МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Т.А. ГОВОРУШКО,

С.М. ЕШ,

І.В. ДЕМ´ЯНЕНКО,

Г.І. ЛАНОВСЬКА

СТРАХУВАННЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів

напряму підготовки 6.030508 „Фінанси І кредит”

денної та заочної форм навчання

СХВАЛЕНО

на засіданні кафедри

фінансів

Протокол № 19

від 16.06.2009 р.

КИЇВ НУХТ 2009

Говорушко Т.А., Еш С.М., Дем’яненко І.В., Г.І. Лановська. Страхування. Курс лекцій для студентів спеціальності «Фінанси» денної та заочної форм навчання. –К.: НУХТ, 2009. –

Рецензент – Шеремет О.О., канд .екон. наук

Видання подається в авторській редакції

© Т.А. Говорушко

С.М. Еш

І.В. Дем’яненко

Г.І. Лановська , 2009

© НУХТ, 2009

Зміст дисципліни

Вступ	4
Тема 1. Сутність принципи і роль страхування	5
Тема 2. Класифікація страхування	15
Тема 3. Теоретичні основи оцінки страхових ризиків	20
Тема 4. Страховий ринок, страхова організація і державне регулювання страхової діяльності в Україні	29
Тема 5. Особисте страхування	36
Тема 6. Майнове страхування	46
Тема 7. Страхування відповідальності	66
Тема 8. Перестрахування і співстрахування	79
Тема 9. Доходи, витрати і прибуток страховика	91
Тема 10. Фінансова надійність страхової компанії	102
Література	110
Глосарій	114

ВСТУП

Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для усіх суб’єктів ринку об’єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті, внаслідок чого виникає необхідність теоретичного існування суті страхової діяльності, пошук відповідних ринковим умовам господарювання нових методів захисту та відшкодування витрат.

Щоб повною мірою виконати функцію страхового захисту страхувальників найбільш актуальне значення мають питання забезпечення фінансової стійкості страховиків, формування страхових резервів. В зв’язку з цим зростає значення знань із страхування у підготовці спеціалістів-фахівців в галузі економіки, менеджменту, маркетингу, бухгалтерського обліку, фінансів.

Предметом дисципліни “Страхування” є вивчення відносин, що виникають у процесі формування, розподілу та використання страхових фондів.

Метою вивчення дисципліни є формування у майбутніх спеціалістів теоретичних знань та практичних навичок в області страхування.

Завдання дисципліни “Страхування”: вивчення сутності і ролі страхування; висвітлення організації і шляхів розвитку страхового ринку; вивчення державного регулювання страхової діяльності; набуття вмінь аналізувати ринок страхових послуг; оцінювання фінансової стійкості страхової компанії.

Після вивчення дисципліни “Страхування” студенти повинні:

знати: основну термінологію та класифікацію страхування; тенденції розвитку страхування в Україні; порядок надання страхових послуг; порядок формування фінансових результатів діяльності страхових компаній та їх оподаткування.

вміти: пояснити сутність страхових термінів та класифікаційних ознак страхування; пояснити методику розрахунку страхових тарифів для видів загального страхування та страхування життя; розрахувати страхову суму та страхове відшкодування для різних видів страхових послуг; пояснити різницю між технічними та математичними резервами; розрахувати фінансові результати діяльності страхової компанії та її податкове зобов’язання.

Базові дисципліни, які необхідні для засвоєння дисципліни: „Вища математика” „Політична економія”, „Мікроекономіка”, „Макроекономікаґ” „Математична статистика”, „Теорія ймовірності”, „Економіка підприємства”.

Відповідно до поставлених завдань побудовано і зміст дисципліни.

Тема 1. Сутність, принципи і роль страхування

1. Предмет, мета та завдання дисципліни «Страхування».

2. Зародження та розвиток страхових відносин.

3. Сутність страхового захисту і сукупного страхового фонду суспільного виробництва.

4. Страхування як самостійна економічна категорія. Функції та роль розвитку страхування в економіці країни.

5. Принципи страхування.

1. Предмет, мета та завдання дисципліни «Страхування»

Предметом дисципліни «Страхування» є вивчення системи специфічних економічних відносин, що виникають між спеціалізованими фінансовими установами (страховими компаніями) та фізичними і юридичними особами (страхувальниками) з приводу передачі міри матеріальної відповідальності за наслідки випадкових подій від страхувальників до страховиків за певну плату.

Мета вивчення дисципліни страхування – це формування системи професійних фінансових знань та підвищення рівня страхової культури.

Завдання дисципліни:

1. вивчення теоретичних основ страхового підприємництва;

2. вивчення ризиків діяльності страхових компаній;

3. вивчення основ актуарної математики;

4. вивчення інструментів збалансування страхового портфелю;

5. вивчення фінансів страхової компанії, їх організації та оподаткування страхової діяльності України;

6. вивчення страхового ринку як частини ринку фінансових послуг у країні.

2. Зародження та розвиток страхових відносин

Слово „страхування” є широковживаним у нашому житті. Філологи вважають, що термін має латинське походження. В його основі перебувають слова „sekurus” і „sine cura”, які означають „безтурботний”. Отже страхування відбиває ідею застереження, захисту, безпеки [ ].

Така ідея закладалась у перших страхових відносинах. Відомості про них знайдено в джерелах, датованих третім тисячоліттям до нашої ери. В законах Вавилонського царя Хамурапі (1792-1750), викарбуваних на стовпі, що зараз зберігається у Луврі, передбачалось укладання угоди між учасниками торговельного каравану про те, щоб спільно покривати збитки, які могли виникнути внаслідок розбійницького нападу, пограбування чи будь-якої іншої події у дорозі.

В області мореплавання угоди про взаємний розподіл збитків від загибелі кораблів та інших морських небезпек укладались між корабельниками - купцями на берегах Перської затоки та у Фінікії.

В Древній Греції існували угоди купців-піратів, що врегульовували питання як про розподіл доходів від торговельно-розбійницьких операцій, так і про розподіл втрат від морських небезпек.

У вище наведених історичних фактах простежується одна й та ж сама мета: забезпечення відшкодування збитків від стихійних лих та інших небезпек кожному з учасників колективу спільно, за рахунок всіх його членів. Має місце також іще одна особливість: відсутність регулярних страхових платежів у спільну касу. Слід відзначити, що організація страхового фонду, яка виражається зобов’язаннями відшкодування збитків шляхом їх розподілу між певним колом, осіб являє собою найдревнішу форму страхування.

В подальшому розвитку страхування набуло більш досконалої форми. Страхові відносини починають будуватись на основі внесення регулярних страхових платежів, які призводять до накопичення грошових засобів і створення страхового фонду. Слід зауважити, що такий перехід здійснювався не відразу. Деякий час обидві вище розглянуті форми страхових відносин існували паралельно чи доповнюючи одна одну.

Є відомості, що такий характер страхування мав місце в організаціях професійно-корпоративного типу. В завдання цих організацій входило надання матеріальної допомоги їх членам при нещасних випадках, а у разі смерті – членам сімей. Подібні організації існували в Древній Індії, Древньому Єгипті і були здебільшого організаціями взаємодопомоги торгового люду.

Найбільш яскраво порівняно з іншими народами древності взаємне страхування в постійних організаціях статутного типу було розвинене в Древньому Римі. Воно використовувалось в різноманітних професійних союзах і колегіях. Римські професійні корпорації являли собою організації, що об’єднували свої членів на основі суспільно - економічних, релігійних, побутових та особистих інтересів. Головними цілями таких колегій було забезпечення високого рівня погребання (в ті далекі часи існував значний культ предків), надання матеріальної допомоги в разі захворювання, отримання травми, каліцтва.

Таким чином, у античному суспільстві страховий захист був пов’язаний з ризиками особистого походження і мав яскраво виражений характер братерської взаємодопомоги. Крім того, можна стверджувати, що в ті далекі часи зароджувались перші паростки особистого страхування.

У п’ятому сторіччі нашої ери з падінням Римської Імперії завершилась антична епоха і розпочалось середньовіччя. На ранніх стадіях цього періоду страхування було багато в чому схоже з античним і в цілому пройшло в своєму розвитку два етапи:

1. від взаємодопомоги взагалі, без диференціації страхових випадків, форм і розмірів взаємної підтримки до конкретизації і навіть її спеціалізації з урахуванням кола страхових випадків, форм і розмірів страхових виплат;

2. від розкладки збитку між членами певного колективу за фактом настання страхової події до системи періодичних, чітко визначених страхових платежів та попередньому накопиченню страхового фонду.

В дослідницькій літературі страхування середніх віків має назву гільдійно-цехового. Воно покривало різноманітні страхові випадки, що відносились як до конкретної особи, так і до майна членів гільдії. Таким чином, у цей період страхування починає диференціюватись на особисте та майнове. Майнове страхування, в свою чергу, передбачало відшкодування збитків, що виникли внаслідок стихійних лих, а також крадіжок та пограбувань. Цікаво, що поряд з цими подіями страховим випадком вважалось також розорення члена гільдії незалежно від причини. Особисте ж страхування в гільдіях передбачало надання допомоги у випадку смерті, хвороби, набуття інвалідності.

В цехах взаємне страхування покривало переважно події, що стосувались заподіяння шкоди життю, здоров’ю та працездатності членів цехового колективу. Така різниця у діапазоні страхових подій між гільдіями та цехами пов’язана з тим, що в гільдії об’єднувались здебільшого торговці, які мандрували морем, сушею з відповідними ризиками, а цеховики вели більш спокійний, осілий тип життя і їм менше загрожувала ймовірність втрати майна.

З історичного огляду страхових відносин можна зробити висновок, що середньовічне страхування порівняно з античним відрізнялось більшим діапазоном страхового забезпечення. Воно, за своїм змістом, охоплювало майже всі основи сучасного майнового та особистого страхування. Для гільдійно-цехового страхування більш пізнього періоду характерно також виділення із загального фонду спеціальних фондів. Наприклад, сирітських страхових кас, учасниками яких могли бути і сторонні особи. Це свідчить про те, що в процесі розвитку продуктивних сил гільдійно-цехове страхування втрачало замкнутий характер, виходило за рамки організації, метою діяльності якої було надання взаємодопомоги виключно її членам.

Комерційного характеру страхування починає набувати в процесі формування так званого капіталізму вільної конкуренції. Спрямованість на отримання прибутку є специфічною ознакою капіталістичного страхування. Воно виходить за межі докапіталістичного колективу і починає працювати на ринок.

Спочатку страхування здійснювалось окремими страховиками. Потім починають з’являтись і розвиватись акціонерні та взаємні страхові товариства . Історія свідчить, що перші страхові товариства виникли у 80-тих роках сімнадцятого століття в Англії, потім в Італії (1741 рік), у Данії (1746 рік), у Швеції (1750 рік).

В дев’ятнадцятому столітті провідне місце почали займати страхові об’єднання (картелі, концерни). Одним із перших масштабних об’єднань став Берлінський картель (1874 рік). Він носив міжнародний характер і в момент виникнення складався із 16 страхових товариств (австрійських, російських, шведських), а через 50 років об’єднував уже 230 товариств із 26 країн.

На початковому етапі капіталістичне страхування було переважно морським. Пізніше з’явилися нові види комерційного страхування : страхування від нещасних випадків, страхування цивільної відповідальності. Крім того урізноманітнись види майнового страхування і стали покривати ризики протиправних дій третіх осіб.

Що стосується розвитку страхування на теренах нашої держави, то в далеку давнину це відбувалось у Київській Русі. Всесвітньо відома „Руська правда” містить цікаві дані про законодавство Х-ХI століть. Особливе значення мали норми, що стосувались відшкодування шкоди общиною у випадку вбивства княжого мужа чи простої людини. У першому випадку та за умови що вбивцю не буде знайдено 80 гривень платили мешканці території, на якій відбувся злочин, у другому випадку сума компенсації становила 40 гривень. Відомі також факти страхових відносин у чумацьких колективах. Звичаями чумацької торгівлі встановлювалось, що коли в дорозі у чумака загине віл, то на гроші артілі купувався інший.

В більш пізні часи переважна кількість страхових товариств знаходилась у Петербурзі. Але і на території України функціонували страхові заклади. Так, у 1909 році набрав сили статут товариства взаємного страхування від вогню майна гірничих та гірничозаводських підприємств, правління якого знаходилось у Харкові.

Створювали товариства взаємного страхування і землевласники. Таке товариство функціонувало у Києві, завданням якого був захист від вогню майна поміщиків на території Київської, Волинської й Подільської губерній.

Особисте страхування починає активно розвиватись з середини 30 років минулого століття. Воно здійснювалось, в основному через ощадні каси, а також товариствами взаємного страхування, одне з яких знаходилось у Києві.