2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товари­ства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

і. Коментована стаття встановлює порядок звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капі­талі, за його власними боргами. Законодавство встановлює умову, за якої мож­лива реалізація цього права: звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його власни­ми боргами можливе лише у разі недостатності у боржника іншого майна для задоволення вимог кредиторів.

Аналогічне правило встановлене й ст. 57 Закону України «Про господарські то­вариства». Але порівняльний аналіз змісту коментованої норми ЦК та положень вказаного Закону дозволяє помітити певні розбіжності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦК кредитори можуть вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Водночас ч. 2 ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», яка до випадків заявления вимог кредиторів за особистими боргами учасників застосовувалася субсидіарно, перед­бачала не тільки виділ частини майна в натурі з метою подальшого звернення стяг­нення на нього, але й можливість передачі цього майна кредиторам в натурі, щоб припинити особисті зобов'язання перед ними учасника-боржника.

Для виділення частки, на яку буде звернено стягнення, кредитори повинні звернутися до суду. У даному випадку відповідачем за зобов'язаннями учасни-

229

ка-боржника буде виступати саме товариство. Але така відповідальність буде обмеженою, її розмір буде пропорційним частці боржника у статутному капіталі товариства. Звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці боржника у статутному капіталі, відбувається відповідно до вимог Зако­ну України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p. № 606-XIV.

Якщо стягнення звернено на всю частку учасника-боржника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, то такий учасник припиняє свою участь у товаристві.

2. У будь-якому випадку звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у ста­тутному капіталі або в меншому розмірі, призводить до зменшення статутного капіталу товариства.

3. Звернення стягнення на всю частку припиняє відносини між товариством і учасником-боржником. Після виплати відповідної грошової суми, що відпові­дає вартості частини майна, пропорційної частці боржника у статутному капі­талі, або виділення цієї частини майна в натурі для звернення на нього стягнен­ня, товариство може з метою збереження розміру статутного капіталу здійснити в установленому порядку додаткові внески (вклади) і «заповнити» частку бор­жника або провести з додержанням вимог ч. 5 ст. 144 ЦК зменшення розміру статутного капіталу.

Стаття 150. Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю

/. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв 'язку зі спливом стро­ку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду — у випадках, встановлених законом.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціо­нерне товариство чи у виробничий кооператив.

1. Коментована стаття визначає підстави для ліквідації товариства. Зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників. Загальні збори як вищий орган управління то­ вариством мають право прийняти рішення про ліквідацію товариства, призна­ чення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу на підставі ст. 145 ЦК. У Законі України «Про господарські товариства» питання про ліквіда­ цію товариства регулюється загальними правилами, встановленими статтями 19—22 зазначеного Закону.

Товариство може бути ліквідоване також у зв'язку зі спливом строку, на який воно було створене, досягненням мети, для якої воно створене, а також у інших випадках, передбачених установчими документами (див. коментар до ст. 110 ЦК).

2. Товариство може ліквідовуватися у примусовому порядку на підставі рішення суду у разі:

визнання судом недійсною державної реєстрації через допущені при створенні товариства порушення, які не можна усунути (див. коментар до ст. ПО ЦК);

230

визнання товариства банкрутом, в порядку, встановленому Законом Украї­ни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ.

Законодавством України також передбачена примусова ліквідація товари­ства з обмеженою відповідальністю у випадках: систематичного або грубого по­рушення ним законодавства за поданням органів, що контролюють діяльність товариства; визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, ус­тановчих документів; ведення діяльності, що суперечить установчим докумен­там та законодавству; несвоєчасного повідомлення про зміну назви товариства, організаційно-правової форми, форми власності та місцезнаходження; неподання протягом року до органів податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

3. Крім названих загальних підстав ліквідації юридичної особи, які поширю­ ються й на товариства з обмеженою відповідальністю, встановлені також спе­ ціальні підстави ліквідації таких об'єднань. Так, товариство з обмеженою відпо­ відальністю підлягає ліквідації:

за рішенням загальних зборів у разі несплати учасниками товариства по­вністю суми своїх вкладів та незменшення свого статутного капіталу в порядку, передбаченому законодавством, протягом першого року діяльності товариства (див. коментар до ч. З ст. 144 ЦК);

у разі, якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначено­го законом мінімального розміру статутного капіталу (ч. 4 ст. 144 ЦК);

у разі, якщо протягом року при перевищенні максимальної кількості учас­ників товариства, яка встановлюється законом, не відбулося перетворення в ак­ціонерне товариство (див. коментар до ч. 1 ст. 141 ЦК).

4. Важливим етапом проведення ліквідації товариства є спеціальна ліквіда­ ційна процедура, яка охоплює заходи, спрямовані на погашення боргів товари­ ства перед кредиторами, включаючи самих учасників. Хоча ст. 112 ЦК прямо не передбачено включення до черговості задоволення вимог учасника щодо повер­ нення вкладів до статутного капіталу, таке правило передбачене спеціальною нормою Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ.

Водночас слід враховувати, що учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у ме­жах вартості частини вкладу кожного з учасників (ч. 2 ст. 140 ЦК).

5. Частиною 2 ст. 150 ЦК встановлено правило, відповідно до якого товари­ ство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне това­ риство (наприклад, при перевищенні максимальної кількості учасників товари­ ства) або у виробничий кооператив.

Стаття 151. Поняття товариства з додатковою відповідальністю

/. Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване од­нією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть до­даткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном

231

у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. Уразі визнання бан­крутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

3. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найме­нування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю».

4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положен­ня цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

1. У коментованій статті міститься легальне визначення товариства з додат­ковою відповідальністю, яке за своєю природою можна вважати різновидом то­вариства з обмеженою відповідальністю лише з однією відмінністю — наявні­стю «додаткової» (субсидіарної) відповідальності його учасників за зобов'язан­нями товариства власним майном.

2. Розмір додаткової (субсидіарної) відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю визначається його статутом. Цей розмір обов'яз­ково є однаковим для усіх учасників, кратним до вартості внесеного кожним з них вкладу.

3. Однією з особливих вимог законодавця до товариства з додатковою відпо­відальністю є необхідність прямого зазначення організаційно-правової форми цієї юридичної особи у її назві (наприклад, «Товариство з додатковою відпові­дальністю «Яблуневий сад»).

4. Щодо регулювання решти аспектів створення та діяльності товариств з додатковою відповідальністю, то слід зауважити, що законодавець у ч. 4 комен­тованої норми використав досить популярний технічний механізм правового регулювання. Він полягає у поширенні дії положень ЦК про товариство з обме­женою відповідальністю і на товариства з додатковою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом. Виходячи з цього, можна дійти висновку, що на відносини за участю товариства з додатковою відпові­дальністю поширюється дія статтей 141 — 150 ЦК.

Слід також зазначити, що такий різновид господарського товариства в окре­мих випадках для суб'єктів підприємницької діяльності є обов'язковим. Зокре­ма, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р. № 23-93 довірче товариство як фінансовий посередник у приватизаційних відносинах може створюватися виключно у вигляді товари­ства з додатковою відповідальністю.