного терміна обумовлено бажанням підкреслити саме матеріальний характер майнової шкоди як суттєву відмінність від шкоди моральної. Незважаючи на зазначені термінологічні новели та їх тлумачення, самостійною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків слід розгляда­ти заподіяння шкоди третій особі — як майнової шкоди, так і моральної.

8. Відповідно до ч. З коментованої статті цивільні права та обов'язки можуть також виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Як правило, до таких підстав, що прямо закріплюються у цивільному законодавстві, відно­сяться юридичні факти-події (на відміну від закріплених у частині другій ко­ментованої статті юридичних фактів-дій). До юридичних фактів-подій зазви­чай слід віднести обставини непереборної сили: військові дії, повені, землетру­си, епідемії, епізоотії тощо.

9. Цивільні права та обов'язки можуть виникати також безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч. З ст. 11 ЦК). До таких актів можна віднести роз­ порядження відповідних органів місцевого самоврядування про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, рішення про оформлення права оренди зе­ мельної ділянки, про реєстрацію інвестиції тощо.

10. Новою підставою виникнення прав та обов'язків учасників цивільних відносин є рішення суду. При цьому необхідною умовою виникнення цивільних

29

прав та обов'язків на підставі рішення суду є встановлення такої можливості в актах цивільного законодавства. Під рішенням суду в контексті коментованої норми слід розуміти рішення суду загальної юрисдикції, господарського або тре­тейського суду, що набрало законної сили. Вбачається також, що цивільні права та обов'язки можуть виникати і з рішень іноземних судів, що набрали законної сили (за умови визнання юридичної сили таких рішень в порядку, передбачено­му чинним законодавством України). Умови визнання та виконання рішень іно­земних судів визначаються Законом України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р. № 2860-ПІ.

Одним із випадків виникнення цивільних прав та обов'язків на підставі рішення суду є переведення прав кредитора до третьої особи за рішенням суду (див. коментар до ч. 2 ст. 512 ЦК).

11. Відповідно до ч. 6 ст. 11 ЦК підставою виникнення цивільних прав та обо­в'язків може бути настання або ненастання певної події. Прикладами такого юри­дичного факту-події, з якою закон або договір пов'язують виникнення цивільних прав і обов'язків, можуть виступати: факт хвороби або смерті фізичної особи, якщо укладено договір про особисте страхування (виникнення зобов'язання страхови­ка по сплаті страхової виплати у разі настання страхового випадку); факт вигра­шу учасником гри або парі (виникнення обов'язку організатора гри або іншого учасника виконати певне зобов'язання на користь переможця) тощо.

Стаття 12. Здійснення цивільних прав

/. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припи­нення, крім випадків, встановлених законом.

2. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

4. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

5. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або неро­зумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є доб­росовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

1. У ч. 1 ст. 12 ЦК у загальному вигляді закріплено принцип диспозитив-ності, за яким суб'єкти цивільного права здійснюють та реалізують свої права вільно, на власний розсуд. Слід зауважити, що більшість приватно-правових норм ЦК побудовано саме на принципі диспозитивності. Так, зокрема, учасники ци­вільних відносин самостійно приймають рішення щодо встановлення договір­них відносин та їх умов, щодо обрання того чи іншого способу захисту поруше­них цивільних прав та охоронюваних законом інтересів тощо.

Принцип диспозитивності, закріплений у зазначеній нормі кореспондуєть­ся також з правилом ч. З ст. 6 ЦК, за якою сторонам договору надано можливість відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства і врегулю­вати свої відносини на власний розсуд (див. ст. 6 ЦК та коментар до неї).

ЗО

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті нездійснення особою своїх цивіль­них прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених зако­ном. Наприклад, нездійснення особою своїх повноважень власника щодо певної речі (права володіти, користуватися розпоряджатися нею) без наміру відмови від права власності на неї не є підставою для припинення права власності такої особи на зазначену річ.

3. ЦК допускає можливість відмови від майнового права (ч. З ст. 12 ЦК). Слід зазначити, що за цією нормою особа може відмовитися від свого конкретного майнового права, наприклад від отримання авторського гонорару за певним до­говором, від права вимоги виконання зобов'язання та припинити його шляхом прощення боргу тощо. Водночас законодавство не передбачає можливості відмо­витися від своїх майнових прав у цілому, наприклад відмовитися на майбутнє від права отримувати авторські гонорари за ще неукладеними договорами. Крім того, чинне законодавство не встановлює можливості відмовитися від права на судовий захист, відмовитися від немайнових прав, зокрема від права на захист честі, гідності, ділової репутації тощо.

4. Процедура відмови від права власності на транспортні засоби, тварин, не­рухомі речі встановлюється актами цивільного законодавства. Зокрема, відпо­відно до ч. З ст. 347 ЦК у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з мо­менту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

5. Із аналізу змісту ч. 4 ст. 12 ЦК випливає, що особа вправі передати своє майнове право іншій особі. Підставою передачі майна та, відповідно, переходу прав на це майно буде у такому випадку відплатний або безвідплатний договір — договір купівлі-продажу, оренди, комерційної концесії тощо. Водночас законом встановлені окремі випадки, коли передача майнових прав не допускається за певними договорами. Так, за ч. З ст. 720 ЦК підприємницьким товариствам за­боронено укладати між собою договори дарування, якщо така можливість пря­мо не передбачена установчим документом дарувальника.

6. У ч. 5 коментованої статті встановлюється презумпція добросовісності та розумності особи при реалізації нею своїх цивільних прав. Оспорювання цієї презумпції здійснюється винятково у судовому порядку. З іншого боку, комен­тована норма опосередковано закріплює обов'язок учасників цивільного оборо­ту дотримуватися принципів добросовісності та розумності при здійснення ци­вільних прав, оскільки його межі встановлені законом.

Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

/. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли бпорушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

31