1. Соціологія та філософія.

З’ясовуючи взаємовідносини соціології та позанаукових форм знання, особливо слід звернути увагу на те , що відрізняє соціології від філософії, й те, що їх споріднює. При цьому згадаймо мудре зауваження фізика Фейнмана: « Якщо філософія не наука, то це не значить, що з нею щось негаразд. Просто не наука вона й крапка». Понад те, філософія має свої переваги й пріоритети у порівнянні з будь-яким науковим знанням.

Відомий німецький соціолог другої половини ХІХ ст. Макс Вебер називав природодослідників « Дорослими дітьми» тому, що вони були здатні вірити в те, що наука бодай найменшою мірою можу « поясними нам сенс світу або хоча б указати, на якому шляху можна надибати сліди цього «сенсу», якщо він існує». Посилаючися на думку Лева Толстого, М. Вебер вважає, що сама наука « позбавлена сенсу тому, що не дає жодної відповіді на єдино важливі для нас запитання: « Що нам робити?!, « Як нам жити?» А той факт, що вона не дає відповіді на ці запитання , є цілком незаперечним. Відповіді на ці питання дає філософія. Саме вона є світоглядом: у ній міститься розуміння місця людини у світі й визначається ставлення людини до світу. Філософія допомагає людині збагнути сенс світу й людського існування.

Таким чином, відмінність соціології та філософії – це передусім відмінність між наукою ( яка намагається нейтралізувати упередженість та оцінки) та так званими «ціннісними формами свідомості» ( які передбачають упередженість, з необхідністю включають уявлення про «добре», « належне», «справедливе» тощо). Відмінність полягає також у тому що і філософія, і соціологія використовують специфічні для кожної форми свідомості пізнавальної особи. Соціологія, зокрема, поряд з іншими, використовує й емпіричні методи пізнання, експериментальні способи дослідження. В арсеналі філософії немає таких засобів осягнення дійсності, знання й установки, що містяться в ній є опосередкованими й спираються на ті дані, які отримані не тільки науковими, але й іншими способами дійсності: художніми, морально-правовими та ін.

Проте помилково було б надмірно перебільшувати відмінності між філософією та соціологією, відривати одну від одної. Особливо це стосується відношення між соціальною філософією та загальною соціологією. Що являються собою перша та друга?

Поняття «соціальна філософія» вживають у двох розуміннях. По-перше, таким чином характеризують погляди будь-якого філософа стосовно суспільства, місця людини в ньому, природи тих чи тих суспільних явищ. По друге, «соціальною філософією» називають відносно самостійні концепції, які свідчать про те, що відбувається процес формування особливої суспільної науки зі своїм предметом дослідження.

Що стосується «загальної соціології», то розуміння її специфіки передбачає визнання соціології як певної системи поглядів. У ній поряд із загально соціологічними теоріями та уявленнями є спеціально-соціологічні теорії й судження ( «спеціальні» та «часткові соціології») , а також емпіричні дані. Соціологічну систему поглядів розглядають і як сукупність уявлень різного рівня ( маються на увазі рівні абстрактності): вищого ( загальна соціологія), середнього ( спеціальні, часткові соціології, наприклад, соціологія міста, соціологія молоді, соціологія засобів масової комунікації та ін. ) і конкретного рівня ( нижчого). При цьому зарахування до «нижчого» рівня означає, що він неповновартісний і недосконалий порівняно з іншими. Просто це рівень безпосереднього зіткнення соціологічного знання з дійсністю.

Всі ці «поверхи» (рівні) соціологічного знання «розбудувалися» не одразу, а поступово у процесі еволюції суспільної думки, під впливом різних суспільних чинників. Корисно, проте, враховувати такі обставини: по-перше, процес будівництва соціологічного знання відбувається незвично ( х точки зору побутового розуміння будівництва споруди)- він починався з верхнього поверху, із створення загально-соціологічних теорій, які були безпосередньо переплетені із соціально-філософським уявленнями. А саме в концепціях фундаторів і батьків соціології – Огюста Конта, Герберта Спенсера, Карла Маркса, Георга Зіммеля, Макса Вебера, Еміля Дюркгейма, праці котрих належать до соціологічної класики, це виражено найбільш певно. По-друге процес виокремлення соціології у самостійну царину наукового знання, відбувався поступово, починаючи в с середини ХІХ сторіччя й закінчуючи першою чвертю ХХ сторіччя. Впродовж усього цього періоду не тільки відбувалася специфікація соціологічного знання, але й добудовувалися його нижчі поверхи.

Взаємовідносини філософії та соціології на різних етапах становлення й розвитку останньої були різними. Ця відмінність була зумовлена і особливістю філософських напрямків, і специфікою соціології, тим виглядом, якого вона набувала у той чи той період часу. Так, «сцієнтистська» ( тобто така, що визнає виключно «строго науковий» підхід до суспільних явищ) соціологія була від самого початку тісно пов»язана з позитивізмом у філософії. Цікаво те, що самі представники позитивізму, як і представники сучасної так званої «аналітичної філософії» ( термін, використовуваний з початку 50-х років ХХ сторіччя), заперечують значимість філософії для науки. Понад те, вони фактично заперечують право філософії та існування, вважаючи філософські проблеми псевдо проблемами.

Розчарування у позитивізмі й узагалі у філософському раціоналізмі ( який визнає розум підвалиною пізнання й поведінки) характерне для кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, призвело до поширення філософських концепцій іншого ґатунку: в них головне значення надавали поза раціональним аспектам духовного життя – інтуїції, несвідомому, полі тощо. Такі ірраціоналістичні філософські концепції ( до них, зокрема, належать погляд Дільтея, а також так звана «феноменологія») справили вплив на соціологію, яка відмовляється від «сцієнтизму» й визнає значимість специфічно гуманітарних способів пізнання ( феноменологічна соціологія і так звані « постмодерністські » напрями соціології. при цьому позиція цих філософів передбачає й визнання значимості філософії для науки взагалі й для соціології зокрема. Так, представник сучасної феноменології французький філософ Моріс Мерло-Понті пише таке: Соціолог філософує вже остільки, оскільки береться не тільки описувати, але й розуміти факти. У момент дослідження він сам уже філософ.

Навряд чи можна погодитися з М. Мерло – Понті, що соціолог ( як представник науки) лише описує факти, а їх інтерпретації ( «витлумачення») – справа філософа. Звернімо увагу на те, що «витлумачення» тут - це розуміння ( «співпереживання, розкриття смислу», тобто специфічно гуманітарна процедура), а не пояснення, яке використовують у науковому дослідженні.

На сьогодні тісний взаємозв’язок соціології та філософії завжди має місце, і він є необхідним. По-перше, філософія як світогляд ( як те, що встановлює місце людини у світі взагалі, зокрема міркує про проблеми сенсу людського життя й діяльності) збагачується, спираючися на соціологічні уявлення про суспільство та людську діяльність. По-друге, соціологія не може обійтися без філософії, позаяк саме остання забезпечує розуміння сенсу людської діяльності взагалі й соціологічної діяльності зокрема. Філософія дає так звані гуманістичні орієнтири соціологу, визначає напрямки й характер самоконтролю в соціологічній роботі ( що соціолог повинен і чого не повинен робити, чого йому слід прагнути в соціологічній діяльності). Саме філософія дає можливість розглядати соціологічну діяльність не тільки як засіб задоволення певних практичних потреб, але й як спосіб, що забезпечує пошуки духовності й удосконалення людини.

Над цими проблемами нині міркують і філософи, і соціологи, міркували про них і класики соціології. Оволодіння соціологами філософією та історією соціологічної думки, розвиток у собі здатності зрозуміти, які проблеми силкувалися розв’язати кращі розуми людства,- запорука успішного розв»язання цих проблем.