12. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування (поняття, умови застосування та види).

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбу­латорної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила сус­пільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаче­ного Особливою частиною КК, до спеціального лікувального закладу з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК).

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпеч­ні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчине­ного діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі види примусових заходів медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатрич­ної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатрич­ного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатрично­го закладу з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом (ст. 93 КК).

Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хво­рого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припи­нення застосування таких заходів, суд може передати його на піклу­вання родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Продовження, зміна або припинення застосування примусових за­ходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представ­ника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

Особи, до яких застосовано примусові заходи медичного характе­ру, підлягають оглядові комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосу­вання такого заходу. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

Примусове лікування - захід кримінально-правового примусу, який може бути застосований судом, незалежно від призначеного по­карання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що стано­вить небезпеку для здоров'я інших осіб.

У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі чи об­меження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбуван­ня покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

13. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч. 1 ст. 98 це такі основні види покарання: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправ­ні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк. На підставі ч. 2 ст. 98 КК до неповнолітнього можуть бути застосовані й додатко­ві покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні по­сади або займатися певною діяльністю.

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кри­мінальної відповідальності: 1) звільнення від кримінальної відпові­дальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97); 2) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106).

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяж­кості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування пока­рання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього: 3) передання неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх засту­пають, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. У ці установи не можуть направлятися осо­би, визнані інвалідами, а також ті, яким згідно з висновком відповід­них спеціалістів перебування в таких установах протипоказане за станом здоров'я (п. 8 постанови).