2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі – це можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Згідно з ч.2 ст.4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не пе­редбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч.1 ст.4 КК).

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до передбачених у ньому діянь.

Підставами припинення чинності законом про кримінальну від­повідальність є:

скасування закону про кримінальну відповідальність;

заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом;

закінчення строку дії, на який закон був виданий.

Тільки закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповід­ні діяння до набрання таким законом чинності, зокрема на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон, який частково не пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у прос­торі.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на двох основних принципах: територіальному і громадянства.

Територіальний принцип дії закону про кримінальну відповідаль­ність сформульований у ст.6 КК і полягає в тому, що особи, які вчи­нили злочин на території України, підлягають кримінальній відпові­дальності на підставі КК України. Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відпові­дальність у випадку вчинення ними злочину на території України вирі­шується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він під­готовлений за межами України, а діяння, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні діяння були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, вибухівка закладена в поїзд Москва - Київ у Москві, а вибухнула в Конотопі).

Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Згідно зі ст.1 Закону України «Про державний кордон України» державним кордоном України є лінія і вертикаль­на поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Принцип громадянства (національний) означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнарод­ними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України (ч.1 ст.7 КК). Якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчине­ний за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відпові­дальності за ці злочини (ч.2 ст.7 КК). Це положення випливає зі ст. 61 Конституції України, в якій сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

У теорії кримінального права вирізняють іще два додаткові прин­ципи: універсальний (космополітичний) та реальний.

Універсальний принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випад­ках, передбачених міжнародними договорами (ст.8 КК).

Реальний принцип полягає в тому, що іноземці та особи без гро­мадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають кримі­нальній відповідальності за вчинені за її межами особливо тяжкі зло­чини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

3. Поняття та ознаки злочину. Добровільна відмова при незакінченому злочині. Відмінність добровільної відмови від дійового каяття.

Злочин - ключове поняття кримінального права, своїм змістом відображає соціальну суть законодавства, його головні інститути, а також кримінальну політику держави у боротьбі зі злочинністю. Злочин за ст. 11 КК - «передбачене цим кодексом суспільно небез­печне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Основні ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, протиправність, винність, діяння, вчинення діяння суб'єктом злочину.

Суспільна небезпека злочину виражається в тому, що він посягає на існуючі та гарантовані державою певні суспільні відносини, а саме суспільний устрій, права і свободи людини, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та ін.

Протиправність діяння. Особа, яка вчинила правопорушення, відповідатиме за нього як за злочин тільки в тому випадку, якщо він передбачений кримінальним законом.

Винність виражається у тому, що особа вчинила суспільно небез­печне діяння умисно (ст. 24 КК) чи необережно (ст. 25 КК).

Діяння - вольова усвідомлена поведінка особи, спрямована на за­подіяння шкоди суспільним відносинам.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відпові­дальність.

У теорії кримінального права злочин визначають як протиправне, винне, суспільно небезпечне і каране діяння.

Під караністю, як ознакою наукового поняття «злочину», слід ро­зуміти передбачення в КК можливості призначення покарання за будь-який злочин.

Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпеки, суб'єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, що передбачаються за їх скоєння, суб'єкт правопорушення.

У ч. 2 ст. 11 передбачено положення, згідно з яким за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані малозначні діяння, в яких: - формально містяться ознаки діяння, передбаченого КК, тобто формальна ознака злочину присутня;- від­сутня матеріальна ознака злочину, тобто діяння або зовсім не містять суспільної небезпеки, або вона є незначною.

Поняття і види стадій злочину.

Стадіями вчинення злочину є етапи розвитку злочину. Етапи розвитку злочинного діяння, які передують закінченому злочину, прийнято називати попередньою злочинною діяльністю.

Кримінальне законодавство (ст. 13 КК) вирізняє три стадії злочи­ну: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин.

Злочин слід вважати закінченим, якщо діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої час­тини кримінального законодавства, на здійснення якого був направ­лений умисел винного (ч. 1 ст. 13 КК).

Готуванням до злочину визнається підшукання або пристосуван­ня засобів чи знарядь, підшукування співучасників, або змова на вчи­нення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення зло­чину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини кримі­нального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

У теорії кримінального права залежно від законодавчої конструк­ції складу злочину прийнято класифікацію злочинів на матеріальні, формальні та усічені.

Матеріальні склади злочину - це такі, які вважаються закінче­ними з моменту настання злочинних наслідків (вбивство - ст. 115 КК). Для визнання закінченим злочину з матеріальним складом необхідно настання не будь-яких наслідків, а якраз тих, що передбачені диспо­зицією норми та є необхідним елементом об'єктивної сторони складу злочину.

Під усіченими слід вважати склади злочинів, момент закінчення яких перенесено на стадію замаху або на стадію готування. До усіче­них складів злочину, які вважаються закінченими з моменту замахy на злочин, відносять злочини, передбачені ст. 187 КК (розбій) та ін.

Формальні склади злочинів - це такі, які вважаються закінчени­ми з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння (дії чи бездія­льності). Конструкція формального складу злочину характеризується тим, що для визнання злочину закінченим закон не вимагає настання тих чи тих суспільно небезпечних наслідків (шпигунство - ст. 114 КК).

Продовжуваний злочин характеризується тим, що він являє со­бою ряд тотожних злочинних дій, направлених до спільної мети, які складають у сукупності один злочин (крадіжка цілого по частинам). Продовжуваний злочин закінчується в момент скоєння першої дії.

Триваючий злочин - це одноразовий злочинний акт, який харак­теризується тривалим виконанням злочинного наміру на стадії закін­ченого злочину. Злочин слід вважати закінченим не в момент завер­шення, припинення злочинного стану винного, а з настанням факту реалізації злочинного наміру (дезертирство).